регистрация / вход

Політична реклама та її різновиди

Вивчення поняття політичної реклами та її основних відмінностей від комерційної. Опис функціонального, контекстного та порівняльного різновидів іміджу політика. Особливості застосування візуального, аудіального та аудіо-візуального типів реклами.

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національий університет

ім. Юрія Федьковича

Реферат на тему:

"Політична реклама та її різновиди"

Підготував

студент 401-к групи

Попович Ігор

Чернівці

2009


Вступ

Політична реклама має різні визначення, але у всіх них присутнє загальне: це комунікація за допомогою ЗМІ і інших засобів зв′язку з метою вплинути на установки людей відносно політичних суб’єктів або об’єктів.

Такими суб’єктами можуть бути кандидати на виборах, політики, що діють, політичні організації, державні структури - уряди, міністерства, партії. Політичними об’єктами можуть стати програми, політичні події, документи, бюджет. Політична реклама формує імідж людей, ідей, програм, політичних поглядів. Політична реклама виникла разом з політикою.

Вона з’явилася тоді, коли вперше з’явилися держави і владі потрібно було вступити в комунікацію з населенням, щоб отримати від населення допомогу в підтримці порядку і поповнити армію. Влада в державі порахувала зручним через інформацію впливати на поведінку громадян.


1. Політична реклама та її особливості

Політична реклама різниться від комерційної тільки одним — товаром, що рекламується, є людина. При цьому, як і у звичайній рекламі, в рекламі політичній на перший план виходять не загальні характеристики об'єкта, а його переваги для конкретних виборців. Політична партія має чітко підкреслювати те, як ідеї її лідера поліпшать життя пересічних громадян. Отже, проблема влади цілком аналогічна проблемі продажу товару.

Так само аналогічною є й методологія створення іміджу політика. Недарма, починаючи з 50-х років XX ст., американці вважають, що вони "продають" своїх майбутніх президентів, створюючи політикам бажаний імідж. І справді, уже в 1933—1934 pp. з'явилася перша професійна іміджева фірма Вайтекера і Вакстера, яка забезпечувала перемогу республіканців протягом наступних двадцяти років.

Беручи загалом, можна сказати, що основна засада політичної кампанії полягає в тім, що іміджмейкери самі виступають як творці необхідних політику подій та рекламують заздалегідь передбачені позитивні результати цих подій. Зрозуміло, що такі події треба попередньо відрепетирувати. Аналізуючи хід цих репетицій, іміджмейкери, створюють умови, що в них політик може бути найбільш вигідно пред'явленим електорату [3].

Перед спеціалістами в галузі політичної реклами стоять такі завдання:

• з'ясувати, чого саме бажає громадськість від лідера та його партії;

• забезпечити бажані позитивні особистісні характеристики лідера з допомогою відбору та посилення тих, які він уже має;

• навчити лідера мистецтву спілкування з аудиторією, із засобами інформації, тобто навчити його азів акторського мистецтва: добрий політик сьогодні той, хто вміє "подати себе" з екрана телевізора, знає, як примусити людей усміхнутись чи зажуритись;

• наблизити лідера до мас, показавши, як багато важить для нього сім'я, як він займається спортом, як ставиться до своєї кішки чи свого собаки, яке в нього хобі тощо.

Для збільшення ефективності політичної реклами спеціалісти радять провести її кваліфіковане позиціювання за такими напрямками:

перший — створення достатньо привабливої особистісної характеристики політика, щоб відрізнити його від інших;

другий — просування лідера на рівень "свій серед своїх";

третій — пристосування особистості політичного діяча до загальних уявлень про лідера, наголошування на його харизматичних особливостях (чарівливість, уміння вести за собою, талант, уміння керувати тощо);

четвертий — репрезентування нового політичного лідера як наступника якогось колишнього й дуже популярного лідера (за потреби);

п'ятий — наявність обставин, які давали б змогу політичному діячеві опрацювати елементи акторської поведінки;

шостий — побудова стратегії комунікативної поведінки політика, зокрема по візуальному каналу, з тим, щоб він на телеекрані або на фото виглядав ліпше, ніж це є в реальному житті (був молодшим, гарнішим, інтелігентнішим тощо);

сьомий — активне використання зборів, парадів та інших політичних перформансів;

восьмий — активне керування процесами масової комунікації, своєчасне оприлюднення статей потрібного змісту, швидкої реакції політика на певні важливі події;

дев'ятий — боротьба з автономними потоками комунікацій, зокрема з плітками й чутками, продумування способів залагоджування можливих скандалів;

десятий — символізація таких іміджевих елементів, як одяг, зачіска, погляд тощо (класичні приклади — портрети Черчилля з неодмінною сигарою в роті або Сталіна в солдатській шинелі).

Імідж політика має відповідати очікуванням електорату, духові часу, оцінкам і уявленням його електорату. Оскільки імідж створюється приблизно так, як розв'язується кросворд, — у кожну пусту клітинку щось вписується, то є вкрай необхідним за допомогою рекламних заходів заповнити всі інформаційні клітинки задуманого типажу того чи того політичного діяча або партії. Інакше їх заповнить масова свідомість на власний розсуд або супротивна сторона (що набагато гірше) [2].

Процес створення іміджу політика, на думку відомих іміджмейкерів, відбувається за такими етапами. Передовсім окреслюється політична та економічна платформа політика чи його партії, а також чітко визначається програма партії. Потім вивчаються реальні характеристики політика — його характер, звички, манера поведінки тощо. І тільки потім починають вигадувати потрібний типаж (з урахуванням очікувань електорату), оскільки люди легше сприймають саме типаж, а не реальну людину. Типажі можуть бути найрізноманітнішими: хитрий лис, батько нації, гарний хлопець, сильна людина, яка може захистити, аскет, святий, котрий нічого не хоче для себе, або навпаки — ділова людина, підприємець, який сам заробив гроші і знає, як зробити так, щоб усі стали багатими..

Теоретики комунікацій розробили такі різновиди іміджів:

· функціональний

· контекстний

· порівняльний.

Функціональний підхід класифікує іміджі як дзеркальні, поточні, бажані, корпоративні та множинні.

Дзеркальний — це імідж, який відповідає нашому уявленню про самих себе. Тобто пересічний виборець, слухаючи якогось кандидата на державну посаду, бачить себе ніби в дзеркалі та аналізує, який він є насправді. Звичайно, цей тип іміджу є позитивним, бо психологічно виборець (як і кожна людина) не буде поганої думки про самого себе! Однак тут є і недолік — люди дуже різні й не виключено, що хтось вирішить, що його портрет спотворено, як у кривому дзеркалі.

Поточний — це тип іміджу, що називається "на перший погляд". У цьому разі недостатня інформованість, нерозуміння й упередженість формують імідж політика або партії не менше, ніж реальні вчинки. Тут найважливішим завданням іміджмейкерів є створення правдивого (зрозуміло, на погляд електорату) типу іміджу.

Множинний імідж створюється за наявності замість однієї корпорації низки незалежних структур. Активно застосовується одним-один імідж для проведення партійних зборів, засідань Верховної Ради України, мітингів, демонстрацій тощо. При цьому кожна його складова працює на загальний результат, бо лише один недогляд може перекреслити все інше.

Теоретики комунікацій класифікують імідж і відповідно до галузі застосування, тобто імідж політика зовсім інший, ніж імідж бізнесмена або поп-зірки.

Порівняльний тип іміджу передбачає постійне порівнювання іміджевих характеристик (щирість, компетентність, інтелігентність, уміння керувати та господарювати, схильність до силових заходів, розумовий рівень тощо) з реальними.

Іміджева політична кампанія будується з використанням набору традиційних прийомів. З одного боку, політик намагається стати одним із нас. З іншого — він не може бути таким як ми, бо навіщо тоді його обирати. У нього мають бути харизматичні риси, він мусить активно демонструвати почуття агресивності, суперництва, його завжди мають супроводжувати різні помічники та охоронці, що додає значущості особі лідера. Що б там з ним не було, але в жодному разі глядачі не повинні помітити, що він хворий, погано себе почуває або є розгубленим чи схвильованим [4].

Американські спеціалісти дають такі поради, як збільшити довіру електорату до політика в рекламних перформансах:

• довіра збільшується за належного "пред'явлення" політика аудиторії. Необхідно підкреслити його кваліфікацію, участь у процесах прийняття рішень на державному рівні, досвід спілкування з аудиторією, наявність політичної практики. Вдала презентація політика може компенсувати його поганий виступ;

• політик не може з'явитися невідомо звідки. Він має створювати свій авторитет заздалегідь, своєю майже щоденною активністю. На думку спеціалістів-іміджмейкерів, цей період може тривати від чотирьох місяців до двох років;

• дуже важливо поєднати політика з якоюсь організацією або партією позитивного плану. Існує так зване правило потяга. Доти, доки імідж політика не закріпився в свідомості людей, політика має тягти за собою інший потяг. Відчепитися від нього треба тоді коли власної популярності вже досягнуто. Для визначення цього моменту й потрібні послуги професійного іміджмейкера; вдалий виступ завжди спрямований на щось конкретне. Мішенями політика, що виступає перед аудиторією, мають бути або його супротивники, або негативні події, що відбуваються в житті;

• важливу роль відіграє вік, стать, освіта, професія, зовнішність політика, які можуть допомогти зблизитись з аудиторією. Ясна річ, що ветерани війни ліпше сприйматимуть промовця, який теж колись воював (на тій самій війні чи на іншій — це байдуже), фермери уважніше слухатимуть людину, якій не чужі проблеми сільського господарства, тощо. Після повідомлення про це й налагодження контакту з аудиторією дальшу промову політичний діяч може скласти з відомих кліше та стандартних фраз домашньої заготовки;

• політику легше спілкуватися з аудиторією та впливати на неї, якщо включити в його промову деякі елементи, щодо яких гарантовано згоду присутніх: критика офіційної влади, заклики до змін існуючого порядку, обіцянки забезпечити роботою безробітних та продуктами харчування малозабезпечених і т. п [5].

Безпека належить до загальних характеристик особливості політика, тобто його уміння справити (ясна річ, під керівництвом іміджмейкерів) враження людини доброї, дружньої, приємної, чесної, спокійної, терплячої, гостинної, комунікабельної тощо.

За параметром "кваліфікація" виборець виносить свій вердикт про компетентність та обізнаність у питаннях, котрі обговорюються і є дуже важливими для електорату.

Динамізм поєднує поняття енергійності, агресивності, активності, швидкості реакції тощо.

Єдиною метою іміджмейкерів є створення такого іміджу політика та його партії, який спонукає виборців піти на вибори та проголосувати за них [6]. Відтак під час проведення передвиборчої рекламної кампанії необхідно постійно контролювати і за необхідності негайно коригувати її хід у бажаному напрямку.

Спеціалісти у галузі політичної реклами дають такі поради щодо проведення виборчих кампаній:

• необхідно, щоб політик виходив до людей безпосередньо, бо тільки так він зможе почути про їхні реальні інтереси, відповісти на запитання людей;

• людей майже не цікавлять конкретні шляхи досягнення цілей, їх цікавлять самі цілі (це твердження може не відповідати дійсності за умов глибокої економічної кризи та надто великого зубожіння людей: вони можуть боятися, що не витримають так званих непопулярних заходів, про які так полюбляють говорити політики як про доказ своєї громадянської мужності і принциповості);

• ніколи не забувати про супротивника (суперника, конкурента). При цьому можливі такі варіанти дій: чорний прогноз (розробка найбільш дійової стратегії для супротивника та системи протидій цій стратегії), пошук і використання негативної інформації про суперника тощо;

• ніколи не забувати серед загальнодержавних проблем про свій округ, про своїх виборців, котрих цікавить одне — як запропоноване вирішення проблеми впливатиме на їхній добробут;

• ніколи не варто бути занадто скромним. Без чітких доказів того, що даний політик і є тим найліпшим, якого шукають люди, він приречений на провал.

Можна було б додати ще таку пораду: популярний лідер на чолі непопулярної партії, як правило, програє, а непопулярний лідер на чолі популярної партії — перемагає (хоча в Україні і це не є правилом, бо партій занадто багато і переважна більшість з них є дуже слабенькими та нечисленними) [3].

2. Історія та види політичної реклами

Реклама, що застосовується політичними діячами, може бути класифікована по різних підставах. У відповідності з каналами сприйняття рекламного повідомлення політична реклама підрозділяється на візуальну, аудіальную та аудіо-візуальну рекламу.

"Візуальна реклама включає в себе публікації в друкованих ЗМІ, буклети, вуличні щити, плакати, листівки, календарі. Як правило, така реклама має обмежену ефективність у силу своєї одномірні з точки зору каналів сприйняття.

Візуальна реклама може виконувати практично всі функції - привертати увагу, інформувати, переконувати і спонукати. Публікації в друкованих ЗМІ апелюють як до раціональної сфери, так і до емоцій аудиторії. Однак одноденна життя є сильним обмежувачем їх ефективності ". Існують і інші види візуальної політичної реклами: табло "бігуча стрічка", аеростати, буклети, листи, різні значки, майки. Як зазначає К. Джонсон-Карти, "в рекламі, яку використовують політики, велике значення мають різні зорові символи, фотографії і невербальні сигнали. Їм довіряють значно більше, ніж просто словам ".

Аудіальная реклама. Це, перш за все, радіопередачі. Їх перевагою є доступність для аудиторії. Якщо у говорящего приємний голос і переконлива мова, його звернення до аудиторії може бути ефективним навіть при непоказний зовнішності. У випадку радіо є більше можливостей використовувати акторів без загрози пізнання їх в обличчя і втрати довіри до повідомлення.

Аудіо-візуальна реклама. Це телевізійна і кіно реклама. Вона є найефективнішою як по каналах доступу до аудиторії, так і по масовості охоплення. Телебачення є не лише найбільш популярним серед ЗМІ, з його допомогою можна домогтися різного роду психологічних спеціальних ефектів при сприйнятті повідомлення. Дуже важливим є і час передачі. Тому під час виборчих компаній проводиться жеребкування серед кандидатів, аби зберегти принцип рівності. Існує певна залежність рівня довіри до рекламного повідомлення і довіри до каналу. Тому для політиків завжди існує проблема розміщення рекламного ролика на каналі з найбільшою довірою [1].політичний реклама імідж візуальний аудіальний

Найбільш потужні засоби реклами, що застосовується політиками в порядку зниження ефективності:

1. Позитивну думку виборців про кандидата.

2. Публічна заява редакційною колегією про підтримку кандидата.

3. Сприятлива безкоштовна політична реклама в ЗМІ.

4. Хороші виступи на різних форумах і політичних дебатах.

5. Розповсюдження агітаційних матеріалів кандидатом.

6. Звернення до виборців із закликом голосувати за кандидата.

7. Розповсюдження агітаційних матеріалів по домівках з одночасною агітацією на користь кандидата.

8. Розповсюдження агітаційної літератури добровільними помічниками з поштових скриньок.

9. Агітаційна кампанія, що здійснюється поштою і спрямована на певні групи виборців.

10. Загальна агітаційна кампанія по пошті - найкращий спосіб - ілюстрований агітаційний матеріал.

11. Політична кампанія в невеликих округах - Радіореклама.

12. Проведення політичної реклами на телебаченні.

13. Підготовка рекламних щитів для встановлення в дворах будинків та рекламних щитів розміром 1м х 1м, 1м х 2м.

14. Політична реклама в газетах.

15. Агітаційні стенди.

16. Значки і невеликі сувеніри [2].

При проведенні виборчих кампаній необхідно, в першу чергу, забезпечити розповсюдження агітаційних матеріалів, встановлення рекламних щитів, агітацію по телефону, і лише потім, у випадку наявності достатньої кількості коштів, можна звернутися до реклами на радіо і підготовку агітаційних матеріалів у газетах перед днем голосування [4].

Усна політична реклама

Усна політична реклама була поширеною у давні часи. З часом вона модифікувалась і під час першої і другої світових воєн активно використовувалася для покупок облігацій військових позик. Військовий час породив рекламу оборонних проектів, патріотичній активності. Усна реклама передавалася вже за допомогою радіо.

Політична радіореклама

Радіо використовувалося для цілей політичної реклами ще в часи першої світової війни. По радіо передавалися не тільки фронтові новини, але і активно створювалися героїчні образи власної армії і образ ненависного ворога. Радіо використовувалося для створення мотивації підтримки армії і держави за рахунок отримання військових позик.

Роль радіо як засобу політичної реклами посилилася в 1930 - 40-і роки. У США президент Ф. Рузвельт став щонеділі звертатися до нації, а в СРСР всі із завмиранням слухали мови вождя. По радіо в свідомість населення транслювалися політичні образи і установки. Воно було дуже популярним і користувалося увагою з боку людей. Сьогодні його роль дещо зменшилася.

Художній портрет і скульптура

Найбільш старою формою візуальної політичної реклами є портрети політиків виконані художниками. Для реклами тих або інших політичних фігур ці портрети створювалися, виставлялися для огляду або розсилалися по територіях. Починаючи з царських персон і кінчаючи генсеками в СРСР, такі портрети виконували функцію створення візуального образу політика.

Політична карикатура

В XVII в. відразу в декількох європейських країнах - Англії, Франції і Голландії з’являється політична карикатура. Вона створювалася з явними цілями негативної реклами і пропаганди.

Імператор Наполеон, будучи неабиякою особою, зумів оцінити вигоду від політичних карикатур на нього і всіляко заохочував художників, щоб вони створювали свої глузливі малюнки, які тільки сприяли його успіхам.

На початку ХХ століття в журналах публікувалися карикатури на таких американських президентів, як Т. Рузвельт і В. Вільсон. У подальші роки під час виборчих кампаній жанр політичної карикатури активно використовувався під час більшості виборчих кампаній в США і Європі.Також активно використовувалися політичні карикатури під час воєн: карикатури на іспанців під час іспано-американської війни, на німців - під час першої і другої світових воєн, в цей же період створювалися карикатури на японців. Пізніше - на корейців і в′єтнамців, росіян і ін.

Фотографія.

Фотографія стала невід’ємним елементом політичної реклами. Вона додає відчуття більшої достовірності тексту. У людей виникає відчуття причетності до подій, зображених на фотографії, співпереживання її героям.

Разом з тим, фотографія - це інтерпретація спеціального задуму фотографа, а не об’єктивна реєстрація подій, При цьому на інтерпретацію впливають весь наш особистий досвід і культурне середовище. У фотографії використовуються різні символи, і для правильної інтерпретації образу в політичній рекламі необхідно, щоб ці символи були добре знайомі аудиторії і вона їх розуміла. Існують символічні прийоми, які викликають певні відчуття при сприйнятті фотографічного образу, наприклад, використання в політичній рекламі "старих" фотографій або спеціально "постарених" для того, щоб викликати ностальгічне відчуття по молодості або "колишнім" часам.

Політичний плакат

В жовтні 1956 р. під час революційних подій в Будапешті жителі спалили добре відомий радянський плакат художника А. Герасимова, створений в 1939р, - "Сталін на XXVIII з’їзді КПРС". Цей плакат для жителів Угорщини в той момент був не просто образом Сталіна, а образ жорстокої несправедливості і насильства. На думку американського дослідника Д.Кроулі, одного з авторів книги "Влада плаката", цей епізод ілюструє дійсну потужність цього виду політичної реклами.

В 1840 р. виникла хромолітографічеськая друк, який дозволив робити кольорові плакати, в яких колір поєднувався з чітким текстом. Та все ж до першої світової війни плакати використовувалися в основному як комерційна реклама. Проте серйозні політичні події в Росії і інших країнах, а також війна рішуче визначили новий напрям в плакатах - політична реклама.

Плакати першої світової війни розділяються на три великі категорії - перша пов′язана з рекрутуванням солдатів в армію, друга - із збором грошей на воїнові, третя категорія плакатів - з демонстрацією своїй країні і миру обличчя ворога. Ці плакати у всіх х країнах дивно схожі по своїй графічній структурі і політичному призначенню. Вони виконували дві важливі функції - інформувати і створювати чіткий негативний образ ворога у населення, а тому сприяли настрою на знищення супротивника і допомогу всіма силами своїй державі.

Друга світова війна практично не вплинула на розвиток дизайну в політичному плакаті. Революція в дизайні політичної реклами здійснювалася вже в області радіо і телебачення.

Жанр листівки як форми політичної реклами також має давню історію. Якщо в стародавній Греції і стародавньому Римі послання до ворогів писали на каменях, то в Америці під час війни за незалежність вже активно розповсюджувалися листівки в їх сучасному вигляді. Під час першої світової війни листівки розкидалися з літаків, і не випадково на польській мові слово листівка звучить як "улетка" [5].

З 1941 по 1945 р. безліч різних листівок створювалася для дії на поведінку як власного населення, військових, партизан, так і військ супротивника, населення Німеччини і країн, що звільняються. Листівки були різні по функціях: що інформують і дезінформують, закликають до дій і викликають депресивний настрій, створюють сенс і що позбавляють сенсу.

В мирні періоди листівки не втрачають свою актуальність. Особливо часто до них звертаються під час виборчих компаній. Вони стають кольоровими, яскравими, часто містять великий текст до фотографії кандидатів.

Листівка вимагає ретельного опрацювання ідеї на рівні дизайну і змісту тексту. У ній особливо важливі простота виклади і зовнішня привабливість, здатні привернути увагу. Інакше вона піде в сміттєвий кошик, лише завдаючи збитку бюджету кандидатського фонду.

Кінореклама.

Політична реклама з використанням кіно також будується на певних міфах і символах. У її виробництві існують спеціальні технології, які були згодом вдосконалені при виникненні відео-апаратури.Якщо спочатку політики контролювали своє спілкування з виборцями під час безпосереднього контакту або при використанні листівок, плакатів або сувенірної продукції, що створюється при безпосередньому контролі з боку замовника або через підконтрольну ним пресу, то з настанням епохи телебачення ситуація в корені змінилася. У політиків більше не залишилося упевненості, що виборці побачили і почули саме те, що політики мали намір донести до них.

Сьогодні ми дійсно живемо вже зовсім в інший історичний момент, і лише мала частина виборців безпосередньо зустрічається з кандидатом. В основному політики вступають в комунікацію з виборцями за допомогою телебачення, радіо або газет. Таким чином, комунікація з населенням і виборцями за винятком сплаченої реклами в ЗМІ більше не контролюється політиком.

Виключенням також є Інтернет , якщо йдеться про сайти, створені командою кандидата.

Телебачення стало упевненим посередником між політиком і населенням. Політик робить повідомлення для телебачення, яке у свою чергу транслює його населенню.

Природно, первинне повідомлення при цьому спотворюється з багатьох причин, починаючи з технічних (світло, звук, задній фон, кут зйомки), кінчаючи коментарями, смисловим контекстом передачі, передуючими і подальшими повідомленнями.

Такого роду посередництво телебачення сильно видозмінило вимоги до кандидатів, а також вплинуло на трансформацію установок населення до політичного процесу в цілому. Телебачення створює таке могутнє інформаційне поле, яке стає базою для формування і зміни оцінок і електорального вибору у виборців.

Завдяки телебаченню успішні політики вимушені були прийняти новий стиль політичної риторики і лідерства. Медіа-менеджмент, побудова іміджу, отримання довіри, уникнення звинувачень, PR разом з навиками міжособової взаємодії стали головними в електоральному успіху [6].

Головними складовими успіху в кампанії з використанням телебачення стали зовнішній вигляд, стиль, імідж, особиста репутація.

Зазвичай в передвиборних кампаніях використовуються телебачення і інші ЗМІ для комунікації з виборцями двома різними шляхами: за допомогою реклами і безкоштовної вільної преси. Ухвалюючи рішення про використання реклами або безкоштовного новинного віщання, враховують два головні чинники: наскільки даному ЗМІ цікаві вибори в цілому і скільки є грошей на рекламу у кандидата.

Коли виборча кампанія добре пропрацювала, реклама зазвичай ділить перше місце з новинними передачами при передачі основного повідомлення кандидата виборців. Але на відміну від новин, реклама передає це повідомлення без фільтрів.

Телевізійна реклама сильно потіснила політичну рекламу в газетах перш за все за рахунок динаміки візуального образу, який не тільки має колір і об’єм, але і знаходиться в русі, що дозволяє увазі довше фіксуватися на об’єкті.

Мультфільми

Під час другої світової війни мультфільми з карикатурним зображенням японців і гітлерівців були активно використані урядом США для пропагандистських цілей. Ці мультфільми допомагали підняти моральний дух населення і солдатів, а також виробити негативну установку на ворога.

Мультфільм як жанр політичної реклами дозволяє подавати героїв в гротесковому, іноді доведеному до абсурду образі. Він дозволяє по-доброму або злому посміятися над героєм, подати його в звичній стилістиці знайомого з дитинства і тому що викликає ностальгічні відчуття мультика. Мультфільм як жанр політичної реклами динамічний і може привертати увагу через свою "вседозволеність". Він виконує роль своєрідного "блазня" в суспільстві.

Сувенірна продукція як політична реклама

Такий вид політичної реклами представляє інтерес з погляду поєднання візуального і тактільного каналів сприйняття і можливості довготривалого володіння сувенірами. Виборець може багато разів чіпати і споглядати рекламний образ, а також використовувати його носій з користю для себе.

Причому ця користь може бути як цілком прагматичною, якщо йдеться про кухоль із зображенням кандидата, так і просто естетичною, якщо йдеться про значок.


Висновки

Сьогодні перемогти на виборах можна лише завдяки вмілій і доцільній рекламній, інформаційній та психологічній обробці електорату. Застосувавши вдалі методики та фахівців у галузі реклами, сучасний політичний діяч може спати спокійно – назавтра він обов’язково прокинеться народним улюбленцем чи героєм. Варто лише вдало підібрати імідж, поставити телекамеру з правильного боку, найняти "правильного" журналіста і виголосити те, що хочуть почути виборці, або переконати виборців, що вони хочуть саме цього.

Велике значення для успіху реклами мають, також, іміджеві характеристики, такі, як назва (партії, блоку, об’єднання), постать лідера (лідерів), виразність цієї реклами на загальному тлі та серед інших (вона має привертати увагу).


Використані джерела

1. Бебик В. політичний маркетинг і менеджмент: Монографія. – Київ: МАУП, 1996.

2. Варій М. Психологія та виборчі технології / Науково-методичний посібник. – Львів: Вид-во "СПОЛОМ", 2002.

3. Малкин Е., Сучков Е. Основы избирательных технологий. – М.: Русская панорама, 2002.

4. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое // Соч. – Т.1. – М., 1990. – С. 339.

5. Заярна О. Як переконати масову аудиторію: Психологічні чинники ефективності пропаґанди // Нова політика. – 1999. – X" 1. – С. 28-31.

6. Почепцов Г. Паблік рилейшнз: Навч. посібн. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2000.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий