Так, автор, зокрема відзначає, що в першому наближенні ринок знань складається як з ринку його індивідуальних споживачів (ринок загальних знань), ринку споживачів знань, які можуть їх застосувати на практиці (ринок прикладних знань), і ринку власне знань. У свою чергу, ринок власне знань складається з наступних сегментів: ринок органів управління знаннями, ринок освітніх і наукових програм, ринок державних освітніх стандартів, ринок освітніх установ тощо.
Особливості формування ринку знань визначаються також і його взаємодією з іншими ринками. Формування і функціонування ринку знань підкоряється, звичайно, загальним законам ринкової економіки, проте володіє поряд специфічними особливостями. Серед них виділяються наступні: високий динамізм знань; територіальна сегментація і локальний характер; значна швидкість обороту знань; висока чутливість знань до ринкової кон'юнктури; індивідуальність їх виробництва і застосування і т.п. Ринкові відносини з приводу виробництва знань мають свою специфіку, пов'язану з державним втручанням і їх регулюванням, а також з обмеженнями на приватнопідприємницьку діяльність; саме тут зберігається значний їх неринковий сектор.
Важливо відзначити і ту обставину, що у виробництві знань існують об'єктивні перешкоди для формування ринку знань на принципах «чистої» конкуренції. До їхнього числа варто віднести: унікальність і великомасштабність сфери освіти; диференціацію навчальних закладів, обумовлену творчим змістом діяльності професорсько-викладацького персоналу у цій сфері; широке поширення асоціацій користувачів знань, суспільства в цілому.
Разом з тим соціально-економічна криза в країні вкрай погіршує бюджетне фінансування сфери знань і нормальне функціонування навчальних закладів як виробників знань. Виникає реальна небезпека зниження освітнього потенціалу країни з далеко потенційно небезпечними наслідками. У цих умовах підвищується роль прогнозування попиту на знання як новий товар сфери маркетингу (про що було викладено вище), вивчення економічних механізмів функціонування і розвитку сфери знань, збагнення особливостей ринку знань і можливостей оптимального поєднання ринкових механізмів з державною політикою в сфері знань.
3. Проблеми та способи вирішення взаємозв'язку ринку освітніх послуг і ринку праці
Сьогодні значною є невідповідність потреби ринку праці у фахівцях із вищою освітою обсягам їх підготовки, оскільки поширення вищої освіти орієнтується передусім не на потреби економіки, а на необґрунтований попит молоді на певні спеціальності.
Наслідком є зростання безробіття серед випускників вищих навчальних закладів, збільшення соціального напруження в суспільстві. Масовими у вищих навчальних закладах І і ІV рівнів акредитації є випуски фахівців за спеціальностями «Бухгалтерський облік», «Правознавство», тоді як ринок праці перенасичений бухгалтерами, юристами, економістами. Наприклад, зараз навантаження на одну вакансію бухгалтера в середньому по Україні становить понад 20 осіб [8]. Так, лише в Луцьку бухгалтерів готують шість вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівня акредитації та чотири І–ІІ рівня акредитації. До того ж проблема невідповідності попиту на робочу силу її пропозиції на регіональних ринках ускладнюється регіональними диспропорціями. Не менш важливою причиною дисбалансу на ринку праці є особисті фактори, зокрема такі, як низький рівень поінформованості студентів та випускників вищих навчальних закладів про вимоги на ринку праці та вибір «престижних» спеціальностей без урахування реальних можливостей працевлаштування після закінчення навчання.
Одним із важливих складників ринку праці є якість робочої сили. Роботодавці зацікавленості не тільки у фахівцях, а насамперед у висококваліфікованих працівниках, які володіють новітніми технологіями, знають сучасну техніку й обладнання. І завдання вищого навчального закладу – готувати таких фахівців. Якість підготовки залежить від багатьох чинників. Це і стан навчальної бази, і професійний рівень викладача, і здібності та мотивація до опанування професійних навичок самого студента. Тому на державному рівні вкрай потрібно здійснити комплекс заходів щодо забезпечення економічних і соціальних гарантій діяльності педагогічних працівників, створення умов для підготовки фахівців відповідно до вимог ринку праці.
Безумовно, пріоритетною у відносинах на ринку праці є позиція роботодавців. Однак зараз більшість роботодавців розуміють її дуже вузько, вважаючи, що майже всі випускники вищих навчальних закладів є недостатньо кваліфікованими і не в змозі виконувати в повному обсязі на належному рівні поставлені виробничі завдання. Аргументом при цьому слугує недостатність у випускників практичних навичок, тим часом як самі роботодавці майже не вживають заходів для надання можливості проходження студентами вищих навчальних закладів виробничої практики, не дбають про співпрацю з навчальними закладами.
Ураховуючи зростання вимог роботодавців до рівнів знань і умінь випускників, слід визначити і таке явище, як дискримінація на ринку праці. У теоріях ринкової дискримінації наявні різні причини і механізми, які сприяють відтворенню соціальної нерівності в розподільчій системі ринкового механізму. В економічній теорії виділено декілька людей соціальної дискримінації на ринку праці.
Одна із них – модель особистих упереджень Г. Беккера [10]. Ця модель дає макроекономічну інтерпретацію дискримінаційного вибору роботодавців, соціальні стереотипи яких є підґрунтям їх економічних рішень у процесі найму робочої сили. Проте слід зауважити, що автор цієї моделі визначає факт дискримінації лише за етнічною та демографічною ознаками. На думку автора статті, слід окремо виділити дискримінацію на ринку праці стосовно випускників вищих навчальних закладів. При цьому тут виникають найрізноманітніші варіанти дискримінаційних переваг: по-перше, у ставленні роботодавця як такого; по-друге щодо кадрової політики адміністрації, яка не відповідає уявленням випускників вищих навчальних закладів.
Найважливішим дискримінаційним чинником є так зване «спотворення інформації» у процесі працевлаштування. Це має стосунок як до працівника, так і до роботодавця. Ідеться про те, що методи отримання, обробки та інтерпретації інформації у процесі прийняття рішень не є абсолютно надійні. Ця обставина пояснюється так: отримана на ринку інформація про параметри робочої сили має імовірний характер, що передбачає оцінювання індивідуальних якостей випускників ВНЗ на підставі екстраполяції «типово статистичних» випадків. Унаслідок цього інформація про якість робочої сили, яка концентрується у роботодавців, становить статистику вибірки, яка відображає найбільш типові переваги кадрового відбору з його сторони. І якщо навіть уявити, що переваги роботодавця базуються на об’єктивних критеріях, отримана ними інформація не може бути підставою для правильної оцінки професійних здібностей випускника вищого навчального закладу як конкретного претендента на одне робоче місце. Однак в умовах конкурентного ринку це призводить не лише до витрат зі сторони молодого фахівця, а й до невиправданих затрат суто економічного характеру самого роботодавця. Наприклад, якщо припустити, що кваліфікація випускника вищого навчального закладу не поступається категоріям фахівців, які мають переваги, то дискримінуючи роботодавці жертвують прибутками заради своїх упереджень.
Ураховуючи вищенаведене, вважаємо, що для ліквідації негативних протиріч слід забезпечувати взаємодію ринку праці та ринку освітніх послуг шляхом вивчення їх стану та розробки короткострокових прогнозів щодо можливостей працевлаштування. Для цього слід активізувати участь вищих навчальних закладів у вирішенні проблеми подолання дисбалансу ринку освітніх послуг та ринку праці, забезпечення економіки країни висококваліфікованою робочою силою. Як показує світовий досвід, маркетингові служби вищих навчальних закладів, котрі вивчають потреби ринку праці, вимоги роботодавців, мають стати невід’ємним складником структури управління вищого навчального закладу.
Маркетингова служба вищого навчального закладу повинна включати такі відділи: збору інформації та маркетингових досліджень, працевлаштування випускників, маркетингових комунікацій, планування підготовки за новими спеціальностями. Відділ збору інформації та маркетингових досліджень здійснює збір інформації, проводить маркетингові дослідження й аналізує зібрану інформацію. Відділ маркетингових комунікацій виконує такі функції, як реклама та налагодження зв’язків із громадськістю. Функціями відділу планування підготовки фахівців за новими спеціальностями є:
- визначення функцій, типових завдань і умінь, якими повинен володіти фахівець;
- внесення пропозицій до навчальної частини щодо рекомендованих для вивчення навчальних дисциплін. Достатність повноважень керівника служби маркетингу, ступінь використання керівництвом маркетингових досліджень, стан прогнозування і планування маркетингу, організаційна здатність щодо прогнозування потреб у нових фахівцях сприятимуть удосконаленню однієї із головних умов взаємодії і взаємозв’язку ринку освітніх послуг та ринку праці.
Висновки
У результаті проведеного дослідження можна зробити такі висновки:
- по-перше, "ринок знань"– це сфера формування попиту та пропозиції на інтелектуальні продукти і послуги.
- по-друге, необхідно виходити з того, що "маркетинг знань", має в собі сукупність взаємопов'язаних і взаємообумовлених категорій. Тобто "знання" як економічна товарна категорія є системним поняттям, котре можна розкрити тільки комплексно.