22. Роль і функція 1 глави у розкритті теми світової війни "Прощавай зброє"
Наприкінці літа того року ми квартирували в селі, у будинку, з якого ген за річкою та розлогою рівниною видно було гори. У річці громадилось каміння, сухе й біле проти сонця, і вода струміла між ним бистра, прозора й голуба. Дорогою повз будинок проходило військо, і курява, яку воно збивало, припорошувала віти дерев. Та й стовбури дерев були геть запорошені, і падолист того року почався рано, і ми бачили, як дорогою іде військо, як здіймається за ним курява, як спадає листя від подувів вітру, як проходять солдати і врешті на голій білястій дорозі лишається тільки опале листя.
Рівнина була зелена й родюча, з рясними садами, а гори за рівниною — темні та голі. В горах точилися бої, і вночі ми бачили спалахи гарматних пострілів. У темряві вони скидалися на зірниці, але ночі були холоднуваті, і ніщо не віщувало близької грози.
Часом ми чули потемки, як за вікнами йде військо і тягачі везуть важкі гармати. Ночами рух на дорогах жвавішав: тяглись вервечки мулів, нав'ючених обабіч сідел ящиками з боєприпасів, у кузовах сірих ваговозів їхали солдати; інші машини, що посувалися повільніш, везли накриті брезентом вантажі. Тягачі з важкими гарматами проходили й удень; довгі дула гармат були обкладені зеленим гіллям, і зверху на тягачах теж зеленіло рясне гілля та виноградні лози. Як поглянути через долину на північ, було видно каштановий гай, а за ним — ще одну гору по цей бік річки. За ту гору також точилися бої, але намарне; а восени, як полили дощі, листя з каштанів геть поспадало, віти оголились і стовбури пфочорніли від вологи. Виноградники теж стояли поріділі й голі, і все довкола було по-осінньому вогке, похмуре й неживе.
Над річкою клубочилися тумани, верхів'я гори оповивали хмари, а на дорогах ваговози розляпували болото, і солдати в плащах ішли забрьохані й мокрі; гвинтівки їхні теж були мокрі, а під плащами, приторочені спереду до пояса, стовбурчились по дві шкіряні патронні сумки — важкі сірі шкіряні сумки, напаковані обоймами довгих і тонких патронів калібру 6,5 мм, — вони віддимали плащі, й солдати брели дорогою, немов жінки на шостому місяці вагітності.
Траплялися й невеличкі сірі легкові машини, що їхали дуже швидко; спереду, поруч водія, звичайно сидів офіцер, і на задньому сидінні теж офіцери.
Ті машини розляпували болото ще дужче, ніж ваговози, і коли один з офіцерів позаду був малий на зріст і сидів між двома генералами, — такий малий, що ви не бачили його обличчя, а тільки верх кашкета й вузькі плечі,— і коли машина їхала особливо швидко, то, можливо, був король. Він жив в Удіне й мало не щодня виїздив цією дорогою до фронту побачити, як там ведеться,— а велося дуже кепсько.
На початку зими дощі полили не вщухаючи, а з дощами прийшла холера. Та її скоро перепинили, і зрештою у війську від неї померло всього сім тисяч чоловік.
23. Жанрова специфіка, образ Е.Хемінгуея "Старий і море"
Повість "Старий і море" є одним з останніх завершених творів цього письменника, своєрідним підсумком творчості й свого роду вершиною його роздумів про сенс життя. За своєю стилістикою і образним стилем повість "Старий і море" близька до літературного жанру притчі, яка будується на алегоріях і передбачає деяку моральну науку. Багато критиків так і прийняли її як притчу і спробували тлумачити усю історію старого як символічне зображення боротьби добра і зла, боротьби людини з роком.
Образ старого Сантьяго водночас є образом звичайного бідного рибалки й образом певної системи моральних цінностей, до якої виявляється байдужим сучасний світ.
Образ старого Сантьяго безперечно, представляє самого Е.Хемінгуея. В цей образ автор вклав усе те найкраще, щоб він хотів бачити в кожній людині. Роздуми Сантьяго над буттям – це бачення світу Е.Хемінгуейем.
Як і Сантьяго, Е.Хемінгуей самотня людина. Однак, тої самотності, яка властива героям ранніх творів автора, в даній повісті не прослідковуються. Сантьяго не почуває себе самотнім, оскільки весь час згадує про хлопчика, який чекає на нього в селищі. Для старого він навіть більше, ніж рідня, оскільки Манолін – майбутній рибалка, якому Сантьяго передасть всі секрети своєї професії. Також старий оточений симпатією й інших мешканців селища, таких самих рибалок, як і він сам.
24. Міфологічний підтекст у романі "Кентавр" Дж. Апдайка
Міф про Хірона винесено в епіграф до роману. І хоча за кількістю сторінок міфічне посідає дуже скромне місце у книзі, за значенням воно від неї невід’ємне і без нього сутність її розпливалась би. Джон Апдайк звертається до грецької міфології.
Здається, в цьому романі все переплуталося: Джордж Колдуелл обертається на кентавра Хірона, його син Пітер уявляє себе Прометеєм, прикутим до скелі.
Викладачка фізкультури Віра Гаммел постає в образі звабливої Венери. А товстий, спітнілий директор школи Зіммерман здається всевладним Зевсом-громовержцем… А щоб не залишалося жодних сумнівів щодо значення міфології в цьому романі, автор додає до нього словник міфологічних імен і образів, в ньому використаних, і пояснює, що кожна з діючих осіб відповідає якомусь із стародавніх богів чи героїв… Апдайк підкреслює героїчну сутність міфічних персонажів, які жили в "золоту добу" людства.
Сам Апдайк вважає міфологію найважливішим чинником роману. Міф допомагає звеличити героя, вивести його у широкий світ, нерозривно зв’язати з людством, виявити в ньому все краще, чого не можна побачити у сірій безбарвній повсякденності.
Словом, міф допомагає виявити романтичну сутність героя і показати, що в тій розбіжності між людиною і суспільством, через яку життя таке трагічне, винно суспільство, а не людина.
Як пояснює сам письменник, роблячи Колдуелла кентавром, він мав на увазі, що "людина мисляча, яка задумується над духовним боком життя в цьому брутальному, матеріалістичному, реалному світі, вже напівбог. Образ напівлюдини-напівконя допомагає мені протиставити реальності, певний вищий світ натхнення і добра".
25. Проблематика "Над прірвою в житті"
Повість Селінджера із непростою тематикою, що наповнена складною символікою, тонкими ледь помітними мотивами, де ліризм оповіді поєднується з гумором, від сумного стилю він різко переходить до радісного і навпаки, де складна й багатогранна система образів, тонкий психологізм у зображенні внутрішнього світу головного героя та його відношень до інших персонажів.
Він використав прийоми, якими користувався раніше, твір виявився дуже концентрованим і насиченим різними художніми засобами, з дуже багатогранним змістом. У ранніх оповіданнях можна знайти основні мотиви, що вийдуть на перший план у повісті, прототипи характерів, дрібні деталі, що несуть в собі глибоке значення і символіку.
У даній розвідці основна увага звертається на імена головних персонажів, їх тісний зв’язок з їх характером та їх роллю у творі. Імена більшості героїв значущі, дані не просто так, вони несуть у собі прихований зміст, що дозволяє краще зрозуміти персонажа, тому не слід залишати їх поза увагою, вивчаючи чи просто читаючи цей твір.
Голден Колфілд головний персонаж твору, з ним пов’язаний весь сюжет повісті, оцінка інших героїв, їх характеристика дається у його суб’єктивній оцінці. Основні теми твору - тема подорослішання, складного моменту переходу у світ дорослих, крах ілюзій і ідеалів з цим пов’язаний, та тема конфлікту з дійсністю, що випливає з попередньої - дуже прекрасно показані за допомогою цього неординарного підлітка, з його своєрідними поглядами, з його хворобливою і, здається, незвичною, психікою.
Здається Селінджеру вдалося вловити й описати той складний внутрішній світ підлітка, з його прагненнями і пориваннями, часто не зрозумілими самому собі, з дитячою наївністю і неприйняттям законів старших. Цей незвичайний персонаж виявився насправді реальним прототипів, мільйонів підлітків
У повісті поставлено проблему людського спілкування, співвідношення індивіда і суспільства, зроблена спроба пояснити самотність добрих людей в суспільстві. Холден не приймає світ дорослих за його снобізм і фальш. До чого прийде Холден - невідомо. Книга закінчується словами героя: "Знаю тільки, що мені якось не вистачає тих, про кого я розповідаю".
26. Проблематика "Чорний принц"
Письменниця бачить і сміливо показує пороки сучасного англійського буржуазного суспільства. Порочне середовище перекручує почуття людей; любов як найсильніша людська пристрасть виявляє в цих умовах такі капризи, проявляється в такій "грі випадковостей", що представляється якоюсь фатальною силою, що переслідує свою безпорадну жертву. У цьому хаосі жорстоких випадковостей тільки платонівська ідея блага-добра, як і раніше є єдиною надією на збереження гуманності.
У романі "Чорний принц", гра випадковостей у житті письменника Бредлі Пірсона не тільки заважає йому здійснити своє прагнення поїхати в таке місце, де б він на самоті міг спокійно творити - писати новий роман, але, більш того , ця гра випадковостей втягує його в складні стосунки з родиною письменника Арнольда Баффіна, які врешті-решт завершуються трагедією; невинного Бредлі Пірсона звинувачують у вбивстві Арнольда Баффіна, засуджують на тюремне ув'язнення, прирікають на смерть у в'язниці. Рейчел з ревнощів вбила свого чоловіка, але на суді говорить про те, що вбивцею був Бредлі Пірсон. Кохання у цьому романі показано як фатальна пристрасть, як таємничий афект, як "чорний ерос", який несподівано опановує душею і тілом людини і змушує її робити дивні вчинки. Немолодий вже Бредлі Пірсон закохався в юну дочку Баффіна-Джуліан. Їх щастю противиться Арнольд, який домагається їх розриву.