Смекни!
smekni.com

Психоаналiз почуття кохання (стр. 3 из 3)

Описувана А. Маслоу ситуація може бути ілюстрацією однієї важливої особливості кохання, яка, в ідеалі, повинна бути присутньою у любовних стосунках. Фактично, довготривале кохання є завжди коханням, не дивлячись на недоліки партнера, ніби всупереч ним. Тривалі і близькі стосунки не дають людині можливості не бачити негативних якостей партнера – відповідно до звичайно буденної логіки, яка виводить любов та симпатію з наявності у об’єкта екстраординарних якостей, це робить любов неможливою. Уміння ж приймати оточуючих, характерне для психічно здорових людей, дозволяє їм зберегти почуття любові, не дивлячись на усвідомлення об’єктивних недоліків іншого.

Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне й вічне, як саме життя. Багатство нюансів, піднесеність і драматизм цього почуття породжують безліч думок. Любов у широкому сучасному розумінні – це інтимне почуття, спрямоване на іншу особу, - поняття історичне і класове, результат тривалого розвитку людської особистості. Проте кохання – одна з магістральних тем у світовій поезії від самого початку її існування. “Любовні сюжети” є взагалі вічними в фольклорі та світовій літературі. Мабуть, серед усіх поетів земної кулі усіх часів не було б такого, хто не писав би про кохання, не оспівував погляд і вроду коханої, не відтворював у найвишуканих образах це прекрасне й вічне молоде почуття.

Феномен кохання на прикладі інтимної лірики Дм. Павличка

Дмитро Васильович Павличко увійшов до літератури і затвердився художньо, зокрема, під знаком теми кохання. На нашу думку, його перші збірки з вкрапленнями тем кохання – до останніх розташовані на одній тематичній лінії, складають практично однорідний масив. Самі по собі відхилення практично значеннєві – це декларації любові до Батьківщини. Інші поезії не про кохання яскраво виявляють належність поета до сфери соціального та політичного життя. Проте основа інтимно-особистісного начала залишається цілісною, більше того, почуття, звернені до глибин душі, підкреслюють індивідуальність ліричного “я”, тим самим проголошуючи його право на громадянський пафос. Одразу необхідно зазначити, що у своїй інтимній ліриці поет практично завжди використовує слово “любов”, а не “кохання”.

Більше, ніж будь – якому іншому почуттю, коханню притаманна внутрішня мінливість, динаміка. Ми маємо на увазі не історичну змінюваність цього почуття, а динаміку кохання однієї особистості.

Першою фазою почуття найчастіше є стан закоханості. Особливо яскрава та швидко домінуюча закоханість спостерігається в юнацькому віці. Причому, як стверджував С. Рубінштейн, “у справжньому психологічному смислі любов є лише атрибутом юнацького віку” [3, 150]. Така всеосяжна закоханість визначається вперше дійсно інстинктивним почуттям молодої людини до іншої статі і швидким “замкненням” її інтересів на якомусь “об‘єкті”. Глибокий психологічний смисл закоханості як першої фази кохання є в тому, щоб закріпити духовний зв’язок між двома індивідуумами, перш ніж вони перетнуть межу інтимніших стосунків. Це почуття має свої певні фази розвитку, динаміку. Вузловий момент – це існування давно вже існуючого у підсвідомому певного еталону бажаного чоловіка чи жінки. У поезії Павличко спростовуються твердження, що кохання – надбання лише юної особи. Одна із останніх збірок – “Золоте яблуко” стала дійсним гімном вічності кохання, вічності почуття поета.

Існування прихованих еталонів коханого (чи коханої), сформованих ще задовго до зустрічі з ними, є безперечний психологічний факт. (“Та коли я, закривши очі, хочу згадати, що найглибше запало в душу мою, - бачу твій образ…”) [7, 75].

Інтерес, який виник до особи протилежної статі та тяжіння до нього, швидко призводять до явища, яке дуже вдало Стендаль назвав кристалізацією. В людині, у якій першоджерельно знайшла себе статева потреба іншої людини, остання намагається побачити всі інші найкращі людські гідності. Здається, що все те краще, що можливе в людині, зосереджено у предметі закоханості.

Закоханість на початку свого розвитку, у своїй, так би мовити, класичній формі позбавлена прагнення до фізичних стосунків. Це найбільш романтичний та піднесений період кохання:

Дівчинко моя мила,

Ти блискавкою брови

Сонце мені затьмила…

Ми наче стаємо безсловесними свідками одухотвореного поетовим художнім чуттям прадавніх і одвічно повторюваних стосунків.

Але, за таким дійсно духовним проявом кохання, поступово починає наростати фізичне тяжіння закоханих одне до одного. Боязкі пестощі змінюються на все більш сміливі. Настає друга фаза кохання – кохання-пристрасть.

Про поезію Дмитра Павличка в свій час М. Рильський писав: “Деяким надміру соромливим і до нудоти цнотливим людям може воно видаватися надто сміливим, Павличко пише не для них…” У піснях кохання уява поета, широко розкинувши крила пристрасті, літає над буденним світом. Образ дівчинки, дівчини, жінки проходить трансформацію, перетворення від янгола до жінки – спокусительки, такого чортеняти з маленькими ріжками “під косами на голові”. Справжнім спалахом еротичного гімну коханню стала збірка “Золоте яблуко”. Преклоніння перед коханою, актом кохання як кроком до неусвідомленого щастя, вічності, адже саме це почуття переносить естафету життя від покоління до покоління, сповнені рядки інтимних зізнань:

Зерно таємного творіння,

Що з божої руки зросло,

Що в ньому сховане коріння

Й нового колоска стебло

Візьми собі, моя богине,

І передай за даль століть

Душі моєї всі клітини

А плоті – лиш єдину кліть


Усе поетичне життя ліричний герой сповідує релігію поклоніння земній жінці, яка дарує найвищу насолоду – насолоду плотської любові. Його ідеал зовнішньо природно привабливий, пристрасний, обіцяючий насолоду, знадливий і по-жіночому вродливий (“стрункі та голі ноги”, “твої пишні перса”) Іноді краса жіноча настільки перебільшується, що стає ореолом небесної, божої краси, якій ліричний герой протиставляє себе, грішного. Злиття з жінкою стає повнотою буття, знайденням себе і вічної туги за доповненням, своєї другої половини.

Все життя ліричний герой розкриває загадку жінки, шукає свою мрію. Цей омріяний образ мучить, кличе до себе, водночас роблячи щасливим і даючи твору наснагу:

Так, ти одна моя любове,

Даєш мені снагу обнови,

Народжуєш мене щодня

Інакшим…

У поезії, написаній у зрілому віці, кохання – в основному любов-спомин, любов-сподівання. Автор зробив вдалу спробу – у мудрості пережити молодість. Еротичний роман, що простягся на все життя, не закінчується кінцем почуття, він існуватиме, доки будуть двоє на землі – жінка і чоловік.

Ми не будемо описувати всі фази, які проходять почуття людини, їх розвиток від початку до перетворення у кохання за звичкою – дружбою, це тема окремого дослідження.

Ще невеличке зауваження дослідників стосовно почуттів - людина, яка хоча б раз пережила всі ці натуральні фази повного кохання, не може покохати пристрасно удруге.

Таким чином, існують перехідні фази кохання: від закоханості до кохання-пристрасті і від кохання-пристрасті до кохання-прихильності. При переході від однієї фази до іншої кохання завжди щось губить та чогось набуває.

Остання і найдовша фаза кохання – кохання-прихильність, на перший погляд здається нецікавою. Про неї рідко пишуть письменники і поети, проте у дійсності ця фаза, можливо, найглибша у своєму прояві.

Кажучи про кохання, його досить важко відрізнити як суб’єктивне переживання, оцінку своїх стосунків з іншою людиною від кохання як специфічного процесу взаємостосунків. Проте поняття “кохання” репрезентує для більшості певну психологічну реальність, не змішувану з іншими близькими поняттями. Виділені структурні особливості кохання дають можливість, вірніше, допомагають ближче наблизитись до розуміння протікання процесу почуття. В свою чергу, поезія Дмитра Павличка розкриває всі “обличчя” кохання, серед якої особливо цінною є прошарок, представлений шедеврами еротичної лірики.


Література

1. Литературная энциклопедия терминов и понятий. – Москва: НПК Інтеван, 2001. – 1595 с.

2. Б.І. Додонов. У світі емоцій. – Київ: Видавництво політичної літератури України, 1987. – 140 с.

3. В.А. Роменець, І.П. Маноха. Історія психології 20 століття. – Київ: Либідь, 1998. – 989 с.

4. Э.Фромм. Искусство любви. – Минск: ТПЦ Полифакт, 1990. – 80 с.

5. Кейт Мілет.Сексуальна політика. – Київ: Основи, 1998. – 620 С.

6. М. Томенко. Теорія українського кохання. – Київ: Основи, 2002. – 89 С.

7. Д.Павличко. Золоте яблуко. – Київ: Основи, 1998. –207 С.