Сучасні аграрні відносини стан і проблеми розвитку в Україні (стр. 1 из 8)

Міждисциплінарна курсова робота

На тему «Сучасні аграрні відносини: стан і проблеми розвитку в Україні»


Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1 ОСНОВИ РИНКУ ТА СУБ’ЄКТИ РИНКОВОЇ ЕКОМІКИ

1.1 Суть аграрних відносин, їх структура, специфіка та особливості розвитку

1.2 Формування ринку землі та фінансове державне забезпечення трансформаційних процесів в аграрній сфері

РОЗДІЛ 2 РЕФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ЯК ВАЖЛИВОЇ СКЛАДОВОЇ АГРАРНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В УКРАЇНІ

2.1 Особливості землі як фактора виробництва. Формування попиту та пропозиції на землю

2.2 Рента. Ціна землі як капіталізована рента

2.3 Державне регулювання земельних відносин та механізм формування ринку сільськогосподарських земель в Україні

РОЗДІЛ 3 СУТНІСТЬ ТА ПРІОРІТЕТИ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АПК

3.1 Економічні інтереси працівників АПК як умова докорінної зміни системи аграрних відносин

3.2 Сучасні тенденції трансформації аграрного ринку України

3.3 Аграрна політика держави: напрями, труднощі реалізації, перспективи розвитку

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Сільське господарство — одна з пріоритетних галузей народного господарства, в якій процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання мають свої особливості, де діють нові економічні закони, а дія притаманних всьому суспільному способу виробництва законів набуває специфічних форм. ці особливості значною мірою залежать від природних факторів. Для забезпечення життя більшості населення планети сільське господарство залишається найважливішою галуззю народного господарства. Так, наприкінці ХХ ст. з 6 млрл. населення земної кулі у слаборозвинутих країнах світу голодує близько 1 млрд. чол. Проблема нормального забезпечення продуктами харчування гостро стоїть для сотень мільйонів населення в різних куточках нашої планети, в т.ч. в Україні. Сільське господарство є також важливою сировинною базою для харчової та легкої промисловості. Крім того, у цій галузі відбувається безпосередня взаємодія людини з природою, від якої значною мірою залежить здоров`я людини, її психологічний, нервовий, емоційний стан тощо.

Актуальність теми зумовлена важливістю та пріоритетністю галузі сільського господарства у сьогоднішніх умовах соціально-економічного розвитку як на глобальному рівні так і в Україні, а також трансформаційними процесами у вітчизняній економіці, необхідності реформ національного господарства. Мета роботи – ознайомитися із сьогоднішнім станом аграрних відносин в Україні, їх станом та проблемами розвитку, запропонувати можливі теоретичні шляхи покращення ситуації та вирішення існуючих проблем. Сільське господарство може стати джерелом росту національної економіки. Крім очевидної масштабності даної галузі, її можливості щодо забезпечення економічного зростання демонструє потенціал ринкових і не ринкових підгалузей сільського господарства, які стимулюють високі темпи зростання в інших секторах економіки за рахунок мультиплікативного ефекту.

РОЗ ДІЛ 1 ОСНОВИ РИНКУ ТА СУБ’ЄКТИ РИНКОВОЇ ЕКОМІКИ

1.1 Суть аграрних відносин, їх структура, специфіка та особливості розвитку

Аграрні відносини є невід'ємною складовоюекономічної теорії як науки, що вивчає економічні відносини на рівні всього суспільства. Сільському господарству належить особливо важлива роль в будь-якому суспільстві. Загострення продовольчої проблеми в світі зумовлює надзвичайну актуальність проблеми розвитку сільського господарства, суміжних з ним галузей, розвитку аграрних відносин.

Досі існують відмінності у змісті самого поняття «аграрні відносини». Різні теоретичні школи по-різному розкривають суть аграрних відносин і закономірності їх розвитку. Це зумовлено як складністю даного поняття, так і тим, що на визначення змісту аграрних відносин впливають існуючі практичні проблеми їх розвитку.

Частина вчених вважає, що суть аграрних відносин визначається виключно власністю на землю, а оскільки формою реалізації цієї власності є земельна рента, то аграрні відносини зводяться до рентних відносин, пов'язаних із землею.

Інша точка зору: аграрні відносини – одна з найважливіших сторін виробничих відносин у різних суспільно – економічних формаціях з приводу використання землі та інших природних багатств.

Деякі економісти вважають, що аграрні відносини слід розглядати в широкому і вузькому розумінні. У першому випадку аграрні відносини ототожнюються з земельною системою відносин у сільському господарстві та з іншими галузями агропромислового комплексу, у другому із земельними відносинами.

Сучасний етап у теорії аграрно-економічних відносин є синтезом розвитку традицій та шляхів вирішення аграрних проблем, притаманних економічній думці України. Саме теорія аграрних відносин справляє значний вплив на формування сучасних земельних відносин в Україні, які складаються в ході аграрної реформи.

Аграрні відносини являють собою певну систему, до якої належать відносини, пов'язані з власністю на землю, землеволодінням і землекористуванням, створенням і розподілом земельної ренти, особливостями зв'язку працівника із землею, а також поділом праці між аграрним виробництвом та іншими галузями. Суб'єктами аграрних відносин є власник землі, власник засобів виробництва (капіталу), що використовується у сільському господарстві, і безпосередній працівник на землі. Особливістю суб'єктів аграрних відносин є те, що в конкретному економічному суб'єкті можуть втілюватися риси і власника землі, і власника засобів виробництва, і безпосереднього учасника процесу праці. Сферою суб'єктних відносин аграрного виробництва, пов'язаних з використанням землі, є володіння, розпорядження, безпосереднє використання землі, а також відповідних засобів виробництва протягом всього відтворювального процесу.

Найбільш вагомою складовою аграрних відносин є земельні відносини. В економічній літературі немає цілісного однозначного визначення поняття «земельні відносини». Поняття земельних відносин розглядається при висвітленні питань власності на землю, рентних відносин, виробничих відносин, питань землекористування.

Сутність земельних відносин, які склались у нашій країні на сучасному етапі розвитку, неможливо розглядати у відриві від реформування аграрного сектора економіки, тому що саме вони становлять основу землеволодіння і землекористування. Реформування багатоукладної економіки в аграрному секторі на основі різних форм власності зумовило необхідність удосконалення земельних відносин.

У березні 1992 року Верховна Рада України прийняла нову редакцію Земельного кодексу України, який став основою регулювання земельних відносин в Україні на сучасному етапі. У Кодексі зафіксовано право на землю у трьох формах: державній, колективній і приватній. За ідеологією реформ їх наслідком має бути те, що земля належатиме тим, хто її обробляє. Кожен працюючий з найманого працівника перетворюється у співвласника або господаря – власника землі та результатів своєї праці. Цей процес достатньо складний. Хоча в Україні запроваджено різні форми власності на землю, та процес реформування земельних відносин не завершено, він постійно вдосконалюється. Тому, одним із першочергових заходів щодо вирішення соціально – економічних проблем на селі є завдання забезпечити підготовку проектів необхідних законодавчих та нормативних актів щодо завершення реформування земельних відносин, які мають забезпечити захист інтересів власників земельних паїв, охорону та раціональне використання землі, підвищення її родючості, рівноправний розвиток всіх форм господарювання [12, с. 58].

Особливе місце в системі аграрних відносин належить рентним відносинам. Рента породжена існуванням власності на землю. Сучасні економісти розглядають земельну ренту як надлишкову частину чистого прибутку, причиною якої є природні монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основні види земельної ренти: диференційну, абсолютну і монопольну. Таким чином, земельна рента – специфічна економічна форма реалізації земельної власності, дохід, який присвоює власник землі, здавши її в оренду. Розвиток системи орендних земельних відносин в АПК – одна з найактуальніших проблем яка вирішується зараз в Україні.

Не менш важливою складовою аграрних відносин у широкому розумінні є внутрішньогосподарські відносини між власниками землі і землекористувачами. Всі сільськогосподарські підприємства різних форм власності повинні функціонувати на засадах комерційного розрахунку, тобто співставляти ринкові ціни і власні витрати виробництва, забезпечувати собі достатньо високий рівень рентабельності виробництва, щоб мати можливість здійснювати розширене відтворення.

1.2 Формування ринку землі та фінансове державне забезпечення трансформаційних процесів в аграрній сфері

Земельна реформа в Україні є складовою частиною економічної реформи. Без її здійснення неможливий перехід до ринкових економічних відносин.

З часу проголошення земельної реформи кардинально змінилися відносини власності на землю, структура землеволодінь і землекористувань, запроваджені плата за землю, оренда земельних ділянок, їх купівля-продаж, дарування, міна. Безплатно мільйони громадян одержали від держави земельні ділянки.

Трансформацію земельних відносин здійснено відповідно до політичного курсу щодо забезпечення просування суспільства до ринкових відносин.Ринок землі – це, насамперед, перерозподіл трьох ресурсних потенціалів: фінансових, земельних та трудових. Він має велике значення як для економіки країни, так і для благополуччя землевласника. Цей процес має проходити при умові обов’язкового врахування суспільних потреб [32, с.51].

Законодавство країн з ринковою економікою розрізняє поняття «цивільний або цивільно-правовий обіг земельних ділянок» та поняття «ринковий обіг земельних ділянок». Цивільно-правовий обіг земельних ділянок здійснюється на підставі різних видів цивільно-правових угод: купівлі-продажу, міні, оренди, дарування, оренди, передачі землі у спадщину тощо. Однак, більшість таких угод не є ринковими.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.