Смекни!
smekni.com

Філософсько-алегоричний роман Вільяма Голдінга "Володар мух" (стр. 3 из 4)

У той же час Ральфне побоявся брати на себе відповідальність. З першого дня життя на острові він намагався встановити правила, підтримувати рятувальний вогонь, будувати маленькі курені, колективно вирішувати проблеми, тобто поводився так, як би це робили дорослі. «Ми не дикуни якісь, ми англійці. А англійці завжди і будь-де краще всіх», - наголошує він [1, с.35]. Проте демократичний режим Ральфа не в силах протистояти тоталітаризму Джека, заснованому на страхах (міфічний звір) та вітальних потребах (смажене м'ясо). Він втрачає більшість прихильників, навіть знайдена мушля, атрибут дорослого життя, через яку він і був обраний головним, не може підтримати порядок. Знищення мушлі паралельно зі смертю Хрюші символізує знищення розумності на острові. Раціоналізм призводить до гибелі людини та річчі. Раціональне відчуження річчі від природи прирікає її на загибель.

Ральф швидко дорослішає, він боїться за себе, але тримається, адже «дорослі б трималися» [1, с.39]. На нього влаштовано справжнє полювання, наче на свиню, він і сам порівнює себе зі свинею, але навіть у такий важкий час знаходить в собі сили думати як вижити, вірить в повернення до Англії, згадує Хрюшу та Саймона. Він розумів, що розмальовані дикуни ні перед чим не зупиняться, а Джек ніколи не залишить його у спокої, однак до останнього не міг в це повірити. «Ні! Не могли вони до такого дійти! Це нещасний випадок!» - кричав від жаху Ральф [1, с.166]. В той самий час розум Ральфа відмовлявся зіставити розмальованих дикунів з тими вихованими хлопцями, що дружно маршували та співали церковні пісні. «Впізнаю Білла…Хоча, ні», - одразу подумав Ральф, - «який же він зараз Білл» [1, с.174].У В.Голдінга Ральф уособлює самостійність мислення та незалежність, а полювання на нього – це спроба знищити ці якості у кожного на острові. Жорстокість дітей до Саймона та Хрюші дає йому, а разом з ним і читачу, змогу замислитись над сенсом людського буття, зрозуміти цінність кожної людини.

Товстун Хрюша – втілення прагматичного самовпевненого раціоналізму. Про сліпий раціоналізм все сказано вже тим, що В.Голдінг наділяє Хрюшу сильною короткозорістю, що робить його практично безпомічним. «Не залишай мене, Ральф! Тільки не кидай мене!» - жалібно стогне хлопець на вершині скелі [1, с.167]. Його астма – ще один атрибут, безкорисний у реальному житті, проте той, що асоціюється у дітей зі світом дорослих. Хвороби роблять Хрюшу неприємним, і в той самий час являють собою підтвердження його розумової переваги. Він єдиний не мириться з відсутністю дорослих на острові і намагається якось їх замінити, але самі спроби Хрюші створити на острові цивілізований світ безглузді та швидко починають набридати хлопцям. Він – об’єкт постійних знущань, який в деякому сенсі об’єднує всіх. Закономірною є ненависть до нього Джека. В їх боротьбі стикається раціональність та цивілізація зі світом бунтарства та первісних інстинктів. Обряди первісного суспільства не причаровують Хрюшу, він впевнено вірить в цивілізацію, відстоює загальноприйняті норми та ідеали, чим і заслуговує повагу Ральфа. Саме тому смерть Хрюші сприймається як несправедливе та жорстоке відношення суспільства до доброти в людині. Мисливці вбивають свиней заради їжі, а Хрюшу – для утвердження власного «я». Атавізм витісняє здоровий глузд та непотрібний гуманізм.

Одним з найцікавіших персонажів роману слід вважати Саймона – антипода Роджера як зовні, так і в духовному сенсі. Він завжди одинокий, вчиняє тільки згідно з власними моральними принципами, інші хлопці вважають його несповна розуму. Саймон позбавлений раціоналізму цивілізованої людини, він філософ. Хлопець осягає істину без будь-якої опори на соціальний досвід, через інтуїцію та прозріння, а може через приступи епілепсії. Однак осягнуті істини залишаються таємницею для інших. Саймон все більше усамітнюється, напруга відповідальності за його місію зростає, він гине. Ініціатором ритуального вбивства стає саме Роджер – уособлення темних сил, що повинні вбити Саймона. Після розмови з Володарем мух Саймон виходить збагаченим знанням істини. Він самотужки звільняє парашутиста від мотузок, тобто звільняє острів від звіра. В той момент, коли він готовий відкрити дітям правду про страшного звіра, проти нього повстає все: природа (починається гроза), люди (діти приймають його за звіра). Людям не дано дізнатися, що шлях до спасіння лежить через відкриття істини у власній душі.

Швидкі промислові зміни та перевороти дали змогу людині повірити, що вона за допомогою техніки здатна на все. Слід згадати тільки як хлопці мріяли про ті чи інші дива техніки: «Ось якби корабель побудувати, чи літак, чи телевізор» [1, с.82]. Але в століття наукового прогресу людство забуло про душу. Діти його стали дикунами, що вбивали та не відчували своєї вини. Їм судилося пройти шлях від прогресу до регресу, від цивілізації до примітивного суспільства з його дивними ритуалами, жертвоприношеннями та табу. Символічним є епізод з дикунським танцем. «Звіра бий! Ріж його! Випусти кров!» - кричали діти та вбивали Саймона [1, с.106]. Саме в ту ніч уявний звір покинув острів. Він більше не потрібен, діти самі стали звірами. Ті, хто наче ще залишилися людьми не зробили нічого, щоб допомогти другу. В.Голдінг стверджує, що бездіяльність – це теж злочин, що нічого не зробити – значить також піддатися звіру та втратити людську подобу.

3.2 Роль природи у романі Вільяма Голдінга «Володар мух»

Величезну роль у творі відіграє зображення природи. Вона змінюється в залежності від ситуації та поведінки дітей. Єдність та правильність вчинків супроводжується теплом сонця: «Ральф раптом зрозумів, яке стомлююче життя, коли потрібно заново прокладати кожну тропу і весь час слідкувати за своїми крокуючими ногами… Він повернувся та пішов назад, до майданчика, і сонце тепер било йому в обличчя» [1, с.36]. Вбивство Саймона проходить у темряві та супроводжується громом та блискавкою – все це символізує торжество зла, страх. В той самий час збагачений істиною Саймон поглинається океаном, як символом очищення від зла та гріху. «Засріблився овал лиця, і мармуром статуї заблищало плече» вбитого, уособлюючи істинність думок та вчинків, святість, а «дивні істоти з палаючими очима та димними шлейфами», - що «метушилися біля голови» - це ніщо інше як демони, зло в людських душах.

Вогонь, покликаний захищати та дарувати надію, стає причиною загибелі малюка на початку твору і порятунком, не тільки фізичним, але також духовним, наприкінці. Як не парадоксально, екологічна катастрофа чи, в узагальненому вигляді, руйнівна війна породжує новий виток прогресу.

Природа сама по собі прекрасна та непорушна, такою вона залишиться після зникнення кожного з нас. Наше існування чи небуття їй байдуже, свої проблеми вона, вічність, вирішує без людей. У такому трактуванні В.Голдінг не використовує старі англійські міфи, він складає власний міф, що належить ХХ століттю і являє собою основну частину менталітету нашого сучасника.

3.3 «Володар мух» Вільяма Голдінга як роман - пересторога

Роман Вільяма Голдінга «Володар мух» можна назвати пересторогою як сучасному людству, так і майбутнім поколінням. Поклики замислитися над жорстокістю та несправедливістю, що панує в суспільстві йдуть крізь весь роман. На перший погляд здається, що тільки ті, хто стали на сторону Джека піддалися звіру в своїй душі. Проте Вільям Голдінг руйнує ілюзію в розмові Саймона з Володарем мух. «Але ти знав, вірно? Що я – частина тебе самого? Невід’ємна частина!» - говорить диявол[1, с.127]. Якщо навіть в маленькому філософі Саймоні живе Володар мух, то він є в кожному, живе в усіх. Ось яку страшну правду відкриває письменник, він спонукає читача замислитися над власним майбутнім. Навіть Ральф, мудрий і справжній герой порівнюючи зі всіма іншими, не може протистояти злу. Адже він боровся з Джеком не стільки через те, що відстоював власну ідею, скільки через те, що Джек віднімав у нього першість. Нерідко Володар мух проявлявся і у відношенні Ральфа до Хрюші.

Смерть головних героїв відображає процес втрати в тоталітарному суспільстві загальнолюдських цінностей. Спочатку гине Саймон – людська совість, далі Хрюша – уособлення технічного прогресу, на черзі Ральф – самостійність мислення. Однак Ральфу вдається уникнути смерті. Приходить довгоочікуване спасіння у вигляді офіцера. Проте його озброєння та гарний військовий мундир по іронії долі такі ж атрибути погоні за людськими жертвами у війні, як і розмальовані обличчя та палиці дітей. І коли Ральф плаче в кінці роману, він оплакує втрачену чистоту невідання, похмуру темноту людської душі, смерть істини, тобто не тільки загибель своїх друзів, але й майбутню загибель всього людства, якщо воно не знайде в собі сили протистояти злу. А Ральф повернеться в це страшне суспільство не беззахисним, а озброєним проти зла. Він став мудрішим.

В.Голдінг неодноразово наголошував, що «почав розуміти, на що здатні люди. Кожен, хто пройшов війну і не зрозумів, що люди творять зло подібно тому, як бджоли роблять мед, - або сліпий, або несповна розуму» [10, с.12. Переклад наш]. Проте навіть після закінчення війни зло може проявитися в інших країнах, адже зло живе в кожній людині незалежно від обставин.В.Голдінг застерігає від повторення зла, даючи маленьку надію, яка спалахує вогником, котрий неможливо загасити. Письменник сповнений віри в те, що людина здатна боротися зі своєю внутрішньою пітьмою, протистояти злу, бо вона не є пасивним полем боротьби зла і добра. Людина здатна самотужки приймати рішення, але повинна нести відповідальність за свій вибір. Роман В.Голдінга «Володар мух» шокує, змушує замислитися, однак покликаний відвернути від невірного, пагубного та небезпечного шляху. Шляху втрати власного «я», людяності, добросердості, кохання та турботи.