регистрация / вход

Принципи і форми сертифікації

Застосування методів випробувань з урахуванням особливостей об'єкту сертифікації, його виробництва і споживання. Вимоги до умов самосертифікації підприємства. Нормативне регулювання якості послуг та продукції, використання протоколів та сертифікатів.

сертифікація якість послуга продукція протокол

Важливою проблемою становлення економіки України є створення національної системи сертифікації, що відповідає сучасним вимогам і визначається міжнародними організаціями. Наявність сертифіката відповідності не гарантує високої якості продукції, оскільки він підтверджує відповідність продукції вимогам конкретного стандарту. Висновок про рівень якості продукції можна зробити лише з урахуванням оцінки рівня вимог цього стандарту, але в умовах відповідності продукції стандартам високого рівня її сертифікація дає можливість підприємствам – виробникам підняти довіру до якості виробів; розширити ринок збуту; забезпечити рекламу і збільшити обсяги продажу; позбавитися конкуренції з боку виробників несертифікованої продукції. Для споживачів сертифікація корисна тим, що захищає людину від небезпечної для життя і здоров'я продукції, послуг, полегшує її вибір, сприяє підвищенню якості продукції.

Проведення сертифікації базується на принципах:

– об'єктивності і незалежності від виробника і споживача;

– забезпечення достовірності інформації про об'єкт сертифікації;

– дотримання права заявника вибирати орган з сертифікації (ОС) й ВЛ;

– відповідальності учасників сертифікації;

– відкритості інформації про результати сертифікації або про припинення терміну (скасування) сертифіката (знака) відповідності;

– професійності випробувань;

– відсутності дискримінації стосовно іноземних заявників;

– застосування методів випробувань з урахуванням особливостей об'єкта сертифікації, його виробництва і споживання;

– використання у діяльності з сертифікації рекомендацій і правил ІСО/ МЕК, регіональних організацій, положень міжнародних стандартів та інших нормативних документів (НД);

– обов'язкового визнання акредитації закордонних ОС й ВЛ, сертифікатів і знаків відповідності на основі багатосторонніх і двосторонніх угод, у яких бере участь Україна;

– забезпечення конфіденційності інформації, що складає комерційну таємницю для виробника або власника товару;

– розширення кола учасників сертифікації за рахунок притягнення товариств споживачів і торгово-промислових палат.

Основними формами сертифікації є сертифікація третьою стороною, самосертифікація і сертифікація, здійснювана споживачем.

У вітчизняному термінологічному стандарті ДСТУ 2462–94 наведене визначення сертифікації, як дії, що проводить ОС як «третя сторона» – арбітр, а не виробник – «перша сторона» і не покупець – «друга сторона». У нормативному документі (НД) ІСО/ МЕК Настанова 2–92 вказується, що сертифікація – це «дія третьої сторони, яка доводить забезпечення впевненості у тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідає конкретному стандарту або іншому НД».

Самосертифікація здійснюється підприємством – виробником або об'єднанням виробників, зареєстрованих у встановленому порядку в органах Держстандарту України, що засвідчується сертифікатом або сертифікаційним знаком. Вона досить поширена в країнах Західної Європи і США. В Україні та Росії використовується мало.

Самосертифікація повинна відповідати умовам:

– повне і точне дотримання вимог до продукту, запропонованого стандартами, технічними умовами, договорами, контрактами тощо;

– сучасний рівень системи комплексності випробувань і контролю якості виробленого продукту від сировини до пакування і маркування товару;

– економічна та юридична відповідальність виробника за якість сертифікації і достовірність сертифіката;

– доступність інформації про застосовані методи випробувань, системи контролю якості з правом спостереження за процесом сертифікації.

Сертифікація, здійснювана споживачем, за базовими умовами проведення практично збігається із самосертифікацією, але проводиться дуже рідко, тому що потребує технічної оснащеності перевірочних і випробувальних робіт, належної кваліфікації персоналу, сучасних методик, акредитації Держстандарту України, що більшості підприємств вирішити сьогодні практично неможливо.

У недавньому минулому (середина 80-х рр.) функції з сертифікації здійснювала служба внутрішнього контролю продукції, що входить на підприємство, і служба вихідного контролю. Але цей захід не знайшов системного і комплексного продовження в організації промислового виробництва й у сфері послуг з об'єктивних і суб'єктивних причин.

Сертифікація розглядалася як єдність складових її задач:

– створення необхідних умов для виробництва сертифікованої продукції;

– організаційно-контрольне забезпечення сертифікації продукції на стадії експлуатації виробу відповідно до вимог НД;

– економічне забезпечення сертифікації на основі регулювання макро- і мікросередовищ маркетингу (ДСТУ 3294-95);

– технічне забезпечення сертифікації на базі удосконалення технології виробництва, організації праці, безпеки та екологічності продукції.

Мета будь-якої форми сертифікації полягає у вирішенні питань:

– необхідності підвищення конкурентоспроможності товару, його здатності завоювати визначену частинку ринку;

– прагненні підтвердити безпеку товару для споживачів і навколишнього середовища.

Реалізація поставлених цілей досягається за допомогою обов'язкової сертифікації, в основі якої – критерій безпеки, що є обов'язковою вимогою сертифікації (добровільної сертифікації також). Це означає підвищення конкурентоспроможності товару. Проведення обов'язкової сертифікації в країні регламентується Законом України «Про захист прав споживачів». Результатом обов'язкової сертифікації продукції є наявність сертифікату і знаку відповідності, проставленого на продукції.

Згаданою вище Настановою ІSО/ МЕК чітко регламентується система сертифікації продукції та послуг. Для рішення проблеми нормативного забезпечення послуг у Держстандарті України функціонує спеціальний комітет (ТК–93) «Управління якістю і забезпечення якості». Нині в Україні діють ДСТУ ISO 10011-1-97, ДСТУ ISO 10011-2-97 і ДСТУ ISO 10011-3-97. У Росії в сфері послуг діє ГОСТ Р 50691-94, підготовлений на основі стандартів ІSО серії 9000, що забезпечує нормативне регулювання послуг. Нормативне регулювання якості послуг має два рівні: перший – державне регулювання за допомогою стандартів, санітарних правил і норм (СанПіН); другий – ініціативний, що виходить і залежить від підприємства – виробника послуг і обумовлений його комерційними інтересами і бажанням розширити і зміцнити становище на визначеному сегменті ринку. Доповнюючи один одного і вирішуючи відповідні задачі, кожний з них формує в сукупності цілісну систему обслуговування споживачів на основі підвищення якості послуг.

Держстандарт України акредитував понад 700 ВЛ і 134 ОС, а Держстандарт Росії – 1796 ВЛ і 652 ОС.

Система сертифікації (certificationsystem) – це система, що має власні правила процедури й управління для проведення сертифікації відповідності (ДСТУ 2462-94). Системи сертифікації можуть діяти на національному, регіональному і міжнародному рівнях. Вітчизняна система сертифікації продукції УкрСЕПРО містить відповідні стандарти, систему акредитованих Держстандартом ОС, ВЛ, центрів, НДІ, територіальні органи Держстандарту, систему випробувань продукції, видачу сертифіката. Обов'язковою умовою для ОС є об'єктивність випробувань і обґрунтована на їхній основі оцінка продукції.

Сертифікаційні випробування (certificationtest) – контрольні випробування продукції, проведені з метою установлення відповідності характеристик, її властивостей національним і (або) міжнародним НД.

Виробнича та комерційна діяльності виділяють види сертифікатів:

1) сертифікат відповідності;

2) сертифікат гігієнічний;

3) сертифікат якості;

4) сертифікат безпеки;

5) карантинний (ветеринарний) сертифікат;

6) сертифікат (свідчення) походження;

7) фітосертифікат.

Відповідно до стандартизованої термінології,сертифікат відповідності (certificationofconformity) – документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що потрібним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга відповідали конкретному стандарту чи іншому НД (ДСТУ 2462-94).

За правилами ISO і відповідно до Настанови 2 ІSО від 2002 р. «Загальні терміни і їхні визначення у галузі стандартизації, сертифікації й акредитації ВЛ» суть подана в такому формулюванні: «Сертифікація на відповідність являє дію, проведену з метою підтвердження за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності, що виріб або послуга відповідає визначеним стандартам або технічним умовам».

Під час оцінювання можливості використання додаткових документів враховують специфіку продукції, ступінь її потенційної небезпеки, обсяг і тривалість виробництва продукції, стабільність умов виробництва, репутацію підприємства щодо якості продукції, що сертифікується, якість використовуваних комплектуючих виробів і матеріалів, ступінь довіри оцінкам, даних сторонніми організаціями, тощо.

У залежності від видів продукції, що сертифікується, використовуються додаткові документи:

– протоколи випробувань (приймальних, періодичних, інспекційних тощо);

– гігієнічний висновок (сертифікат);

– документ територіальної служби Держсаннагляду про санітарно-гігієнічний стан виробництва;

– сертифікат пожежної безпеки (на продукцію);

– сертифікати (декларації про відповідність) постачальників комплектуючих виробів і матеріалів, тари, упаковки;

– паспорт поля або сертифікат якості ґрунтів земельної ділянки, виданий агрохімічною службою;

– висновок регіонального центру станції захисту рослин і агрохімічної служби про застосування засобів хімізації (добрив, пестицидів, стимуляторів росту, біопрепаратів, меліорантів);

– висновок органу з карантину рослин у випадку проведення опрацювання проти карантинних об'єктів;

– ветеринарний сертифікат (свідчення);

– закордонні сертифікати на продукцію, системи якості постачальника; сертифікат походження; протоколи випробувань у закордонних лабораторіях;

– технічна документація виробника (конструкторська, технологічна, експлуатаційна тощо).

Крім перерахованих за рішенням ОС можна використовувати інші документи, що не викликають сумнівів у достовірності інформації, яка наведена в них.

Ветеринарний сертифікат відповідно до ГОСТ 18861-73 – санітарний документ, що засвідчує незараженість імпортованої (експортованої) худоби та птиці (живої і битої), продуктів їхньої переробки і який підтверджує, що вони походять з районів, благополучних щодо гостро заразних захворювань.

Останнім часом даний вид сертифікатів дуже часто згадується у пресі в зв'язку з постачаннями в країну з Великобританії яловичини, зараженої губчастим енцефалітом – коров'ячим сказом. При залежності внутрішнього ринку від імпортних постачань «червоного» м'яса – яловичина, свинина, баранина і «білого» – птиця, питання ветеринарної сертифікації мають важливе значення. Необхідно враховувати, що в найближчі роки ситуація не поліпшиться, тому що споживання птиці в м'ясному раціоні українця складає тільки 16 кг/рік, а в США – 45 кг/рік на людину. Питання імпорту м'ясних продуктів у країну і видачі на їхній ввіз сертифікатів вирішуються Департаментом ветеринарії Агропромислового комплексу України за переліком країн, що входять у Міжнародне епізоотичне бюро (МЕБ нараховує у складі 144 країни світу).

Сертифікат (свідчення) походження товару – документ, що видається компетентним органом у країні експортера (наприклад, Торгово-промисловою палатою або її підрозділами на території країни), що відповідально засвідчує країну походження товару. Сертифікат може містити також декларацію виробника, продуцента, постачальника, експортера або іншої компетентної особи. При цьому використаний у сертифікаті термін «країна» може включати групу країн, регіон або якусь частину країни.

Фітосертифікат – Bill of health , який названий у нашій країні карантинним сертифікатом (ГОСТ 18861-73), – санітарний документ, який засвідчує, що імпортовані (експортовані) рослини, плоди й овочі не заражені шкідниками і хворобами, обговореними в контракті, і походять з районів, благополучних у карантинному відношенні. Карантин рослин здійснюється відповідно до постанови Уряду від 23 серпня 2002 р. №268 «Про державну службу щодо карантину рослин», що відповідають стандартам, інструкціям і «Правилам з охорони території від карантинних шкідників, хвороб рослин і бур'янів». Карантинні заходи поширюються на такі вантажі і матеріали (підкарантинні матеріали – додаток А КНД 50-050-95):

– насіння і посадковий матеріал сільськогосподарських, лісових і декоративних культур, рослин і їхніх частин (черешки, цибулини, бульби, коренеплоди, рослини, зрізи квітів тощо);

– свіжі овочі, плоди, ягоди;

– продовольче, фуражне і технічне зерно і продукти його переробки, копру, солод, шрот, макуху, волокно бавовника, льон та інші прядильно-волокнисті культури, а також шкіру – сировину та вовну;

– рис, горіхи, борошно, арахіс, крупу, каву в зернах, какао-боби, тютюн-сирець, прянощі, чай, сушені плоди, спеції, цукор-сирець;

– тару, деревину, пакувальні матеріали, моноліти, вироби з рослинних матеріалів.

Крім того, карантинні заходи поширюються на: транспортні засоби, що прибули з інших держав; помешкання, де складуються підкарантинні матеріали; сільськогосподарські і лісові угіддя.

Фітосанітарний контроль підкарантинних вантажів і транспортних засобів у пунктах пропуску їх через державний кордон провадиться одночасно з митним оглядом до розвантажувальних операцій, а також по завершенні вантажно-розвантажних робіт.

Для одержання імпортних карантинних дозволів організації, що імпортують, зобов'язані не менш ніж за 30 діб до початку контракту подати до Державної інспекції з карантинних рослин заявку з такими відомостями:

– назви підкарантинних матеріалів і їхня кількість (окремо за кожним видом), призначених до ввозу або транзиту через територію; призначення і місце використання матеріалів (адреса, а для транзитних вантажів – маршрут і країна призначення);

– назви країн, з яких передбачається імпорт підкарантинних матеріалів або транзит, а також назва країн походження;

– призначені терміни прибуття підкарантинних матеріалів або терміни транзитного перевезення;

– назви прикордонних пунктів (порти, пристані, залізничні станції, аеропорти, автостанції тощо), через які будуть ввозитися ці вантажі, або назви прикордонних пунктів ввозу і вивозу транзитних вантажів.

До заявки додається копія реєстраційного посвідчення з вказівкою права заняття даним видом діяльності. Карантинний сертифікат видається на кожну транспортну одиницю. Якщо підкарантинні матеріали обеззаражувались, то в карантинному сертифікаті вказуються місце проведення даної процедури, назва хімікату, яким обеззаражувалася продукція, дозування, експозиція і дата операції.

Гігієнічній сертифікат – документ, що підтверджує, що зроблена і запропонована на продаж продукція не є потенційно небезпечною для споживача, не робить несприятливого впливу на здоров'я людини при її використанні. Даний документ у країні з'явився на початку 2005 р. як додатковий захід, спрямований на підвищення вимог до якості ввезених з-за кордону або вироблених у країні продуктів. Фактично це той самий сертифікат відповідності безпеки продукції, що видається органами Держстандарту. Відмінність полягає в тому, що сертифікат відповідності є єдиним документом, що дозволяє оформити імпортну продукцію при ввозі, проте продати цю продукцію в магазинах або через оптову мережу без наявності гігієнічного сертифіката вже не можна. Відповідно до постанови головного санітарного лікаря «сертифікати відповідності, що видаються органами Держстандарту й уповноваженими ним службовцями ОС, є підставою для пропускання продукції через кордон; вони визнаються недійсними в тих випадках, коли в них не зазначені реквізити гігієнічних сертифікатів». При розробці документа його автори спеціально вказують на те, що не може бути допущена до виробництва, постачання, використання й реалізації, а також до сертифікації харчова й алкогольна продукція, яка не пройшла попередньої гігієнічної оцінки і не отримала позитивного висновку органів держсанепідслужб. Порядок видачі гігієнічних сертифікатів за основними положеннями базується на тих самих нормативних положеннях, що й порядок видачі сертифіката відповідності.

Для одержання сертифіката на виробництво продукції необхідно подати поряд із заявкою-декларацією такі документи:

– технологічні інструкції й інші НД, що регламентують технологію виробництва продукту;

– технічну документацію з організації виробництва;

– повну рецептуру призначеної до виробництва продукції;

– акт санітарного обстеження виробництва територіальним центром Держсаннагляду з висновком лікаря про відповідність підприємства вимогам гігієнічного сертифіката;

– зразки продукції, відібрані санітарною службою із супровідними документами.

У тому випадку, якщо мова йде про сертифікацію продукції, яка імпортована, у комісію необхідно подати:

– контракт із фірмою-постачальником товару;

– сертифікат фірми-виробника товару, виданий уповноваженим на це органом країни-виробника;

– вантажну митну декларацію;

– сертифікат незалежної лабораторії країни-постачальника.

При наявності документів і їхньої відповідності вимогам гігієнічний сертифікат видається на час дії контракту.

Оплата послуг з видачі сертифіката здійснюється на основі заявки після оплати заявником за прейскурантом вартості сертифікаційних робіт і включає:

- компенсацію витрат, пов'язаних з лабораторними іспитами;

- відшкодування витрат за аналізом результатів іспитів;

- компенсацію витрат часу на їхнє проведення;

- оплату експертів, що залучаються для підготовки висновку;

- власне видачу сертифіката;

- наступний нагляд за сертифікованою продукцією тощо.

Звичайно ці витрати не перевищують 3% собівартості продукції, що сертифікується. При подачі й оформленні заявки-декларації обов'язково вказується схема сертифікації, що декларант передбачає реалізувати. У вітчизняній сертифікації відбувається зсув акцентів від сертифікації продукції до сертифікації використовуваних на підприємствах систем забезпечення якості. Після позитивного проходження процедури сертифікації товари або послуги одержують право бути маркірованими знаком відповідності.

Знак відповідності в галузі сертифікації (markofconformityforcertification) – захищений в установленому порядку знак, використовуваний або виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що дана продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандартові чи іншому НД (ДСТУ 2462-94). Знак відповідності може бути проставлений на невід’ємній частині якогось виробу, на упаковці (для сипучих продуктів або рідин) або в супроводжувальній документації при покупці товарів на вагу. Знак відповідності надається цілком відповідно до його зображення, яке встановлене в системі сертифікації УкрСЕПРО. Не припускається надавати окремі елементи його зображення. Маркування продукції знаком відповідності має здійснюватися тільки уповноваженими на це посадовими особами. Виріб – носій знака відповідності закріплюється на продукції або тарі засобом, що виключає можливості повторного використання виробу-носія знака відповідності. При невідповідності конкретних одиниць продукції встановленим обов'язковим вимогам і наявності можливості її використання за іншим призначенням, що припускає така невідповідність, маркірування продукції знаком відповідності не проводиться. Якщо маркірування такої продукції здійснюється в ході технологічного процесу, маркірування повинне бути виключене.

На рис. 1 наведені знаки відповідності, якими маркірують безпечні електротовари на прикладі деяких країн Європи. Наявність такого знака дозволяє будь-якій країні заощадити значні суми при зовнішньоторговельних операціях. Тому країни прикладають зусилля для укладання відповідних договорів щодо визнання сертифікатів безпеки з рядом головних країн (США, Францією, Німеччиною, Ізраїлем, Сінгапуром тощо). За проставленим знаком покупець може самостійно відрізнити сертифікованій товар від несертифікованого або ж відповідно до Закону «Про захист прав споживачів» ознайомитися з документацією, яка супроводжує товар, що обов'язково повинна бути у продавця при продаж.

Іноді товари позначаються знаками відповідності, виконаними у вигляді райдужних голограм, які називають голограмами Бентона. Для покупця наявність такого знака маркірування повинна означати придбання якісного товару. На думку спеціалістів, використовувана голографічна технологія практично не підлягає підробці, хоча це далеко не так. Ініціатива з загальної сертифікації також не дозволяє досягти очікуваного результату – створити перепону для фальсифікаторів продукції. Причин тут декілька.

По-перше, посилання на неповторність голограм Бентона сьогодні вже не переконують. Дійсно, десять років тому технічні можливості не дозволяли підробити «райдужну картинку», і німецькі в’їзні візи, оснащені голограмами, були найнадійнішими у світі. Але підприємливість та ініціатива закордонних, та й вітчизняних піратів від голографії, усунули це відставання. Компанія «Microsoft» два роки тому спробувала за допомогою голограм захистити нові програмні продукти від піратів, але гонконгські пірати від комп'ютерної індустрії протягом одного місяця зуміли відтворити точну копію фірмової голограми. Вітчизняні пірати також «на висоті» – наприклад, виробництво фальшивих «Віза-карт», оснащених голограмами, досягло значних розмірів у країні тільки протягом одного року.

По-друге, голографічній знак – не одноразова акцизна марка, а фактично товар багаторазового використання, тому що не рветься і не знищується при скресанні товару, а відклеюється і переклеюється з одного товару на інший.

По-третє, механізм сертифікації продукції даними знаками відповідності не розроблений і не ясно, як нові маркувальні знаки будуть сполучатися з існуючою системою сертифікації.

По-четверте, виготовлення знака і пов'язані з цим витрати, витрати на транспортування до місць використання, придбання додаткових технічних засобів з ідентифікації знака в лабораторіях Держстандарту України (головна організація по тих знаках, що вводяться) лише призведе до подорожчання товарів. Конкурсного добору виготовлювачів уряд не припускає, затвердивши право на виготовлення маркувальних голограм за спеціалізованими підприємствами.

По-п'яте, виробничі можливості даних підприємств і звичайні для країни організаційні непогодженості не дозволять своєчасно реалізувати дану постанову (один тільки ринок алкогольної продукції досягає 1 млрд. пляшок у рік) для груп товарів, перерахованих у постанові уряду по груповій номенклатурі ЗЕД. Це створить додаткові труднощі як у сфері виробництва, так і в обігу товарів.

По-шосте, необхідно враховувати, що масштаби сертифікації в країні при відносній численності фахівців із стандартизації дотепер лишають бажати кращого. Цьому є причини: дефіцитність ринку і слабкий інтерес виробників до поліпшення якості продукції; прагнення виробників забезпечити «виживання» підприємств за рахунок зниження цін продукції; стабілізація виробництва потребує інвестицій і, як правило, у валюті, що робиться поки тільки за рахунок продажу неякісних товарів за зниженими цінами і без необхідної сертифікації.

Проте поза залежністю від прийнятої системи маркірування політика держави у сфері сертифікації продукції припускає наявність у кожного виробу, що надходить на ринок, сертифіката. Не усі вироби повинні підлягати сертифікації, а лише визначена кількість зразків. Після чого при позитивному результаті випробувань виробник маркірує партію знаком відповідності і відповідає за безпеку для споживача виробів. Термін дії сертифіката встановлюється ОС і не перевищує для товарів, що випускаються серійно, трьох років. Проте кількість неякісних товарів на вітчизняному ринку зменшується, на жаль, дуже повільно. Основна причина цього полягає в недосконалості системи сертифікації. Кількість ОС і ВЛ, акредитованих Держстандартом, незначне. Технічний рівень оснащення лабораторій не може бути визнаний задовільним, у результаті чого час випробувань невиправдано збільшується.

Сертифікат, що видається заявнику органами Держстандарту, найчастіше перевищує за терміном дії реальні терміни реалізації товарів. Це дозволяє здійснювати нечесні маніпуляції з товаром, використовуючи сертифікат неодноразово, але вже з іншою партією товару.

Рисунок 1. – Знаки відповідності, які проставляють на безпечних

електротоварах у країнах Європи

У результаті на ринок може надійти товар, що не пройшов сертифікацію, але має сертифікаційний документ. Даний документ видається на конкретний вид продукції, підтверджуючи, що при виробництві товару немає відхилень від установлених нормативів. Регламентовані умови щодо виготовлення продукції витримані, виробництво й організація праці робітників знаходяться в межах норм. Приміром, останнім часом на ринку з'явилася велика розмаїтість імпортних водяних електронасосів, що мають знак міжнародної сертифікації. Даний маркувальній знак (виконаний у вигляді стилізованої букви Z) надається за рішенням Товариства з сертифікації в Європі (Gesellschaft fur Zertifizirung in Europe), проте його наявність ще не говорить про безпеку для споживача. За існуючими у країні положеннями устаткування, що застосовується в практиці господарсько-питного водопостачання, повинно одержати гігієнічній сертифікат від органів Держсанепіднагляду на підставі гігієнічної оцінки за результатами його випробувань. Відповідно до існуючого положення у випадку виявлення торговою інспекцією при продажу в торговій мережі неякісного товару накладаються штрафні санкції, але не до юридичної особи – власника товару, а до реалізатора товару. Дане положення не може бути визнано правильним і потребує зміни в частині підвищення відповідальності постачальників неякісних товарів.

Якщо заявник бажає опротестувати заходи щодо його заявки на сертифікацію продукції, визнання сертифіката або рішення про скасування ліцензії, він повинен подати письмову апеляцію до ОС продукції не пізніше одного місяця після одержання повідомлення про прийняте рішення. Подання апеляції не зупиняє дії прийнятого рішення. Для розгляду кожної апеляції створюється апеляційна комісія. Апеляція розглядається апеляційною комісією ОС продукції не пізніше одного місяця після її одержання.

Апеляційна комісія для розгляду апеляції повинна мати такі документи:

– апеляцію заявника;

– листування щодо спірного питання між заявником, ВЛ та ОС продукції;

– протоколи випробувань продукції;

– зразки або фотознімки продукції;

– технічну документацію на продукцію в разі необхідності.

Документація надається членам апеляційної комісії ОС продукції не пізніше, як за два тижні до засідання комісії. Заявник має право бути заслуханим на засіданні комісії. Апеляційна комісія розглядає спірні питання конфіденційно. Під час прийняття рішення мають бути присутні тільки члени комісії в повному складі. Апеляційна комісія, як правило, приймає одне з таких рішень: а) видати сертифікат (ліцензію); б) відмовити у видачі сертифіката (ліцензії); в) скасувати видану ліцензію. Рішення комісії письмово доводиться до відома заявника та ОС продукції. Витрати, пов'язані з розглядом апеляції, несе кожна із сторін. У разі незгоди з рішенням апеляційної комісії заявник має право звернутися до комісії з апеляцій Національного ОС.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий