Фактично всі угоди, що підпадають під визначення електронної торгівлі, - це звичайні угоди, передбачені цивільним законодавством, зміст яких не иає ніяких інших особливостей. Їх специфіка торкається форми, оскільки вони укладаються з використанням електронних засобів телекомунікацій. Саме ця властивість електронної угоди вимагає додаткового визнання її законності в рамках діючого в країні правового механізму, а саме: підтвердження самого факту укладання угоди, волі сторін, добровільності укладання угоди, волі сторін, добровільності укладання угоди і т.д. продавець і покупець повинні досягти повної визначеності по предмету угоди, її умовам, даті укладання. Крім цього, зафіксовані умови договору мають відповідати певним правилам, які дозволили б, у випадку необхідності, вимагати примусового виконання зобов”язань на підставі судового рішення.
Процес укладання та проведення угоди, який зустрічається найчастіше:
Покупець набирає на клавіатурі комп”ютера адресу електронного магазину web-сторінку і чекає появи вітрини, списку товарів, що знаходяться на складі. Вміст складу представляється у вигляді ієрархічної структури, базовими елементами якої є групи товарів. Якщо зробити короткий натиск курсором по групі, то група розгортається, відкриваючи список підгруп або конкретних виробів певного типу. Покупець може продивитись картинку із зображенням товару та його характеристики. Після вивчення асортименту, покупець вибирає товар, відправляючи його в споживчу корзину, покупець віддає команду “виконати замовлення” і вибиране для себе зручну форму оплати та доставки товару.
Якщо покупець - фізична особа в магазині вперше, його просять вказати деякі відомості про себе: ім”я, прізвище, телефон, адресую, юридична особа, так званий корпоративний покупець, повідомляє назву організації, номер розрахункового рахунку, ім. ”я та телефон контактної особи. На цьому етапі покупцю присвоюється ідентифікаційний код. Коли він відвідує магазин наступного разу, йому достатньо буде вказати свій код.
Після заповнення замовлення покупцю надсилається рахунок, за яким він може оплатити і отримати товар в магазині протягом кількох діб.
Процедура купівлі - продажу товарів та послуг реалізується у вигляді договору. У випадку електронного укладення угоди виникають певні специфічні обставини і ризики як для покупця, так і для продавця. Однією із проблем, яка часто проявляється в процесі укладання електронної угоди, є цілісність і безпека угоди, недопущення витоку комерційної інформації. Покупець, що придбає товар в інтерактивному режимі, вимушений довірити продавцю конфіденційну інформацію (наприклад, ідентифікаційний код). Тому продавці - електронні магазини повинні мати відповідні засоби захисту інформації, які були б адекватні ризикам.
Всю роботу віртуального магазину контролює оператор, який зобов”язаний обслуговувати клієнтів та відсіювати ту частину користувачів Інтернетом, які відвідали магазин, щоб потренуватися. Оператор повинен щоденно контролювати правильність роботи електронного магазину та системи авторизації.
На даний час існує декілька способів замовлення товарів та їх оплати, пов”язаних з використанням Інтернету.
Перш за все це телефонне замовлення. В цьому випадку web-сторінка використовується тільки як електронна вітрина або каталог товарів з цінами. Після вибору необхідного товару покупець повинен зателефонувати і зробити замовлення. Спосіб оплати при цьому залежить від фірми і виду товарів.
Другий спосіб - це обмін відкритим текстом. В останні роки передача, при здійсненні покупки, незашифрованих номерів кредитних карт через Інтернет слугує основним способом розрахунків. Це призводить до зростання грошових втрат, пов”язаних з перехопленням інформації про номери кредитних карт. Тому все більш розповсюдженими стають різні методи захисту інформації.
Третій спосіб - це застосування системи з шифруванням інформації. Суть цього способу полягає в тому, що інформація про кредитну карту передається через Інтернет з використанням методів шифрування. Однак в такій системі не виключається можливість викрадення інформації про кредитні карти з серверу продавця. І в цьому випадку важко надійно ідентифікувати продавця та покупця, що створює можливість махінацій. Вони проявляються у відмові від платежу, створенні фіктивних фірм та їх швидкому зникненні, не поставці товару та ін.
Четвертий спосіб замовлення та оплати товару являє собою систему з використанням посвідчень. Це удосконалений варіант попереднього способу, пов”язаний з передачею через Інтернет зашифрованої інформації про кредитну карту. Він заснований на застосуванні спеціальних захищених протоколів з використанням посвідчуючи покупця та продавця цифрових сертифікатів та цифрового підпису.
П”ятий спосіб замовлення та оплати - клірингові системи. Це найпопулярніші системи для грошових розрахунків через Інтернет. При використанні цієї системи номер кредитної карти взагалі не передається через Інтернет. Він повідомляється телефоном при відкритті рахунку. Після цього всі покупки здійснюються за допомогою спеціального PIN-коду, який є текстом довільної форми, що ускладнює його розпізнання та використання небажаними особами.
Всі клірингові системи засновані на перенесенні взаємовідносин між продавцями на компанію-клуб, яка, впевнившись в кредитоспроможності клієнта, веде всі взаєморозрахунки. При цьому компанія дає покупцю закодоване ім. ”я. розкриття інформації про справжнє ім. ”я покупця можливе тільки при виникненні спірних ситуацій або у випадку судового розгляду.
Шостий спосіб - застосування цифрових, так званих електронних грошей, використання цифрової готівки, яка умовно вважається грошовими монетами та купюрами. На думку спеціалістів, цифрові електронні гроші будуть найперспективнішим засобом розрахунків в Інтернеті. Принципіальна відмінність їх від інших платіжних систем полягає у використанні грошей і цифровій формі, тобто електронні гроші - це частина інформації у спеціально відведеній області пам”яті комп”ютера. Такий підхід суттєво спрощує розрахунки, знижує витрати на їх проведення, а також робить можливими мікро платежі. Як приклад можна привести систему цифрових грошей, розроблену компанією DigiCash. Вона функціонує наступним чином. При знятті частини грошей з поточного рахунку покупця банк відправляє електронною поштою зашифроване повідомлення з набором таких, що не повторяються 64 - розрядних двоїчних чисел. Ніхто інший їх використати не може, крім клієнта, якому вони належать. При здійсненні покупки через Інтернет покупець пересилає цифрові гроші продавцю. В свою чергу продавець пересилає їх в банк для перевірки їх справжності. У випадку, якщо перевірка пройшла успішно, відповідна сума зараховується на рахунок продавця.
Сьомий спосіб розрахунку за покупку через Інтернет - цифрові гроші з використанням смарт-карт. Старт-карта - це мікрокомп”ютер з пам”яттю, процессором та програмним забезпеченням. Вона використовується як дебетова карта, в яку вноситься інформація про списання грошей. Клієнт переводить на смарт-карту гроші зі свого банківського рахунку. Інформаційні файли, які вносяться в пам”ять смарт-карти, і є грошима. Вони не можуть бути стерті, а також не можуть бути скопійовані та використані двічі. При застосуванні спеціального зчитуючого пристрою можна використовувати старт-карту для розрахунків не тільки в Інтернеті, але і в традиційній формі роздрібної торгівлі.
Доставка товару покупцю до останнього часу не являла серйозної проблеми, оскільки більшість віртуальних магазинів обмежували кількість товарів, що пропонуються та обходилися при їх доставці власними силами. По мірі розповсюдження електронної торгівлі три фактора - розширення асортименту, необхідність відправлення великої кількості дрібних бандеролей та зростаюче очікування покупців - ускладнили доставку.
Західні компанії розробляють системи “наскрізних" поставок. При цьому особлива увага приділяється наступним моментам. Перш за все прагнуть забезпечити прозорість пересилки та безперервний сервіс з моменту натиску кнопки “купляю" і до доставки товару споживачу. Служба, що відповідає за “наскрізну” поставку, повинна переслідувати три очевидні мети: дати впевненість покупцю в отриманні товару, організувати доставку товарів невеликими партіями, доставити товар покупцю “до порогу”.
На цьому етапі компанія повинна оперативно інформувати покупця про прибуття замовлення, давати йому можливість до самообслуговування. Отже, в електронній торгівлі центр уваги переноситься з оптової доставки товарів в магазини на відправлення посилок індивідуальному споживачу.
1. Галкин С.Е. Бизнес в Интернете. - М.: Центр, 2005.
2. Дьяконов В.П. Internet. Настольная книга пользователя. - М.: Солон. - Р, 1999.
3. Соколова А.Н., Геращенко Н.И. Электронная коммерция: мировой и российский опыт. - М.: Открытие системы. - 2007.
4. Д. Козье. Электронная коммерция: Пер. С англ. - М.: Издательство - торговый дом "Русская редакция", 2008.
5. Носова Н. Законотворчество в сфере Internet. E- mail: inna@its. Miec.ru.
6. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН від 30 січня 1997р. № ЕА/51/628 “Типовий закон про електронну торгівлю", прийнятий Комісією ООН по праву міжнародної торгівлі.