Весною багато ефемерів і ефемероїдів: крупка, зірочка, горицвіт, тюльпани тощо.
М.В.Гоголь так писав про український степ: "Тоді весь південь, весь той простір, який становить сьогоднішню Новоросію до самого Чорного моря, був зелений, пустелею. Ніколи плуг не проходив по неозорих хвилях диких рослин.
Одні тільки коні ховалися в них, як в лісі, витоптували їх. Ніщо в природі не могло бути кращим. Вся поверхня землі представлялася зелено-золотистим океаном, по якому бризнули мільйони різних квітів".
Дерева степу – байрачні ліси в північній частині, в заплавах рік. Подекуди ростуть кущі (терен, шипшина, верес, бабчук або дикий мигдаль).
Тваринний світ:
гризуни – зайці, хом’яки, суслики, миші тощо;
хижаки – вовки, лисиці, борсуки;
птахи – жайворонки, перепілки, куріпки, сови, ворони, сороки.
Раніше були орли, дрофи, дерихвости тощо.
Для євроазіатської степової зони характерний тваринний світ: корсак, лисиця, вовк, ласка, степовий тхір, борсук, ховрах, бабак, хом’як, хом’ячок, сліпак, тушканчик, степовий сіноставець, строкатка, перев’язка, степовий орел, дрофа, стрепет, а також сайга, подекуди кулан (у Середній Азії) та дикий кінь (у Монголії), рептилії, амфібії.
На Сході водяться антилопа дзерен, даурський ховрах та інші.
Тварини північноамериканської степової зони – бізони, вилорога антилопа, степовий вовк, ряд видів ховраха.
Дуже різноманітний світ комах степу.
Степ є унікальним природним комплексом України, який піддається значному антропогенному тиску (аграрна діяльність: будівництво доріг та каналів; промислова та військова діяльність). Степ потребує охорони і розширення заповідних територій.
Асканійський степ став заповідником у 1898 році, є південною граничною ділянкою степу. Його ландшафт становить пряму лінію; зрідка зустрічаються подові блюдця, де рослинність завжди зелена і за видовим складом відмінна від інших ділянок. На території заповідного степу зустрічається 14 видів червонокнижних рослин (два види тюльпанів, ковила Лессінга тощо). Клімат континентальний.
Співвідношення посушливих років і більш вологих має певну закономірність (1:3), сонячний цикл становить шість років. Значні коливання опадів по роках (від 180 до 600 мм), у середньому за період 102 роки дорівнює біля 400 мм. В останні роки спостерігається зростання кількості опадів. Може, це є результатом розбудови сітки каналів (Північно-Кримський, Мелітопольський, Чаплинський, Скадовський та інші) крупно масштабного зрошення, зростання густоти заселення, висадки лісосмуг та залісення піщаних алешковських та інших арен і садів тощо. Ця ділянка степу знаходиться приблизно на 30 м над рівнем моря.
Пачоський вважав, що степ деградує, коли тут не випасають тварин, не косять.
Аналіз результатів моніторингу за 102 роки існування Асканійського заповідного степу, здійснений Н.Ю.Дрогобич, цю думку не підтверджує. І те, що деякі вчені вважають, що пожежі не завдають особливої шкоди степу, теж не підтверджується.
Космічні фотографування степу й аналіз вказують, що після пожеж він починає реабілітуватися тільки через сім років.
Степ – дуже вразлива система і легко піддається сільськогосподарській експлуатації, тому на сьогодні абсолютно непорушених ділянок немає. Зі стародавніх часів на території степу випасали гурти диких і свійських тварин, заготовляли сіно, займались землеробством, вирощували овочі, бахчові, фрукти, ягоди тощо. В усі часи з різних причин (грози, підпали) степ вражався пожежами.
Ґрунти збагачуються органікою головним чином за рахунок кореневої системи рослин. Наземна частина рослин, особливо трав, швидко мінералізується, вивітрюється.
Рослинність Асканійського степу є типовою ковилово-типчаковою. Це багаторічні трави. Ковили, особливо їх генеративні органи, легко вражаються травневими заморозками, тому в такі роки вони не дають насіння. Насіння рослин степу (наприклад, горошку волохатого) здатне протягом років зберігатися в ґрунті, ніби чекаючи оптимальних умов для проростання.
Ґрунтові води степу несмачні, мабуть, тому, що в минулому тут було море, сліди його впливу на якість збереглись донині.
Різноманітний тваринний світ степу, і життя тут буяє під землею, на землі та в повітрі.
Розділ II. Фактори та умови утворення грунтів на тереторії Кіровограда
Більша частина території Кіровоградськоїобласті знаходиться в зоні
Лісостепу, південніше Кіровограда – зона північного Степу ( нині розорана і повністю освоєна зона різнотравних-типчаково-ковилових степів ). Незначну частину займають ліси, де переживають сосна звичайна граб, дуб.
Область розташовується на південних схилах Придніпровської височини. На території області знаходиться велика кількість балок і ярів. Дуже актуальною проблемою є водна ерозія ґрунтів. Рельєф території зони майже рівнинний, більш розчленований у південно-західній і південно-східній частині, а в зоні Сухого Степу - плоско-рівнинний. Основними ґрунтоутворюючими породами є ліси та лісовидні суглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу.
Природних лісів у Степу дуже мало. Вони ростуть переважно в балках (байрачні дубові ліси), у заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах (соснові ліси). Є й штучні лісові масиви. Повсюдно в Степу створено лісові полезахисні смуги.
2.1 Геологічна будова, ґрунти і корисні копалини
Геологічна будова території Кіровограда зумовлена розташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурної одиниці — Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давній докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабродаритами.
Ґрунти — чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні на лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарі розпушені і частково втратили в минулому грудочкувату структуру.
В Україні нараховують понад 38 типів ґрунтів. Вони відрізняються між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, родючістю, придатністю для сільськогосподарського використання.
З усіх видів ґрунтів найродючіші чорноземи. Родючість грунтів визначає такий компонент, як гумус (перегній). Це органічна речовина, що утворилася з решток відмерлих організмів, а також у результаті життєдіяльності організмів, які переробляють ці рештки, розкладають, збагачують вуглекислим газом, водою, аміаком та іншими речовинами. Процес утворення ґрунту (ґрунтоутворення) — важлива частина біологічного кругообігу речовин й енергії. Грунт забезпечує рослини калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо.
Родючість ґрунту залежить від кількості цих речовин у гумусі, вмісту гумусу в ґрунті та товщини шару ґрунту. Кращі чорноземи містять до 70—90% гумусу (залежно від того, живий він чи мертвий).
Російський ґрунтознавець В.В.Докучаєв писав, що чорнозем дорожчий за золото, дорожчий за вугілля. У Міжнародному інституті метрології у Парижі поряд з еталонами метра, кілограма та інших мір поміщено моноліт чорнозему з Воронезької області, як еталон найродючішого ґрунту в світі.
Основні причини зниження агрономічних властивостей ґрунту - це, насамперед, багаторазовий обробіток його різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів і комбайнів; водна та вітрова ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку ґрунту тощо); споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, що призводить до виснаження гумусу; перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується забрудненням ґрунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченням отрутохімікатів у ґрунтах і підгрунтовних водах. Ґрунти забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які витікають з них під час роботи на полях, а також техногенними викидами промислових підприємств - сульфатами, оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами. Безповоротної шкоди завдає ґрунтам відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо.
Корисні копалини на території і в околицях Кіровограда представлені, перш за все, будівельною сировиною. Відомими є Кіровоградські родовище вогнетривких глин і гранітне родовище, розташоване на правому березі ріки Сугоклія. Енергетичні запаси надр міста репрезентовані покладами бурого вугілля (Балашівсько-Кіровоградське родовище) та урану. Є поклади високоякісного піску, придатного для виробництва скла.
2.2 Рельєф і гідрографія
Рельєф у місті визначений геологічною будовою. Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини. Поверхня міста визначається хвилястістю і рівнинністю, розчленована річковою долиною, ярами та балками (глибина ерозійного розчленування 80 м).
Місто перетинає річка Інгул та її притока Сугоклія, ряд струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава — двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища. Стік Інгулу в межах Кіровограда розподіляється таким чином:
· Березень – травень — 70 %;
· Червень – серпень — 9 %;
· Вересень – листопад — 6 %;
· Грудень – лютий — 15 %.
Середня тривалість льодоставу — 2,5 місяці.
Товщина льоду сягає 20—40 см.
2.3 Клімат
Клімат Кіровограда обумовлений його розташуванням у степовій зоні помірного поясу. Середня температура січня складає −5,6˚C, липня +20,2˚C. Середньорічна кількість опадів — 474 мм (у середньому за рік у місті спостерігається 130 днів з опадами), найменше — у березні та жовтні, найбільше — у липні.