Виробництво даної культури знаходиться на початковій стадії свого розвитку, тому потребує відповідних заходів з боку держави для розв'язання проблемних питань, першочерговим з яких якість продукції переробки сої.
Ринкова економіка диктує принципово нові вимоги до якості продукції, що випускається. Це повязано з тим, що виробнича діяльність будь-якого підприємства, його стійке становище на ринку товарів і поспуг визначаються рівнем конкурентноздатності.
До найбільш важливих і ефективних шляхів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому і національному ринках небезпідставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструмента фіксації та забезпечення заданого рівня якості. [7] На світовому ринку показники якості сої не є об'єктами стандартизації, оскільки вони визначаються ціною у контракті між продавцем і покупцем.
В Україні аналіз якості зерна сої та продукції її переробки здійснюється за стандартами, що діяли за радянських часів, а це призводити до великих економічних втрат як для товаровиробників, так і для держави. Тому постає завдання поєднувати національні стандарти з міжнародними щодо методів визначення показників якості насіння сої та продукції її переробки.
Поліпшення якості та безпеки продукції соєвого підкомплексу, а також організація відповідного контролю вимагає наступних практичних дій:
1) нарощування потужностей діючих підприємств з переробки сої за рахунок їх реконструкції і технічного переоснащення;
2) контроль з боку підприємства за дотриманням технологічної дисципліни при виробництві та переробці сої;
3) гармонізація національних стандартів з міжнародними стандартами щодо методів визначення показників якості насіння сої та продукції її переробки;
4) затвердження та атестація відповідник методик щодо визначення не лише вмісту, а й кількості генетично-модифікованих організмів у продукції;
5) визначення гранично можливого рівня вмісту ГМ компонентів для подальшого маркірування продукції, яка містить більшу кількість генетико-модефікованих організмів, ніж зазначений рівень.
Необхідним підгрунтям, на який буде спиратись подальший розвиток соєвого ринку, має стати наукова база. На сьогодні розроблено багато наукових розробок, що стосуються сої. Існує значний фонд високобілкових і високоолійних сортів сої, адаптованих до різних природно-кліматичних умов.
Для підвищення ефективності й досягнення прогнозованого рівня виробництва сої (3 млн. тонн), подальшої її переробки та реалізації як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках необхідно здійснювати виважену державну підтримку через ціноутворення, фінансування, кредитування, оподаткування, захисту інтересів вітчизняних товаровиробників.
Певне розуміння цієї концепції знайшло відображення у затвердженій профільній програмі «Соя України 2005-2010».[7]. Для планомірного й поетапного виконання одного із завдань згаданої програми із Державного бюджету України необхідно виділяти кошти на щорічну компенсацію сільськогосподарським товаровиробниками за посіяну сою із розрахунку 150 грн/га.
Для підтримки переробників сої держава повинна сприяти розширенню виробництва вітчизняного обладнання для подальшої переробки її на корм тваринам та продукти харчування, а також створити рівні умови з експортерами через введення експортного мита на неї, оскільки експортоорієнтоване виробництво сої обмежує можливості формування великих партій для збільшення обсягів й переробки на вітчизняних потужностях.
Переробка сої великими партіями на спеціалізованих олійно-екстракційних заводах значно поліпшить якість соєвого шроту і олії і в майбутньому дозволить відмовитися від закордонних поставок шляхом введення імпортного мита на ці продукти, які вже зараз ввозяться на територію України із вмістом генетично-модифікованих організмів.[7]
Висновок
Отже, соя — культура, на яку в нашій країні потрібно звернути більше уваги й зробити її стратегічною культурою держави. Адже, за твердженням зарубіжних бізнесменів-експертів, Україна — єдина держава в Європі, що має достатньо типів грунтів та добрий клімат, щоб стати не тільки самодостатньою у виробництві рослинного протеїну, а й серйозним його експортером.
Для розв'язання проблем виробництва сої в державі, збереження сортових ресурсів цієї культури та завоювання нею місця головного протеїнового району Європи наша країна, в особі Державної служби з охорони прав на сорти рослин разом і Українським інститутом експертизи сортів рослин, вирішує питання наукової основи формування сортових ресурсів цієї надзвичайно цінної культури з подальшим вивченням їхньої придатності для поширення в Україні.
Створення нових сортів рослин потребує не тільки багато часу та глибоких знань селекціонера, а й значних матеріальних затрат і витрат фізичної праці. Але за відсутності охорони прав інтелектуальної власності ніщо не стоїть на заваді третім особам користуватися результатами праці селекціонера.
Тому, щоб забезпечити визнання досягнень селекціонерів, Україна з 1995 року стала країною — учасницею УПОВ (Міжнародний союз з охорони нових сортів рослин) і має право надавати селекціонерам правову охорону сортів як об'єктів інтелектуальної власності.
Для подальшого розвитку індустрії виробництва і споживання рослинного білка доцільна і необхідна законодавча підтримка, реалізація соціально-економічних заходів, що забезпечать збереження здоров'я нації, вирішення проблеми збалансованих кормів для тваринництва. 3 цією метою необхідно:
· Рекомендувати органам виконавчої влади регіонів, що входять до соєвого поясу, розробити й затвердити регіональні цільові програми по нарощуванню виробництва сої з урахуванням прогнозних параметрів територіального розміщення посівів і фінансуванням витрат за рахунок власних джерел, а також у межах сум, передбачених бюджетом:
· Міністерству економіки, Міністерству фінансів передбачити і виділяти бюджетні кошти для надання пільгових кредитів на розвиток вітчизняної переробки сої на харчові та кормові цілі;
· Українській академії аграрник наук разом із регіональними Центрами наукового забезпечення АПВ взяти на особистий контроль виконання планів апробації та впровадження наукових розробок, що стосуються сої та продуктів її переробки.
· Передбачити в бюджеті країни виділення коштів на поглиблені дослідження використання сої в дитячому й лікувальному харчуванні;
· Комітетові з телебачення і радіомовлення разом з Мінохорони здоров'я України забезпечити широку пропаганду серед населення заходів особистої і суспільної значимості впровадження харчових соєвих продуктів і напівфабрикатів;
· Держстандарту переглянути нормативну і технічну документацію на харчові соєві продукти та напівфабрикати з метою забезпечення населення збалансованим харчуванням.
Список використаної літератури
1. Бабич А.О. Нові сорти сої і перспективи виробництва її в Україні.// Пропозиція.-2007.-№4.- С.46-48.
2. Головатюк С.О., Ситар О.В. Продуктивність та якість насіння сої за різних умов азотного живлення.// Вісник аграрної науки. – 2008. - №1. – С. Бабич А.О. Розвиток селекції і перспективи виробництва сої.// Вісник аграрної науки. – 2007. - №12. – С.20-23.
3. Коротич Ю. Українське соївництво: у грі чи на лаві запасних?//Пропозиція. – 2006. - №11. – С.66-67.
4. Тимченко В. Соєвий прорив.// Пропозиція. – 2005. - №8-9. – С.34-35.
5. Петриченко В.Ф. Виробництво та використання сої в Україні.//Вісник аграрної науки. – 2008. - №3. – С.24-27.
6. Підлубна О.Д. Шляхи підвищення ефективності функціонування ринку сої та продуктів її переробки.// Вісник СНАУ. – 2007. - №6-7. – С.130-134.
7. Безручко О. Поповнення ринку сортів рослин: соя культурна.// Пропозиція. – 2008. - №9. – С.68-69.
8. Мельник А. продуктивність різних сортів сої в умовах Прикарпаття.//Пропозиція. – 2008. - №6. – С.49-51.