Смекни!
smekni.com

Public Relations: світовий та український досвід (стр. 5 из 5)

Незважаючи на шалену популярність футболу, одним з найулюбленіших видів спорту в Україні ще з радянських часів залишається фігурне катання. І хоча українська школа не така потужна, як російська, та неабиякі здобутки Україна в цьому виді спорту має. У 1992 та 1994 роках Віктор Петренко та Оксана Баюл відповідно здобули Олімпійське золото в одиночному катанні. Після цього наступило деяке “затишшя”, яке час від часу розбавляли медалі різного ґатунку на чемпіонатах світу та Європи. Та нещодавній успіх української танцювальної пари Олена Грушина – Руслан Гончаров та одиночниці Олени Ляшенко на міжнародних змаганнях посприяли неабиякому заповненню ковзанок маленькими фігуристами, які прагнуть до великих перемог. Цьому посприяли, звичайно ж, неперевершені виступи на змаганнях, а також численні льодові шоу за участю українських чемпіонів та майстер-класи, які вони час від часу влаштовують для залучення учнів до спортивних шкіл. Усе це є елементами PR-компаній, які влаштовують спортивні функціонери для розвитку “своїх” видів спорту.

Фактично в Україні спортивний PR з’явився тоді, коли в новій незалежній державі почали сяяти нові молоді зірки спорту: Оксана Баюл, Віктор Петренко, Андрій Мєдвєдєв, Андрій Шевченко, Сергій Ребров, брати Клички, згодом – Яна Клочкова, Олександр Береш, Олена Грушина й Руслан Гончаров та інші. Талановитих молодих спортсменів починають «розкручувати» у засобах масової інформації: численні інтерв’ю для прихильників, телепередачі із зйомками тренувань, висловлюваннями тренерів, друзів тощо.

3.2 «Зірковий» PR в Україні

Багато хто вважає, що шоу-бізнесу в Україні немає: мовляв, українська музика – це музика одинаків, на зразок Швеції, Франції, Норвегії тощо, а не конвеєр. Хтозна. Може це й так, але що стосується індустрії розкрутки, то в Україні із цим, здається, все в порядку, і ми не відстаємо від Західних країн, принаймні в цьому напрямку.

Якщо прийняти до уваги тих зірок, що спалахнули вже в незалежній Україні, то, мабуть, найвідоміші з них – це Ані Лорак та гурт «Океан Ельзи». Принаймні ці виконавці вже досить довго «тримають» молоду аудиторію, регулярно підживлюючи радіо- та телепростір новими хітами.

Що стосується Ані Лорак, то вона почала співати іще в дитинстві і саме тоді почала досягати успіхів: перемога на фестивалі «Ранкова зірка» в Москві, на юнацькому фестивалі у США тощо. На цьому і вирішили зіграти продюсери під час розробки PR-кампанії співачки: мовляв, дівчина з малих літ займається співом і вже досягла таких висот. До того ж Ані Лорак має досить незвичний для сьогоднішньої естради голос: потужний, сильний, мелодичний, здатний до голосової «гри». Цим можуть похизуватися небагато зірок. Звичайно, що одразу ж журналісти нагороджують співачку титулами «українська Селін Діон», «Мерайя Кері українською» і т.д. Це позитивно впливає на імідж співачки, яка до того ж має ще й модельну зовнішність: красиве обличчя, прекрасна фігура, вміння поводити себе у будь-якій ситуації. Усе це стає готовою «сировиною» для піару, про який багато виконавців лише мріють.

Гурт «Океан Ельзи» - чи не повна протилежність Ані Лорак: хлопці-рокери, далеко не класичні красені, співають альтернативну для України і чи не всієї Східної Європи музику. Але, напевне, саме майстерність та оригінальність хлопців з гурту зробили свою справу. Їхня музика настільки «западає» слухачеві, що її використовують в рекламі, а виконавців запрошують складати саундтреки до українських фільмів. До того ж гурт співає лише українською та знещодавна англійською, що складає ореол патріотичності навколо групи. Піком піару групи стала її участь у «помаранчевому» русі в Україні. Запальні композиції патріотичної направленості вселяли дух перемоги в тих, хто боровся за свої права на Майдані та поза його межами. Пісні гурту стали «революційними», а його учасники – чи не національними героями в Україні.

3.3 «Помаранчеві» події в Україні з позиції Public Relations

«Помаранчевий» рух в Україні став закономірним розвитком тих подій, що відбувались в державі не тільки останньої осені, а й протягом останнього десятиліття. Люди вийшли на вулиці аби боротись за свої права. Звісно, що така акція, хоча й була напівімпровізацією, але протягом усього часу свого існування контролювалась PR-технологами, і це нормальне явище, яке свідчить про розвиненість України в економічному сенсі.

Не варто лукавити, претендентів на місце голови держави по суті було лише двоє – Віктор Ющенко та Віктор Янукович, відповідно опозиційний кандидат та провладний. Розглянемо основні позитивні риси їхніх передвиборчих (PR-) кампаній:

Віктор Ющенко Віктор Янукович
1. Вміння імпровізувати і відповідати на будь-які запитання в режимі живого часу. 2. Вільне володіння українською мовою. 3. Прямі відповіді на запитання без ухилянь. 4. Спрямованість на весь електорат, а не на окрему його частину. 5. Чіткий та нерухомий план протягом усієї кампанії. 6. Гарні рекомендації як економіста, політика та дипломата ще за часів прем’єрства та головування Центральним банком. 7. Підтримка з боку видатних діячів української культури, науки, спорту тощо. 8. Використання чітких зрозумілих лозунгів та яскравого кольору. 1. Підвищення соціальних виплат населенню. 2. Вихід влади «у народ»: вільне спілкування представника влади з народом. 3. Політика «незміни»: залишити все так, як є за чинної влади і не робити різких кроків у той чи інший бік.

А тепер проаналізуємо негативні явища:

Віктор Ющенко Віктор Янукович
1. Стиль розмови, який часто був незрозумілим слухачам: далеко не всі володіють економічною термінологією. 2. Спілкування лише українською, хоча велика частина держави спілкується російською. Брак обіцянок, до яких так звик український електорат. 1. Нелогічне підвищення соціальних виплат, що призвело до інфляції. 2. Некомпетентне використання прийомів «чорного піару»: різкі висловлювання щодо опонента та тих, хто його підтримує (славнозвісні «козли»), неправдива інформація про опонента, подана з боку влади у ЗМІ (про американську запроданість Ющенка та інше) тощо. 3. Санкції проти прихильників опонента: використовуючи владу, провладний кандидат робив усе можливе аби позбавити владних місць прихильників опонента (побиття, звільнення з роботи під «лівим» приводом, погрози, примусова агітація за просланого кандидата) 4. Нелогічність передвиборчої кампанії: кандидат постійно змінює свої погляди в залежності від ситуації, а в решті решт «відділяється» від офіційної влади, звинувачуючи її представників у зраді. 5. Спрямованість здебільшого на молодь та пенсіонерів. 6. Погане знання української мови і поганий словниковий запас. 7. Кримінальне минуле, яке важко приховати.

Звичайно, що після перемоги одного та поразки іншого кандидата можна проводити безліч аналізів на користь того чи іншого, але переможців на засуджують і висновки напрошуються самі собою: переміг той, чия PR-кампанія та команда в цілому була сильнішою.

Висновок

В даній роботі було здійснено спробу виділити та проаналізувати основні принципи створення іміджу та дії PR-кампаній. Спеціалісти в галузі психології, соціології та інших громадських наук лише нещодавно стали звертатись до цієї теми, та й самі рекламісти більш покладаються на власний досвід та інтуїцію.

В даній роботі представлено варіант можливого обґрунтування об’єктів формування образу, а також наведено приклади деяких PR-кампаній з невеликими теоретичними поясненнями.


Список використаної літератури

1. Викентьев И.Л. Приемы рекламы и Public Relations. – М.: Триз-шанс, 1995г.

2. Гуревич П.С. Приключения имиджа: технология создания телевизионного образа и парадоксы его восприятия. – М.: “Искусство”, 1999г.

3. Дж. Эванс, Б. Берман Маркетинг: Сокр. пер. с англ. – М.: Экономика, 1990.

4. “Олімпійська арена” - №2, 3. – 2005.

5. “Теленеделя” - №17. – 2003.

6. “Теленеделя” - №24, 36. – 2004.

7. “Теленеделя” - №8. – 2005.