Смекни!
smekni.com

Сівба та садіння сільськогосподарських культур (стр. 2 из 3)

Для покращення технологічних властивостей насіння цукрових буряків проводять дражирування, яке не тільки поліпшує технологічні властивості насіння (вирівняність за розмірами, сипучість), а розглядається також як засіб захисту насіння від зовнішнього впливу і як засіб покращення умов живлення. Дражирування дозволяє зменшити витрати праці та після сходове проріджування рослин, майже в два рази зменшити витрати насіння на сівбу, істотно підвищити врожайність.

На коефіцієнт тертя впливає поверхня робочого органу, яка може бути гладенькою або шорсткою. Коефіцієнт тертя насіння по сталі при нормальній вологості змінюється від 0,3 до 0,42, що відповідає кутам тертя 17-23°С. При чому нижня межа відповідає насінню пшениці, а верхня – насінню бавовнику. Тертя насіння в шарі, його сипучість оцінюються кутом природного схилу, який для насіння різних культур змінюється від 25 до 40°С. Для насіння пшениці і вівса він дорівнює 34-36е. З підвищенням вологості насіння кут природного схилу збільшується.

Коефіцієнт відновлення змінюється в широких межах: для насіння гороху, наприклад, від 0,3 до 0,4 Удар насіння з поверхнями різних тіл спостерігається при роботі відбивачів, виштовхувачів, у процесах гніздоутворення, при русі насіння у насіннєпроводах і падінні його на дно борозни.

Міцність насіння характеризується питомим силовим навантаженням, яке призводить до його травмування із зменшенням схожості. Слід знати граничні навантаження на насіння, які не призводять до зниження схожості. Для насіння сої, бавовнику вони складають 50 Н, для кукурудзи – 55 Н.

4. Норма висіву насіння

Оптимальна густота рослин, площа живлення і її форма для зернових культур створюються лише при сівбі, тому що при їхньому вирощуванні відсутні операції міжрядкового обробітку, проріджування сходів тощо, які супроводжуються зменшенням кількості рослин на засіяному полі. Тому основним розрахунковим параметром сівби зернових культур є розрахунок норми висіву насіння.

Норма висіву для зернових культур визначається агротехнічними вимогами до сівби для різних культур у різних кліматичних зонах відповідно до способу сівби і задається здебільшого в кілограмах або центнерах на гектар.

Основними факторами, які визначають норму висіву насіння, є: вид рослини; кліматичні особливості зони вирощування культури; стан ґрунту і погодні умови; родючість ґрунту; якість насіння; мета вирощування культури; спосіб сівби; глибина загортання насіння; час сівби; кущіння; забрудненість поля бур'янами; наявність шкідників і хвороб.

Очевидно, що навіть у межах одного й того ж виду рослин норма висіву не є сталою величиною, а змінюється у широких межах (табл. 1). Норма висіву насіння істотно змінюється в широтному напрямку, вона зменшується з північного заходу на південний схід, від підзолистої зонидо чорноземної, тобто в майже повній відповідності з основними кліматичними показниками. Найменша величина норми висіву припадає на південь і південний схід, в степовій смузі чорноземної зони. У довготному напрямку зміна норми висіву незначна.

Основною для визначення норми висіву насіння польових культур на гектар повинна бути оптимальна площа живлення, яка визначається до моменту збирання не для окремо взятої рослини, а для всіх рослин у цілому.

Як видно з таблиці 1, норма висіву змінюється в широких межах. У зв'язку з тим, що насіння пшениці має різну абсолютну масу не тільки для кожного сорту, а й у кожному сорті в залежності від умов року, а також враховуючи різну польову схожість, норма висіву насіння значно змінюється.

Таблиця 1. − Норми висіву насіння зернових, бобових, трав

Шляхи зниження норми висіву такі: підвищення культури землеробства; оптимальне розташування насіння в ґрунті як в горизонтальній, так і у вертикальній площинах; підвищення родючості ґрунтів. У цих умовах, навіть при знижених нормах висіву насіння, спостерігається підвищення урожайності сільськогосподарських культур.

Удосконалення технології сівби потребує більш точного визначення і розрахунку норми висіву насіння в залежності від його якості для забезпечення найкращих умов розвитку рослин і зниження витрат посівного матеріалу.

Норму висіву насіння зернових культур визначають за формулою, кг/га:

де: Q– норма висіву, шт/га; А – абсолютна маса насінини, т;П – польова схожість насіння,%.

Діапазон норми висіву насіння просапних культур розраховують за формулою, шт/м:

де: Nonm– оптимальна густота рослин (для проріджувачів – мінімально допустима для прийнятого способу проріджування кількість сходів), шт/м; k„ – відносна польова схожість,%; qltq2– розрідження сходів, яке пов'язане з міжрядковим обробітком, з боротьбою з бур'янами та інше.

Інколи для визначення норми висіву насіння використовують номограми.

5. Форма і розміри площі живлення

Рівномірність розміщення насіння на засіяному полі характеризується площею живлення навколо кожної рослини. Під площею живлення визначають означену площу засіяного поля з відповідною їй товщиною ґрунту і обсягом повітря, які припадають на одну рослину в ґрунті. Площа живлення – величина, обернено пропорційна густотірозміщення рослин, тобто чим менше площа живлення, тим, відповідно, більша густота рослин на полі.

З агрономічної точки зору оптимальною буде така площа живлення, при якій досягається не найбільша продуктивність однієї рослини, а одержання максимального урожаю з гектара основної продукції посіяної культури високої якості при найменших матеріальних і трудових витратах.

Форма площі живлення є функцією двох величин: ширини міжряддя і відстані між рослинами в рядку. Еталоном форми площі живлення може бути правильний шестикутник, якому відповідає коефіцієнт рівномірності розподілу рослин по площі поля, рівний 1, і мінімальний у порівнянні з іншими формами живлення коефіцієнт варіації відстані від центра до межі контуру, який дорівнює 9,5%. Однак необхідно відмітити, що в більшості рекомендацій по сівбі насіння площу живлення приймають з деяким наближенням по формі, яка відповідає формі квадрата.

Таким чином, найбільш об'єктивною оцінкою розподілу насіння і сходів сівби є така, яка враховує не тільки відстань між насінням і сходами поздовж рядків, а й відстань між найближчим насінням (рослинами) в суміжних рядках. Така оцінка дає уявлення про рівномірність розподілу рослин по площі поля. Кількісна оцінка рівномірності розподілу рослин по площі посіву дає змогу обґрунтувати вимоги, яким повинні відповідати робочі органи сівалок, висівні апарати і сошники. Однак при цьому повинні пам'ятати про те, що вивчення впливу форми і розмірів площі живлення на врожай необхідно проводити з урахуванням агротехнічного фону поля (наприклад, при різних нормах внесення добрив та ін.).

Необхідно розрізняти граничну, мінімальну і оптимальну площу живлення.

Відомо, що врожай окремо висадженої рослини підвищується із збільшенням площі живлення. Однак це підвищення не безмежне. При досягненні деякої площі живлення, яку можна назвати граничною (як правило, вона набагато більша оптимальної), подальше зростання площі живлення вже не дає зростання врожаю окремо взятої рослини. З граничною площею живлення практично приходиться зустрічатися при розмноженні насіння нових сортів. При цьому для підвищення коефіцієнта розмноження збільшують площу живлення рослин, однак це має рацію тільки до моменту досягнення граничної площі живлення.

Про величину граничної площі живлення для ярової пшениці Мільтурум-553 в умовах Новосибірської області можна судити за результатами досліду, показаного на мал. 1. Урожай маси окремої рослини порівняно швидко підвищувався до досягнення площі живлення 20 х 20 см, тобто 400 см Подальше її зростання не давало приросту врожаю. Внесення добрив суттєво підвищило врожай, але не змінило характер кривих (мал. 1). На основі цього можна зробити висновок, що гранична площа живлення залежить, у першу чергу, від освітлення, потоку вуглекислоти, тобто від факторів, які визначають фотосинтез, а не від наявності живильних речовин.

У літературі обмежене публікування матеріалу, з якого можна було б судити про критерії визначення граничних площ живлення рослин. Тому можна привести тільки деякі повідомлення (факти) з цього питання.

Максимальний розвиток окремо взятих рослин вівса на зелений корм (масу) досягає при площі живлення 30х30 см, кукурудзи – 80x80 см, цукрових буряків – 60x60 см. Трирічні досліди з кукурудзою сорту Стерлінг і дворічні з силосним соняшником сорту Білозірний гігант дали для удобреного і не удобреного фонів такі дані: кукурудза досягла граничної площі живлення при 100х100 см, а гранична площа соняшника перевищує площу, яка дорівнює 120х120 см.

Таким чином, можна констатувати такий факт, що графік функції сухої маси однієї рослини від площі живлення має асимптоту, Паралельну осі абсцис, яка кількісно дорівнює максимальній середній масі однієї рослини.

Мінімальна – це така площа живлення, зменшення якої вже не дає товарного врожаю даної культури. З мінімальною площею живлення маємо зустрічатися, наприклад, при безпроривному вирощуванні цукрових буряків, а також інших просапних культур. При цьому, якщо за рахунок пунктирної сівби, а також інших заходів не вдається дати рослинам оптимальну площу живлення на всьому полі, то на всякий випадок на всіх його частинах повинна бути забезпечена площа живлення не менша мінімальної. Фактичного опублікованого матеріалу про мінімальні площі живлення мало. За даними длязернових колосових, мінімальні площі живлення виражаються числами порядку 2-4 см2, для цукрових буряків – 100-150 см2, для силосного соняшника сортів з порівняно крупним насінням – 250-300 см2 і т.ін.