Кілька зразків метафоричної мови студенти можуть прочитати у хрестоматії "Літературна Хмельниччина ХХ століття" (Хмельницький, 2005). Для прикладу, звернімося до творчості Івана Іова (1948 – 2001). Він завиграшки продукував вірші двостороннього струмування мови. Є серед них речі витончені, але і є такі, що збивають читача з пантелику, бентежать. Заум в паліндромах інтригує. Читач раз по раз спотикається, зупиняється на півдорозі. Що ж це за нецьогосвітнє слово заум: "муаз", "гурпан", "ні локинар" – а це просто перевернуті слова, себто слова-перевертні "заум", "напруг", "рани колін"... Такі слова мають буденний зміст, але цей зміст прихований отим перевертом.
Псевдозаум – це кодована мова, яка з вигляду нагадує заум, але у зворотньому прочитанні відслонює звичайну, загальновідому лексику. Існує в Івана Іова й зорова поезія, поезографічні тексти (читай його збірку "Періодична система слів" (Хмельницький, 1997). Наводимо зразок вірша-паліндрома (рака літерального) Івана Іова "Але":
АЛЕ
але похуд епохи вихопе духопела
але усе – не ваша Венесуела
але загад ока – кода – газела
але пакунок аналітики тіла – на кону капела
але бароко (кораблем омел) – бароко корабела
але моя он у Ноя омела...
У цьому вірші літери схожі на дію рака, який повзе назад. Літери прочитуються однаково, що зліва, що справа. Ось такими є диво-паліндроми.
3. Твори наймолодшої генерації письменників України і мовна культура
Приступаючи до огляду творчості молодшої генерації письменників України, скажемо, що їхня мова не позначена надмірно заполітизованою лексемою. Це пояснюється тим, що літератори хоч і народилися за радянських часів, одначе творче обличчя формували в період становлення незалежної України. Ось ці імена: Микола Величко, Ростислав Балема, Оксана Почапська, Оксана Радушинська, Ольга Ткач (їхні твори студенти можуть прочитати у хрестоматії "Літературна Хмельниччина ХХ століття").
Візьмемо для прикладу вірші поетеси Ольги Ткач (народилася у Хмельницькому 15 грудня 1983 року), про її творчість відомий поет Леонід Талалай сказав: "З поезіями О.Ткач вперше познайомився, укладаючи альманах, що презентував творчість учасників конкурсу "Любіть Україну". Серед "хороших і різних" вони виділилися зрілістю та глибиною художнього мислення, справжнім громадянським пафосом. За її ще скромним творчим доробком неабияка потенційна потуга і перспектива". Висока оцінка майстра поетичного слова. А Володимир Базилевський зауважив, що в поезіях Ольги Ткач "жива душа, а не словесна". Ці слова відомий літературний критик повторив слідом за поетесою, яка пише:
Горить собор, немов усе живе,
Душа з вогнем танцює на прощання,
Дніпро з вогнем уже не стогне й не реве
Наздоганяє втрачене світання...
У небесах повисла бірюза;
На ній кресляр грозою розписався.
Розпука, мов загублена оса,
До твого серця жалом узялася.
Горить собор, немов усе живе.
Кермують в небо полум’яні весла...
А хто ж тепер до нього допливе?
Чия душа жива, а не словесна!
І висока громадянська лірика, й інтимна та пейзажна створена завдяки широкому застосуванню тропів. Перефразування Т.Шевченка засобами метафоризації "Дніпро уже не стогне й не реве" виступає позатекстовою антитезою сучасним суспільним процесам.
4. Молочний Шлях у поетичній метафорі
Десь у хвості Чумацького Шляху
судилося крутитися Землі-планеті,
з могилами дідів, прапрадідів моїх німих…
(Олександр Смотрич. Лірник. – Торонто, 1976).
Приступаючи до викладу наступного питання, зішлемося на Панаса Мирного, який говорив, що найбільше й найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування. Існує ціла група лексики, яку в словниках позначають терміном "поетизми". Вони виконують у мові естетичну функцію. Введення до тексту слів високого звучання є одним із засобів відмінності поетичної мови від повсякденної розмовної. Так, поетизми – це категорія історично змінна. Нова епоха вводить своє коло понять і явищ, які набувають піднесеного звучання. Однак існують певні лексико-семантичні групи слів, що залишаються джерелом поетизації мови. До них належать, зокрема, астральні – загальні та власні назви небесної сфери. Безперечно, з образами зоряного неба, зірок мистецтво віддавна пов'язувало поняття величної, очищаючої душу краси.
В поетиці українських письменників зоряне небо уособлює поняття духовного піднесення і величі. До астральних символів звернена творчість Євгена Гуцала, який у збірці "Живемо на зорі" (К.: Молодь, 1984) написав цілий цикл поезій під назвою "Вірші з Чумацького Шляху". Для письменника, як і для Олександра Смотрича, рядки якого цитуємо вище, Молочний Шлях асоціюється з минулим нашого народу, з чумакуванням, з історією козаччини, з прадавньою Україною.
Молочний (Чумацький) Шлях – найулюбленіша в українській поезії назва зоряного неба. До речі, в українській мові побутує кілька паралельних найменувань: Чумацький Шлях, Чумацька Дорога, Молочний Шлях, Чумацький небопад та ін.
Ось пейзаж, витворений в уяві Є. Гуцала:
Світить місяць – пройда та безбожник –
там, де небо – мов чумацький стан...
Це основний просторовий орієнтир чумаків у їхніх далеких мандрах, звідси й назва Чумацький Шлях. Просторовий орієнтир наводить Г.Ф.Квітка-Основ'яненко в історичному нарисі "Татарські набіги": "І тепер, коли спитає хлопчик у батька, показуючи на Молочний Шлях: "Що то таке, тату, на небі?" батько відповідає: "То, сину, дорога; по ній діди наші втікали із неволі від Орди".
Історична роль найменування астрального захопила й М. Вінграновського у вірші "Темніє вечір":
Темніє вечір, вівці і горби,
Погуцали під гору дві смереки,
Боками світять хмари і гриби,
І світить Шлях, що із Варяг у Греки.
Ми прочитуємо різні поетичні асоціації, додаткові смислові й естетичні відтінки значень зоряного неба. Смисловий акцент відбиває і перший, і другий компоненти двослівного найменування. Так, П.Тичина образ будує на семантичному акцентуванні слова шлях, що поєднується з чисто зоровим сприйняттям небесного об'єкта: "Уночі, Як Чумацький Шлях сріблясту куряву простеле, Розчини вікно, послухай". При цьому завважимо, що явище чумакування – це специфічна риса історичного життєвого укладу українського народу. Назва Чумацький Шлях в сучасній поетичній мові є високим символом, своєрідним знаком національної історії, культури. В Симоненко писав: "Упаду я зорею, Мій вічний народе, На трагічний і довгий Чумацький твій шлях". А ось Є.Гуцало заакцентовує на спадкоємності поколінь, метафорично звертаючись до простору: "Чумацький шлях долали і долаєм, бо нам пройти судилося цей шлях".
Скажімо, семантично споріднена назва Чумацький Віз позначає сузір'я Великої Ведмедиці. В ліриці іноді позначена без першого компонента: "Стомився день, Облишив косовицю, Дмухнув на сонце, Заморочив ліс, Узяв на плечі Хмару-пуховицю Та й рушив спати На небесний Віз... (І.Вирган). У М.Вінграновського – поєднання понять висота плюс історичне минуле: "Котить місяць Чумацький Віз З моїм прадідом над віками...". Відчуваєте перегук з рядками О.Смотрича, що їх ми наводили вище? З приводу цього скажемо, що художнє слово – мовний знак культури – ще принесе нам чимало нових цікавих образів. Чумацький Шлях і надалі вабитиме письменників своєю казковою красою, загадковістю. Для повторення пройденого прочитаймо вірші Дмитра Білоуса. Визначім засоби виразності і випишім у дві колонки словосполучення імниників з прикметниками: у першу колонку звичайні означения; у другу – епітети. Аргументуймо свій вибір. Ми взяли за взірець саме ті вірші, які свого часу спеціально для нас підібрав сам поет.
ЗУСТРІЧ
Де дороги перетнулись,
Тихі верби, бересток,
Ти до мене усміхнулась,
Принесла мені квіток,
А вони ж так щедро квітли
У пучечку між колось.
А в душі щось ніжне, світле
Тихим словом розлилось.
Де дороги перетнулись
Біля нашого села,
Ти до мене усміхнулась,
Свіжих квітів принесла.
РАНОК
Як колись, і нині зацвіли жоржини,
в'ється стежечка-стрічка в молодий садок.
Тільки на альтанку бризне промінь ранку,
як тікає нічка з листя нагідок.
Росяні простори...
Та хіба ж то горе,
що бузок одцвівся
й соловей замовк,
коли до світання
снилась зірка рання,
тиха твоя пісня
і волосся шовк?
Як колись і нині
квітнуть айстри сині,
краще ж від моєї
квітки не знайти.
Ніжна, мов билина,
та куди жоржині, -
краща від лілеї
дівчинонько, ти...
* * *
Коли берізці забракне соку,
засушить сонце гінку, високу.
Коли кленкові підрізать корінь:
зчорніє листя - ясна прозорінь.
Як та без листя берізка біла,
ти без кохання, дівчино мила.
І , як без кореня тому кленкові,
так без твоєї мені любові.
НЕДОСПІВАНА ЛЮБОВ
Я в лузі квітів назбирав,
ти з них вінок сплела.
З тобою пісню я почав –
ой пісня ж то була!
Квітками звуки молоді
сплелися поміж трав.
Чому ж замовкла ти тоді?
Що? Високо почав?
* * *
Люба, доспіли суниці,
завтра збирати ходім.
В лісі погожі криниці,
липи на схилі крутім.
Впасти на трави квітчасті,
чи прилягти горілиць...
Може, ми знайдемо щастя
десь між червоних суниць?
Ми припадем до криниці,
може те щастя в воді..
Люба, збираймо суниці,
поки ще ми молоді.