Смекни!
smekni.com

Назви художніх і публіцистичних творів: структурно-семантичні та функціонально-стилістичні особливості (стр. 2 из 3)

Трансформації УВ шляхом поширення їх складу належать до найбільш численних. Суть поширення полягає у включенні до традиційної структури стійкого виразу таких слів чи словосполучень вільного вжитку, які надають виразові більшої конкретності, наближаючи його до тієї ситуації, в якій він використаний. Здатність УВ до поширення структури свідчить, що компоненти УВ зберігають самостійну лексико-граматичну валентність, нагадуючи цим звичайні слова. Утворивши, за виразом В.В.Виноградова, «хімічний сплав» (фразеологізм), вихідні елементи його (слова) все ж не розчинилися в ньому, не втратили своїх властивостей. У сприятливих умовах – а ними найчастіше буває контекст – компоненти УВ знову починають виявляти свої словесні потенції. У конкретному мовному оточенні словесний вміст УВ іноді стає недостатнім. З’являється потреба якось поповнити його, пов’язавши з тематикою статті, оптимізувати. Тому, поширення УВ інколи називають ще оптимізацію УВ. Вирішальним у виборі того чи іншого УВ як об’єкта поширення, на думку І.С. Гнатюк, є наявність у виразі іменного компонента, оскільки, в переважній більшості випадків, даний спосіб трансформації ґрунтується на поширенні іменного компонента означальним. Означальні поширення є найбільш типовими для даного способу трансформації, наприклад: «Краще від гір – лише Святі гори» («Тиждень», 17.04.1998 р.), порівн..: «Лучше гор могут быть только горы» (В.Висоцький); «Кіт у мішку, і не завжди сіамський» («Голос України», 10.09.1996р.), порівн.: «Купляти кота у мішку».

3. Скорочення компонентного складу УВ. Еліпсис.

Якщо поширення УВ додатковим мовним матеріалом засвідчує зв’язок УВ з їх генетичними прототипами, то скорочення, або еліпсис, навпаки, демонструє втрату такого зв’язку. Аналізований тип трансформації підтверджує думку, що стає загальноприйнятою серед фразеологів, про те, що значення УВ не складається з арифметичної суми значень компонентів, а постає внаслідок «хімічного сплаву» цих значень. У складі УВ конкретний зміст окремих його складників ніби відривається від своїх слів, стаючи компонентами УВ, які лише формально нагадують ці слова, бо утворюють єдине цілісне значення УВ. Саме тому втрата окремих компонентів УВ не призводить до недостатності його лексичного значення. Це стосується навіть тих випадків, коли УВ зберігає у своєму складі лише один компонент: «Ріжки та ніжки» («Донеччина», 12.09.1996 р.), порівн.: «Остались от козлика рожки да ножки». Таким чином, еліпсис - це звуження рамок УВ, усічення окремих його компонентів, зумовлене прагненням рамок УВ, усічення окремих його компонентів, зумовлене прагненням до економії мовних засобів і лаконізації мовлення, до усунення надлишкових з точки зору конкретного факту комунікації компонентів. Наприклад: «Не голом єдиним…» («Український кур’єр», 26.10.1996 р.), порівн..: «Не хлібом єдиним живе людина» (Біблія).

4. Фразеологічний натяк.

До різновидів трансформації УВ у заголовках сучасних українських газет належить фразеологічний натяк (термін запровадив Л. І. Ройзенсон): «Інколи ми зустрічаємось у мові з явищем, яке можна назвати фразеологічний натяк… Фразеологічний натяк як стилістична фігура не є частиною фразеологізму (у тому числі й найкоротшою): це загадка про якусь фразеологічну одиницю, іноді її назва одним словом, натяк на відомий носіям мови фразеологізм».

Спостереження над мовою сучасних українських газет дозволяють виділити такі різновиди фразеологічного натяку: 1) використання слів, співзвучних з компонентами УВ; 2) використання конструкцій, логічна структура яких нагадує той чи інший УВ, наприклад: «Було б не ходити, ьуло б не любити, або пам’ятник Тарасу Шевченко як зразок видовищної архітектури» («Час», 11.10.1996 р.), порівн.: «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (з народної пісні). [14, С.101]

Якщо при використанні у фразеологічному контексті одного слова-прототипа традиційного УВ важко буває встановити, про який УВ йдеться, то при подібному використанні слів-натяків це завдання розв’язується набагато легше, наприклад: «У який бік підеш – те й знайдеш» («Український шлях»,27.07.1996 р.), порівн.: «Підеш направо – здобудеш славу» (з казки).

5. Фразеологічна контамінація.

Фразеологічною контамінацією дослідники називають схрещування в одному виразі двох чи кількох стійких сполук. Спостереження над процесом контамінації дозволяє стверджувати, що схрещення УВ здійснюється на основі семантичної близькості, за формальною схожістю, а також і без будь-якої близькості.

Семантика УВ, які беруть участь у процесі контамінації на основі спільних компонентів у складі одиниць, що взаємодіють, як правило, до уваги не береться. Авторів цікавить лише зовнішня оболонка УВ, формальне вираження їх значень, наприклад: заголовок «Ловися, рибко, у воді каламутній» («Голос України», 08.10.1996 р.) об’єднав в собі такі відомі вислови, як: «Ловися, рибко, велика й маленька» (з нар. казки) і «Тече вода, тече каламутна» (з укр.. нар. пісні).

Підсумовуючи все оглянуте вище, можна сказати, що трансформації УВ набувають дуже широкого розповсюдження в заголовках сучасних українських газет. Журналісти намагаються виділити УВ з потоку мовлення. У результаті трансформацій загальновживаного звороту відомий усім вираз перетворюється в особливий, несподіваний, такий, що концентрує увагу читача. Трансформація УВ - це пошуки нетрадиційних шляхів оновлення думки, закладеного у звороті образу, це свідчення невичерпності виражальних можливостей мови. [14, С.103]

Але це предмет окремого дослідження.

З погляду вживання найбільшу групу в заголовках становлять загальновживані, тобто стилістично нейтральні слова. Наприклад: «Ми готові допомагати тим, хто готовий допомогти собі сам» («Столиця», № 181, 2006 р.), «Продуктовий ринок поповнить нова торгівельна марка» («Голос України», № 202, 2006 р.), «Сергій Данченко у спогадах колег» (Молода Україна», № 46, 2007 р.).

Досить часто в заголовках вживається також науково-термінологічна та професійно-виробнича лексика. Наприклад: «Етнонаціональний вимір євроінтеграції» («Столиця», № 187, 2006 р.), «Єдиний вихід - компроміс» («Столиця», № 47, 2007 р.), «Геополітична конфігурація Казахстану - онтологія стійкості» («Голос України», № 47, 2007 р.), «Русофоби проти українофобів», № 42, 2006 р.).

Не так часто, але трапляється в заголовках емоційно-експресивна лексика, що служить, як правило, для вираження позитивних чи негативних оцінок, емоцій: «Страховка для обдурених» («Голос України», № 41, 2006 р.), «НЕ круто! На що «купують» виборця?», («Молода Україна», № 41, 2006 р.), «Маленькі, але свої» («Молода Україна», №41, 2006 р.).

Синоніми з незначною зміною значеннєвого обсягу й слово сполучної комбінаторики; з різним емоційним забарвленням; контекстові синоніми, що тільки в певному контексті є синонімами. Наприклад: «Закон про куріння - життя без диму» (« Голос України», №181, 2006 р.), «Долари чи «бабки»?» («Молода Україна», № 56, 2005 р.), «Чиста совість - як чистий кришталь» («Столиця», № 448, 2006 р.), «Сумна хроніка пиятики, алкоголізму» («Столиця», № 395, 2006 р.).

Антоніми: «Україна і НАТО: «за» - направо, «проти» - наліво» («Голос України», № 181, 2006 р.), «Казка і реальність» («Голос України», № 202, 2006 р.), «Бідність - і початок, і кінець» («Столиця», № 448, 2006 р.), «Аз чи Ян?» («Столиця», № 44, 2006 р.).

Омоніми - це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми з’являються внаслідок звукових змін у слові у процесі розвитку мови. Наприклад: «Мова про мову» («Молода Україна», № 32, 2005 р.), «Де межа: Закарпатський драм театр знаходиться на межі закриття» («Голос України», № 187, 2006 р.).

Пароніми - це слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент - абонемент; континент - контингент. Наприклад: «Допомога «хрустким» і «хрумким» суглобам» («Голос України», №217, 2006 р.), «Громадянські права і громадянський транспорт» («Голос України», № 43, 2006 р.).

Газетні заголовки вельми специфічні. Вони повинні привертати увагу, двати уявлення про зміст тексту, бути короткими, зрозумілими і навіть у якійсь мірі відомими. У числі таких заголовків виявляються перш за все назви класичних творів, слова з популярних пісень, прислів’я, приказки, репліки персонажів, назви кінофільмів, стійкі сполучення слів. Наприклад: «До зір крізь терня» («Літературна Україна», №12, 2004 р.) [7, С.80]

Іноді знайомі слова скорочуються або доповнюються новими словами: «Престиж Україні - це святині», № 3, 2004 р.), «Чия правда, чия кривда?» («Літературна Україна», № 2, 2004 р.), «Прощай, Україно» (« Літературна Україна», № 3, 2004 р.), «Не все те золото, що у словниках» («Літературна Україна», № 7, 2004 р.), «Чули дзвін…» («Літературна Україна», № 7, 2004 р.), «На з’їзд, побратими!» («Літературна Україна», № 8, 2004 р.), «Україно, не прощай» («Літературна Україна», № 12, 2004 р.), «Ще не набувся…» («Літературна Україна», № 16, 2004 р.), «Сходи до матері» («Літературна Україна», № 21, 2004 р.).

Звертає на себе увагу наказовий спосіб, який широко вживається в газетних заголовках. За допомогою форм наказового способу вживається, як правило, не пряме спонукання, а побажання, порада, настанова. Такі заголовки можуть представляти важливі для життя правила, принципи, заповіді: «Новолітуємо, друзі!» («Літературна Україна», № 1, 2004 р.), «Не оскверняймо душі свої» («Літературна Україна», № 2, 2004 р.), «Гуртуймося, земляки!» («Літературна Україна», № 5, 2004 р.), «Звернімося до мовних глибин» («Літературна Україна», № 6, 2004 р.), «Заспіваймо на повен голос» («Літературна Україна», № 6, 2004 р.), «Не будьмо окупантами» («Літературна Україна», № 7, 2004 р.), «Пустіть на могилу батька» («Літературна Україна», № 10, 2004 р.), «Станьмо собою» («Літературна Україна», № 11, 2004 р.), «Нарощуймо енергію» («Літературна Україна», № 11, 2004 р.), «Слухайте пісню, люди!» («Літературна Україна», № 12, 2004 р.), «Не ріжте наосліп» (« Літературна Україна», № 17, 2004 р.), «Не будьмо тінями зникомими» («Літературна Україна», № 17, 2004 р.), «Живи прекрасний конкурсе» (« Літературна Україна», № 18, 2004 р.), «Подружіться з перцем» («Літературна Україна», № 20, 2004 р.), «Не поспішайте з висновками» («Літературна Україна», № 24, 2004 р.). [7, С.81]