Сучасний курс на підвищення експорту будь-який може у перспективі привести в тупик. Це обумовлено декількома принципово важливими моментами:
1. Орієнтацію на сьогоднішню структуру (навіть якщо це викликано потребою у ВКВ) приведе до ще більшої структурної деформації держави і до кінця знищить його науково-технічний потенціал;
2. Стратегія залучення науково-технічного потенціалу в сферу зовнішньоекономічної діяльності відсутня, а усі відомі нам так звані "програми і концепції" мають торгово-посередницький характер;
3. В існуючих розробках фактично відсутнє розуміння того, що для одержання й утримання конкурентних переваг у наукових галузях, що можуть скласти основу для експортно орієнтованої стратегії, необхідно мати стабільні переваги у визначених сферах науки, а також у галузях, зв'язаних з виробництвом кінцевого продукту. Одночасно в Україні поки що відсутній діючий механізм організації виробництва, що міг би згуртувати конкурентоздатні технологічні системи що були б здатні до ефективної інтеграції в світовий простір на підставі агресивної експортної стратегії.
Саме сьогодні, у контексті розробки довгострокової зовнішньоекономічної політики, необхідно оптимально збалансувати коротко, середньо і довгострокові інтереси держави, зв'язавши їх з динамікою економічних реформ і структурних перетворень у народногосподарському комплексі. Для України цей механізм умовно повинний складатися з трьох взаємозалежних рівнів, на кожнім з який реалізується конкурентні переваги різних рівнів.
І рівень: стабілізація і нарощування виробництва у визначених напрямках, відповідно до стратегічними цілями, традиційними товарними зв'язками, з акцентом на готову продукцію. Необхідно зберегти експортний потенціал металургійного комплексу і деяких хімічних виробництв, поступово перетворити їх на нові технологічні процеси. В певному розумінні, цей рівень є "товарно-кон'юнктурним", але його основне завдання закріплення на традиційних ринках, а також експансія на нові через активний вплив на кон’юнктуру (агресивний маркетинг товарних ринків) і розвиток існуючих конкурентних переваг.
ІІ рівень: реалізація визначених тимчасових переваг, що забезпечуються відносно невисокою вартістю робочої сили, наявністю розвинутих виробничих фондів і технологічних знань, а також матеріальних ресурсів. Ця модель інтеграції в світову систему є традиційною для країн, що розвиваються, особливо на стартовому етапі. Її ключовий елемент ставка на залучення іноземного капіталу і підключення до глобальних технологічних зв'язків.
У наших умовах цей рівень може бути реалізований по таких напрямках:
створення виробництв за участю іноземного капіталу для випуску конкретних марок товарів, що завершують свій життєвий цикл на ринках розвитих країн;
створення складних виробництв із привізних компонентів;
створення машинобудівних виробництв, які б орієнтувалися на обслуговування іноземних інвестицій в Україні;
розміщення в Україні замовлень на виконання у тих сферах, де вона має відповідний науково-технічний потенціал.
ІІІ рівень: реалізація конкурентних переваг, втілених у високих технологіях як існуючих, так і майбутніх. Україна має такі розробки, і за певних умов вони можуть виконувати роль експортного товару. Але, як уже підкреслювалося, для цього потрібно створити відповідні умови не тільки на внутрішньому, але і на зовнішньому рівні. Говориться, з одного боку, про державну підтримку таких розробок за рахунок державних субсидій, а з іншого, про підтримку їхньої високої конкурентоздатності на міжнародному ринку через систему міждержавних угод, домовленостей і стратегічних союзів, через відстоювання ринкових ніш, припустимий рівень протекціонізму і т.д.
Згадані три рівні (моделі, стратегії) інтеграції у світовий економічний простір не можуть розглядатися ізольовано. Ефективне включення у світовий поділ праці припускає прорив по всих трьох напрямках. Але стратегічним пріоритетом є використання конкурентних переваг вищого порядку, втілених в унікальні технологічні і наукові розробки. Одне з основних завдань перших двох рівнів, що самі по собі є важливими інструментами інтеграції, складається в ресурсному підтримуванні процесу цього входження через конкурентні переваги третього рівня.
Безумовно, реалізація механізму інтеграції у світову економіку неможлива без динамічних ринкових перетворень у державі.
Основними причинами, що не дозволяють відповідні умови для підвищення конкурентоздатності вітчизняної продукції є практична відсутність конкуренції на внутрішньому ринку, його незначний обсяг і патологічна невибагливість споживачів. Виробництва (фірми й інші) не можуть робити конкурентоздатну продукцію для зовнішніх ринків, якщо вона низької якості на внутрішньому. Інакше кажучи, конкуренція на зовнішньому ринку є її продовженням на внутрішньому. Країни, що сьогодні є лідерами на світовому ринку, в історичній ретроспективі завжди відштовхувалися від внутрішнього попиту, їхня експансія йшла через його задоволення.
У визначеній мірі в нас також спостерігається наповнення внутрішнього ринку, але через різке падіння внутрішнього споживання і інвестиційних процесів. Тим часом відсутнє основне: вітчизняні товаровиробники змушені виходити на світовий ринок без, так сказати, школи конкурентної боротьби. З врахуванням цього, їх довгострокове перебування на зовнішньоекономічній арені є дуже проблематичним. Основне завдання, що повинне виконувати держава стосовно своїх товаровиробників, до народу, до майбутнього країни, скоріше створити конкурентне середовище. Але потрібно ще раз підкреслити: без дійсної конкуренції на внутрішньому ринку не варто думати про ефективний вихід на міжнародну арену.[9, с. 9]
3.2 Тенденції і суперечності розвитку зовнішньої торгівлі
Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). В середньому кожний третій український продукт або послуга реалізуються за допомогою зовнішніх економічних зв'язків, що відіграють помітну роль у національній економіці та істотно впливають на темпи і пропорції економічного зростання, на створення конкурентного ринкового середовища і на весь системний трансформаційний процес.
Стратегічна мета полягає в реалізації у світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.
Важливого значення набуває також необхідність враховувати різну фактороінтенсивність українських товарів і послуг порівняно з закордонними, цінові та інші відмінності, що формують конкурентні переваги національних економік у міжнародній торгівлі.
Зовнішньоторговельний обіг товарів та послуг у 2000 р. становив 33,4 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з 1999 р. на 18,5 %. Експорт зріс на 18,8 %, імпорт — на 18,2 %, їх обсяги становили відповідно 18,1 та 15,3 млрд. дол. США.
Додатне сальдо зовнішньоторговельного балансу, як це показано в (дод. А), становило майже 3 млрд. дол. (у 1992 р. — 2,2 млрд. дол.). У додатках Б, В, та Г. наведено дані, що характеризують динаміку розвитку зовнішньої торгівлі та її структуру.
Покращання показників зовнішньої торгівлі у 2000 р. пов'язане, у першу чергу, зі збільшенням обсягів торгівлі з основним торговельним партнером - Російською Федерацією, обсяги торгівлі товарами та послугами з якою у відношенні до 1999 р. зросли на 11,7 %, у тому числі експорту - на 21,9 %.
За даними Держкомстату України, в І півріччі 2001 р. обсяг експортних поставок в Росію становив 27,2 % від загального об'єму експорту, в Італію — 5,2 %, Туреччину — 4,4 %, Німеччину — 4,3 %, Китай -3,6 %, США - 3,2 %, Польщу -3,1 %.
Найбільші імпортні надходження виконувались з РФ — 38 %, Туркменістану — 10,8 %, Німеччини — 8,2 %, Казахстану — 4,6 %, Білорусі - 3,1 %, США - 2,9 %, Італії - 2,6 %.
Загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами в І півріччі 2001 р. становив 15 426,2 млн дол. США та збільшився порівняно з І півріччям 2000 р. на 14,4 %, в тому числі експорт, який становив 8009,8 млн дол. (збільшився на 21,7 %), імпорт — 7416,4 млн дол. (збільшився на 7,4 %). Позитивне сальдо становило 593,4 млн дол. (за І півріччя 2000 р. негативне сальдо становило 320,9 млн дол.). Коефіцієнт покриття імпорту становив 1,08 (за І півріччя 2000 р. — 0,95).
В загальному обсязі експорту товарів за І півріччя 2001 р., порівняно з І півріччям 2000 р., збільшилась частка виробів з чорних металів з 3,5 % до 4,9 %, молока та молочних продуктів — з 0,6 % до 1,8 %, механічних машин та обладнання — з 5,3 до 8,2 %, інструментів — з 0,1 % до 1,4 %, масляних насінь та плодів — з 1,1 % до 1,5 %. Разом з тим, зменшилась частка чорних металів — з 37,5 % до 31,4 %, продуктів неорганічної хімії — з 4,7% до 3,8%.
У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка механічних машин та обладнання з 9,2% до 10,9%, фармацевтичних продуктів, включаючи медикаменти — з 1,4 % до 2,1 %, чорних металів — з 1,4 % до 2 %, засобів наземного транспорту, крім залізничного — з 3 % до 3,4 %, паперу та картону — з 2 % до 2,6 %. Зменшилась частка мінерального палива, нафти та продуктів її переробки — з 45,4 % до 40,2 %, руди, шлаків та золи — з 3,1 % до 2 %.
Загальний обсяг зовнішньої торгівлі послугами в І півріччі 2001 року, за інформацією Держкомстату України, становив 2262,8 млн дол. США та збільшився порівняно з І півріччям 2000 р. на 0,4 %, в тому числі експорт — 1704,5 млн дол. (скоротився на 0,7 %), імпорт — 558,3 млн дол. (збільшився на 3,9 %); позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило 1146,2 млн дол. та зменшилось на 2,9 %.
Україна здійснювала зовнішньоторговельні угоди послугами зі 175 країнам й-партнерами. Найбільшу частку в загальному обсязі українського експорту займали транспортні послуги (84,6 %), імпорту — державні послуги (45,4 %), послуги транспорту (17,8 %), ділові, професійні та технічні послуги (12 %) та послуги зв'язку (8,9 %).