Баланс ВАТ Житомир-Авто за 1998 рік

Ресурсній потенціал підприємства та методи визначення його ефективності. ПЛАН Вступ Підприємство в умовах ринкової економіки. 1.1 Поняття підприємства, мета, напрямки діяльності та правові основи функціонування підприємств.

Ресурсній потенціал підприємства та методи визначення його ефективності.


ПЛАН

Вступ

1. Підприємство в умовах ринкової економіки.

1.1 Поняття підприємства, мета, напрямки діяльності та правові основи функціонування підприємств.

1.2 Класифікація підприємств.

2. Ресурсний потенціал підприємства

2.1 Характеристика трудових ресурсів

2.2 Виробничі фонди підприємства

2.3 Нематеріальні ресурси та активи підприємства

2.4 Фінансові ресурси підприємства

3. Результати й ефективність діяльності підприємства

3.1 Продукція підприємства, її якість

3.2 Показники ефективності роботи підприємства.

Розрахункова частина

Висновок

Використана література

Додатки


ВСТУП

Однієї з важливих задач, вирішенню якої в даний час має займатися держава і, у більшому ступені, самі підприємства, є задача формування нової системи прогнозування і планування розвитку територіальних комплексів, галузей, окремих підприємств, нарешті, структурних одиниць цих підприємств. На мій погляд, акцент у вирішенні цієї задачі повинний бути зміщений не убік можливостей галузей, підприємств до виробництва товарів і послуг, що було одним з головних показників могутності потенціалу в плановій економіці, а убік здатності задовольняти потреби і максимально враховувати інтереси всіх учасників на всіх стадіях. Крім того, більш актуальним питанням необхідно вважати не тільки здатність виробляти товари і послуги і задовольняти потреби, але і які обсяги ресурсів при цьому будуть витрачені. Для оцінки пропонується використовувати систему показників економічної та підприємницької могутності підприємства, що враховує величину накопичених ресурсів, ступінь використання потенційних можливостей. У вітчизняній практиці для оцінки економічної могутності використовувався такий показник, як економічний потенціал господарської системи.

Наприкінці 1970-х, початку 1980-х р.р. вийшло багато публікацій по різних аспектах поняття потенціал . У більшості робіт відзначається важливість вивчення проблем оцінки потенціалу і вказується на існування значних розходжень у визначенні самого поняття потенціал, його сутності, складу і співвідношення з іншими категоріями.

В етимологічному значенні термін „потенціал” походить від латинського . У словнику іноземних слів Васюкова приводиться тлумачення терміна як міць, сила. В етимологічному словнику російської мови відзначається походження слова „потенційний” як запозиченого в 19 столітті з французької мови, де potentіel з латинського potentіalіs похідного від potens „здатний” буквально „здатний бути” . У Великій Радянській Енциклопедії приводиться визначення терміна „потенціал” як „засоби, запаси, джерела, що є в наявності і здатні бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення визначених цілей, здійснення плану; рішення якої-небудь задачі; можливості окремої особи, суспільства, держави у визначеній області” .

Широке трактування значеннєвого змісту терміна „потенціал” приведена у Великій Радянській Енциклопедії дозволяють застосувати його до різних галузей науки і діяльності людини в залежності від того, про яку силу, засоби, запаси, джерела, ресурси йде мова.

Зміст економічного потенціалу складають два компоненти: об'єктивний - сукупність трудових, нематеріальних, матеріальних і природних ресурсів, залучених і не залучених по яким-небудь причинам у виробництво; суб'єктивний - здатності працівників, колективів до використання ресурсів і створенню максимального обсягу матеріальних благ і послуг і здатності управлінського апарата підприємства, організації, галузі, господарської системи в цілому до оптимального використання наявних ресурсів.

Для оцінки економічного потенціалу використовують наступні показники:

- чисельність населення;

- чисельність трудових ресурсів;

- основні виробничі і невиробничі фонди;

- валовий суспільний продукт і національний доход;

- обсяги мінеральних, сировинних, водяних, енергетичних і інших ресурсів;

- обсяг продуктивних сил;

- обсяг випуску промислової продукції;

Дослідження питання ресурсного потенціалу підприємства є основною метою написання даної курсової роботи.

Курсова робота складається з трьох розділів, у яких послідовно розглядаються питання, пов’язані з формуванням ресурсного потенціалу підприємства та методам визначення його ефективності.


1. Підприємство в умовах ринкової економіки.

1.1. Поняття підприємства, мета, напрямки діяльності та правові основи функціонування підприємств.

В умовах ринкових відносин підприємство є основною ланкою всієї економіки, оскільки саме на цьому рівні створюється потрібна суспільству продукція, виявляються необхідні послуги.

Підприємство - це самостійний, організаційно відособлений суб'єкт виробничої сфери народного господарства, який виробляє і реалізує продукцію, виконує роботи промислового характеру чи надає платні послуги.

Підприємство має конкретну назву - завод, фабрика, комбінат, шахта, майстерня і т.п.

Будь-яке підприємство є юридичною особою, має закінчену систему обліку і звітності, самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий і інший рахунки, печатку з власним найменуванням і товарний знак (марку).

Головною метою (місією) створення і функціонування підприємства є одержання максимально можливого прибутку за рахунок реалізації споживачам виробленої продукції (виконаних робіт, зроблених послуг), на основі якої задовольняються соціальні й економічні запити трудового колективу і власників засобів виробництва.

На основі загальної місії підприємства формуються і встановлюються загальфірмові цілі, що визначаються інтересами власника, розмірами капіталу, ситуацією усередині підприємства, зовнішнім середовищем і повинні відповідати наступним вимогам: бути конкретними і вимірними, орієнтованими в часі, досяжними і взаємно підтримуваними.

Кожне підприємство - це складна виробничо-економічна система з багатогранною діяльністю. Найбільше чітко виділяються напрямки, які варто віднести до головних:

1. комплексне вивчення ринку (маркетингова діяльність);

2. інноваційна діяльність (науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, упровадження технологічних, організаційних, управлінських і інших нововведень у виробництво);

3. виробнича діяльність (виготовлення продукції, виконання робіт і надання послуг, розробка номенклатури й асортименту адекватних попиту на ринку);

4. комерційна діяльність підприємства на ринку (організація і стимулювання збуту виробленої продукції, послуг, дієва реклама);

5. матеріально-технічне забезпечення виробництва (постачання сировини, матеріалів, що комплектують вироби, забезпечення усіма видами енергії, технікою, устаткуванням, тарою, і т.д.);

6. економічна діяльність підприємства (усі види планування, ціноутворення, облік і звітність, організація й оплата праці, аналіз господарської діяльності і т.п.);

7. післяпродажний сервіс продукції виробничо-технічного і споживчого призначення (пусконалагоджувальні роботи, гарантійне обслуговування, забезпечення запасними частинами для ремонту і т.д.);

8. соціальна діяльність (підтримка на належному рівні умов праці і життя трудового колективу, створення соціальної інфраструктури підприємства, що включає власні житлові будинки, столові, лікувально-оздоровчі і дитячі дошкільні установи, і т.д.)

Діяльність підприємства упорядковують численні юридичні акти, основними з яких є: Закон України про підприємство, статут підприємства і колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Закон України про підприємство визначає порядок створення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємства.

Відповідно до існуючого законодавства підприємство може створюватися: власником чи за рішенням трудового колективу; у результаті примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства; у результаті виділення зі складу діючого підприємства одного чи декількох структурних підрозділів, а також в інших випадках.

Підприємство включається до державного реєстру України з дня його реєстрації. Для здійснення цієї процедури необхідні заява, рішення засновника про створення, Статут і інші документи по переліку, обумовленому Кабінетом Міністрів України.

Ліквідація і реорганізація підприємства проводиться за рішенням власника і при участі трудового колективу, або за рішенням суду чи арбітражу, а також у випадках: визнання його банкрутом; якщо прийняте рішення про заборону діяльності підприємства; якщо рішенням суду визнані недійсними установчі документи й в інших випадках.

Керування підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі сполучення прав власника і принципів самоврядування трудового колективу. Власник може делегувати свої права по керуванню підприємством раді підприємства або іншому органу, передбаченому статутом підприємства який представляє інтереси власника і трудового колективу.

Майно підприємства складають основні фонди й оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відбивається в балансі підприємства. Джерелами його формування є:

- грошові і матеріальні внески засновників;

- доходи від основного й іншого видів діяльності;

- доходи від цінних паперів; кредити банків і інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від роздержавлення і приватизації власності;

- безоплатні чи благодійні внески підприємств, організацій і громадян і інші джерела.

Підприємство користується і розпоряджається майном за своїм розсудом: продає, передає безоплатно, обмінює чи здає в оренду.

Узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства відповідно до Закону України про підприємство є прибуток (доход), порядок використання якого визначає власник.

Підприємство самостійне визначає фонд оплати праці без обмеження його росту з боку державних органів, мінімальний розмір оплати праці найманих робітників (не може бути менше мінімальної заробітної плати, установлюваної законодавством України), установлює форми, системи і розміри оплати праці й інші види доходів працівників.

Підприємство самостійне здійснює планування діяльності і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на вироблену продукцію. Основу планів складають договори, укладені зі споживачами продукції, робіт, послуг, і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Підприємство реалізує свою продукцію за цінами і тарифами, установлюваними самостійно чи на договірній основі. У розрахунках із закордонними партнерами застосовуються контрактні ціни відповідно до умов і цін світового ринку.

Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя і здоров'я членів трудового колективу і їхніх родин, вирішуються трудовим колективом за участю власника відповідно до статуту підприємства, колективним договором і законодавчими актами України.

Держава гарантує дотримання прав і законних інтересів підприємства: забезпечує йому рівні правові й економічні умови господарювання, незалежно від форм власності; сприяє розвитку ринку і регулює його за допомогою економічних законів і стимулів, реалізує антимонопольні міри; забезпечує пільгові умови підприємствам, які впроваджують прогресивні технології та створюють нові робочі місця.

Підприємство несе відповідальність за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції, за забруднення навколишнього середовища. Підприємство повинне забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги по захисту здоров'я його працівників, населення і споживачів продукції.

Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють: державна податкова адміністрація, податкова поліція і державні органи, на які покладений нагляд за безпекою виробництва, праці, протипожежної й екологічної безпеки, інші органи, визначені законодавством України.

Підприємство діє на підставі Статуту, що затверджується власником майна, а для державних підприємств - також при участі трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються: власник і повне найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і мета діяльності, органи керування і порядок їхнього формування, компетенція і повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна, умови реорганізації і припинення діяльності підприємства.

У статут можуть включатися положення: про трудові відносини; про повноваження, порядок створення і структура ради підприємства; про товарний знак і ін.


1.2 Класифікація підприємств

Класифікація підприємств може бути дана з використанням ряду ознак.

По меті і характеру діяльності можна виділити два види підприємств: підприємницькі (комерційні ) і непідприємницькі (некомерційні ), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави.

Відповідно до форм власності, установленими Законом України про власність, можуть діяти підприємства наступних видів:

· індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи і винятково його праці;

· приватні підприємства, засновані на власності окремого громадянина, із правом наймання робочої сили;

· сімейні підприємства, засновані на власності і праці членів однієї родини;

· державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

· колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства;

· спільні підприємства, засновані на базі об'єднання майна різних власників. У числі їхніх засновників можуть бути іноземні юридичні особи і громадяни;

· орендні підприємства, засновані на договірному тимчасовому володінні і використанні майна, яке необхідно орендарю для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілі майнові комплекси підприємств, їхніх структурних підрозділів чи окремі одиниці майна.

Підприємства розрізняються по ознаці приналежності капіталу: національні, закордонні (капітал є власністю іноземних підприємців, що контролюють їхню діяльність) і змішані.

За формою господарювання виділяють господарські товариства, що представляють об'єднання підприємців.

Вид підприємства можуть визначати технологічна (регіональна) цілісність і ступінь підпорядкованості. За цією ознакою відрізняються головні і дочірні підприємства і їхні філії. Головні підприємства контролюють діяльність дочірніх і філій.

Дочірнє підприємство є юридично самостійним і організаційно відособленим, самостійно здійснює комерційні операції і складає звітний баланс, але контрольний пакет акцій належить головному підприємству.

На відміну від дочірніх підприємств філія не користається юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє від імені і з доручення головного підприємства. Майже весь акціонерний капітал філії належить головному підприємству.

По функціонально-галузевому виді діяльності виділяють наступні види підприємств: промислові, сільськогосподарські, транспортні, торгові, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, будівельні, інноваційні, лізингові, банківські, страхові, туристичні, підприємства зв'язку і т.п.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників підприємство може бути віднесене до малого, середнього і великого.

До малого відносяться підприємства з чисельністю працюючих:

- у промисловості і будівництві - до 200 чоловік;

- в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік;

- у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

- у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;

- у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Підприємства можуть поєднуватися в:

· асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності, але лише в тій області, до якої має відношення асоціація;

· корпорації - договірні об'єднання, створені на основі сполучення виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

· консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети. Після виконання задач консорціум припиняє своє існування;

· концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі і т.д. на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців;

· картелі - договірні об'єднання підприємств однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності;

· синдикати - різновид картельної угоди, що припускає реалізацію продукції через єдиний спільний збутовий орган чи уже наявну збутову мережу одного з учасників об'єднання;

· трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний виробничо-господарський комплекс. Оскільки тут інтегруються всі напрямки діяльності, такі підприємства цілком утрачають свою юридичну і господарську самостійність.

· холдинги - специфічні організаційні форми об'єднання капіталів. Подібні об'єднання утворяться, коли акціонерне товариство (товариство) саме безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а лише використовує свої фінансові засоби для придбання контрольних пакетів акцій інших акціонерних фірм із метою фінансового контролю за їх роботою й одержання доходу на вкладений в акції капітал.

· фінансові групи (фінансово-промислові групи) - об'єднання юридично й економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства, при формуванні яких у якості головних ставиться задача об'єднання банківського капіталу і виробничого потенціалу. Фінансову групу очолюють один чи кілька банків, що розпоряджаються капіталом підприємств, що входять в об'єднання, координують усі сфери їхньої діяльності. При цьому основним доходом діяльності банку повинні бути дивіденди від підвищення ефективності роботи підприємств, а не відсоток на кредит.


2. Ресурсний потенціал підприємства

2.1 Характеристика трудових ресурсів підприємства

Розрізняють поняття "трудові ресурси" і "трудові ресурси підприємства (персонал)" підприємства.

Трудові ресурси - це частина населення працездатного віку, що володіє необхідним фізичним розвитком, знаннями і практичним досвідом для роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як зайнятих, так і потенційних працівників.

Трудові ресурси підприємства (персонал) - це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, зайнятих на підприємстві і які входять у його обліковий склад.

Усі працівники підприємства поділяються на дві групи:

- промислово-виробничий персонал , зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;

- непромисловий персонал , зайнятий в основному в соціальній сфері діяльності підприємства.

По характеру виконуваних функцій промислово-виробничий персонал (ПВП) підрозділяється на чотири категорії: робітників, керівників, фахівців і технічних виконавців (службовців).

Робітники - це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (послуг), ремонтом, переміщенням вантажів і т.п. До них також відносяться прибиральниці, двірники, гардеробники, охоронці.

У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючий технологічний процес).

Керівники - працівники, що займають посади керівників підприємств і їхніх структурних підрозділів (функціональних служб), а також їхні заступники.

Фахівці - працівники, що виконують інженерно-технічні, економічні й інші функції. До них відносяться інженери, економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, техніки й ін.

Технічні виконавці (службовці) - працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, господарське обслуговування (діловоди, секретарі-друкарки, табельники, креслярі, копіювальниці, архіваріуси, агенти й ін.).

Співвідношення працівників по категоріях характеризує структуру трудових ресурсів підприємства.

У залежності від характеру трудової діяльності персонал підприємства підрозділяють по професіях, спеціальностям і рівню кваліфікації.

Професія - визначений вид діяльності (занять) людини, обумовлений сукупністю знань і трудових навичок, придбаних у результаті спеціального навчання.

Спеціальність - вид діяльності в рамках тієї чи іншої професії, що має специфічні особливості і жадає від працівників додаткових спеціальних знань і навичок. Наприклад: економіст-плановик, економіст-бухгалтер, економіст-фінансист, економіст-трудовик у рамках професії економіста. Чи: слюсар-наладчик, слюсар-монтажник, слюсар-сантехник у рамках робочої професії слюсаря.

Кваліфікація - ступінь і вид професійної підготовки працівника, наявність у нього знань, уміння і навичок, необхідних для виконання роботи чи функцій визначеної складності, що відображається в кваліфікаційних (тарифних) розрядах і категоріях.

Для характеристики трудового потенціалу підприємства використовується ціла система показників.

Кількісна характеристика персоналу виміряється в першу чергу такими показниками, як облікова, явочна і середньоспискова чисельність працівників.

Облікова чисельність - це кількість працівників облікового складу на визначену дату з обліком прийнятих і вибулих за цей день працівників.

Явочна чисельність включає лише працівників, що з'явилися на роботу.

Для визначення чисельності працівників за визначений період використовується показник середньоспискової чисельності.

Середньоспискова чисельність працівників за місяць визначається як частка від розподілу суми всіх облікових даних за кожний день на календарне число днів у місяці. При цьому у вихідні і святкові дні показується облікова чисельність працівників за попередню дату. Середньоспискова чисельність працівників за квартал (рік) визначається шляхом підсумовування середньомісячної чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства в кварталі (року) і розподілу отриманої суми на 3 (12).

Рух працівників на підприємстві (оборот) характеризують наступні показники:

- коефіцієнт обороту по прийому - це відношення чисельності всіх прийнятих працівників за даний період до середньоспискової чисельності працівників за той же період;

- коефіцієнт обороту по вибуттю - це відношення усіх вибулих працівників до середньосписковаої чисельності працівників;

- коефіцієнт плинності кадрів - це відношення вибулих з підприємства по неповажних причинах (з ініціативи працівника, через прогули й ін.) до середньоспискової чисельності (визначається за визначений період).

Для оцінки персоналу підприємства можна використовувати також показники, що визначають:

Рівень дисципліни = ;

Відношення чисельності а)

окремих категорій працюючих = б)

Розрахунок чисельності працюючих - найважливіша задача визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві.

Планові розрахунки по кожній категорії працюючих ведуться з застосуванням різних методів визначення необхідної їхньої чисельності.

Розрахункова чисельність промислово-виробничого персоналу на плановий період визначається виходячи з базисної чисельності (Чб) , планованого індексу зміни обсягу виробництва (Jq) і відносної економії чисельності, отриманої в результаті пофакторних розрахунків росту продуктивності праці (ЭЧ) :

Чп =Чб* Jq* ЭЧ.

Керування персоналом зв'язано з розробкою і реалізацією кадрової політики, основними цілями якої є:

- задоволення потреби підприємства в кадрах;

- забезпечення раціонального розміщення, професійно-кваліфікаційного і посадового просування кадрів;

- ефективне використання трудового потенціалу підприємства;

Реалізація цих цілей припускає виконання багатьох функцій, а саме:

- планування, наймання і розміщення робочої сили, включаючи добір, орієнтацію й адаптацію;

- навчання, підготовку і перепідготовку працівників, підвищення кваліфікації;

- оцінку персоналу (проведення атестації працівників, просування по службі й організація кар'єри);

- визначення умов наймання, праці і його оплати;

- мотивацію праці і дотримання дисципліни;

- забезпечення формальних і неформальних зв'язків, створення сприятливого психологічного клімату в колективі;

- реалізацію соціальних функцій (пільгове харчування на підприємстві, допомога родині, організація відпочинку й ін.);

- контроль за безпекою праці.

Роботу з кадрами на підприємстві здійснюють усі лінійні керівники, а також деякі функціональні відділи і менеджери: відділ кадрів, відділ праці і заробітної плати, відділ технічного навчання, керуючі (директора, менеджери) персоналом.

Наймання працівників здійснюється з зовнішніх і внутрішніх джерел.

До зовнішніх джерел відносять: регіональні біржі праці, державні центри зайнятості, вищі навчальні заклади і ПТУ.

Внутрішні джерела: підготовка працівників на самому підприємстві, просування своїх працівників по службі, прийом на роботу з рекомендації своїх співробітників і ін.

Для виміру продуктивності праці використовуються два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це кількість продукції, зробленої в одиницю робочого часу чи що приходиться на одного середньострокового працівника в рік (квартал, місяць).

Трудомісткість характеризує витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції чи роботи.

Виробіток - найбільш розповсюджений і універсальний показник праці. Для його виміру використовують натуральні, умовно-натуральні і вартісні (грошові) одиниці виміру.

Одиниці трудомісткості – нормо-години. Праця, витрачена на виробництво продукції, може бути виражена у людино-годинах, людино-днях чи середньостроковою чисельністю працюючих.

У залежності від способу вираження обсягу продукції розрізняють три основних методи виміру продуктивності праці: натуральний, трудовий і вартісний.

При натуральному методу рівень продуктивності праці обчислюється як відношення обсягу продукції у фізичних одиницях виміру до середньострокової чисельності персоналу.

При трудовому методу обсяг продукції обчислюється в нормо-годинах.

Рівень продуктивності праці вартісним методом визначається шляхом розподілу обсягу продукції в грошовому вираженні на середньострокову чисельність персоналу.

У залежності від складу витрат, що включаються в трудомісткість продукції, розрізняють наступні її види:

а) технологічна трудомісткість (витрати праці основних робітників);

б) трудомісткість обслуговування виробництва (витрати праці допоміжних робітників);

в) виробнича трудомісткість (витрати праці основних і допоміжних робітників);

г) трудомісткість керування виробництвом (витрати праці керівників, фахівців і службовців);

д) повна трудомісткість (витрати праці всього промислово-виробничого персоналу).

Фактори підвищення продуктивності праці можна класифікувати по трьох напрямках:

1) фактори, що створюють умови для росту продуктивності праці: рівень розвитку науки, підвищення кваліфікації працівників, зміцнення трудової дисципліни, скорочення плинності кадрів і ін.)

2) фактори, що сприяють росту продуктивності праці: матеріальне і моральне стимулювання, удосконалювання оплати праці, упровадження науково і технічно обґрунтованих норм праці, упровадження прогресивної технології й ін.

3) фактори, що безпосередньо визначають рівень продуктивності праці на підприємстві: механізація й автоматизація виробничих процесів, поліпшення якості праці, ліквідація простоїв, усунення браку, удосконалювання керування й організації праці й ін.

Базою підвищення рівня продуктивності праці є науково-технічний прогрес.


2.2 Виробничі фонди підприємства

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби труда, що, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т.п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будинки, спорудження, електромережі, трубопроводи й ін.), служать для збереження і переміщення предметів труда.

Основні виробничі фонди підприємства - це засоби труда, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на виготовлену продукцію частинами в міру зношування.

У практиці обліку і планування відтворення основних фондів підприємства використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки основні фонди у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості, але і як сукупність певних засобів труда.

Грошова оцінка основних фондів необхідна для обліку їхньої динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зносу, нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємства, а також для здійснення господарського розрахунку.

У зв'язку з тривалою участю основних фондів у процесі виробництва, їхнім поступовим зношуванням, а також із зміною за цей період умов відтворення існує декілька видів грошової оцінки основних фондів:

1) по повній початковій вартості;

2) по початковій вартості за відрахуванням зносу;

3) по повній відбудовній вартості;

4) по відбудовній вартості з обліком зносу. Повна початкова вартість являє собою фактичну вартість по цінах придбання (включаючи витрати на доставку і монтаж) або будівництва основних фондів.

Початкова вартість за відрахуванням зносу виражає вартість основних фондів, ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менше повної початкової вартості на величину зносу основних фондів і часто називається залишковою вартістю.

Ці два види грошової оцінки утрудняють порівнянність даних про динамік основних фондів, тому що ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й основні фонди, придбані (побудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.

Порівнянність створених у різні роки однакових елементів основних фондів досягається завдяки їхній оцінці по відбудовній вартості. Повна відбудовна вартість - це вартість відтворення основних фондів у нових виробничих умовах (даного року).

Метод оцінки по відбудовній вартості не враховує ступінь зношеності основних фондів, а тому він доповнюється оцінкою основних фондів по відбудовній вартості з обліком зносу.

Відбудовна вартість з урахуванням зносу показує частину відбудовної вартості основних фондів, ще не перенесену на продукт.

Оцінка основних фондів по відбудовній вартості -складний, трудомісткий процес, що потребує значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів основних фондів. Переоцінка основних фондів здійснюється періодично.

Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів труда. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, установити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування і т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично здійснюються в промисловості.

За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні групування різноманітних елементів основних фондів, У цих групуваннях окремі елементи основних фондів виділяються в щодо однорідні групи відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.

В даний час центральне статистичне управління класифікує основні виробничі фонди по наступних основних групах.

1. Будівлі. До цієї групи відносять будівлі основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а також адміністративні будинки підприємств.

2. Споруди. Сюди входять підземні і відкриті гірські виробітки, нафтові і газові свердловини, гідротехнічної й іншої споруди.

3. Передатні пристрої. Це пристрої, за допомогою яких відбувається передача, наприклад, електричної або іншої енергії до місць її споживання.

4. Машини й устаткування. У цю групу входять усі види технологічного устаткування, а також первинні і вторинні двигуни. У даній групі виділяються дві підгрупи:

а) силові машини й устаткування;

б) робочи машини й устаткування.

До першої підгрупи відносять парові і гідравлічні турбіни, трансформатори, вітродвигуни, електромотори, двигуни внутрішнього паління й інші первинні і вторинні двигуни. В другу підгрупу входять верстати, преси, молоти, хімічна апаратура, доменні і мартенівські печі, прокатні стани й інші машини й устаткування.

5. Транспортні засоби. У їхній склад входять усі види транспортних засобів, у тому числі: цеховий, міжцеховий і міжзаводський транспорт, річковий і морський флот рибної промисловості, трубопровідний магістральний транспорт і т.д.

6. Інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші основні фонди. Сюди відносять інструменти ріжучі, що давлять, ударні й інші; інвентар виробничого і господарського призначення, що сприяє полегшенню і створенню нормальних умов труда (устаткування контор, верстати, контейнери, інвентарна тара, предмети протипожежного призначення й ін.).

Для простоти обліку до складу основних фондів, що входять у шосту групу, включаються лише інструменти, виробничий і господарський інвентар із терміном служби понад один рік і вартістю більш 500 грн за одиницю. Інший інструмент, інвентар, а також інші приналежності (незважаючи на те що теоретично вони по всіх економічних ознаках повинні відносити до основних фондів) у господарській практика прийнято вважати оборотними фондами.

Кожна група приведеної класифікації у свою чергу підрозділяється на підгрупи, що складаються з ще більш родинних основних фондів із приблизно рівними термінами служби, нормами амортизації й умовами експлуатації.

Не всі елементи основних фондів грають однакову роль у процесі виробництва. Робочи машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, технічні споруди (гірські виробітки шахт і розрізів, нафтові і газові свердловини) приймають особисту участь у виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносять до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи основних фондів (виробничі будинки, інвентар) роблять лише непрямий вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів.

Користуючи цим групуванням, можна визначити виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальної їхньої вартості по підприємству, галузі і промисловості в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той або інший відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди. Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну стоймосну одиницю основних фондів.

Розходження виробничої структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства усередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільше висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах із високим рівнем технічної оснащеності і електро-озброєності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.

На виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на її впливає також капітальне будівництво. Домагаючись зниження вартості будівництва. наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальної їхньої вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.

Все це говорить про те, що бізнес і суспільство зацікавлене в підвищенні частки машин і устаткування -найбільше активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу .

Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можливо завдяки більш раціональному розміщенню устаткування усередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виносу з виробничих майданів невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.

Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).

Основні фонди, що знаходяться на підприємствах, поступово зношуються. Розрізняють фізичний і моральний знос.

Фізичний знос означає матеріальний знос основних виробничих фондів під впливом процесу праці, сил природи (стирання робочих органів, корозія металевих частин і конструкцій, гниття дерев'яних частин, вивітрювання і т.п.). Фізичний знос основних виробничих фондів знаходиться в прямої залежності від навантаження, якості відходу, рівня організації виробництва, кваліфікації робочих і інших факторів. Він визначається співвідношенням фактичного і нормативного термінів служби основних фондів. Для більш точного визначення зносу проводиться обстеження технічного стану основних фондів.

Під моральним зносом основних виробничих фондів розуміється їхня невідповідність сучасному рівню техніки, зниження техніко-економічної доцільності їхньої експлуатації.

З метою компенсації зносу основних фондів і нагромадження необхідних засобів для відтворення і відновлення основних фондів використовується система амортизаційних відрахувань. Амортизацією називається грошове відшкодування зносу основних фондів. Амортизаційні відрахування є одним з елементів витрат виробництва і включаються до складу собівартості продукції. Розмір амортизаційних відрахувань, виражений у відсотках до первісного (балансової) вартості кожного виду основних фондів, називається нормою амортизації і розраховується по формулі:

де,

Фп(б) - первісна (балансова) вартість основних фондів;

Фл - ліквідаційна вартість основних фондів;

Тсл - термін служби основних фондів.

Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості основних виробничих фондів на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці.

Величина амортизаційних відрахувань визначається трьома методами: рівномірним, рівномірно-прискореним і прискореним (коли в перші три роки переноситься 2/3 первісної вартості основних фондів, а потім залишок - рівномірно).

Існують різні форми простого і розширеного відтворення основних фондів.

Форми простого відтворення - ремонт (поточний, середній, капітальний і відбудовний), модернізація устаткування (удосконалювання його з метою запобігання техніко-економічного старіння і підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва) і заміна фізично зношених і технічно застарілих засобів праці.

Форми розширеного відтворення основних фондів:

- технічне переозброєння (на якісно новому рівні) діючого підприємства;

- реконструкція і розширення;

- нове будівництво.

Основні напрямки поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей: скорочення простоїв устаткування і підвищення коефіцієнта його змінності; заміна і модернізація зношеного і застарілого обладнання; упровадження новітньої технології й інтенсифікація виробничих процесів; швидке освоєння потужностей, що знову вводяться; мотивація ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей; розвиток акціонерної форми господарювання і приватизація підприємств і ін.


2.3 Нематеріальні ресурси та активи підприємства

Нематеріальні ресурси - це частина потенціалу підприємства, що приносить економічну вигоду протягом тривалого періоду і має нематеріальну основу одержання доходів. До них відносяться об'єкти промислової й інтелектуальної власності, а також інші ресурси нематеріального походження.

Промислова власність - поняття, використовуване для позначення виключного права на нематеріальні цінності: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження чи найменування місця походження товару, а також право по припиненню недоброякісної конкуренції.

Інтелектуальна власність - юридичне поняття, що охоплює авторське право й ін. права, що відносяться до інтелектуальної діяльності в області виробництва, науки, програмного забезпечення, літератури і мистецтва.

Характеристика об'єктів промислової власності:

- винахід - це нове технічне рішення, що володіє істотними відмінностями у вирішенні задач в будь-якій області народного господарства, що дає позитивний ефект. Право на винахід засвідчується авторським посвідченням чи патентом;

- промисловий зразок - нове художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, яке відповідає вимогам технічної естетики, придатне до здійснення промисловим способом .

Існує дві форми охорони промислового зразка: посвідчення і патент. Не підлягають охороні як промислові зразки вироби, зовнішній вигляд яких обумовлений винятково їх функцією (гайки, болти, гвинти і т.п.), а також галантерейні, швейні, трикотажні вироби, тканини (крім декоративних), взуття, головні убори;

- корисні моделі - це нові по зовнішньому вигляді, формі, розміщенню частин чи по будівлі моделі. Для реєстрації корисної моделі досить будь-яких змін, навіть у просторовому компонуванні моделі;

- товарні знаки - позначення (ім'я, знак, символ чи сполучення їх), що поміщається на товарі чи його упакуванні для ідентифікації його і виробника. Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він називається знаком обслуговування.

Основними вимогами до товарних знаків є їхня індивідуальність, впізнаваємість, привабливість для споживачів і охраноздатність, тобто можливість їхньої офіційної реєстрації.

Об'єкти інтелектуальної власності зв'язані з інформаційною системою й інформаційною діяльністю підприємства. До них відносяться: програмне забезпечення (сукупність програм, використовуваних у роботі ЕОМ); банк даних (сукупність програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для централізованого нагромадження і використання інформації); база знань (сукупність систематизованих основних зведень, що відносяться до визначеної галузі знань і зберігаються в пам'яті ЕОМ).

Інші нематеріальні ресурси:

- "ноу-хау" - технологія виробництва, науково-технічні, комерційні, організаційні й управлінські знання, необхідні для функціонування виробництва. На відміну від секретів виробництва "ноу-хау" не патентується, оскільки в значній своїй частині складається з визначених прийомів, навичок і т.п. Поширення "ноу-хау" здійснюється насамперед за допомогою висновку ліцензійних договорів;

- раціоналізаторська пропозиція - це технічне рішення, що є новим і корисним для підприємства, якому воно подано що передбачає зміну конструкції. Його автору видається спеціальне посвідчення - підстава права на авторство і винагороду;

- найменування місця походження товару . Відбиває назву країни (чи місцевості) для позначення виняткових властивостей товару, викликаних природними умовами, людськими факторами, національними особливостями, характерними для даного регіону.

- "гудвіл" - визначає імідж (репутацію) підприємства (фірми).

Нематеріальні активи - це права на користування нематеріальними ресурсами. Власники об'єктів промислової власності одержують виключне право на їхнє використання за допомогою патентів.

Патент - документ, що засвідчує державне визнання технічного рішення винаходом і закріпляючий за особою, якому він виданий, виключне право на винахід.

Патент включає патентну грамоту єдиного зразка з розкриттям назви винаходу і дати його пріоритету, прізвища автора, а також патентний опис - характеристику технічного рішення. Термін дії патенту складає в середньому 15-20 років. У цей час виключається доступ фірм-конкурентів до запатентованої новинки і забезпечуються умови для одержання додаткового прибутку, поки нова техніка не стане надбанням багатьох підприємств галузі.

На корисні моделі не видається патентна грамота. Модель заносять до спеціального реєстру, про що робиться публікація в офіційному виданні, а заявник одержує посвідчення про виключне право на корисну модель терміном на 5 років.

Правовий захист товарного знаку також здійснюється на основі його державної реєстрації.

На продукт інтелектуальної власності встановлюється авторське право - система правових норм, що визначають положення авторів наукових публікацій, літературних і художніх творів, програмного забезпечення для ЕОМ і їхніх взаємин з іншими контрагентами.

Правовий захист місця походження товару виникає на основі його реєстрації.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл є власністю підприємства і не мають спеціального правового захисту, тому є складовою частиною так називаної комерційної таємниці підприємства.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива шляхом їхнього використання самим власником чи наданням (з його згоди) такого права іншій зацікавленій стороні у формі ліцензійної угоди.

Ліцензія - дозвіл ліцензіара на використання приналежних йому прав промислової власності (на винахід, промисловий зразок, товарний знак), видаване іншому обличчю (ліцензіатові) на визначених умовах. Ці умови (термін, обсяги, винагороду) складають зміст ліцензійної угоди, що укладається ними.

На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії:

1) періодичні відсоткові відрахування ("ройялті") від вартості виробленої і продаваної ліцензійної продукції;

2) одноразові винагороди - виплати твердо встановлених паушальних сум;

3) у виді взаємного обміну ліцензіями.


2.4 Фінансові ресурси підприємства

Фінансові ресурси підприємства - це грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійсненню витрат по розширеному відтворенню й економічному стимулюванню працюючих. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них засобів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку і надходження коштів від фінансово банківської системи в порядку перерозподілу.

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в момент становлення підприємства, коли утвориться статутний фонд. Його джерелами в залежності від організаційно-правових форм господарювання виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, галузеві фінансові ресурси (при збереженні галузевих структур), довгостроковий кредит, бюджетні засоби. Величина статутного фонду показує розмір тих коштів - основних і оборотних, - які інвестовані в процес виробництва.

Основним джерелом фінансових ресурсів на діючих підприємствах виступає вартість реалізованої продукції (наданих послуг), різні частини якої в процесі розподілу виторгу приймають форму грошових доходів і нагромаджень. Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основного й іншого видів діяльності) і амортизаційних відрахувань. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів також виступають:

- виторг від реалізації вибулого майна,

- стійкі пасиви,

- різні цільові надходження (плата за перебування дітей у дошкільних установах і т.д. ),

- мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві й ін.

Поряд з перерахованими вище важливу роль грає ще одне джерело фінансових ресурсів - пайові й інші внески членів трудового колективу.

Значні фінансові ресурси, особливо по знову створюваним і реконструйованим підприємствам, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку. Формами їхньої мобілізації є: продаж акцій, облігацій і інших видів цінних паперів, що випускаються даним підприємством, кредитні інвестиції.

До переходу на ринкові умови господарювання значні фінансові ресурси підприємства одержували на основі внутрішньогалузевого перерозподілу коштів і бюджетного фінансування. Однак принципи ринкового господарювання, упровадження комерційних початків у діяльність підприємств, природно, зажадали принципово інших підходів до формування фінансових ресурсів. Орієнтація на ініціативу і заповзятливість, повна матеріальна відповідальність обумовили дві найважливіших зміни в області фінансових взаємозв'язків підприємств з іншими структурами: по-перше, розвиток страхових операцій, і, по-друге, істотне скорочення сфери безоплатно одержуваних асигнувань. У цьому зв'язку при переході на ринкові основи господарювання в складі фінансових ресурсів, формованих у порядку перерозподілу, усе велику роль поступово будуть грати виплати страхового відшкодування, що надходять від страхових компаній, і все меншу - бюджетні і галузеві фінансові джерела. Підприємства зможуть одержувати фінансові ресурси: від асоціацій і концернів, у які вони входять (лише в тому випадку, якщо це передбачено механізмом використання відповідних грошових фондів); від вищестоящих організацій - при збереженні галузевих структур; від органів державного керування - у виді бюджетних субсидій на строго обмежений перелік витрат. Зате в умовах функціонування ринку цінних паперів з'являться такі види фінансових ресурсів, як дивіденди і відсотки по цінних паперах інших емітентів, а також прибуток від проведення фінансових операцій.

Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством по багатьом напрямкам, головними з який є:

- платежі органам фінансово-банківської системи, обумовлені виконанням фінансових зобов'язань. Сюди відносяться; податкові платежі в бюджет, сплата відсотків банкам за користування кредитами, погашення раніше узятих позичок, страхові платежі і т.д. ;

- інвестування власних засобів у капітальні витрати (реінвестування), зв'язане з розширенням виробництва і технічним його відновленням, переходом на нові прогресивні технології, використання "ноу-хау" і т.д.;

- інвестування фінансових ресурсів у цінні папери, що здобуваються на ринку: акції й облігації інших фірм, звичайно тісно зв'язаних кооперативними постачаннями з даним підприємством, у державні позики і т.п. ;

- напрямок фінансових ресурсів на утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру;

- використання фінансових ресурсів на благодійні цілі, спонсорство і т.п..

В даний час надзвичайно зростає не тільки роль керівників підприємств, членів правлінь акціонерних компаній, але і фінансових служб, що грали другорядну роль в умовах адміністративно-командних методів керування. Вишукування фінансових джерел розвитку підприємства, напрямків найбільш ефективного інвестування фінансових ресурсів, операції з цінними паперами й інші питання фінансового менеджменту стають основними для фінансових служб підприємств в умовах ринкової економіки. Суть фінансового менеджменту полягає в такій організації керування фінансами з боку відповідних служб, що дозволяє залучати додаткові фінансові ресурси на самих вигідних умовах, інвестувати їх з найбільшим ефектом, здійснювати прибуткові операції на фінансовому ринку, купуючи і перепродуючи цінні папери. Досягнення успіху в області фінансового менеджменту багато в чому залежить від такого поводження працівників фінансових служб, при якому головними стають ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність операцій і виправданий ризик, ділова хватка.

Мобілізуючи кошти інших власників на покриття витрат свого підприємства, працівники фінансової служби насамперед повинні мати ясне представлення про цілі інвестування ресурсів і уже відповідно до них давати рекомендації про форми залучення засобів. Для покриття короткострокової і середньострокової потреби в засобах доцільно використовувати позички кредитних установ. При здійсненні великих капітальних вкладень у реконструкцію і розширення підприємства можна скористатися випуском цінних паперів; однак, подібна рекомендація може бути дана лише в тому випадку, якщо фінансисти ґрунтовно вивчили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, врахували можливу зміну кон'юнктури і, зваживши все це, проте упевнені в порівняно швидкій і вигідній реалізації цінних паперів свого підприємства.

3. Результати й ефективність діяльності підприємства

3.1 Продукція підприємства, її якість

Результат праці частіше виступає в матеріальній формі - у виді продукції. Продукція, що виготовляється на підприємстві, на різних стадіях технологічного процесу знаходиться у виді незавершеного виробництва, напівфабрикату чи готового виробу (продукції).

Готова продукція - це вироби промислового підприємства, що довершені виробництвом, відповідають державним стандартам чи технічним умовам, прийняті відділом технічного контролю, укомплектовані документами, що засвідчують якість і призначені для реалізації на сторону.

Напівфабрикати - це напівпродукти, технічна обробка яких закінчена в одному з виробництв (цехів) підприємства, але вимагає доробки чи переробки в суміжному виробництві (іншому цеху) цього ж підприємства, чи що можуть бути передані для подальшої обробки на інші підприємства.

Незавершене виробництво - це продукція, що не одержала закінченого виду в межах виробництва, а також продукція, не перевірена ОТК і не здана на склад готової продукції.

Життєздатність підприємства, що займається як виробництвом, так і обслуговуванням залежить від його здатності домагатися задоволеності споживача. Дуже часто багато менеджерів вважають головним для продажу ціну і терміни постачання, при цьому недостатньо приділяючи увагу цінності продукції. Необхідно розглядати підвищення цінності як один з найважливіших факторів у визначенні конкурентноздатності. Багато споживачів розглядають збільшення цінності як щось більш важливе, чим зменшення ціни. Митецький продавець може одержати замовлення на виконання робіт в умовах конкуренції інших фірм, однак тільки якість товару чи послуги визначає в більшому ступені чи повторить споживач своє замовлення в цього продавця ще раз.

Якість продукції - це сукупність властивостей продукції, що обумовлюють її придатність задовольнити визначені потреби відповідно до її призначення.

Показник якості продукції являють собою кількісну характеристику одного чи декількох властивостей продукції, що складають її якість і розглянуті стосовно до визначених умов її створення, експлуатації чи споживання.

У різних галузях промисловості для характеристики якості використовуються різні показники. Наприклад, у харчовій промисловості:

- фізико-хімічні показники - характеризують склад харчових продуктів;

- органолептичні показники - це зовнішній вигляд, колір, смак, запах;

- естетичні показники - характеризують художнє оформлення харчової продукції (упакування);

- технологічні показники - питома вага сировини на вироблення одиниці продукції; коефіцієнт використання вихідної сировини, матеріалів, енергетичних ресурсів і т.д.;

- патентно-правові показники характеризують ступінь відновлення технічних рішень, використаних при виробництві продукції, їхній патентний захист, а також можливість безперешкодної реалізації продукції в країні і за рубежем. До них відносяться показники патентної чистоти, патентного захисту, територіального поширення;

- показники збереження - визначають здатність різних видів харчової продукції зберігати споживчі властивості протягом термінів, передбачених відповідної нормативно-технічною документацією;

- показники безпеки характеризують особливості продукції, що обумовлюють її безпеку для здоров'я людини при її використанні, чи збереженні транспортуванні.

Для визначення якості продукції, що випускається на підприємстві, застосовують систему загальних показників, у яку входять:

- частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їхньому обсязі;

- коефіцієнт відновлення асортименту продукції;

- частка виготовленої продукції, на яку отримані сертифікати;

- частка виробничого браку;

- відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами й ін.

Основними елементами механізму керування якістю продукції на підприємстві є: стандартизація і сертифікація продукції; внутрішні системи якості; державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил; внутрівиробничий і технічний контроль якості.

Стандартизація - це встановлення і застосування правил з метою упорядкування діяльності у визначеній галузі.

Стандартизація охоплює встановлення:

- одиниць вимірів, термінів і позначень;

- вимог до якості продукції, сировини, матеріалів і виробничих процесів;

- єдиної системи показників якості продукції, методів її іспиту і контролю;

- вимог, що забезпечують безпеку праці і життя людей, а також схоронність матеріальних цінностей;

- єдиних систем класифікації і кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва і т.п.

Основою стандартизацією є стандарти і технічні умови.

Стандартом називається нормативно-технічний документ, що установлює вимоги до груп однорідної продукції, а в необхідних випадках до конкретної продукції, правила, що забезпечують її розробку, виробництво і застосування.

У залежності від сфери дії, змісту і рівня твердження нормативно-технічні документи підрозділяються на: державні стандарти (ДСТ), галузеві стандарти (ГСТ), стандарти науково-технічних і інженерних товариств, стандарти підприємств (СП), а також міжнародні стандарти.

Державний нагляд за якістю здійснює Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації і його територіальні органи - центри стандартизації, метрології і сертифікації.

Внутрівиробничий технічний контроль на підприємстві здійснює відділ технічного контролю (ВТК), головною задачею якого є забезпечення необхідного рівня якості, зафіксованого в нормативно-технічних документах, шляхом безпосередньої перевірки кожного браку і цілеспрямованого впливу на умови і фактори, що формують його.


3.2. Показники ефективності роботи підприємства

Прибуток і доход є основними показниками фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства, ефективності використання його ресурсів.

Доход - це виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) за винятком матеріальних витрат.

Він являє собою грошову форму чистої продукції підприємства, тобто містить у собі оплату праці і прибуток.

Доход характеризує загальну суму засобів, що надходить підприємству за визначений період і за винятком податків може бути використана на споживання й інвестування. Доход іноді є об'єктом оподатковування. У цьому випадку після відрахування податку він підрозділяється на фонди споживання, інвестиційний і страховий. Фонд споживання використовується на оплату праці персоналу і виплати за підсумками роботи за визначений період, за частку в статутному майні (дивіденди), матеріальну допомогу і т.п.

Прибуток - це частина виторгу, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробництво і збут продукції.

В умовах ринкової економіки прибуток є одним з основних джерел нагромадження і поповнення дохідної частини державного і місцевого бюджетів; основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, його інвестиційної й інноваційної діяльності, а також джерелом задоволення матеріальних інтересів членів трудового колективу і власника підприємства.

На величину прибутку (доходу) істотно впливають як обсяг продукції, що випускається, так і її асортимент, якість, величина собівартості, удосконалювання ціноутворення й інші фактори. У свою чергу прибуток впливає на такі показники, як рентабельність, платоспроможність підприємства й інші.

Загальна величина прибутку підприємства (валовий прибуток) складається з трьох частин:

- прибутку від реалізації продукції - як різниці між виторгом від реалізації продукції (без обліку ПДВ і акцизного збору) і її повною собівартістю;

- прибутку від реалізації матеріальних цінностей і іншого майна (це різниця між ціною їхнього продажу і витратами на їхнє придбання і реалізацію). Прибуток від реалізації основних фондів буде представляти різницю між виторгом від продажу, залишковою вартістю і витратами на демонтаж і реалізацію;

- прибутку від позареалізаційних операцій , тобто операцій, безпосередньо не зв'язаних з основною діяльністю (доходи по цінних паперах, від пайової участі в спільних підприємствах; здачі майна в оренду; перевищення суми отриманих штрафів над сплаченими й ін.).

Розподіл прибутку підприємства в самому загальному виді можна представити в такий спосіб (Рис.1):


Рис.1 Приблизна схема розподілу прибутку підприємства

Прибуток підприємства залежить від його операційної активності, яка на виробничих підприємствах виражається передусім обсягом виготовлення і продажу продукції. Якщо йдеться про динаміку активності, тобто темп її зміни, то на величину прибутку істотно впливає ще структура витрат, а саме: їх поділ на змінні та постійні витрати.

Під час аналізу залежності прибутку від операційної активності з’ясовуються два питання:

- який обсяг виробництва забезпечує цільовий прибуток підприємства;

- як реагує величина прибутку на зміну обсягу виробництва.

Цільовим у даному випадку називається прибуток, який підприємство хотіло б одержати в певному періоді виходячи зі своїх стратегічних завдань. Тому виникає питання, скільки треба виготовляти і продавати продукції за певних цін і рівня витрат, щоб зазначений прибуток забезпечити. Такий обсяг продукції обчислюється за формулами:

o за натурального виразу обсягу продукції

, або

o у випадку вартісного виміру обсягу продукції

, або ,

де, Nц, Вц – обсяг продукції, що забезпечує цільовий прибуток відповідно у натуральному і грощовому виразі;

Пц – цільовий прибуток, грн.

Приклад. Підприємство виготовляє і продає в середньому за рік 20 000 виробів по ціні 50 грн. Змінні витрати на один виріб – 30 грн., річні постійні витрати – 300 000 грн. Скільки треба виготовляти виробів, щоб за даних умов одержати 200 000 грн. прибутку за рік?

Nц =

Для отримання 200 000 грн. прибутку за рік слід обсяг виробництва і продажу продукції довести до 25 000 виробів, тобто збільшити на 5000 шт. Що це правильно, легко перевірити прямим обчисленням прибутку за даного обсягу виробництва.

Пц = 25 000 * (50 – 30) – 300 000 = 200 000 грн.

Тепер щодо відносної реакції прибутку на зміну обсягу виробництва. Цей аспект аналізу називають операційною залежністю. Вона визначається за допомогою такого показника, як операційний ліверидж (важіль).

Операційний ліверидж характеризує приріст прибутку на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто

,

де, L – операційний ліверидж;

∆Рп – зміна прибутку, %

∆Рв – зміна обсягу виробництва, %

Операційний ліверидж значною мірою залежить від частки постійних витрат у сукупних витратах підприємства. З її зростанням величина L збільшується і навпаки. Чим більша величина операційного ліверидж, тим чутливіша реакція прибутку на зміну обсягу виробництва і продажу продукції. Це можна показати на простому прикладі з двома варіантами структури витрат.

І ІІ

1. Виручка від продажу продукції, грн..

700 000

700 000

2 Змінні витрати на весь обсяг продукції, грн.

350 000

250 000

3. Постійні витрати, грн.

250 000

350 000

Маржинальний прибуток:

І варіант – 700 000 – 350 000 = 350 000 грн.

ІІ варіант – 700 000 – 250 000 = 450 000 грн.

Прибуток у двох варіантах однаковий – П = 700 000 – 600 000 = 100 000

Операційний ліверидж:

І варіант – 350 000 / 100 000 = 3.5

ІІ варіант – 450 000 / 100 000 = 4.5

При збільшенні обсягу виробництва на 10% у І варіанті прибуток зростає на 35% (10*3.5), у другому – на 45% (10*4.5)

На відміну від прибутку, що показує абсолютний ефект діяльності, існує відносний показник ефективності роботи підприємства - рентабельність . У загальному виді він обчислюється як відношення прибутку до витрат і виражається у відсотках.

Рентабельність виробництва (рентабельність виробничих фондів) - РВ, розраховується по формулі:

,

де,

П - загальний (валовий) прибуток за рік (чи інший період)

ОВФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів;

НОЗ - середньорічний залишок нормованих оборотних коштів.

Рентабельність використання активів визначають як частку від ділення балансового прибутку на суму середньорічної вартості власного капіталу.

Рентабельність власного капіталу визначають як частку від ділення прибутку на суму середньорічної вартості власного капіталу.

Рентабельність операційної діяльності визначають як частку від ділення прибутку від операційної діяльності на повну собівартість проданих оборотних активів підприємства.

Прибуток і рентабельність не характеризують повною мірою фінансовий стан підприємства та ефективність використання його ресурсного потенціалу. Ефективність роботи підприємства також залежить від визначених фінансових пропорцій, що аналізуються за даними бухгалтерського балансу.

Співвідношення між окремими елементами активів і пасивів балансу використовуються для оцінки і діагностики фінансового стану підприємства.


Розрахункова частина

1. Загальна характеристика підприємства

ВАТ "Житомир - Авто", зареєстровано, як відкрите акціонерне
товариство Виконкомом Житомирської Ради народних депутатів. 24 червня 1998 року № 880. Місце знаходження товариства: 10004 Житомир, проспект Миру 52.

Засновниками товариства були слідуючи юридичні особи:

-
Фонд державного майна України;

- Акціонерна компанія "Авто";

- Організація орендарів "Автосервіс", Житомирського обласного орендного підприємства "Автосервіс".

ВАТ "Житомир - Авто" було створено 25 років тому, як державне підприємство. У травні 1993 року орендне підприємство "Автосервіс" було перетворено в процесі приватизації у відкрите акціонерне товариство "Житомир-Авто" згідно наказу Фонду Державного майна України № 10-АТ від 25.05.93 року. Викуп державної долі проводився на протязі І993-1994 рр., свідоцтво про викуп видана Держорендом України 31.08.94 р. У вересні 1993р. загальними зборами акціонерів було прийнято рішення про структуру акціонерного товариства. До складу ВАТ "Житомир-Авто" увійшли:

- Головний комерційно-виробничий центр;

- 3 філіали;

- 5 дочірніх підприємств.

Рішення акціонерів про зміну структури ВАТ “Житомир-Авто” було викликано наступними причинами. Керівництво підприємств, які входили до складу ВАТ "Житомир-Авто", не мало достатньої самостійності, а необхідність узгодження багатьох дій та рішень з
Дирекцією, що знаходиться на великій відстані, негативно впливала на роботу підприємств.

Таким чином виходячи з територіального принципу було створено головне підприємство, в яке входило 3 філіали, 5
дочірніх підприємств.

ВАТ “Житомир-Авто" включав Головний виробничо – комерційний
центр 5 дочірніх підприємств.

Головний виробничо - комерційний центр знаходиться у місті
Житомирі. До його складу входять 3 філіали:


- Філіал ВКЦ "Новоград – Волинськ -Авто". Місцезнаходження – місто
Новоград-Волинськ. Кількість працюючих-27. Мають 2 виробничих
корпуса, склад і магазин для прожу запчастин;


- Філіал ВКЦ "Овруч - Авто". Місцезнаходження - с. Заріччя, Овруцький
район. Кількість працюючих - 19. Мають виробничий корпус, 2
склади і магазин;


- Філіал “Корнін – Авто”. Місцезнаходження - смт. Корнін, Попельнян-ського району.


Предметом діяльності ГВКЦ і філіалів, що до нього входять є:


- надання послуг по технічному обслуговуванню, ремонту і діа-гностиці транспортних засобів;


- проведення інструментального контролю технічного стану транспортних засобів;


- торгівельна діяльність щодо реалізації (торгівлі) транспортних
засобів та номерних агрегатів, що не підлягають реєстрації, в
органах МВС, а також

обладнання автомобілів, запасних частин
та інші, в тому числі на консигнаційній. комісійній основі
та інших підставах, не заборонених чинним законодавством.

Головний виробничо - комерційний центр знаходиться у місті
Житомирі, проспект Миру, 52. Має адміністративно - виробничий
корпус, 2 склади, салон-магазин з продажу автомобілів та
запчастин у місті Житомирі і магазин запчастин у місті Радомишль.
Основні напрямки діяльності - централізоване забезпечення
запчастинами та допоміжними матеріалами торгівлі і виробництва.
Чисельність працівників - 71.

ВАТ "Житомир-Авто" є материнською компанією 5 дочірніх
підприємств, а саме:

-
ВКЦ “Полісся-Авто" - спеціалізоване підприємство що здійснює
торгівлю запчастинами і надає послуги по ремонту автомобілів,
підприємство має 2 склади, салом-магазин, адміністративно – виробничий корпус. Місцезнаходження - м. Житомир. Частка материнської
компанії в статутному фонді складає 100%. Кількість працюючих - 46.

-
ВКЦ "Сінгаї - Авто” - надає послуги по ремонту автомобілів, має
кафе-бар, 2 автостоянки, виробничий корпус, склад запчастин.
Місцезнаходження – с. Сінгаї, Коростенський район, частка
материнської компанії в статутному фонді складає 100%. Кількість
Працюючих - 36.

- ВКЦ “Радомишль - Авто" - надає послуги по ремонту, автомобілів. Має
виробничий корпус, склад запчастин. Місцезнаходження - місто
Радомишль. Частка материнської компанії в статутному фонді
складає І00%. Кількість працюючих - І4.

-
ВКЦ "Олевськ - Авто" — здійснює торгівлю запчастинами, надає послуги
по ремонту автомобілів. Має адміністративно виробничий корпус і
магазин. Місцезнаходження – пгт. Олевськ. Кількість працюючих – 21.
Частка материнської компанії в статутному фонді складає 100%.

-
ВКЦ “Малин-Авто” — надає послуги по ремонту автомобілів, займається торгівлею запчастин та автомобілів. Має адміністративно -
виробничий корпус, магазин запчастин. Місцезнаходження - м. Малин.
Кількість працюючих - 2І. Частка материнської компанії в статутному
фонді складає 100%.

3 1998 року ВАТ "Житомир-Авто" являється ділером Запорізького
заводу "АвтоЗАЗ -ДЕУ" по продажу автомобілів його виробництва, з
1999 року — ділером по продажу автомобілів марок "Волга" і "Газель"
НПО "Укрзахідімпекс". ВАТ "Житомир-Авто" має договори з іншими
підприємствами, які дають на комісійний та іншій основі, не заборо-
нених чинним законодавством, автомобілі на реалізацію.

В зв’язку з тим, що держава звільнила від обкладання ПДВ
і акцизного збору автомобілі виробництва заводу "АвтоЗАЗ-ДЕУ"—
ці автомобілі, особливо марки "Таврія" і "Славута" мали великий
попит у населення. Це дало змогу розширити ринок збуту.

ВАТ "Житомир-Авто" успішно конкурує з іншими магазинами
завдяки доступним цінам та більш широкому асортименту вибору запчастин і автомобілів.

Конкуренція з надання послуг по технічному обслуговуванню
і ремонту автомобілів дуже висока. Підприємство конкурує, як з
приватними підприємствами, що мають низькі ціни — це ті, що ремон-
тують в своїх гаражах і не несуть великих затрат на обслуговування
адміністрації, матеріальних витрат, податки, так і з великими приватними підприємствами. ВАТ "Житомир-Авто" підвищує свою конкурентну
спроможність тим, що старається придбати сучасне обладнання, спеціальний інструмент, орієнтується на технологічно складні роботи
ремонту автомобілів.

Але в 1999 році цей вид діяльності був збитковий через невелику кільквість машинозаводів. Проте керівництво очікує, що з часом, завдяки рекламним заходам, клієнти будуть більш обізнаними, попит на послуги і на торгівлю зростатиме.

Основними клієнтами ВАТ "Житомир-Авто" виступають державні
установи, організації та населення.

Досвід показує що автосервіс залежить від загальних економічних умов, впевненості в майбутньому, стабільності доходів населення, рівня попиту на окремі запчастини і автомобілі. Але так, як підприємства сьогодні не всі працюють, населення має низькі доходи, то наше підприємство має великі проблеми.

Одна із проблем, це велика конкуренція приватних підприємців
і приватних підприємств. Є проблема сезонності робіт. В осінньо-зимовий період різко падає обсяг реалізації послуг і обсяг товарообігу.

Із соціальних проблем — найболючіша — це низька зарплата
працівників.

2. А наліз господарської діяльності та ефективності використання ресурсного потенціалу В АТ „Житомир – Авто”

Провівши аналіз структури та динаміки балансів підприємства за 1998, 1999 та 2000 роки можна зробити слідуючи висновки про фінансовий стан підприємства.

Станом на кінець 1998 року спостерігається значне зростання грошових коштів підприємства (197.46%) (Див. таблицю 2.10). Проте питома вага їх в валюті балансу залишається дуже низькою (на початок року – 0.18%; на кінець року – 0.53%). На підприємстві відчувається значна не хватка грошових коштів, що вкрай негативно впливає на показники ліквідності підприємства. Також спостерігається негативна тенденція до зменшення грошових коштів підприємства (див. таблицю 2.10). Питома вага в валюті балансу їх становила: на кінець 1999 року – 0.45%; на кінець 2000 року – 0.47%.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності на кінець 1998 року складає 0.13 при нормативному значенні 0.25 – 0.35. В 1999 та 2000 році цей показник знижується ще більше і становить відповідно 0.06 та 0.07, що свідчить про неможливість погашення своїх зобов’язань в терміновому порядку, але з іншого боку, ймовірність того, що всі кредитори одночасно пред’являть свої борги, мала.

Цей коефіцієнт визначає спроможність підприємства швидко погасити свої зобов’язання ліквідними активами. Він показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена на дату складення звітності. Розраховується на основі співвідношення величин абсолютно ліквідних активів до величини поточної короткострокової заборгованості.

Ознакою погіршення ліквідності підприємства є зростання
суми дебіторської заборгованості (див. таблицю 2.10) . Тільки у 2000 йде її зменшення (-56.6%). Сума дебіторської заборгованості на протязі досліджуваних років складає більш ніж 20% від суми оборотного капіталу, що є дуже негативною тенденцією і може свідчити про значні проблеми з розрахунками у споживачів послуг підприємства.

Вартість основних засобів підприємства зменшується і ця тенденція спостерігається на протязі всього досліджуваного періоду. Це відбувається тому, що обладнання не відповідає сучасним вимогам, технічний стан його незадовільний, керівництвом ВАТ "Житомир-Авто" було прийнято рішення про його реалізацію і списання .

Основні засоби мають найбільшу питому вагу у структурі балансу (див.Табл.2.7, Табл.2.8, Табл..2.9). це свідчить про гостру не хватку оборотних коштів на підприємстві, що ілюструє нам коефіцієнт поточної ліквідності.

Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів підприємства протягом року. Критичне значення цього коефіцієнта дорівнює 1. При значенні більше 1 на підприємстві спостерігається не хватка оборотних коштів. На АТ „Житомир – Авто” цей коефіцієнт дорівнює: 1998 – 2.74, 1999 – 2.88, 2000 – 1.33.

Як видно з даних наведених у таблицях 2.7, 2.8, 2.9, 2.10 підприємство є збитковим для покращення ситуації на підприємстві планується збільшити обсяг реалізації і скоротити запаси товарів за рахунок освоєння нових ринків збуту. -Планується посилити юридичну службу підприємства, покращити договірну та претензійно-позовну роботу. Ці заходи повинні привести до збільшення надходження грошових коштів.

Однією з важливих характеристик фінансової діяльності
акціонерного товариства є його фінансова незалежність від зовнішних джерел. Коефіцієнт фінансової стабільності дорівнює: 1998 - 0.96, 1999 – 0.93, 2000 – 0.93 при нормативі 0.5, що свідчить про фінансову незалежність. Фінансовий стан Товариства за аналізуємий період характеризується як стійкий, при нормативі
менше 0.5 на підприємстві цей показник становить: 1998 – 0.04, 1999 - 0.07, 2000 – 0.07.

В результаті проведеного аналізу ділової активності (див. Таблицю 2.11) ми бачимо, що тривалість обороту оборотних активів за 1998 та 1999 рік збільшилась, що свідчить про погіршення фінансового стану підприємства (кошти, вкладені в аналізуємому періоді в оборотні активи, проходять повний цикл і знову приймають грошову форму на 7 та 8 днів відповідно довше ніж в попередньому періоді). В результаті підприємство потребувало додаткових коштів для продовження виробничо – комерційної діяльності хоча б на рівні минулого періоду. Розрахувати величину додатково залучених в оборот коштів можна за наступною формулою:

Залучені кошти в оборот = (Виручка / 360) * (період обороту оборотних активів звітного періоду – період обороту оборотних активів попереднього періоду)

Таким чином, уповільнення обороту на 7 (1998 рік) та 8 (1999 рік)днів потребувало залучення додаткових коштів за один оборот в розмірі 30.92 тис. грн. (1998) та 665.26 тис. грн (1999). За даними таблиці 2.11 оборотність оборотних активів за звітний період склала відповідно 2.62 раза у 1998 році та 2.48 раза у 1999 році, значить за ці роки необхідно було додатково залучити коштів в сумі 1730.85 тис. грн. (30.92*2.62 + 665.26*2.48). Як показав аналіз пасиву балансів цього не було зроблено і підприємство виходило на кінець звітного періоду із значними збитками.

Дещо покращилась ситуація в 2000 році. Так за даними Таблиці 2.11 ми бачимо, що тривалість обороту оборотних активів суттєво зменшилась (на 52 дні). що свідчить про покращення фінансового стану підприємства. В результаті підприємство змогло додатково отримати за оборот 283.1 тис. грн.. а за рік підприємство додатково отримало 1089.94 тис. грн. (3.85 * 283.1). В наслідок чого на кінець року підприємство вийшло із значно кращими результатами ніж в попередніх роках.

Як видно з даних бухгалтерської звітності (див. Таблиці 2.1 – 2.3) підприємство не використовує кредити банків, а намагається обійтися власними коштами. В наслідок чого його платоспроможність знаходиться в повній залежності від об’єму і строків надання кредиту покупцям та їх добросовісності. Затримка в надходженні коштів від одного чи декількох крупних покупців може створити серйозні фінансові труднощі у підприємства.

Оскільки дебіторська заборгованість може являти собою, по суті, безкоштовний кредит покупцю, вона має по можливості „врівноважуватись” таким само безкоштовним кредитом поставників. Ясно, що чим більший період товарного обороту обслуговується капіталом кредитора. тим легше підприємству забезпечити свою платоспроможність.

Період погашення кредиторської заборгованості = Кредиторська заборгованість * 360 / Собівартість реалізації

Період погашення кредиторської заборгованості в розбивці по роках складає: 1998 – 42 дні; 1999 – 114 днів; 2000 – 111 днів.

Період погашення дебіторської = 360 / Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості.

Період погашення дебіторської заборгованості в розбивці по роках складає: 1998 – 31 день; 1999 – 67 днів; 2000 – 25 днів.

З наведених розрахунків ми бачимо, що період погашення кредиторської заборгованості за аналізує мий період більший ніж період погашення дебіторської заборгованості. Це значить, що капіталом кредитора (по суті безкоштовним кредитом) обслуговується більший період операційного циклу, чим той період на протязі якого підприємство, в свою чергу, кредитує (безкоштовно) покупця.

Одною з основних вимог фінансового благополуччя підприємства є надходження грошових коштів, яке забезпечує покриття його обов’язків. Відсутність такого мінімально необхідного запасу грошових коштів свідчить про серйозні фінансові труднощі. Необосновано велика сума грошей на рахунку в свою чергу свідчить про упущену можливість їх вигідного розміщення та отримання додаткового прибутку. У зв’язку з чим виникає потреба оцінити раціональність управління грошовими коштами на підприємстві. З цією метою раціонально буде розрахувати коефіцієнт пласпроможності. Розрахунок даного коефіцієнту необхідний для того, щоб показати, наскільки в силу негативних факторів можуть бути скорочені надходження грошових коштів, щоб при цьому була можливість проводити необхідні платежі.

Коефіцієнт платоспроможності = Виручка від реалізації / Витрати

Значення коефіцієнта платоспроможності в розбивці по роках: 1998 – 1.89, 1999 – 1.96, 2000 – 1.90. Розрахувавши цей показник можна зробити наступний висновок, що навіть при скороченні грошових надходжень на 89% (1998), 96%(1999), 90%(2000) підприємство зможе забезпечити поточні платежі. Що ми й бачимо в бухгалтерській звітності (заборгованість з поточних платежів підприємства займає в структурі пасивів незначну частку).

Основний показник, за допомогою якого можна характеризувати ефективність
використання основних фондів, це фондовіддача та обернений йому показник
фондомісткості.

Фондовіддача показує, скільки валової продукції (виручки, доходу) одержує
підприємство на 1 гривню коштів, вкладених в основні засоби. Це співвідношення
виручки від реалізованої товарної продукції без акцизу та ПДВ до середньорічної
вартості основних виробничих фондів.

Ф№2, ряд.035

Фв =

Ф№1(ряд.031п + ряд. 031к )*0,5

1998 р. = 1374.6 / (9116.6 + 9110.8)*0.5 = 0.15

1999 р. = 1394.9 / (9110.8 + 8824.7)*0.5 = 0.155

2000 р. = 1672.3 / (8824.7 + 8826.9)*0.5 = 0.189


де п — на початок звітного періоду;

к — на кінець звітного періоду.

Аналіз рентабельності господарської діяльності ВАТ “Житомир- Авто”.


Абсолютна сума прибутку не характеризує рівень ефективності господарської
діяльності. Щоб зробити висновки про рівень ефективності господарювання,
отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами.
Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що
вимірюється у відсотках.

Р=(П/В)*100%


де Р — рентабельність, %


П — прибуток,


В — витрати.

Показник рентабельності показує, скільки копійок прибутку одержує
підприємство при понесених витратах в його господарській діяльності у розмірі 1 грн.

Оцінку рентабельності господарської діяльності ВАТ “Житомир - Авто” доцільно
здійснювати за такими показниками:


1. Рентабельність використання активів визначають як частку від ділення балансового прибутку на суму середньорічної вартості власного капіталу.

Ф№ 2( ряд. 170 + ряд. 200)

Ра = *100%

Ф№1(ряд.28 0п+ ряд. 280к)
*0,5

1998 р. = -114.5 / (6575.4 + 6500.5)*0.5 = -0.0175

1999 р. = -92.3 / (6500.5 + 6145.3)*0.5 = -0.0145

2000 р. = -29.4 / (6145.3 + 6138.1)*0.5 = -0.0047


2. Рентабельність власного капіталу визначають як частку від ділення прибутку на
суму середньорічної вартості власного капіталу.

Ф №2(ряд. 170+ ряд. 200)

Рв.к. = *100%


Ф№1(ряд. 380п + ряд. 380к ) *0,5

1998 р. = -114.5 / (6281.4 +6146.1)*0.5 = -0.018

1999 р. = -92.3 / (6146.1 + 5715.7)*0.5 = -0.015

2000 р. = -29.4 / (5715.7 + 5716.2)*0.5 = -0.005


3. Рентабельність операційної діяльності визначають як частку від ділення прибутку
від операційної діяльності на повну собівартість проданих оборотних активів
підприємства.

Ф №2 ряд. 100

Ро.д. = *100%

Ф №2 ряд. (040+ 070+ 080) + Ф№2 ряд. 090

1998 р. = -114.5 / (1278.7 + 246.7 + 150.8) + 35.7 = -0.066

1999 р. = -92.3 / (1333.9 + 213.2 +152.2) + 158.8 = -0.052

Провівши структурний аналіз витрат підприємства за даними балансів за 1998, 1999 та 2000 роки (див. таблицю 2.12) можна зазначити, що в загальній сумі затрат найбільшу питому вагу мають витрати на оплату працю: 1998 – 36.68%, 1999 – 35.96%, 2000 – 39.04%. Інші витрати мають практично однакову питому вагу, але як видно з таблиці 2.12 вага цих витрат також дещо змінюється з року в рік.

Прослідкувавши тенденцію в зміні матеріальних витрат: 1998 – 15.40%, 1999 – 21.36%, 2000 – 22.30% можна сказати, що питома вага матеріальних витрат збільшується ймовірніше всього за рахунок зростання ціни на сировину та матеріали, які використовуються в процесі надання ремонтних та інших послуг, а не в наслідок збільшення матеріалоємності наданих послуг.

Цікава тенденція спостерігається при структурному аналізі відрахувань на амортизацію. В розбивці по роках вони займають таку питому вагу в загальній сумі витрат: 1998 – 16.79%, 1999 – 19.77%, 2000 – 14.36%. Як видно сума амортизаційних відрахувань, по даних балансу за 1999 рік, збільшилась. Це пояснюється тим, що обладнання не відповідало сучасним вимогам, технічний стан його незадовільний, і у 2000 році керівництвом було прийнято рішення про його реалізацію і списання .

Виходячи з найбільшої питомої ваги можна зробити висновок, що на собівартість продукції найбільший вплив здійснили витрати на оплату працю.

При вивченні причин відхилень рівня матеріальних витрат від планового, попереднього періоду й інших баз порівняння ці причини умовно називають факторами цін, норм і заміни.

Під факторами цін мають на увазі не тільки зміну ціни на сировину і матеріали, але і зміну транспортно-заготівельних витрат.

Фактор норм відбиває не тільки зміну самих норм витрати, але і відхилення фактичних витрат на одиницю продукції (питомої ваги витрати) від норм.

Під фактором заміни розуміється, крім впливу повної заміни одних видів матеріальних цінностей іншими, зміна їхнього складового змісту.

Прийоми аналізу з виділенням цих груп факторів однакові по всіх статтях матеріальних витрат, тобто по сировині й основних матеріалах, паливу, покупним напівфабрикатам і комплектуючим виробам.

Фактор цін, тобто група факторів, що визначають заготівельну собівартість матеріалів складається з вартості самих матеріалів за цінами постачальників і транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ).

Для визначення впливу зміни рівня ТЗВ (після їхнього коректування на зміну тарифів) на заготівельну собівартість матеріалів необхідно щоб були дані про процентне відношення їх до вартості заготовлених матеріалів і палива. Ці дані можна одержати з аналітичного обліку до рахунка "Матеріали".

На аналізованому підприємстві ТЗВ планувалися в розмірі 4% вартості матеріалів за цінами постачальників. У такий спосіб заготівельна собівартість матеріалів складала 104% вартості матеріалів за цінами постачальників. Фактичний середній рівень ТЗР досяг 5%. Перевитрата склала 1% (105% - 104%). Маючи фактичну заготівельну собівартість витрачених матеріалів, перевитрату по ТЗВ визначаємо в такий спосіб:

(105% - 104%) * Фактична собівартість матеріалів

105%

В розбивці по роках перевитрата складає: 1998 – 1.28 тис. грн., 1999 – 1.74 тис. грн., 2000 – 1.87 тис. грн. тобто вартість витрачених матеріалів виявилася на вказані суми більше через перевищення фактичного відсотка ТЗВ запланованої величини.

Заробітна плата складає один з найважливіших елементів затрат; питома вага її особливо велика в більшості галузей видобувної промисловості, а також у машинобудуванні. У собівартості продукції, як самостійна стаття, виділяється тільки зарплата виробничих робітників. Зарплата інших категорій промислово-виробничого персоналу включається до складу комплексних статей собівартості, а також транспортно - заготівельних витрат. Зарплата робітників, зайнятих у допоміжних виробництвах, входить у собівартість пари, води, електроенергії і впливає на собівартість товарної продукції через ті комплексні статті, на які віднесена витрата пари, води й енергії.

Від виконання плану виробництва залежать прямо чи побічно зарплата робітників-відрядників і премії, виплачувані з фонду заробітної плати (премії, виплачувані з фонду споживання, на фонд заробітної плати не впливають). Інші зарплати, що складаються фонду, залежать від чисельності працівників, тарифних ставок і посадових окладів, тобто на них впливають багато загальних факторів. Тому доцільно було б провести аналіз фонду зарплати як основного елемента витрат на виробництво.

Перед початком аналізу використання фонду зарплати важливо проаналізувати обґрунтованість його планової величини. Конкретна методика такого аналізу буде залежати від прийнятого на підприємстві способу планування фонду заробітної плати. Крім того, при плануванні фонду заробітної плати і контролю за його витратою обов'язково перевіряється дотримання запланованого співвідношення між темпами росту середнього заробітку (включаючи виплати з фонду споживання) і продуктивності праці.

Розрахунок зміни фонду зарплати (D Фз) під вплив зростання середньорічного виробітку і середньорічної зарплати одного працюючого чи робітника проводиться по формулі

∆Фз = Фзп * (З% - W%) / W%

де,

Фзп - плановий фонд зарплати, тис. грн.

З% і W% - темп росту відповідно середньорічної зарплати одного працюючого і середньорічної продуктивності праці в порівнянні з планом, %

Дані для розрахунку цієї формули наведені у таблиці 2.13

Плановий фонд заробітної плати на підприємстві складав на протязі трьох аналізуємих років 37.6 тис.грн.

Темп росту середньорічної продуктивності праці розраховується як різниця між плановим і звітним показником середньорічного виробітку на одного працюючого, а сам середньорічний виробіток розраховується як відношення собівартості наданих послуг до чисельності працюючих.

Темп росту середньорічної заробітної плати на одного працюючого являє собою різницю між плановими та звітними показниками середньорічної заробітної плати на одного працюючого.

Середньорічна заробітна плата на одного працюючого розраховується як відношення річного фонду заробітної плати до чисельності працюючих на підприємстві.

Підставивши у формулу дані таблиці 2.13 отримаємо суму економії фонду заробітної плати внаслідок зростання середньорічного виробітку: 1998 – 3.6 тис. грн., 1999 – 0.05 тис. грн., 2000 – 0.52 тис. грн.

∆Фз1998 = 37.6 * (102.8% - 113.7%) / 113.7% = -3.6

∆Фз1999 = 37.6 * (107.4% - 107.5%) / 107.5% = -0.05

∆Фз2000 = 37.6 * (101.4% - 102.8%) / 102.8% = -0.52

Знак „мінус” перед показником показує на економію фонду заробітної плати.

Важливу роль у прийнятті управлінських рішень має вірне визначення виробничої потужності підприємства та з’ясування при яких об’ємах продажу виробництво буде рентабельним, а при яких буде збитковим. З цією метою ми на прикладі ВАТ „Житомир – Авто” з’ясуємо який об’єм реалізації продукції буде беззбитковим.

Для розрахунку нам будуть необхідні дані наведені у таблиці 2.14

Розрахунки будемо вести згідно аналітичного способу.

Т = Н / (Дм/ВР) де,

Т – точка беззбиткового об’єму реалізації послуг,

Н – постійні витрати,

Дм – маржинальний прибуток.

ВР – виручка від реалізації

Дм = П + Н де,

П – прибуток

Дм2000 = 324.4 + 434.2 = 758.6

Дм1999 = 92.3 + 398.5 = 490.8

Дм1998 = 114.5 + 385.7 = 500.2

Т2000 = 434.2 / (756.6 / 2006.7) = 1173.5

Т1999 = 398.5 / (490.8 / 1673.9) = 1374.1

Т1998 = 385.7 / (500.2 / 1649.5) = 1285.6

За отриманими даними будуємо графіки (див. мал.2.1, 2.2, 2.3)

Як видно з малюнків найбільший „простір” прибутку ВАТ „Житомир – Авто” мало у 2000 році. Це зумовлюється тим, що у цей рік практично з однаковим рівнем витрат ( у порівнянні з минулими роками) одержало майже в двічі прибуток.

Також треба розрахувати „зону безпеки” підприємства за аналізує мий період:

ЗБ = (ВР – Т) / ВР

ЗБ1998 = (1649.5 – 1285.6) / 1649.5 = 0.22 або 22 %

ЗБ1999 = (1673.9 – 1374.1) / 1673.9 = 0.17 або 17%

ЗБ2000 = (2006.7 – 1173.5) / 2006.7 = 0.41 або 41%

З наведених даних видно, що „найнебезпечнішим” для підприємства був 1999 рік („зона безпеки” – 17%).


Висновок

Результати діяльності підприємства різноманітні і включають поряд з виробничими й економічними (фінансовими) підсумками досягнення в області технічного і соціального розвитку. Порівняння ресурсного потенціалу і результатів господарської діяльності дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства.

В умовах ринкової економіки основною метою діяльності підприємства є досягнення максимального прибутку. Всі інші цілі підлеглі цій головній задачі, оскільки прибуток є основою і джерелом засобів для подальшого росту інших показників.

Оскільки економічний результат виробництва в загальному виді визначається різницею доходу від продажу продукції (робіт, послуг) і витрат ресурсів на їхнє виробництво і реалізацію, важко переоцінити важливість аналізу витрат ресурсів і управління ними на підприємстві.

Управління ресурсами - засіб досягнення підприємством високого економічного результату. Воно не зводиться тільки до зниження ресурсоємності , але поширюється на всі елементи управління.

В умовах, коли спад виробництва в Україні досяг критичної риси і поставив цілі галузі буквально на грань виживання, три чверті промислових підприємств не мають прибутку, цього основного джерела розвитку. Більшість керівників і фахівців усвідомили нарешті, що тільки грамотне відношення до ресурсів на всіх етапах виробничого процесу дозволить виправити положення. До цього рішення підштовхує і систематичний ріст цін і тарифів на усі види ресурсів. Практично на кожнім підприємстві маються резерви для зниження витрат до раціонального рівня, що дозволяє домогтися росту економічної ефективності діяльності, підвищення конкурентноздатності.

За останні роки вітчизняні наука і практика управління ресурсами просунулися вперед, використовуючи досягнення економічно розвитих країн з ринковою економікою і вже забувається досвід роботи передових підприємств у доперебудовний період.

Реорганізовані і знову створені фірми приділяють основну увагу бухгалтерському обліку і фінансовому аналізу. Це, безумовно, важливо, але явно недостатньо для ефективної роботи в ринковій економіці, альтернативи якої, на мою думку, немає.


Використана література

1. Задоя А.О., Ткаченко І.П. “Структура та функції сучасного фінансового ринку”// Фінанси України №5,1999.

2. Павлюк К.В. “ Фінансові ресурси держави. Монографія.”, - Київ: Ніос, 1998.

3. Паламарчук В.О. “Фінансові підвалини держави”// Фінанси України №2,1999

4. Економіка підприємства: Підручник / За редакцією проф. С.Ф.Покропивного.-К.: У "Хвиля-Прес", 1995.

5. Внутрішній економічний механізм підприємства: навч. посібник./ За редакцією М.Г.Грещака – К.:КНЕУ, 2001.

6. Руденко А. І. Стратегічне планування на підприємстві. КФ КІЕУ. Сімферополь, 1997.

7. Самоукин А.И. Потенциал нематериального производства - М.: Знание, 1991г.

8. Этимологический словарь русского языка. / Ред. Шаинского Н.М.. - М., 1994 г.

9. Словарь иностранных слов. / Ред. Васюкова. - М., 1972 г.

10. Словарь русского языка. / Ред. Ожегова С.И. - М., 1984г.

11. Большая Советская Энциклопедия. / Ред. Введенский Б.А. т.34


Баланс ВАТ „Житомир-Авто” за 1998 року

Таблиця 2.1

АКТИВ

Код

На початок року

На кінець року

1.Основні засоби та інші поза оборотні активи

Основні засоби:

залишкова вартість

010

5999

5855.7

знос

011

3117.6

3255.1

первісна вартість

012

9116.6

9110.8

Нематеріальні активи:

залишкова вартість

020

знос

021

первісна вартість

022

Незавершені капітальні вкладення

030

5.2

14.2

Устаткування

035

Довгострокові фінансові вкладення

040

Розрахунки з учасниками

050

Майно в оренді

055

Інші поза оборотні активи

060

Всього по розділу 1

070

6004.2

5869.9

2.Запаси і затрати

Виробничі запаси

080

46.5

45.9

Тварини на вирощуванні і відгодівлі

090

МШП:

залишкова вартість

100

11

16.6

знос

101

4.9

4.8

первісна вартість

102

15.9

21.4

Незавершене виробництво

110

11.4

8.9

Витрати майбутніх періодів

120

1.5

2.4

Готова продукція

130

Товари:

купівельна вартість

140

239.8

108.8

торгова націнка

141

150.5

159.4

продажна вартість

142

390.3

368.2

Витрати обігу на залишок товару

150

120

115

Всього по розділу 2

160

580.7

557

3.Грошові кошти, розрахунки та інші активи

Розрахунки з дебіторами:

- за товари, роботи і послуги, строк оплати по

яких не настав

170

АКТИВ

Код

На початок року

На кінець року

- за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк

180

23.2

90.7

- по векселях одержаних

190

- з бюджетом

200

68.5

29.1

- з персоналом за іншими операціями

210

8

- по авансах виданих

220

4.1

0.8

- з дочірніми підприємствами

230

1.4

1.4

- з іншими дебіторами

240

1.5

12.7

Короткострокові фінансові вкладення

250

Грошові кошти:

- каса

260

0.1

0.6

- розрахунковий рахунок

270

7.3

25.7

- валютний рахунок

280

- інші грошові кошти

290

4.4

8.8

Використання позикових коштів

300

Інші оборотні активи

310

Всього по розділу 3

320

110.5

188.6

БАЛАНС

350

6695.4

6615.5

Продовження Таблиці 2.1


Баланс АТ „Житомир-Авто” за 1998 рік

ПАСИВ

Код

На початок року

На кінець року

1.Джерела власних та прирівняних до них коштів

Статутний капітал

400

6276.9

6275.8

Резервний капітал

410

67.2

67.2

Резерв сумнівних боргів

415

Фінансування капітальних вкладень

420

Розрахунки за майно

425

Спец фонди і цільове фінансування

430

50.8

Амортизаційний фонд

440

Розрахунки з учасниками

450

0.2

0.1

Доходи майбутніх періодів

455

Резерви майбутніх витрат

460

Нерозподілений прибуток минулих років

470

Заборгованість за майно в оренді

475

Прибуток:

- нерозподілений звітного року

480

- використаний у звітному році

481

- звітного року

482

Всього за розділом 1

495

6395.1

6343.1

2.Довгострокові пасиви

Довгострокові кредити банків

500

Довгострокові позикові кошти

510

Довгост. кредити та позики не погаш. в строк

520

Всього за розділом 2

530

3.Розрахунки та інші пасиви

Короткострокові кредити банків

600

Короткострокові позикові кошти

610

Короткострокові кредити та позики, що не погашені в строк

620

Розрахунки з кредиторами:

630

177.3

- за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк

640

21.1

125

- по векселях виданих

650

- по авансах одержаних

660

3.1

5.2

- з бюджетом

670

18.9

31.6

Таблиця 2.2


- по позабюджетних платежах

680

3.4

7.1

- по страхуванню

690

14.6

25

- по оплаті праці

700

38.8

61.9

- з дочірніми підприємствами

710

5.8

5.8

- з іншими кредиторами

720

17.3

10.8

Позики для працівників

730

Інші короткострокові пасиви

740

Всього по розділу 3

750

300.3

272.4

БАЛАНС

760

6695.4

6615.5

Продовження таблиці 2.2


Баланс ВАТ „Житомир-Авто” за 1999 рік

Таблиця 2.3

АКТИВ

Код

На початок року

На кінець року

1.Основні засоби та інші поза оборотні активи

Основні засоби:

залишкова вартість

010

5855.7

4904.5

знос

011

3255.1

3407.8

первісна вартість

012

9110.8

8312.3

Нематеріальні активи:

залишкова вартість

020

знос

021

первісна вартість

022

Незавершені капітальні вкладення

030

14.2

25.6

Устаткування

035

Довгострокові фінансові вкладення

040

Розрахунки з учасниками

050

Майно в оренді

055

Інші поза оборотні активи

060

Всього по розділу 1

070

5869.9

4930.1

2.Запаси і затрати

Виробничі запаси

080

45.9

32.1

Тварини на вирощуванні і відгодівлі

090

МШП:

залишкова вартість

100

16.6

17.2

знос

101

4.8

4.8

первісна вартість

102

21.4

22

Незавершене виробництво

110

8.9

5.5

Витрати майбутніх періодів

120

2.4

Готова продукція

130

Товари:

купівельна вартість

140

208.8

298

торгова націнка

141

159.4

165.7

продажна вартість

142

368.2

463.7

Витрати обігу на залишок товару

150

115

353.8

Всього по розділу 2

160

557

872.3

3.Грошові кошти, розрахунки та інші активи

Розрахунки з дебіторами:

- за товари, роботи і послуги, строк оплати по

яких не настав

170

86.6


Продовження таблиці 2.3

АКТИВ

Код

На початок року

На кінець року

- за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк

180

90.7

194.2

- по векселях одержаних

190

- з бюджетом

200

29.1

14.2

- з персоналом за іншими операціями

210

8

1.5

- по авансах виданих

220

0.8

1.4

- з дочірніми підприємствами

230

1.4

1.4

- з іншими дебіторами

240

12.7

6.1

Короткострокові фінансові вкладення

250

Грошові кошти:

- каса

260

0.6

0.5

- розрахунковий рахунок

270

25.7

17.1

- валютний рахунок

280

- інші грошові кошти

290

8.8

9.8

Використання позикових коштів

300

Інші оборотні активи

310

10.8

10.1

Всього по розділу 3

320

188.6

342.9

БАЛАНС

350

6615.5

6145.3


Баланс ВАТ „Житомир-Авто” за 1999 рік

Таблиця 2.4

ПАСИВ

Код

На початок року

На кінець року

1.Джерела власних та прирівняних до них коштів

Статутний капітал

400

6275.8

5607.9

Резервний капітал

410

67.2

67.2

Резерв сумнівних боргів

415

Фінансування капітальних вкладень

420

Розрахунки за майно

425

47.7

Спец фонди і цільове фінансування

430

Амортизаційний фонд

440

Розрахунки з учасниками

450

0.1

0.1

Доходи майбутніх періодів

455

Резерви майбутніх витрат

460

Нерозподілений прибуток минулих років

470

Заборгованість за майно в оренді

475

Прибуток:

- нерозподілений звітного року

480

- використаний у звітному році

481

- звітного року

482

Всього за розділом 1

495

6343.1

5722.9

2.Довгострокові пасиви

Довгострокові кредити банків

500

Довгострокові позикові кошти

510

Довгост. кредити та позики не погаш. в строк

520

Всього за розділом 2

530

3.Розрахунки та інші пасиви

Короткострокові кредити банків

600

Короткострокові позикові кошти

610

Короткострокові кредити та позики, що не погашені в строк

620

Розрахунки з кредиторами:

630

61.5

- за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк

640

125

154.6

- по векселях виданих

650

- по авансах одержаних

660

5.2

14.7

- з бюджетом

670

31.6

46


- по позабюджетних платежах

680

7.1

11.3

- по страхуванню

690

25

43.7

- по оплаті праці

700

61.9

60.3

- з дочірніми підприємствами

710

5.8

15.8

- з іншими кредиторами

720

10.8

14.5

Позики для працівників

730

Інші короткострокові пасиви

740

Всього по розділу 3

750

272.4

422.4

БАЛАНС

760

6615.5

6145.3

Продовження Таблиці 2.4


Баланс ВАТ „Житомир-Авто” за 2000рік

Таблиця 2.5

АКТИВ

Код

На початок року

На кінець року

1.Необоротні активи

Нематеріальні активи:

залишкова вартість

010

первісна вартість

011

знос

012

Незавершене будівництво

020

25.6

43.4

Основні засоби :

залишкова вартість

030

5416.9

5331.7

первісна вартість

031

8824.7

8826.9

знос

032

3407.8

3495.2

Довгострокові фінансові інвестиції:

- які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств

040

- інші фінансові інвестиції

045

Довгострокова дебіторська заборгованість

050

210.4

Відстрочені податкові активи

060

Інші необоротні активи

070

Усього за розділом 1

080

5442.5

5585.5

2.Оборотні активи

Запаси:

- виробничі запаси

100

49.3

62.0

- тварини на вирощуванні та відгодівлі

110

- незавершене виробництво

120

5.5

3.9

- готова продукція

130

0.1

0.4

- товари

140

298.0

302.4

Векселі одержані

150

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:

чиста реалізаційна вартість

160

211.8

122.3

первісна вартість

161

211.8

122.3

резерв сумнівних боргів

162

Дебіторська заборгованість за розрахунками:

- з бюджетом

170

14.2

5.2

- за виданими авансами

180

1.4

4.1

- з нарахованих доходів

190

- із внутрішніх розрахунків

200

70.4


Інша поточна дебіторська заборгованість

210

13.7

3.6

Поточні фінансові інвестиції

220

Грошові кошти та їх еквіваленти:

- в національній валюті

230

27.4

29.1

- в іноземній валюті

240

Інші оборотні активи

250

10.1

17.7

Усього за розділом 2

260

701.9

550.7

3.Витрати майбутніх періодів

270

1.0

1.9

БАЛАНС

280

6145.4

6138.1

Продовження таблиці 2.5


Баланс ВАТ „Житомир-Авто” за 2000рік

Таблиця 2.6

ПАСИВ

Код

На початок року

На кінець року

1.Власний капітал

Статутний капітал

300

5999.9

5987.5

Пайовий капітал

310

Додатковий капітал

320

Інший додатковий капітал

330

47.1

94.2

Резервний капітал

340

20.1

20.1

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

350

-351.4

-385.6

Неоплачений капітал

360

Вилучений капітал

370

Усього за розділом 1

380

5715.7

5716.2

2.Забезпечення наступних витрат і платежів

Забезпечення виплат персоналу

400

Інші забезпечення

410

Страхові резерви

415

Частка пере страховиків у страхових резервах

416

Цільове фінансування

420

7.0

6.7

Усього за розділом 2

430

7.0

6.7

3.Довгострокові зобов’язання

Довгострокові кредити банків

440

Інші довгострокові фінансові зобов’язання

450

Усього за розділом 3

480

4.Поточні зобов’язання

Короткострокові кредити банків

500

Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями

510

Векселі видані

520

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

530

216.1

108.0

Поточні зобов’язання за розрахунками:

- з одержаних авансів

540

14.7

21.0

- з бюджетом

550

46.0

43.6

- з позабюджетних платежів

560

11.3

9.7

- зі страхування

570

43.7

51.7

- з оплати праці

580

60.3

64.1


- з учасниками

590

10.0

10.0

- із внутрішніх розрахунків

600

5.8

1.3

Інші поточні зобов’язання

610

14.6

105.8

Усього за розділом 4

620

422.5

415.2

4.Доходи майбутніх періодів

630

0.2

БАЛАНС

640

6145.4

6138.1

Продовження таблиці 2.6


Аналіз структури та балансу ВАТ„Житомир – Авто” за 1998р.

Таблиця 2.7

Показник

На початок року

На кінець року

Структурний аналіз на поч.року(%)

Структурний аналіз на кін.року(%)

Зміни

АКТИВ

Грошові кошти

11.8

35.1

0.18

0.53

0.35

Оборотні кошти ВСЬОГО

571.2

630.6

8.53

9.53

1.0

в тому числі:

- дебітор. заборгованість

98.7

142.7

1.47

2.16

0.68

- запаси ТМЦ

447.8

430.7

6.69

6.51

-0.18

- інші оборотні активи

24.7

57.2

0.37

0.86

0.50

Витрати майбутніх періодів

1.5

2.4

0.02

0.04

0.01

Незавершене виробництво

11.4

8.9

0.17

0.13

0.04

Основні засоби

5999.0

5855.7

89.6

88.51

-1.08

Нематеріальні активи, довгострокові фін.інвестиції та інші необоротні активи

100.5

82.8

1.5

1.25

-0.25

БАЛАНС

6695.4

6615.5

100

100

0

ПАСИВ

Кредиторська заборгованість

224.6

146.8

3.35

2.22

-1.14

Короткострокові кредити банків

0

0

0

0

0

Інші короткострокові зобов’язання

0

0

0

0

0

Довгострокові кредити банків

0

0

0

0

0

Статутний капітал

6276.9

6275.8

93.75

94.87

1.12

Резервний капітал

67.2

67.2

1.0

1.02

0.01

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

ххх

-246.7

3.73

3.73

Інші постійні зобов’язання

126.7

372.4

1.89

5.63

3.74

БАЛАНС

6695.4

6615.5

100

100

0


Аналіз структури та балансу ВАТ„Житомир – Авто” за 1999р.

Таблиця 2.8

Показник

На початок року

На кінець року

Структурний аналіз на поч.року (%)

Структурний аналіз на кін.року(%)

Зміни

АКТИВ

Грошові кошти

35.1

27.4

0.53

0.45

-0.08

Оборотні кошти ВСЬОГО

630.6

674.5

9.53

10.98

1.44

в тому числі:

- дебітор. заборгованість

142.7

311.5

2.16

5.07

2.91

- запаси ТМЦ

430.7

347.4

6.51

5.65

-0.86

- інші оборотні активи

57.2

10.1

0.86

0.16

-0.70

Витрати майбутніх періодів

2.4

1

0.04

0.02

-0.02

Незавершене виробництво

8.9

5.5

0.13

0.09

-0.05

Основні засоби

5855.7

5416.9

88.51

88.15

-0.37

Нематеріальні активи, довгострокові фін.інвестиції та інші необоротні активи

82.8

25.6

1.25

0.42

-0.84

БАЛАНС

6615.5

6145.4

100

100

0

ПАСИВ

Кредиторська заборгованість

146.8

422.5

2.22

6.88

4.66

Короткострокові кредити банків

0

0

0

0

0

Інші короткострокові зобов’язання

0

0

0

0

0

Довгострокові кредити банків

0

0

0

0

0

Статутний капітал

6275.8

5999.9

94.87

97.63

2.77

Резервний капітал

67.2

20.1

1.02

0.33

-0.69

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

-246.7

-351.4

-3.73

-5.72

-1.99

Інші постійні зобов’язання

372.4

54.1

5.63

0.88

-4.75

БАЛАНС

6615.5

6145.4

100

100

0


Аналіз структури та балансу ВАТ„Житомир – Авто” за 2000р.

Таблиця 2.9

Показник

На початок року

На кінець року

Структурний аналіз на поч.року (%)

Структурний аналіз на кін.року(%)

Зміни

АКТИВ

Грошові кошти

27.4

29.1

0.45

0.47

0.03

Оборотні кошти ВСЬОГО

674.5

521.6

10.98

8.5

-2.48

в тому числі:

- дебітор. заборгованість

311.5

135.2

5.07

2.2

-2.87

- запаси ТМЦ

347.4

364.8

5.65

5.94

0.29

- інші оборотні активи

10.1

17.7

0.16

0.29

0.12

Витрати майбутніх періодів

1

1.9

0.02

0.03

0.01

Незавершене виробництво

5.5

3.9

0.09

0.06

-0.03

Основні засоби

5416.9

5331.7

88.15

86.86

-1.28

Нематеріальні активи, довгострокові фін.інвестиції та інші необоротні активи

25.6

253.8

0.42

4.13

3.72

БАЛАНС

6145.4

6138.1

100

100

0

ПАСИВ

Кредиторська заборгованість

422.5

415.2

6.88

6.76

-0.11

Короткострокові кредити банків

0

0

0

0

0

Інші короткострокові зобов’язання

0

0

0

0

0

Довгострокові кредити банків

0

0

0

0

0

Статутний капітал

5999.9

5987.5

97.63

97.55

-0.09

Резервний капітал

20.1

20.1

0.33

0.33

0

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

-351.4

-385.6

-5.72

-6.28

-0.56

Інші постійні зобов’язання

54.1

100.9

0.88

1.64

0.76

БАЛАНС

6145.4

6138.1

100

100

0


Аналіз динаміки балансів ВАТ „Житомир-Авто”

Таблиця 2.10

Показник

Відхилення

1998р.

Відхилення

1999р.

Відхилення 2000р.

тис.грн.

%

тис.грн.

%

тис.грн.

%

АКТИВ

Грошові кошти

23.3

197.46

-7.7

-21.94

1.7

6.2

Оборотні кошти ВСЬОГО

59.4

10.4

43.9

6.96

-152.9

-22.67

в тому числі:

- дебітор. заборгованість

44.0

44.58

168.8

118.29

-176.3

-56.6

- запаси ТМЦ

-17.1

-3.82

-83.3

-19.34

17.4

5.01

- інші оборотні активи

32.5

131.58

-47.1

-82.34

7.6

75.25

Витрати майбутніх періодів

0.9

60.0

-1.4

-58.33

0.9

90.0

Незавершене виробництво

-2.5

-21.93

-3.4

-38.20

-1.6

-29.09

Основні засоби

-143.3

-2.39

-438.8

-7.49

-85.2

-1.57

Нематеріальні активи, довгострокові фін.інвестиції та інші необоротні активи

-17.7

-17.61

-57.2

-69.08

228.2

891.41

БАЛАНС

-79.9

-1.19

-470.1

-7.11

-7.3

-0.12

ПАСИВ

Кредиторська заборгованість

-77.8

-34.64

275.7

187.81

-7.3

-1.73

Короткострокові кредити банків

0

0

0

0

0

0

Інші короткострокові зобов’язання

0

0

0

0

0

0

Довгострокові кредити банків

0

0

0

0

0

0

Статутний капітал

-1.1

-0.02

-275.9

-4.4

-12.4

-0.21

Резервний капітал

0

0

-47.1

-70.09

0

0

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)

0

0

-104.7

42.44

-34.20

9.73

Інші постійні зобов’язання

245.7

193.92

-318.3

-85.47

46.8

86.51

БАЛАНС

-79.9

-1.19

-470.1

-7.11

-7.3

-0.12


Динаміка показників обертання активів ВАТ „Житомир – Авто”

Таблиця 2.11

№ п/п

Показники

На початок

1998 р.

На кінець 1998р.

Відхилення

На початок

1999р.

На кінець 1999р

Відхилення

На початок

2000р.

На кінець 2000р.

Відхилення

1

Виручка від реалізації (тис.грн)

1572.3

1649.5

77.2

1649.5

1673.9

24.4

1673.9

2006.7

332.8

2

Оборотні активи (тис.грн.)

571.2

630.6

59.4

630.6

674.5

43.9

674.5

521.6

-152.9

3

Обертання обор.активів (кільк.раз) (стр.1:стр.2)

2.75

2.62

-0.1

2.62

2.48

-0.1

2.5

3.9

1.37

4

Тривалість оборота обор.активів (360:ст..3), дні

130.78

137.63

6.8

137.63

145.1

7.4

145.1

93.6

-51.5


Структурний аналіз операційних затрат ВАТ „Житомир-Авто”

Таблиця 2.12

Показник

1998р

1999р

2000р

Структурний аналіз за 1998р (%)

Структурний аналіз за 1999р (%)

Структурний аналіз за 2000р (%)

Матеріальні затрати

134.2

182.4

196.6

15.4

21.36

22.30

Витрати на оплату праці

319.7

307

344.2

36.68

35.96

39.04

Відрахування на соціальні заходи

144.9

113

125.1

16.63

13.23

14.19

Амортизація

146.3

168.8

126.6

16.79

19.77

14.36

Інші операційні витрати

126.4

82.6

89.1

14.50

9.67

10.11

РАЗОМ

871.5

853.8

881.6

100.00

100.00

100.00


Аналіз трудових затрат ВАТ „Житомир – Авто”

Таблиця 2.13

Показники

1998

% виконання

1999

% виконання

2000

% виконання

план

звіт

план

звіт

план

звіт

Собівартість наданих послуг

1156.2

1278.7

110.6

1332

1333.9

100.1

1330

1348.6

101.4

Операційні затрати

850

871.5

102.5

845.2

853.8

101

890.3

881.6

99

Чисельність працюючих

73

71

97.3

73

68

93.2

73

72

98.6

Річний фонд зарплати

37.6

37.6

100

37.6

37.6

100

37.6

37.6

100

Середньорічний виробіток на одного працюючого

15.84

18

113.7

18.25

19.62

107.5

18.22

18.73

102.8

Середньорічна зарплата на одного працюючого

0.52

0.53

102.8

0.52

0.55

107.4

0.52

0.52

101.4

Показники для розрахунку точки беззбитковості

Таблиця 2.14

Показник

1998

1999

2000

Виручка від реалізації продукції

1649.5

1673.9

2006.7

Собівартість реалізованої продукції

1278.7

1333.9

1348.6

Прибуток

114.5

92.3

324.4

Постійні витрати

383.7

398.3

434.2

Змінні витрати

1149.3

1183.1

1248.1


Точка беззбитковості – 1998 рік

Малюнок 2.1

Y – собівартість реалізованої продукції + прибуток

Х – об’єм реалізації послуг


Точка беззбитковості – 1999 рік

малюнок 2.2

Y – собівартість реалізованої продукції + прибуток

Х – об’єм реалізації послуг


Точка беззбитковості – 2000 рік

малюнок 2.3

Y – собівартість реалізованої продукції + прибуток

Х – об’єм реалізації послуг

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ