регистрация / вход

Витрати виробнцитва Їх класифікація

Зміст ВСТУП Одним з елементів цілісної системи управління є управління витратами підприємств і організацій. Раціональне управління витратами є запорукою фінансової стабільності та стійкості у роботі вітчизняних товаровиробників. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств і організацій, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на результати господарювання.

Зміст

ВСТУП.. 2

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ. 4

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ15

ВИСНОВКИ.. 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 34


ВСТУП

Одним з елементів цілісної системи управління є управління витратами підприємств і організацій. Раціональне управління витратами є запорукою фінансової стабільності та стійкості у роботі вітчизняних товаровиробників. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств і організацій, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на результати господарювання.

Управління витратами передбачає управління процесами та факторами, що впливають на формування витрат, їх рівень та склад, головне в якому – попередження нераціонального використання ресурсів.

Актуальність проблем, пов’язаних з управлінням витратами і калькулюванням собівартості продукції дозволили висунути гіпотезу: традиційна система управління витратами відірвана від практичних потреб управління ними ж. Традиційна система управління витратами не відповідає потребам управління в частині: точності і своєчасності формування витрат, оцінки структури і динаміки витрат, організації надання інформації керівництву підприємства для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Внаслідок цього управління витратами носить формальний характер, а пошук шляхів їх скорочення є несистемним.

Метою курсової роботи є обґрунтування теоретичних та методичних положень, а також розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення управління системою витрат підприємства.

Для досягнення поставленої мети в роботі визначені для вирішення наступні завдання:

- з’ясувати економічний зміст та розглянути класифікацію витрат підприємства;

- дослідити нормативно-правове забезпечення управління системою витрат;

- критично проаналізувати систему управління витратами на підприємстві;

- розробити механізм вдосконалення системи управління витратами на підприємствах.

Об’єктом дослідження є ВАТ «Київський вентиляторний завод «Рейнфорд», що є відомим виробником молокопродуктів широкого асортименту.

Предметом дослідження є методологічні й прикладні аспекти системи управління витратами підприємства.

У процесі дослідження використані такі методи проведення економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення і формування висновків), монографічний (розробка методики управління витратами на підприємстві), економіко-математичний (здійснення аналізу і оцінки системи управління витратами в умовах підприємства); розрахунково-конструктивний та експериментальний (розробка стратегічних напрямів управління витратами на перспективу) та інші.

Матеріалами для дослідження стали: спеціальна література з проблем теорії та практики удосконалення управління витратами підприємств, нормативні документи.


РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ

Отримання доходу безпосередньо пов'язано з витратами певних видів активів, грошових коштів, запасів тощо. Для раціонального управління підприємством, визначенням обсягу оптимального виробництва продукції та її продажу необхідно володіти інформацією про витрати, які несе підприємство.

Дохід є наслідком виробництва і реалізації продукції, на виготовлення якої були понесені витрати. При цьому склад витрат визначається направленістю обліку, так інформація про витративідображається для складання фінансової та податкової звітності, оперативного та стратегічного управління виробництвом. Умови визнання та оцінки доходу визначає П(С)БО № 15 «Доходи», а умови визнання, класифікації витрат відображаються в П(С)БО № 16 «Витрати» [1, 137].

В економічній літературі з поняття «витрати» трактується як виражені в грошовій формі затрати різних видів економічних ресурсів, в тому числі праці, сировини, матеріалів та комплектуючих, фінансових ресурсів, основних засобів, у процесі виробництва, обігу розподілу товарів та продукції. З економічної точки зору існує багато класифікацій витрат постійні, змінні; умовні, натуральні; уречевлені, нематеріальні і т.д.

Розглядаючи поняття «витрати» в фінансовому обігу слід відмітити, що це — зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або зменшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків учасників).

Необхідно зазначити, що витрати мають комплексний характер та складаються з елементів витрат — сукупність економічно однорідних витрат. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Пошук шляхів зниження витрат виробництва в сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності робити підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрішньовиробничої реструктуризації відповідно до змін кон'юнктури ринків збуту продукції. Ціллю обліку собівартості продукції є своєчасне, повне та достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, з визначенням фактичної собівартості окремих видів продукції і всієї продукції загалом, а також з контролем за використанням матеріальних ресурсів і грошових коштів. Витрати виробництва як фактор забезпечення ефективності господарювання повинні досліджувалися з позиції активного та своєчасного впливу на них з метою зниження рівня непродуктивних витрат, зниження впливу факторів, які неефективно впливають на ефективність робити підприємства.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Операційна діяльність підприємства є найважливішим видом діяльності на підприємстві. Як показує практика, цей вид діяльності підприємства надає понад 60 - 80% загального прибутку підприємства. В процесі операційної діяльності підприємства отримують дохід (виручку від реалізації продукції, робіт, послуг). А за відрахуванням податків, зборів, витрат, що формують собівартість, і загальногосподарських витрат - прибуток від операційної діяльності. Основними чинниками, що впливають на кінцевий результат операційної діяльності підприємства, є ціна товару, обсяги та структура виробництва, витрати. Аналіз взаємозв'язку цих даних дають змогу знайти резерви підвищення прибутку і спланувати виробничу програму згідно з результатами аналізу. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)включаються:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати[2, 25].

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелікіскладстатейкалькулюваннявиробничоїсобівартостіпродукції (робіт, послуг) установлюютьсяпідприємством. Доскладупрямихматеріальнихвитратвключаєтьсявартістьсировинитаосновнихматеріалів, щоутворюютьосновувироблюваноїпродукції, купівельнихнапівфабрикатівтакомплектуючихвиробів, допоміжнихтаіншихматеріалів, якіможутьбутибезпосередньовіднесенідоконкретногооб’єктавитрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

· Витрати на управління виробництвом:

- оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо;

- відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями;

- витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо.

· Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

· Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні[10, 63].

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством. Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати [9, 42].

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

· загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

· витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

· витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

· винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

· витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

· амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

· витрати на врегулювання спорів у судових органах;

· податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

· інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на збут включають такі витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

· витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

· витрати на ремонт тари;

· оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

· витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

· витрати на передпродажну підготовку товарів;

· витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

· витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

· витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

· витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

· витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;

· витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;

· інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат[8, 45].

До інших операційних витрат включаються:

· витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи";

· собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;

· собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією;

· сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

· втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства);

· втрати від знецінення запасів;

· нестачі й втрати від псування цінностей;

· визнані штрафи, пеня, неустойка;

· витрати на утримання об’єктів соціально-культурного призначення;

· інші витрати операційної діяльності.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

· матеріальні затрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші операційні витрати.

До складу елемента “Матеріальні затрати” включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

· сировини й основних матеріалів;

· купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

· палива й енергії;

· будівельних матеріалів;

· запасних частин;

· тари й тарних матеріалів;

· допоміжних та інших матеріалів[5, 342].

Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат “Матеріальні затрати”. До складу елемента “Витрати на оплату праці” включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента “Відрахування на соціальні заходи” включаються:

· відрахування на пенсійне забезпечення;

· відрахування на соціальне страхування;

· страхові внески на випадок безробіття;

· відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

· відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента “Амортизація” включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента “Інші операційні витрати” включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених в пп.22-25 цього Положення (стандарту), зокрема витрати на відрядження, на послуги зв’язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо. До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу[7, 90].

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:

· собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією фінансових інвестицій);

· собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов’язані з реалізацією необоротних активів); собівартість реалізованих майнових комплексів;

· втрати від неопераційних курсових різниць;

· сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;

· витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);

· залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;

· інші витрати звичайної діяльності.

Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій. Приклад розрахунку для включення до фінансової звітності втрат від надзвичайних подій наведено в додатку 3 до цього Положення (стандарту).Розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності. У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про:

· склад і суму витрат, відображених у статтях “Інші операційні витрати” та “Інші витрати” Звіту про фінансові результати;

· склад і суму доходів і втрат за кожною надзвичайною подією;

· склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові результати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіталу та розподілу між власниками).

Управління собівартістю продукції залежить від застосування на підприємстві системи калькуляції собівартості, які розрізняються залежно від повноти включення різних груп витрат у собівартості продукції. Метод калькулювання залежить від типу організації і технології виробництва і включає в себе принципи збору інформації з центрів витрат про витрачені ресурси, узагальнення та розподілу непрямих витрат. Під методом обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції розуміють сукупність прийомів організації документування та відображення виробничих витрат, що забезпечують визначення фактичної собівартості продукції та необхідну інформацію для контролю за процесом формування собівартості продукції. Залежно від оперативного обліку та контролю витрат виділяють калькулювання нормативних (стандартних) витрат. Принциповою відмінністю методу обліку за нормативними витратами в тому, що в собівартість включаються витрати, які базуються на чітко визначених нормах (стандартах).


РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ

На підприємстві ВАТ «Київський вентиляторний завод «Рейнфорд» виокристовується нормативний метод формування витрат та собівартості продукції, що зумовлено специфікою діяльності підприємства. Нормативний метод обліку витрат на виробництво – прогресивний метод, що дозволяє ефективно використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості і оперативного керівництва виробництвом, при якому собівартість калькулюється вже в процесі виробництва, а не після завершення звітного періоду. Даний метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції характеризується тим, що на підприємстві щодо кожного виду виробу на основі діючих норм та кошторисів витрат складається попередня калькуляція нормативної собівартості виробу, тобто калькуляція собівартості, обчислена за діючими на початок місяця нормами витрачання матеріальних та трудових витрат.

Сутність нормативного методу обліку полягає в тому, що витрати на виробництво здійснюються за діючими нормами з одночасним обліком змін і відхилень від норм. Його застосування дозволяє оперативно (за зміну, добу) виявити відхилення від норм, вжити конкретних заходів до їхнього усунення і тим самим активно виливати на зниження витрат виробництва.

Нормативний метод обліку витрат та калькулювання продукції має специфіку застосування на підприємстві, а саме ефективне застосування нормативного методу обліку витрат можливе на підприємствах, діяльність яких складається з ряду однакових чи повторюваних операцій. Даний метод підходить для більшості промислових підприємств, які мають циклічний характер виробництва та технологічний цикл. Застосування нормативного методу також є доречним для непромислових підприємств, які мають повторюваний характер виробництва. Проте в умовах неповторюваного виробництва застосування нормативного методу не є ефективним, оскільки на даних виробництвах не існує бази спостереження та не можна встановити нормативи. Отже, однією зі специфічних та неодмінних умов використання нормативного обліку витрат та нормативної калькуляції є постійна повторюваність операцій.

Система нормативного обліку витрат є дієвим механізмом для вирішення наступних завдань:

· допомагає при складанні кошторису й оцінціефективності керування;

· створює контрольну схему, спрямовану на виявлення тих операцій, що не узгоджуються з планом. Ця схема повинна попереджати менеджерів про виникнення небажаних ситуацій, що можуть зумовити приймання коригувальних заходів;

· дає прогноз майбутнім витратам, що буде використаний для прийняття рішень;

· спрощує задачу переносу витрат на кінцевий продукт для цілей оцінки запасів товарно-матеріальних цінностей;

· встановлює цілі, які необхідно досягти.

Кожний метод та система калькулювання ґрунтуються на певних принципах, які визначають специфіку їх застосування. Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок тощо).

Основними принципами системи нормативного обліку є:

· нормування витрат і обов'язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень впровадження у виробництво прогресивних норм і організаційних заходів;

· систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;

· постійний та своєчасний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції;

· попередній контроль витрат на основі первинних документів та фіксація відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину;

· завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва;

· калькулювання фактичної собівартості груп (типів) однорідної продукції виходячи з їх нормативної собівартості та відхилень від норм;

· щомісячний або щоквартальний облік внесених змін у встановлені норми, що дає можливість оперативно управляти процесом виконання організаційно-технічиих заходів.

Нормативні витрати являють особливу цінність при складанні кошторису, оскільки забезпечують зручне і надійне джерело даних для розробки виробничого плану з урахуванням потреби в матеріалах, праці й інших послугах у фінансовому і натуральному вираженні. Кошториси, складені на основі нормативів витрат, дають більш надійні цілі, ніж у випадку, коли нормативи витрат відсутні. Це відбувається тому, що нормативи витрат засновані на ретельному вивченні необхідних матеріалів, технологічних методів, робочого і машинного часу і залежності змінних непрямих витрат від обсягів виробництва.

Нормування витрат виробництва дає можливість на науковій основі встановлювати рівень їх використання на різних ділянках виробництва, що дозволяє вести управління та контроль в рамках центрів відповідальності. При нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулюванні собівартості продукції підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція. Основою для складання нормативних калькуляцій собівартості окремих видів виробів та напівфабрикатів є розроблені нормативи витрат. Вони встановлюються відповідно до технічної документації на виробництві продукції (кресленням деталей та вузлів, що розроблені конструкторським бюро). На відміну від планових калькуляцій, в основі яких лежать середньорічні нормативи витрат, нормативні калькуляції складаються за нормами, які діють в даному звітному періоді. Тобто, нормативна калькуляція собівартості виробу відображає технічний рівень, якого досягнуло дане підприємство на певну дату, причому на різні дати величина її різна; планова - є середньою величиною між тим, що було досягнуто підприємством на початок планового періоду, і тим, що повинно бути досягнуто ним до кінця цього періоду. Тобто планова калькуляція, будується на виріб в цілому [24, 541].

Норма – це завчасно встановлений числовий вираз результатів господарської діяльності в умовах прогресивної технології та організації виробництва. Нормативи витрат суттєво спрощують задачу оцінки запасів товарно-матеріальних цінностей. При нормативному обліку витрат немає необхідності враховувати запаси матеріалів і готової продукції за фактичною собівартістю. Управління витратами на базі встановлених нормативів дає можливість підвищити оперативність прийняття управлінських рішень. Проблема нормування матеріальних витрат та праці полягає у визначенні норм витрат за їх основними видами, місцями виникнення або за іншими класифікаційними ознаками таким чином, щоб вони орієнтували підприємство на перспективу, досягнення конкурентоспроможності в ринковому середовищі, тобто норми і нормативи по всіх видах виробничих витрат повинні бути прогресивними.

Нормативи – це чітко описана ціль, якої працівникам за певних умов організації виробництва необхідно намагатися досягти [25, 132]. Нормативи - це розрахункові величини витрат робочого часу, матеріальних, грошових ресурсів, застосовувані в нормуванні праці і плануванні виробничої і господарської діяльності підприємств і організацій. Тобто, норматив є визначеним рівнем відповідності необхідному, бажаному чи можливому. Нормативи встановлюються із заздалегідь визначених витрат робочого часу, матеріалів і накладних витрат. Нормативні витрати за кожним елементом групуються разом для визначення єдиного нормативу на випуск одиниці продукції.

Виходячи з цього, нормативні витрати відображають заздалегідь обумовлені витрати для досягнення цілей в умовах ефективного виробництва. Ця категорія відрізняється від кошторисних витрат: кошторис підноситься до всієї діяльності, норматив являє собою ту ж інформацію, але на одиницю продукції.

Існує два підходи, які можна застосувати для розрахунку нормативних витрат:

· для оцінки потреби в праці і матеріалах можна використовувати записи минулих років;

· нормативи можна встановити, ґрунтуючись на інженерному дослідженні.

При інженерному дослідженні на основі специфікації матеріалів, праці і устаткування здійснюється пильне спостереження за ходом кожної операції. Якщо для встановлення нормативів використовуються записи минулих років, існує небезпека, що нормативи будуть відображати минулу неефективність виробництва. Нормативи встановлюються на основі досвіду минулих років за однаковими чи подібними операціями. Понаднормове використання праці чи матеріалів варто скоротити, можна також посилити нормативи довільним відсотковим зменшенням необхідної кількості ресурсів. Недоліком цього методу є те, що, на відміну під інженерного дослідження він не шукає найкращу комбінацію ресурсів, виробничих методів і якості продукту. Нормативи, встановлені на основі записів минулих років, широко використовуються на практиці [6, 153].

Визначення нормативів витрат піднімає проблему того, наскільки вимогливі повинні бути нормативи. Зарубіжні та вітчизняні управлінці поділяють нормативи на три групи:

· базові нормативи витрат;

· ідеальні нормативи;

· досяжні на даний час нормативи.

Базові нормативи являють собою нормативи, що залишаються незмінними протягом тривалого періоду часу. Головною перевагою базових нормативів є те, що вони забезпечують ту саму основу для порівняння з фактичними витратами в плині декількох років, що дозволяє виявляти загальні тенденції розвитку. Коли виробничі процеси, ціни чи інші фактори піддаються будь-яким змінам, базові нормативи втрачають своє значення, тому що вони не відображають поточні цілі по витратах. З цієї причини базові нормативи застосовуються досить рідко, проте вони дуже зручні для здійснення аналізу і порівняння витрат на виробництво однієї одиниці продукції, результати використання базових нормативів мають порівняльний характер в контексті базової величини нормативів [4, 13].

Ідеальні нормативи показують досконалий виробничий процес і є мінімальними витратами, що можливі в умовах максимально ефективного виробництва, тому вони рідко використовуються на практиці, оскільки що вони можуть здійснити шкідливий вплив на мотивацію працівника. Ідеальні нормативи встановлюють цілі, до яких треба прагнути, а не оцінюють результати роботи, що можуть бути досягнуті в даний час. Можна вважати, що встановлення ідеальних нормативів об'єктивне для ідеальних умов виробничого процесу.

Досяжні на даний час нормативні витрати являють собою ті витрати, що виникають в умовах ефективного виробництва. Досяжні на даний час нормативні витрати вважаються реально досяжними за даних умов виробництва та стану економічної системи і підприємства в ній в цілому. Досяжних нормативів легше досягти, ніж ідеальних, тому що в них допускається можливість браку, помилок устаткування і втрати працівниками часу. Факт, що ті нормативи, що являють собою цілі, досяжні в умовах ефективного виробництва і які вважаються не занадто легкими, але і не занадто важкими, дають кращий критерій, з яким варто порівнювати фактичні витрати.

Строк дії норм і нормативів витрат виробництва в сучасних економічних умовах на підприємствах має встановлюватися самостійно. Даний підхід визначений відсутністю ґрунтовних досліджень щодо встановлення певних видів та груп загальнодержавних нормативів для використання визначених матеріальних ресурсів та праці на підприємствах зі схожими виробничими циклами та організацією виробництва. Нормативні дані про матеріальні витрати для нормативних калькуляцій беруться зі специфікацій, що розробляються у відділі головного технолога [23, 301].

Враховуючи всі переваги та можливі недоліки використання нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції слід звернути увагу на проблемні питання впровадження нормативного методу обліку витрат у систему управлінського обліку на українських підприємствах в даних умовах функціонування економічної системи країни. Значного поширення нормативний метод обліку витрат і калькулювання продукції не був, що пов'язано перш за все з відсутністю необхідності у керівників та управлінців підприємстві знання глибокого та точного економічного аналізу витрат по центрам відповідальності, окремі частинам продукції, вузлам, партії загалом, аналізу відхилень від встановлених норм та нормативів, що дає нормативний метод. Це – є суб'єктивним проблемний моментом впровадження нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

До головних причин повільного впровадження нормативного обліку витрат та калькулювання собівартості продукції можна віднести:

· низький рівень організації нормативного господарства;

· слабка механізація планових і облікових робіт;

· недостатня участь керівників і фахівців, особливо технічних служб у роботі з впровадження нормативного методу;

· недостатня організація обміну досвідом у галузевому масштабі;

недостатність розробки теоретичних основ цього методу обліку.

В основі нормативного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції покладений систематичний облік змін та відхилень від встановлених норм витрат на одиницю продукції в розрізі причин та відповідальних осіб. Фактична собівартість продукції (однорідних груп або видів виробів) при нормативному методі обліку обчислюється не шляхом прямого підрахунку за статтями витрат, а як алгебраїчна сума нормативних витрат, змін норм і відхилень від норм, що можна виразити формулою:

Ф = Н ± В ± 3,

де Н - поточні витрати за встановленими нормами плану; В - відхилення від діючих норм витрат; З - зміни діючих норм витрат.

Нормативні калькуляції використовуються для:

· визначення фактичної собівартості продукції шляхом алгебраїчного сумування нормативної собівартості та виявлених за звітний період норм та відхилень від них;

· виявлення результатів господарської діяльності цехів та дільниць;

· оцінки незавершеного виробництва та браку тощо.

На основі узагальнення теоретичного та практичного досвіду підприємств, які застосовують моделі нормативного обліку, можна виділити три способи організації нормативного розрахунку витрат:

1. Облік по нормативним витратам:

Нормативні витрати +/- Відхилення від нормативних витрат = Фактичні витрати.

На протязі даного звітного періоду діяльність підприємства на рахунках бухгалтерського обліку руху ресурсів оцінюється по встановленим нормативам. Відхилення від нормативів накопичуються і в кінці звітного періоду додаються до нормативних витрат.

2. Паралельний облік фактичних та нормативних витрат:

Фактичні витрати – Нормативні витрати = +/- Відхилення.

Інформація про витрати передбачається в двох оцінках: по фактичним витратам і нормативній величині фактичного обсягу виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг [22, 167].

3. Облік змішаним способом, що здійснюється на підставі двох варіантів, передбачає в першому варіантів, що всі невраховані на протязі звітного періоду відхилення залишаються у величині незавершеного виробництва. З даною метою визначається різниця між нормативною сумою витрат на виробництво продукції і нормативною собівартістю товарного випуску. Другий варіант змішаного способу заснований на повсякденному контролі витрат. Тому встановлення відхилень шляхом співставлення фактичних витрат з оцінюваним обсягом випуску продукції по нормативній собівартості ніде не обліковується і не відображається. Незавершене виробництво оцінюється по нормативній собівартості.

Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускає підприємство, послідовно на деталі, вузли і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Калькуляція на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат. При цьому в калькуляціях на виріб в цілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів. При безцеховій структурі управління нормативні калькуляції розраховують по підприємству в цілому. Для складання калькуляції собівартості використовують дані зведеного обліку витрат на виробництво, який ведеться в бухгалтерії в спеціальних відомостях по групах однорідних виробів і статтях витрат [3, 50].

Таким чином, від способу розрахунку відхилень фактичних витрат від нормативних залежить порядок їх відображення. Існують різні методи отримання даних, які використовуються для відображення нормативних витрат, при цьому оцінка вартості запасів та розрахунок прибутку не залежить від способу використання.

Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління. Всі випадки відхилення від норм повинні оформлюватись відповідними документами і обліковуватись. Облік відхилень ведеться з метою забезпечення своєчасної інформації про розміри і причини додаткових, не передбачених нормами витрат, і прийняття необхідних організаційних і технічних заходів [21, 184].

При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій. На підприємствах повинен бути встановлений порядок оформлення змін норм, а також повідомлення зацікавлених відділів і цехів про ці зміни. За повідомленням про зміни норм вносяться зміни в технічну і планову документацію, як підставою для оформлення первинних документів (вимог, лімітних карток, робочих нарядів, маршрутних листів тощо), де зазначаються діючі витратні норми для видачі сировини, матеріалів і напівфабрикатів, а також для нарахування заробітної плати.

Характерним для системи нормативного обліку є своєчасне оновлення нормативів в результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації виробництва. Впровадження у виробництво організаційно-технічних заходів, більш досконалого обладнання, раціоналізаторських пропозицій призводить до зниження витрат матеріалів і заробітної плати на одиницю продукції, а, отже, і до змін встановлених за ними нормативів [20, 246].

Розглянемо можливі причини відхилень фактичних витрат від планових. Відхилення по використаним матеріалам дорівнює різниці нормативної кількості матеріалів (НК), необхідних для фактичного випуску продукції, і фактичної кількості матеріалів (ФК), помноженій на нормативну ціну матеріалів (НЦ): (НК-ФК)*НЦ. При цьому застосовують принцип гнучкого бюджету, оскільки нормативна кількість базується на фактичному, а не запланованому випуску. Відхилення при використанні матеріалів контролюються начальником виробничого підрозділу. Їхніми причинами можуть бути необережні вантажно-розвантажувальні роботи, закупівля матеріалів низької якості, крадіжки, зміна вимог контролю якості чи методів виробництва. Сукупні відхилення є базою для аналізу відхилень по ціновим і кількісним елементам. Скупні відхилення по матеріалам – це різниця між нормативними витратами на матеріали для фактичного випуску продукції і фактичними витратами.

Витрати на оплату праці визначаються з урахуванням ціни праці та кількості використаної праці. Відхилення по ставці заробітної плати можуть виникнути через договірне її підвищення, що не відображено в нормативі. Відхилення по ставці заробітної плати дорівнює різниці між нормативною (НС) і фактичній ставці заробітної плати (ФС), помноженій на фактичне число відпрацьованих годин (ФГ): (НС-ФС)*ФГ.

Відхилення по продуктивності праці дорівнює різниці нормативного часу в годинах, витраченого на фактичний випуск продукції (НГ), і фактичного часу в годинах (ФГ), відпрацьованого за аналізований період, помноженій на нормативну погодинну ставку заробітної плати (НС): (НГ-ФГ)*НС. Можливими причинами даного відхилення є матеріали низької якості, різна складність роботи, незадовільне технічне обслуговування станків та обладнання. Сукупне відхилення по праці – це різниця між нормативними витратами (НВ) на фактичний випуск продукції і фактичними витратами праці (ФВ): НВ-ФВ [19, 531].

Сукупні відхилення по змінним накладним витратам – це різниця між нормативними змінними накладними витратами, віднесеними на продукцію (НР), і фактичними змінними накладними витратами (ФР): НР-ФР. Змінні накладні витрати змінюються у відповідності з часом праці виробничих робітників в рамках фактичних витрат, які відрізняються від кошторисних, та фактичного часу праці основних виробничих робітників, які відрізняються від часу, який повинен бути використаний. Для того, щоб порівняти фактичні накладні витрати із кошторисними, необхідно скорегувати кошторис. Відхилення змінних накладних витрат дорівнює різниці між кошторисними скорегованими змінними накладними витратами (СЗНВ) для фактичного часу праці основних виробничих працівників і фактичними змінними накладними витратами (ФЗНВ): (СЗНВ-ФЗНВ) [18, 251].

Відхилення змінних накладних витрат по ефективності – це різниця між випуском продукції в нормо-годинах (НГ) і фактичним часом праці (ФГ) за аналізований період, помножена на нормативну ставку змінних накладних витрат (НВ): (НГ-ФГ)*НВ.

В рамках системи калькулювання по змінним витратам постійні виробничі накладні витрати не узагальнюються та не розподіляються на продукт. Вони розглядаються як витрати періоду, в якому вони були понесені. Відхилення по постійним накладним витратам є різницею між кошторисними (КПВ) та фактичними постійними накладними витратами (ФПВ): КПВ-ФПВ.

Дані по відхиленнях по реалізації можуть бути використані для аналізу ефективності діяльності відділу збуту в тих же показниках, що і виробничі витрати. Найбільш значимий показник відхилень по реалізації – їх розрахунок в показниках валового прибутку. Сукупне відхилення по валовому прибутку є різницею фактичного (ФП) та кошторисного маржинального прибутку (КП): ФП-КП. Відхилення по ціні реалізації – це різниця фактичного (ФП) та нормативного валового прибутку (НП), помножена на фактичний обсяг реалізації ФО: (ФП-НП)*ФО. Відхилення по об’єму реалізації – це різниця між фактичним (ФО) та кошторисним обсягом реалізації (КО), помножена на нормативний валовий прибуток (НВП): (ФО-КО)*НВП.

Відхилення від норм враховуються за місцями їх виникнення (цехами, ділянками, бригадами), причинами та винуватцями на підставі документації і, перш за все, сигнальної документації, що має зазвичай інший колір чи кольорову смугу. Такими сигнальними документами є матеріальні вимоги на додатковий (понадлімітний) відпуск матеріалів для заповнення недостач і браку деталей, акти на заміну матеріалів, доплатні листки по заробітній платі, наряди на виконання операцій, не передбачених технологією, тощо. Частина відхилень виявляється на підставі інших документів, в яких фактичне витрачання відображається у співставленні з нормативним (акти розкрою матеріалів, шихтові записки тощо). В кінці звітного періоду складають зведену відомість відхилень за причинами і винуватцями окремо по матеріалах і заробітній платі. Аналіз цих відхилень дає можливість вживати заходів щодо ліквідації перевитрат, недопущенню втрат, поширювати досвід економного витрачання матеріалів і використання робочого часу.

Таким чином, контроль та регулювання витрат при використанні нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції проводиться уповноваженими особами підприємства в рамках центрів відповідальності на підставі встановлених норм та нормативів, дані будь-яких відхилень оформляються відповідними документами, що є підставою для поточного корегування норм та нормативів [17, 19].

Важливою функцією управління витратами виробництва є прогнозування величини витрат виробництва відповідно до стратегії розвитку підприємства. При цьому прогнозна величина має стати орієнтиром для досягнення певного рівня ефективності виробництва, стабільності фінансового стану та забезпечення конкурентоспроможності підприємства в ринковому середовищі. З цих позицій процеси управління витратами мають зайняти центральне місце в управлінні виробничими процесами [11, 79].

Реалізація сформованих напрямів спрямована на підвищення ролі витрат виробництва у забезпеченні ефективності роботи підприємств, перехід від пасивних методів обліку витрат за минулий період до активних методів втручання у виробництво на основі аналізу ефективності формування витрат, виявлення суттєвих відхилень від встановлених норм і нормативів [13, 462].

З огляду на зарубіжний досвід, на вітчизняних підприємствах доцільно організовувати центри витрат і зони відповідальності за здійснення витрат виробництва. За оцінками зарубіжних фахівців, а також вітчизняних вчених, які досліджували досвід зарубіжних країн з питань організації обліку витрат і управління ними, створення центрів витрат за місцями їх виникнення і зонами відповідальності значною мірою підвищує оперативність надходження інформації про фактичний стан витрат до менеджерів, які займаються аналізом ефективності їх формування і керівництва фірм, яке приймає рішення щодо регулювання витрат. Це дозволяє своєчасно змінювати ситуацію у сфері управління витратами і запобігати неефективному їх здійсненню.

Особливу увагу слід звернути на систему звітності центрів витрат. Як правило, витрати вищої ланки складаються Із витрат ланок нижчого і середнього рівня. Отже, первинна інформація про витрати виробництва мас формуватися на нижчих ланках. Від повноти і достовірності та­ких звітів залежить ефективність функціонування всієї системи управління витратами на підприємствах. Слід констатувати, що в звітах доцільно інформувати не тільки про величину витрат, а й вказувати, хто конкретно несе за них відповідальність відповідно до структури центрів витрат підприємства [12, 83].

Таким чином, удосконалення умов застосування нормативного обліку витрат та калькулювання собівартості продукції визначає власне умови використання даного методу обліку витрат у вітчизняній практиці управління витратами.

На рівні держави пропонується визначення конкретних вимог до роботи підприємств базових галузей вітчизняної економіки. Вимоги до роботи таких підприємств можуть бути конкретизовані нормативами, які встановлюють рівень матеріалоємності, енергоємності, трудоємності окремих виробничих процесів і видів продукції. На державному рівні можуть формуватися мотиваційні механізми заохочення підприємств для того, щоб досягати встановлених нормативів за визначеними критеріями. Досягнення цієї мети на рівні підприємств пов’язане, перш за все, з використанням енергозберігаючих технологій, впровадження яких вимагає додаткових витрат. Тому вирішення проблеми повинно здійснюватися на основі поєднання інтересів держави і підприємств [14, 241].

На даний час науково обґрунтованих норм та нормативів для галузей виробництва не встановлено. Тому актуальним на сьогодні для впровадження нормативного обліку витрат та калькулювання собівартості продукції є визначення переліку нормативів, які доводяться до промислових підприємств. Даний перелік має носити державний характер, виходячи із галузевих особливостей виробничих процесів, і доповнюватися обмеженнями на рівні регіонів. Такі нормативи для підприємств носять зовнішній характер, спрямований на підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу держави. Величина таких нормативів має встановлювати нижню межу ефективності використання ресурсів. Перевищення встановленої межі слід вважати неефективним для суспільства і шкідливим для розвитку національної економіки в цілому. Доцільно ввести в практику господарювання у базових галузях економіки стандартну норму витрат виробництва. Під стандартною нормою слід розуміти науково обґрунтовану величину витрат виробництва, розраховану в результаті аналізу середньо галузевих норм витрат з урахуванням прогресивності технологій, цін на продукцію і сировинно-матеріальні ресурси, оплату праці та накладні витрати на типові види продукції. Введення у практику управління витратами виробництва стандартних норм дасть можливість оцінювати вітчизняне виробництво з позицій міжнародних стандартів, виробляти заходи з наближення вітчизняних виробів до міжнародного рівня. При цьому слід враховувати, що поряд з витратами виробництва слід визначати і показники ефективності виробництва та якості продукції. Саме на зв'язок витрат виробництва з показниками ефективності виробництва необхідно звернути особливу увагу при визначенні напрямів форм і методів управління витратами [15, 6].

Проблема полягає в тому, що знижувати витрати виробництва можна за рахунок різних факторів, які певним чином вплинуть на кінцеві результати роботи підприємств. У вітчизняній практиці адміністрація підприємств, використовуючи недоліки чинного законодавства з питань оплати праці, надто захопилася тим, щоб знижувати оплату праці [16, 154]. В результаті, з державних підприємств звільнилася найбільш кваліфікована частина виробничого персоналу і перейшла працювати у недержавний сектор економіки. Це відобразилося, перш за все, у зниженні якості продукції, неспроможності використовувати досягнення науки і техніки у виробничих процесах. Як наслідок, спостерігається зниження престижності вітчизняної продукції, втрата її конкурентоспроможності і ринків збуту.


ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження можна сформулювати наступні висновки:

1. Одним з елементів цілісної системи управління є управління витратами підприємств і організацій. Раціональне управління витратами є запорукою фінансової стабільності та стійкості у роботі вітчизняних товаровиробників. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств і організацій, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на результати господарювання.

2. В економічній літературі з поняття «витрати» трактується як виражені в грошовій формі затрати різних видів економічних ресурсів, в тому числі праці, сировини, матеріалів та комплектуючих, фінансових ресурсів, основних засобів, у процесі виробництва, обігу розподілу товарів та продукції.

3. Розглядаючи поняття «витрати» в фінансовому обігу слід відмітити, що це — зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або зменшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків учасників).

4. Пошук шляхів зниження витрат виробництва в сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності робити підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрішньовиробничої реструктуризації відповідно до змін кон'юнктури ринків збуту продукції.

5. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

6. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

7. Сутність нормативного методу обліку полягає в тому, що витрати на виробництво здійснюються за діючими нормами з одночасним обліком змін і відхилень від норм. Його застосування дозволяє оперативно (за зміну, добу) виявити відхилення від норм, вжити конкретних заходів до їхнього усунення і тим самим активно виливати на зниження витрат виробництва.

8. На підприємстві ВАТ «Київський вентиляторний завод «Рейнфорд» виокристовується нормативний метод формування витрат та собівартості продукції, що зумовлено специфікою діяльності підприємства. Нормативний метод обліку витрат на виробництво – прогресивний метод, що дозволяє ефективно використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості і оперативного керівництва виробництвом, при якому собівартість калькулюється вже в процесі виробництва, а не після завершення звітного періоду.

9. Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок тощо).

10.Норма – це завчасно встановлений числовий вираз результатів господарської діяльності в умовах прогресивної технології та організації виробництва. Нормативи витрат суттєво спрощують задачу оцінки запасів товарно-матеріальних цінностей. При нормативному обліку витрат немає необхідності враховувати запаси матеріалів і готової продукції за фактичною собівартістю.

11.Нормативи – це чітко описана ціль, якої працівникам за певних умов організації виробництва необхідно намагатися досягти. Нормативи - це розрахункові величини витрат робочого часу, матеріальних, грошових ресурсів, застосовувані в нормуванні праці і плануванні виробничої і господарської діяльності підприємств і організацій.

12. Контроль та регулювання витрат при використанні нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції проводиться уповноваженими особами підприємства в рамках центрів відповідальності на підставі встановлених норм та нормативів, дані будь-яких відхилень оформляються відповідними документами, що є підставою для поточного корегування норм та нормативів.

13.Реалізація сформованих напрямів спрямована на підвищення ролі витрат виробництва у забезпеченні ефективності роботи підприємств, перехід від пасивних методів обліку витрат за минулий період до активних методів втручання у виробництво на основі аналізу ефективності формування витрат, виявлення суттєвих відхилень від встановлених норм і нормативів.

14.Особливу увагу слід звернути на систему звітності центрів витрат. Як правило, витрати вищої ланки складаються Із витрат ланок нижчого і середнього рівня. Отже, первинна інформація про витрати виробництва мас формуватися на нижчих ланках. Від повноти і достовірності таких звітів залежить ефективність функціонування всієї системи управління витратами на підприємствах. Слід констатувати, що в звітах доцільно інформувати не тільки про величину витрат, а й вказувати, хто конкретно несе за них відповідальність відповідно до структури центрів витрат підприємства.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. П(С)БО 16 «Витрати», затверджено наказом МФУ від 19.01.2000 №27/4248, із змінами і доповненнями // Нова бухгалтерія. – 17.04.2006. – С. 136-140.

2. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені Наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. №47.

3. Байдик О. Нормативний метод обліку витрат на виробництво продукції. //Баланс.– 2001.– №7 (спецвипуск).– С.50-61

4. Белоусова И. Проблеми впровадження управлінського обліку на підприємствах / Бухгалтерський облік та аудит. – 2005. - №5. с.12-16

5. Бланк И.А. Управление активами. – Киев: “Ника-Центр”, 2000. – 720 с.

6. Бутинець Ф.Ф. та ін. Бухгалтерський управлі-нський облік. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 448 с.

7. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2006. - 350 с.

8. Володькіна М. В. Економіка промислового підприємства. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 196 с.

9. Голов С.Ф. Управлінський облік. - К: Лібра, 2003.-243с.

10. Друри К. Управленческий и производственный учет: Пер.с англ.:Учебник.-М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2002.-409с.

11. Котляров С.А. Управление затратами: Учебное пособие. – СПб.: ПИТЕР, 2001. – 160с.

12. Лабзунов П. Оргнизация управления затратами в условиях рыночной экономики России / Экономист. – 2002. - №9. - с. 82-85

13. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2006. - 580 с.

14. Мишин Ю.А.Управленческий учет: управление затратами и результатами производственной деятельности . - М.: Дело и сервис, 2002.-362с.

15. Молвинский А. Кобенко А. Как разработать систему управления затратами / Финансовый директор. – 2003. - №11. – с.5-8

16. Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. — 4-те вид., стер. — К.: Вікар, 2006. — 219 с.

17. Растяпін А.В., Губенко С.П. Максимізація прибутку підприємства//Фінанси України. - 2002. - №2. - с.19-29

18. Семернікова I.О., Мешкова-Кравченко Н.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 312 с.

19. Цал -Цалко Ю.С. Витрати підприємства. – К., 2002. - 656 с.

20. Управленческий учет /Под ред. В.Палия и Р.Вандер Вила.- М.: ИНФРА-М, 1997.- 480 с.

21. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч. посібник. – Житомир: Житомирський інженерно-технологічний інститут, 2002. – 647 с.

22. Шашурин Ю.С., Черезов А. В. Себестоимость в оперативном управлений предприятием, - М.: ООО Издательско-Консалтинговая Компания "ДеКА", 2000. - 212 с.

23. Швиданенко О.А., Покропивний С.Ф., Клименко С.М. та ін. Економіка підприємства. — К.: КНЕУ, 2000. - 363с.

24. Шваб Л.І. Економіка підприємства. – К.: Каравела, 2004. – 568 с.

25. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий.- М.:ИНФРА-М, 1997.- 343 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий