Визначення шляхів удосконалення зовнішньої торгівлі України (стр. 7 из 10)

2005	2006	2007	2008	2009

Рис. 2.10. Відношення обсягу імпорту до ВВП за 2005–2009 рр.

Натомість, 2009 року відбулося стрімке зростання цього показника до рівня 51,12% проти 46,5% в 2008 році.

Слід звернути увагу на тенденції зміни показника протягом зазначених п'яти років. Протягом усього періоду відбувалося зростання обсягів імпорту і в натуральному, і в грошовому еквівалентах, але в 2005–2007 рр. темпи такого зростання були нижчими за темпи зростання ВВП, тому й виникло зменшення відношення обсягу імпорту до ВВП з 47,74% до 45,25%.

З огляду стану зовнішньоекономічної безпеки, це була позитивна динаміка, так як відбувалося зменшення від імпортної залежності. Але ця тенденція змінилася на протилежну, і в 2007–2009 рр. відбулося збільшення індексу з 45,25% до 51,12%, що свідчить про випереджаючі темпи зростання імпорту порівняно з темпами зростання ВВП.

Слід докладніше зупинитися на 2009 році, і не тільки через перевищення даним індикатором порогового значення, а і через суперечливість тенденцій імпорту протягом року, викликаних світовою кризою. Вартісні обсяги імпорту товарів за 2009 рік зросли на 40,1%, або до 84,7 млрд дол. США, що було зумовлено підвищенням внутрішнього попиту насамперед на споживчі товари, а також зростанням світових цін на енергоносії, сировину та матеріали у першій половині 2009 року. В структурі імпорту, за широкими економічними категоріями, найбільшими темпами зростав імпорт споживчих товарів – на 57,1% (порівняно з 33,3% і 32,9% зростання імпорту засобів виробництва і товарів проміжного споживання відповідно). Наслідки фінансової кризи (стрімке падіння курсу гривні, недоступність кредитних ресурсів, зокрема, для фізичних осіб, зменшення інвестиційного попиту та обсягів будівництва) призвели до різкого скорочення місячних обсягів імпорту в листопаді-грудні до середньомісячного рівня 2007 року. Ця тенденція тривала і на початку 2010 року, що може призвести до зменшення індикатора відношення імпорту до ВВП в подальшому.

Обсяг золотовалютних запасів в міжнародній практиці прийнято оцінювати через кількість місяців, які можуть забезпечити імпорт товарів до країни. Аналізуючи дані золотовалютних запасів Національного банку України за 2005–2009 рр., можна зробити висновок про перебування зовнішньоекономічної безпеки в стані безпеки.

При тому, до 2008 року обсяг золотовалютних резервів в абсолютному вираженні зростав з року в рік (з 9,52 млрд. дол. у 2005 році до 32,46 млрд. у 2008-му). І тільки 2009 року, у зв'язку з подоланням наслідків світової фінансової кризи, у четвертому кварталі відбулося деяке зниження золотовалютних запасів НБУ.

Обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Для оцінки впливу ПІІ на національну економіку, розраховують їх відношення до ВВП країни. Взяте за основу порогове значення обсягів ПІІ 5% від ВВП вказує на те, що не досягаючи такого значення (ПІІ), – країна не забезпечуються достатнім капіталом для сталого розвитку національної економіки.

У свою чергу, рекордні ПІІ в економіку України у 2006 р. дали змогу значно перевищити п'ятивідсотковий поріг. У 2006 році запас ПІІ в Україні зріс на 7,3 млрд. дол. і сягнув 16,4 млрд. дол. (близько 350 дол. США на душу населення). Зокрема, притік ПІІ становив 7,87 млрд. дол., в той час як нерезиденти вилучили ПІІ на суму 375 млн. дол. Безпрецедентний притік ПІІ в Україну було забезпечено насамперед за рахунок продажу найбільшого металургійного комбінату України «Криворіжсталь» компанії «Mittal Steel» за 4,8 млрд. дол. та 93,5% акцій банку «Аваль» компанії «Raiffeisen International Bank-Holding AG» за 1,04 млрд. дол. Окрім того, французький банк «BNP Paribas» купив 51% акцій «Укрсоцбанку». Саме ці покупки і були причиною такого бурхливого зростання ПІІ в 2005 році.

Протягом 2009 року спостерігалася тенденція до нарощування обсягів ПІІ, водночас спад темпів приросту прямих іноземних інвестицій в економіку України в третьому-четвертому кварталі, порівняно з першим півріччям 2009 року, пояснюється впливом світової фінансово-економічної кризи на рух капіталу. Також курсова різниця, яка виникла у зв'язку із девальвацією офіційного курсу гривні до долара США та становила -3,9 млрд. дол. США, суттєво вплинула на загальний показник притоку ПІІ. 2009 року він становив 6,18 млрд. дол. США, і це стало на 1,75 млрд. дол. США менше від попереднього року, що й призвело до падіння індикатора на рівень 3,43%.

Розрахувавши в динаміці 2005–2009 рр. шість індикаторів стану зовнішньоекономічної безпеки України і порівнявши їх із пороговими критичними значеннями, можна зробити висновок про неоднозначність цих показників та стану зовнішньоекономічної безпеки загалом. По таких показниках, як коефіцієнт відкритості національної економіки, відношення обсягу експорту до ВВП, було виявлено динаміку поліпшення їх значень. І навпаки, такі показники, як коефіцієнт покриття імпорту експортом, відношення імпорту до ВВП, співвідношення прямих іноземних інвестицій і ВВП, значно погіршилися 2009 року і перебувають поза межами порогових значень для зовнішньоекономічної безпеки України. Це свідчить про стан небезпеки у цих сферах. Щодо обсягу золотовалютних запасів, то цей індикатор перебуває у стані безпеки протягом усіх п'яти років, але не виявляє якоїсь чітко визначеної динаміки і коливається в безпечній зоні. Однак у 2009 році намітилася негативна тенденція зменшення рівня золотовалютних запасів через задіяння цих ресурсів НБУ для боротьби з наслідками світової фінансової кризи.

Надзвичайно важливо здійснювати постійний моніторинг наведених основних індикаторів для визначення рівня забезпечення зовнішньоекономічної безпеки. І це має стати складовою економічної політики держави.

3. Шляхи удосконалення організації зовнішньої торгівлі України

3.1 Заходи щодо децентралізації зовнішньоторговельної політики України в умовах багатостороннього регулювання торгівлі

Подальший розвиток національного експортного потенціалу, враховуючи європейський досвід, можливий в першу чергу за рахунок впровадження заходів з децентралізації зовнішньоторговельної політики України з визначенням пріоритетних напрямів регіонального розвитку.

На кінець 2009 року зовнішньоторговельні стосунки України з її основними торговельними партнерами продовжують характеризуватися асиметрією взаємного доступу до ринків сторін, низьким рівнем позиційності українських товаровиробників на відповідних ринках та тенденцією до зміцнення позицій імпортерів на внутрішньому ринку України при недостатньому зростанні відповідних обсягів експорту. Крім того, темпи зростання обсягів зовнішньої торгівлі характеризуються переважанням темпів зростання імпорту високотехнологічних товарів над темпами українського експорту обмеженого або концентрованого переліку продукції з низькою доданою вартістю. Висока спеціалізація окремих регіонів – експортерів вугілля, чорних металів робить їх вкрай залежними від світової кон’юнктури. Участь України у глобальних ланцюгах створення вартості та в глобальній виробничій мережі і пов’язаною з ними торгівлею продукцією обробної промисловості залишається вкрай обмеженою. Це свідчить, що Україна здобуває відносно не великі вигоди від участі у багатосторонній системі торгівлі, від залучення прямих іноземних інвестицій, отримання доступу до сучасних технологій, що не сприяє стійкому економічному зростанню нашої країни.

Частка послуг у сукупному зовнішньоторговельному обороті товарами і послугами між Україною та її торговельними партнерами на сьогодні становить тільки 15 відсотків. При цьому структура вітчизняного експорту послуг відрізняється значним домінуванням частки транспортних послуг, на які припадає більше 65 відсотків сукупного обсягу експортованих послуг. Завдяки значному експорту цього виду послуг у зовнішній торгівлі послугами в Україні склалося позитивне сальдо, яке в якісь мірі компенсує негативні тенденції нарощування обсягів від’ємного сальдо у торгівлі товарами.

Відсутність регіональних середньострокових програм та бюджетів призводить до низки проблем взаємодії центральних, регіональних та місцевих органів влади, а саме невчасно затверджені Кабінетом Міністрів відповідні порядки використання інвестиційних, бюджетних коштів на місцях.

Вирішенням зазначених проблем має стати перехід на середньострокову перспективу планування бюджету і відповідних регіональних програм. Прототипом цього є Угоди щодо регіонального розвитку регіонів, які почали розробляти протягом останніх кількох років. Однак, крім Угоди щодо регіонального розвитку Донецької області на 2007–2011 роки, підписаної у 2007 році між Кабінетом Міністрів України та Донецькою обласною радою, інші Угоди відсутні.

Організаційно-комунікаційні заходи, які проводяться в регіонах для сприяння посилення їх участі в зовнішньоекономічній діяльності, не стали для вітчизняної економіки тією апробованою формою залучення іноземних інвестицій та пожвавлення зовнішньоторговельної діяльності як наприклад в країнах ЄС. Крім цього відповідні заходи не набули поширення у всіх регіонах України. Зокрема регіональні інвестиційні форуми в Україні проводяться досі тільки у декількох окремих регіонах (наприклад, в Києві, Львові, Одесі, Ялті, Волинській, Сумській областях).