Також варто звернути увагу на згаданий вище напрям у мистецтві, якому протистояв футуризм, – кубізм. Літературознавчий словник-довідник трактує так: "авангардистська течія у західноєвропейському (французькому) малярстві. Її представники (П. Пікассо, Ж. Брак та інші) у пошуках "четвертого виміру" та розмивання берегів живопису намагалися у своїх композиційних конструкціях розкласти оманливий видимий світ на геометричні складники". Також автори словника зазначають, "в українському поетичному авангардизмі кубізм не мав особливого поширення, хоч твори деяких поетів виповнювалися кубічними елементами". Що цікаво, українська літературна енциклопедія терміну кубізм не наводить, але подає термін кубофутуризм, роблячи посилання на статтю футуризм, тобто абсолютно ототожнює ці два поняття.
Також до модерністських течій дослідники схильні зараховувати імпресіонізм. Українська літературна енциклопедія так трактує цей термін: "напрям у мистецтві й літературі другої половини ХІХ – початку ХХ століття, представники якого прагнули відтворити реальний світ у його рухливості і мінливості, передати свої враження. Розглядаючи світ як об’єктивну данність, імпресіоністи не відокремлювали дійсність від сприйняття і вважали, що передані засобами мистецтва враження здатні виражати істини буття". Згідно з визначенням літературознавчого словника-довідника, це "напрям у мистецтві, який основним завданням вважав ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань. Ставилося за мету передати те, яким видався світ у даний момент через призму суб’єктивного сприйняття. Це зумовило функціональні та композиційні зміни опису: опис став епізодичним, фрагментарним, суб’єктивним. Імпресіоністичні тенденції викликали також зміни в характері оповіді епічних жанрів: вона певною мірою ліризувалася, що спричинило піднесення ролі й розширення функції внутрішнього монологу". Імпресіоністичні тенденції в українській літературі автори словника спостерігають у творчості М. Коцюбинського, Г. Михайличенка, М. Хвильового, М. Ірчана, П. Тичини, В. Чумака, М. Йогансена, С. Черкасенка, М. Рильського.
В. Агеєва у дослідженні "Українська імпресіоністична проза" висловлює думку, що "імпресіонізм був багато в чому порубіжним явищем, з’єднувальною ланкою між класичним реалізмом другої половини ХІХ століття, з його вірою у можливість раціонального пізнання й пояснення світу, – і періодом активного утвердження на переломі століть суб’єктивних стилів і напрямів, добою модернізму. Імпресіоністи вірили, що світ являється нам у відчуттях, а відтак передача конкретних вражень від того чи іншого конкретного явища, образу, сприйнятого зором художника, дозволить досягти нічим не спотвореної правди дійсності". В. Агеєва називає імпресіонізм явищем переломним між народницьким реалізмом і модернізмом, вона пов’язує цю порубіжність "з рішучим філософським переломом, переходом від панування позитивістського світогляду до суб’єктивно-ідеалістичних, інтуїтивістських течій початку ХХ століття… Але імпресіонізм, декларуючи своїм завданням лише фіксацію конкретних, нічим не опосередкованих чуттєвих вражень, котрі максимально наближали до правди дійсності як вона дається людині, все ж мав двоїстий характер, представляв значно більший простір для прояву суб’єктивного начала, ніж реалізм і натуралізм".
Подано також у словнику тлумачення ще одного напряму в модернізмі: "імажизм – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Основні засади імажизму зводилися до усвідомлення значимості образу в поетичній мові як інтелектуального емоційного комплексу. Одночасно образ вважався не оздобленням, а органічною цілісністю поетичної естетики. Імажисти впроваджували й культивували верлібр, а також японську хоку. Вважається, що після 1930 року імажизм припинив своє існування в літературі як напрям. В українській літературі творчість Б.-І. Антонича мала певні ознаки імажизму".
Українська літературна енциклопедія трактує імажизм як модерністську течію, що виникла в 10-х роках ХХ століття. Імажисти виступали проти штампів, риторичності, багатослів’я у поезії, проголошували доктрину максимально конкретного, "чистого образу", стислість вираження, відхід від традиційної пісенної форми поезії, заміну метра стильовим ритмом, нестрофічну форму, вільний вірш.
Розглянуто у літературознавчому словнику-довіднику також дадаїзм. Це "авангардистська літературно-мистецька течія, виникла 1916 року. Дадаїзм схилявся до абсолютизації авангардистських принципів, до створення художньої форми позахудожніми засобами (колажі з клаптів шпалери чи фрагментів друкованої продукції, предметні комбінації, елементи стихійної словотворчості у поезії, посилення какофонії у музиці тощо), мав свої різновиди, зокрема "мерцизм". Епатацію (відхід від загальноприйнятих норм) традиційних смаків дадаїсти доводили до крайніх меж, свідомо організовували скандальні літературні вечори "хімічної", "гімнастичної" чи "сатиричної" поезії, прагнучи розширити її зображально-виражальні можливості явищами та предметами позамистецької сфери. Відгомін дадаїзму спостерігався в українському авангардизмі".
Українська літературна енциклопедія також називає дадаїзм авангардистським напрямом у літературі й образотворчому мистецтві; дадаїсти, як подає енциклопедія, повністю відкидали художні традиції європейської культури, ідейність і образність літератури, морально-етичні норми, літературні авторитети.
Як подає літературознавчий словник-довідник, експресіонізм – "літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що оформилася в Німеччині на початку ХХ століття, передовсім у малярському середовищі, проіснувавши до початку 30-х. Джерела експресіонізму наявні в романтизмі, у "філософії життя", його естетика постала на запереченні не тільки міметичних різновидів мистецтва, а й імпресіонізму, який спирався на вираження миттєвих вражень митця. Основний творчий принцип експресіонізму – відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське "Я", напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеосіблення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ століття, зокрема Першою світовою війною та революціями. Для експресіонізму характерні "нервова" емоційність та ірраціональність, символ, гіпербола, гротеск, фрагментарність та плакатність письма, позбавленого прикрас, схильного або до підкресленого контрастування барв, мотивів тощо. Тому часто у творах експресіоністів поєднувалися протилежні явища – примітивізм буденщини з космічним безміром, побутове мовлення з вишуканими поетизмами, вульгарність із високим пафосом, пацифістські інтонації з активним революціонізмом, екзистенціональні мотиви, зумовлені жахом буття, з прокомуністичними. Найяскравіше експресіонізм проявився у ліриці, зокрема в поетичному зображенні сновидінь, гротескних поемах чи "пролетарських" піснях, у театральному мистецтві".
Українська літературна енциклопедія трактує експресіонізм як соціальний напрям у літературі і мистецтві. "Для нього характерні загострена емоційність та ірраціональність, схильність до контрастності зображення, гіперболізація художніх деталей, фрагментарність, плакатність письма. Головний творчий принцип експресіонізму – вираження суб’єктивного бачення світу через авторське "я" та узагальнені образи, що витісняють з творів експресіонізму живі характери і сюжет".
Сюрреалізм – "авангардистська течія, котра виникла спочатку в літературі, потім поширилася на малярство, скульптуру та інші мистецтва. Сюрреалізм як іманентне явище формувався на основі дадаїзму, живився філософськими джерелами інтуїтивізму, фантазійного мислення та фройдизму, особливу роль відводячи у творчій діяльності підсвідомому та несвідомому, реалізованому через прийоми автоматичного письма, правила випадковості, сновидіння тощо".
Конструктивізм – "один із напрямів авангардизму, що виник на початку ХХ століття, виявив тенденції раціоналізації мистецтва за критеріями доцільності, економності, лаконічності формотвірних засобів, призводячи до опрощення та схематизації естетичних чинників під кутом зору утилітарних (виробничих) інтересів".
Згідно з українською літературною енциклопедією, конструктивізм – "авангардистський стильовий напрям у російській та українській літературах 10 – 30 роках ХХ століття. Виникнення його пов’язане з конструктивізмом у вітчизняному та зарубіжному мистецтві й архітектурі, з розвитком індустріальної культури. Прагнучи до зближення художньої творчості з виробництвом, конструктивісти заперечували образність мистецтва, ігнорували його пізнавально-виховну суть. Конструктивізм спрощував людину, ставив машини і продукти на ціннісно вище місце. Нехтуючи індивідуальними та національними особливостями людини, конструктивізм намагався розкрити її соціальні якості через "біографію речі". Не випадково прогресивні ідеї й позитивні результати конструктивізму виявилися насамперед в архітектурі та інших видах технізованого мистецтва (дизайн, плакат, книжкова графіка, реклама)".