Викривальна сила казки збільшується від того, що вона майже вільна від романтичної безпредметності. Фантастика – більше не гра уявлення, а художній засіб вираження ідей.
Гофман не має поваги до коронованих осіб. Він хоробро сміється над тим, що з давніх-давен будо святим і охоронялося за допомогою зброї. Образи, що змінювали одне одного керуючих осіб князівства, подані у навмисному гротеск-іронічному плані, для того, щоб читачі, не вагаючись, побачили у цих образах деспотів та тиранів. Крім цього, соціальні широту казці надає те, що за цим святом дурнів, що проводиться князями, міністрами, професорами та лакеями, стоїть народ, на праці якого і тримається вся армія панів та підлабузників.
Казка починається розповіддю про бідну селянську родину, у якої народився Цахес, а закінчується обуренням натовпу, що вдирається до тому тепер уже не міністра Циннобера для розплати: «Indessenwar, derHimmelweiß, aufwelcheWeise, eindumpfesGemurmelimVolkeentstanden, daskleinelächerlicheUngetümdortobenseiwirklichKleinZaches, derdenstolzenNamenZinnoberangenommenundsichdurchallerleischändlichenLugundTrugaufgeschwungen. Immer lauter und lauter erhoben sich die Stimmen. «Hinunter mit der kleinen Bestie – hinunter – klopft dem Klein Zaches die Ministerjacke aus – sperrt ihn in den Käficht – laßt ihn für Geld sehen auf dem Jahrmarkt! – Beklebt ihn mit Goldschaum und beschert ihn den Kindern zum Spielzeug! – Hinauf – hinauf!» – Und damit stürmte das Volk an gegen das Haus» [29, с. 64].
Звичайно, слова «Rebellion – Tumult» звучать тут зовсім не грізно і зовсім не означають, що автор закликає народ до повстання. Це, взагалі, перший і єдиний раз у своєму творі Гофман показує народне повстання, але, ватро зауважити, що описується ця подія зовсім не як ідея до бою.
Позитивна програма Гофмана виражена у романтичній стихії, що її несуть із собою герої: мрійник та поет студент Бальтазар та його покровитель – доктор та чарівник Проспер Альпанаус. Вони стали втіленням вічно живого, повного казкових надій світу природи та поезії, в який вхід відкрито лише духовно розвиненим романтичним натурам.
Не випадково так багато місця у казці займає комічний образ батька Кандіди, філістера від науки, що ставився до природи як до матеріалу, професора Мош Терпина, який «hattedieganzeNaturineinkleinesniedlichesKompendiumzusammengefaßt, sodaß ersiebequemnachGefallenhandhabenunddarausfürjedeFragedieAntwortwieauseinemSchubkastenherausziehenkonnte» [29, с. 11].
Міністр Циннобер призначає батька своєї нареченої генеральним директором усіх природно-наукових справ у князівстві: «ProfessorMoschTerpinistganzaußersich, erblähtsichaufimdummenStolz. Durch seines künftigen Schwiegersohns Vermittlung hat er die Stelle des Generaldirektors sämtlicher natürlicher Angelegenheiten im Staate erhalten, eine Stelle, die ihm viel Geld und eine Menge anderer Emolumente einbringt. Als benannter Generaldirektor zensiert und revidiert er die Sonnen- und Mondfinsternisse sowie die Wetterprophezeiungen in den im Staate erlaubten Kalendern und erforscht insbesondere die Natur in der Residenz und deren Bereich. Dieser Beschäftigung halber bekommt er aus den fürstlichen Waldungen das seltenste Geflügel, die raresten Tiere, die er, um eben ihre Natur zu erforschen, braten läßt und auffrißt. Ebenso schreibt er jetzt (wenigstens gibt er es vor) eine Abhandlung darüber, warum der Wein anders schmeckt als Wasser und auch andere Wirkungen äußert, die er seinem Schwiegersohn zueignen will. Zinnober hat es bewirkt, daß Mosch Terpin der Abhandlung wegen alle Tage im fürstlichen Weinkeller studieren darf. Er hat schon einen halben Oxhoft alten Rheinwein sowie mehrere Dutzend Flaschen Champagner verstudiert und ist jetzt an ein Faß Alikante geraten» [29, с. 49].
У повній відповідності до сатиричних задумок казки знаходяться і ті художні засоби, якими так вміло користується Гофман. Весь романтичний комплекс, який визначає характер цього твору як казки, поданий у такому карикатурно-комічному плані, що сприймається читачем не як спосіб бачення світу, а як сума поетичних засобів. Про це говорить сюжетний малюнок казки, побудований за принципом музичного капріччо, аж до самого кінця – щасливого весілля, який автор пародіює звичайний фінал міщанських романів та іронічно завершує безплідну мрійливість свого героя. Бальтазар одружується з Кандідою і отримує добрий спадок від чарівника: «Die Küche ist so eingerichtet, daß die Töpfe niemals überlaufen und keine Schüssel verdirbt, solltest du auch einmal eine ganze Stunde über die Essenszeit ausbleiben. Teppiche, Stuhl- und Sofa-Bezüge sind von der Beschaffenheit, daß es bei der größten Ungeschicklichkeit der Dienstboten unmöglich bleibt, einen Fleck hineinzubringen, ebenso zerbricht kein Porzellan, kein Glas, sollte sich auch die Dienerschaft deshalb die größte Mühe geben und es auf den härtesten Boden werfen. Jedesmal endlich, wenn deine Frau waschen läßt, ist auf dem großen Wiesenplan hinter dem Hause das allerschönste heiterste Wetter, sollte es auch rings umher regnen, donnern und blitzen» [29, с. 53]. Кухня та прання – що може бути більш прозаїчним для романтика, що живе у світу поетичних уявлень.
Хоча події у «Крихітці Цахес» відбуваються у умовній країні, але, показуючи реалії німецького побуту та характерні риси соціальної психології людей, автор підкреслює сучасність подій.
Значну роль у казці відіграє функція магічних предметів, що дає змогу краще відобразити авторську концепцію людини як такої, що здатна змінювати світ. Опис речей, що з них складається середовище, в якому перебуває людина, становить основний масив тексту і має величезне значення для розуміння самого тексту[15, с. 95]. На перший погляд непримітні речі складають у сукупності різнобарвну картину усього, що відбувається довкола Цахеса. Наприклад: «In geringer Entfernung fuhr ein Mann langsam durch den Wald, beinahe chinesisch gekleidet, nur trug er ein weitbauschiges Barett mit schönen Schwungfedern auf dem Haupte. Der Wagen glich einer offenen Muschel von funkelndem Kristall, die beiden hohen Räder schienen von gleicher Masse. Sowie sie sich drehten, erklangen die herrlichen Harmonikatöne, die die Freunde schon aus der Ferne gehört. Zwei schneeweiße Einhörner mit goldenem Geschirr zogen den Wagen, auf dem statt des Fuhrmanns ein Silberfasan saß, die goldnen Leinen im Schnabel haltend. Hintenauf saß ein großer Goldkäfer, der, mit den flimmernden Flügeln flatternd, dem wunderbaren Mann in der Muschel Kühlung zuzuwehen schien. Sowie er bei den Fremden vorüberkam, nickte er ihnen freundlich zu. In dem Augenblick fiel aus dem funkelnden Knopf des langen Rohrs, das der Mann in der Hand trug, ein Strahl auf Balthasar, so daß er einen brennenden Stich tief in der Brust fühlte und mit einem dumpfen Ach! zusammenfuhr» [29, c. 28].
Маленьке царство Керепес, у якому відбувається дія казки, це, звичайно, уся Німеччина з її типово німецьким життєвим укладом, з її соціальною структурою, суспільними інтересами, ієрархією посад. Увесь ляльковий маскарад життя німецького філістера гранично оголюється, театралізується, постає у своїй нищій, огидній строкатості. Реальним існуванням цього світу переконливо мотивується надреальність, парадоксальність – майже фантастичність основних ланок фабули «Крихітки Цахеса».
Велике значення має нова для казкового жанру категорія – театральність, яка посилює комічний ефект. Вона визначає принципи побудови сюжетних ситуацій та характер їх подачі, вибір фону, вираження героями почуттів та намірів. Усі ці аспекти підкреслюють умовність подій.
Князь В.Ф.Одоєвський, знавець і популяризатор німецького романтизму в Росії, справедливо і влучно сказав про Гофмана: «Гофман… вигадав особливого типу чудесне… його чудесне завжди має два боки: один суто фантастичний, другий – дійсний; …природний потяг людини до чудесного задоволений і водночас не зневажено й допитливого духу аналізу: примирити ці два протилежні елементи міг тільки справжній талант» [28, c.11].
«Крихіткою Цахес» Гофман успішно продовжив улюблену тему багатьох своїх попередників – критику німецького філістера. Але ніхто до Гофмана не надавав цій темі тієї соціальної значущості, не піднявся до того нищівного сарказму, яким перейнятий «Крихітка Цахес».
Соціальні аспекти розставлені тут дуже виразно. Світ німецького філістера – як убогого, так і можновладного, – окреслюється у гострих непривабливо-негативних тонах. І сама казкова форма з усіма її неодмінними елементами, аж до традиційної щасливої кінцівки, виявляє свій далеко не казковий зміст, сприймається як умовно-фантастичний антураж, що служить зовсім не фантастичним завданням.
ВИСНОВКИ
Романтизм – одна з найяскравіших та найвизначніших літературних течій XVIII – XIXст. у Західній Європі.
Для Німеччини, як для країни, що була роздроблена на безліч князівств, романтизм став першою сходинкою на шляху до об’єднання, переосмислення політичних процесів. Письменники цього періоду дуже гостро відчували неспроможність народу зрозуміти, осягнути та повірити у те, що відбувалося у країні насправді, тому їх покликанням стала ідея правди у суспільстві.
Казка, як літературний жанр, що з’явився за часів фольклорної творчості, стала одним з найвдаліших інструментів у руках митців.
Для кожного окремого письменника (Новаліс, Тік, Гофман) або «об’єднання» (брати Грім, Брентано та Арнім) пошук та відтворення казок стали якщо не одною з провідних ідей, то хоча б центром творчості. Новаліс вважав казку лише сном, ілюзією і вводив її у більш масштабні творчі проекти для кращого розуміння читачем головної ідеї твору, усі ж інші вищеназвані письменники приділяли казці особливу увагу, тому і роль її у їх творчості надзвичайно вагома.
Брентано та Арнім у «Чарівному розі хлопчика» змогли дуже вдало та вправно перетворити зібрані твори на дійсно народні, додавши до краплинку своєї творчості. Брати ж Грім навпаки намагалися якомога ближче до тексту, до народного духу передати свої фольклористичні записи. На думку дослідників, навіть діалектичні посилання та збереження специфічних фраз та слів стали тією надзвичайно важливою і вагомою скарбницею їх творчості, що допомагає майбутнім покоління розвиватися на основі багатих знань про своїх пращурів, бо пісня і казка – речі, що передають народний дух на серце.
У роботі досліджувалася казка Гофмана «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер», де дуже вдало показана сатира на філістерів: князів та міністрів, багатих людей та лакеїв. Для Гофмана дуже важлива у людині була саме душа, та її здатність долати перешкоди, що готує нам життя на кожному кроці. Але просте подолання неприйнятне для митця. Людина повинна думати душею і серцем, а діяти не тільки для себе, але й для народу, що усім у світу стало краще жити. Звичайно, це дуже важко, і не кожному під силу взяти на себе відповідальність за долю народу, але кожен повинен хоча б раз спробувати.