Розділ ІІ. Принцип епічного театру у п’єсі Брехта «Матуся Кураж та її
діти»
В кінці 30-х – початку 40-х рр. Брехт створює п'єси, які стоять в одному ряду з кращими творами світової драматургії. Це «Матуся Кураж» та «Життя Галілея».
В основу історичної драми «Матуся Кураж та її діти» (1939) покладена повість німецького сатирика і публіциста XVII ст. Гріммельсгаузена «Обставинний і дивовижний життєпис великої брехухи і бродяги Кураж», в якій автор, учасник Тридцятирічної війни, створив чудовий літопис цього похмурого періоду в історії Німеччини. Хоча дія п'єси відбувається в епоху трагічною для долі Німеччині Тридцятирічної війни 1618—1648 рр., вона органічно пов'язана з найактуальнішими проблемами сучасності. Всім своїм вмістом п'єса заставляла читача і глядача напередодні другої світової війни подумати про її наслідки, про той, кому вона вигідна і хто від неї постраждає. Але в п'єсі звучала не лише одна анти військова тема. Брехта глибоко турбувала політична незрілість простих трудящих Німеччини, їх нездатність правильно знатися на справжньому сенсі подій, що відбуваються довкола них, завдяки чому вони стали опорою і жертвами фашизму. Основні критичні стріли в п'єсі направлені не на правлячі класи, а на все те погане, морально спотворене, що є в трудящих. Брехтівська критика пройнята одночасно і обуренням і співчуттям.
«Театр має бути філософським», «театр має бути епічним», «театр має бути феноменальним», «театр повинен давати відчужену картину дійсності», це має проаналізувати п'єсу «Матуся Кураж і її діти».
Філософська сторона п'єси розкривається в особливостях її ідейного вмісту. Брехт використовує принцип параболи («переказ віддаляється від сучасного авторові миру, інколи взагалі від конкретного часу, конкретної обстановки, а потім, як би рухаючись по кривій, знову повертається до залишеного предмету і дає його філософсько-етичне осмислення й оцінку...»).
Таким чином, п'єса-парабола має два плани. Перший — це роздуми Б. Брехта над сучасною дійсністю, над полум'ям другої світової війни, що розгорається.
Історична хроніка складає другий (параболічний) план п'єси. Для драматурга головне, щоб глядач витягував з її життєвого досвіду урок для себе.
У п'єсі «Матуся Кураж та її діти» багато пісень, як, втім, і в багатьох інших п'єсах Брехта. Але особливе місце відводиться «Пісні про велику капітуляцію»[3, c. 397], яку співає Кураж. Ця пісня — один з художніх прийомів «ефекту відчуження». За задумом автора вона покликана перервати на короткий час дію, щоб дати можливість глядачеві подумати і проаналізувати вчинки нещасної і злочинної торговки, роз’яснити причини її «великої капітуляції», показати, чому вона не знайшла в собі сили і волі сказати «ні» принципу: «з вовками жити – по вовчому вити». Її «велика капітуляція» складалася в наївній вірі, що за рахунок війни можна було непогано нажитися. Так доля Кураж зростає до грандіозної моральної трагедії «маленької людини» в капіталістичному суспільстві. Зонг — «Пісня про велике примирення», це складний вигляд «відчуження», коли автор виступає немов від імені своєї героїні, загострює її помилкові положення і тим самим сперечається з нею, вселяючи читачеві сумнів в мудрості «великого примирення». На цинічну іронію матінки Кураж Брехт відповідає власною іронією. Та іронія Брехта веде глядача, що зовсім вже піддався філософії прийняття життя як вона є, до абсолютно іншому погляду на світ, до розуміння уразливості і згубності компромісів. «Пісня про покірність» — це своєрідний чужорідний контрагент, Брехта, що дозволяє зрозуміти дійсну, протилежну йому мудрість. Вся п'єса, що критично змальовує практичну повну компромісів «мудрість» героїні, є безперервна суперечка з «Піснею про велике примирення».
П'єса розгортається у формі драматичної хроніки, що дозволила Брехту намалювати широку і багатообразну картину життя Німеччини у всій її складності і суперечності, і на цьому фоні показати свою героїню.
Головна героїня п'єси Брехта – маркітантка Ганна Фірлінг, що прозвана «Кураж» за свій відважний характер. Навантаживши фургон ходовими товарами, вона разом з двома синами і дочкою вирушає услід за військами в район бойових дій. Кураж – жінка, що любить своїх дітей, живе заради них, прагне уберегти їх від війни – в той же час йде на війну в надії нажитися на ній і фактично стає винуватицею смерті дітей, бо кожного разу жадання наживи виявляється сильнішим, ніж материнське відчуття. І це жахливе моральне і людське падіння Кураж – показане у всій її страшній суті. Героїня приваблює тверезим розумінням життя. Але вона – породження меркантильного, жорстокого і цинічного духу Тридцятирічної війни. Кураж байдужа до причин цієї війни. Залежно від мінливостей долі вона ставить над своїм фургоном то лютеранський, то католицький прапор.
Війна для Кураж – джерело доходу «золоте времячко». Вона не розуміє навіть, що сама з'явилася винуватицею загибелі всіх своїх дітей, «гієна, яка нишпорить по полі бою», маркітантка, що принесла своїх дітей в жертву баришу і війні. Лише раз, в шостій картині, після того, як поглумилися над її дочкою, вона вигукнула: «Будь проклята війна!»[3, с. 407]. Але вже в наступній картині вона знову крокує упевненою ходою і співає «пісню про війну – велику годувальницю». Але найнестерпніше в поведінці Кураж – це її переходи від Кураж – матері, до Кураж – користолюбної торговки. Вона перевіряє на зуб монету – чи не фальшива, і не помічає, як у цей момент вербувальник відводить її сина Ейліфа в солдати княжої армії. Трагічні уроки війни нічому не навчили жадібну маркітантку. Але показати прозріння героїні і не входило в завдання автора. Брехт пояснює це так: «Завдання автора п’єси полягало не в тому, щоб примусити в кінці прозріти матінку Кураж – хоч вона дещо бачить у середині п’єси, наприкінці 6-ого епізоду, а потім знову втрачає зір, – авторові потрібно було, щоб бачив глядач ». Кураж йде на війну сподіваючись на великі бариші: «Ви мені тут війну не чорніть! Вона слабких губить? Ну і що ж, вони і в мирний час мруть як мухи! Зате наш брат на війні ситим буває» [3, с. 408]. Рік за роком тягнеться вона по п'ятах за війною, торгуючи всім і з всіма: з протестантами і католиками, поляками і шведами. Кухоль пива та невелика компанія і жодних вищих прагнень – ось філософія матінки Кураж, що скептично відноситься до високих слів і закликів. «Якщо у хід йдуть високі чесноти, означає справа погань – вважає вона. – Якщо який-небудь командувач або король — дурень набитий і веде своїх людей прямо в навозну кучу, то тут – міркує Кураж – звичайно, потрібно, щоб люди не боялися смерті, тут потрібна безстрашність. Якщо він скнара і набирає дуже мало солдатів, то солдати повинні бути суцільними Геркулесами. А якщо він нероба і не хоче сушити собі голову, тоді вони мають бути мудрими, як змії, інакше їм кришка» [3, с. 374]. Єдине, у що вірить матуся Кураж, це продажність. Поки вона існує на світі, судді ухвалюватимуть м'які вироки, і навіть невинному суд вже не такий страшний. Як би не були суворі закони, люди беруть хабар, і тому, пристосовуючись, можна обійти і суворі закони війни, і не менш жорстокі закони миру: адже лише стрункі прямі дерева валять на крокви, а криві залишаються і живуть. Матуся Кураж полюбила війну, що приносить їй прибуток. Вони зрослися один з одним, війна і Кураж, і жодні жертви не протверезили стару маркітантку.
В кінці п'єси виснажена, самотня Кураж, зігнувшись в три погибелі, тягне по пустинній дорозі услід за полком, що пішов, свій порожній фургон – аби не відстати, аби не відстати... Убогою і голодною, їй вже недовго залишилося рахувати нескінчені версти, але їй все ще здається, що дорозі цій не буде, як війні, ні кінця, ні краю...
У такому контексті образ Ганни Фірлінг, маркітантки, виходить далеко за межі окремої долі, поодинокого випадку. Ганна Фірлінг ніби уособлює ту частину німецького народу, яка, мріючи про ситність і добробут, забула, що життєві блага не можна добувати у війні. Тому її останні слова «Я мушу торгувати далі. Гей, візьміть мене з собою!» [3, с. 431], у зверненні до солдатів, що виходять із міста, лунають як похоронний дзвін по материнству і гуманізму й одночасно як звинувачення духові комерції та цинізму.
Але в світі, що морально спотворює простих трудівників, все ж є люди, які виявляються здатними здолати покірливість і зробити героїчний вчинок. Така дочка Кураж, забита німа Катрін, яка, за словами матері, боїться війни і не може бачити страждань жодного живого створіння. Катрін – уособлення живої, природної сили любові і доброти. Ціною свого життя вона рятує мирно сплячих жителів міста від раптового нападу ворога. Катрін – застерегла місто Галле про напад ворогів. Вона підняла тривогу, щоб війська, що підкралися, не застали місто зненацька [3, картина 11]. Чесноти людські або перекручуються в ході війни, або приводять добрих і чесних до загибелі. Так виникає грандіозний трагічний образ війни як «світу навпаки». Найслабкіша зі всіх, Катрін виявляється здатною до активних дій проти світу наживи і війни, звідки не може вирватися її мати. Подвиг Катрін ще більше змушує замислитися над поведінкою Кураж і засудити її. Тема прозріння знаходить своє втілення в долі Катрін. Катрін, безперечно, ще не борець у тому розумінні, яке вкладав у це поняття Брехт, але вона має і мужність, і розум, і вміння перетворювати правду на зброю. I цим вона протистоїть матінці Кураж.
В образі Катрін драматург намалював антипода матінки Кураж. Ні погрози, ні обіцянки, ні смерть не змусили Катрін відмовитися від рішення, проказаний її бажанням хоч чимось допомогти людям. Словам Кураж протистоїть німа Катрін, безмовний подвиг дівчини як би перекреслює всі просторові міркування її матері.
Брехта, що хвилює, конфлікт між практичною мудрістю і етичними поривами заражає всю п'єсу пристрастю суперечки і енергією проповіді.