Форрестер безпосередньо спирається на теоретичний фундамент і методи теорії автоматичного регулювання і розробляє формалізовані моделі організаційних систем промислового підприємства. Під останнім він має на увазі типову для великих фірм закінчену організаційно-господарську одиницю, шо містить у собі, крім виробничого підприємства, також оптові торгові організації. У типовій моделі шість основних параметрів, тобто шість взаємозалежних потоків. П'ять з них — це сировина, замовлення, кошти, устаткування і робоча сила, шостий — інформаційний — служить для зведення всіх їх у єдине ціле. "Поведінка" моделі Форрестера в основному визначається її структурою. Сама модель являє собою сукупність підсилювачів, запізнень та інтегруючих ланок, які пов'язані між собою згаданими вище потоками. Виходячи з цієї структури, можна скласти рівняння динаміки поведінки системи й одержати кількісні оцінки процесів, пов'язаних з різними збурюваннями і управлінськими впливами. Як правило, найбільш складні моделі, що відповідають практичним запитам загального господарського керівництва, містять до трьох тисяч змінних.
Звертає на себе увагу своєрідність "кількісного підходу" Форрестера до моделювання виробничо-господарської системи. Він не схильний захоплюватися математичним тлумаченням і формалізацією досліджуваних процесів. Його формули мають переважно структурний характер і елементарні в математичному відношенні. Багато авторів справедливо вказують на те, шо це робить форрестерівську позицію найчастіше занадто примітивною і прямолінійною.
Пропонована Форрестером методика побудови й аналізу виробничо-господарської моделі включає такі шість етапів: на першому визначається конкретне виробничо-господарське питання, що підлягає аналізу методом динамічного моделювання; на другому — словесно формулюються основні залежності, шо характеризують структуру досліджуваної системи; на третьому — будується її структурна модель, складається система рівнянь; на четвертому — система моделюється на комп'ютері і результати моделювання порівнюються з експериментальними даними про її реальну поведінку; на п 'ятому етапі постає питання про таку модифікацію моделі, що забезпечила б зразковий збіг її з поведінкою системи на наявному експериментальному матеріалі; нарешті, шостий — заключний — етап полягає у відшукуванні на моделі доцільних змін параметрів, що приводять до поліпшення її поведінки, і перекладі цих змін з мови моделі на мову реальної системи.
Як зазначає сам Форрестер, динамічне моделювання було б зовсім нереальне в недалекому минулому, тому що "чотири наріжних камені" його методології створені лише в останні десятиліття, а саме: 1) теорії інформаційних систем зі зворотним зв'язком; 2) дослідження процесів прийняття рішень; 3) експериментальне моделювання складних систем; 4) електронно-обчислювальні машини як засіб імітації реальних процесів на їхніх математичних моделях.
Запропоновані Форрестером методи застосовуються не тільки в управлінні промисловим виробництвом. Динамічне моделювання знаходить застосування й у процесі управління роботою науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій. Цим займається, зокрема, учень і послідовник Дж. Форрестера — професор Е. Роберті. У своїй книзі "Динамічне моделювання наукових досліджень і розробок" він намагається об'єднати соціальні, психологічні, технічні і фінансові фактори з метою сконструювати комплексну теорію організації наукових досліджень і розробок. Разом із ще одним членом групи Форрестера в 1963 р. Роберті заснував спеціальну консультативну фірму з динамічного моделювання, що обслуговує промислові концерни.
Форрестер був переконаний, що його метод можна використовувати для справляння стабілізуючого впливу не тільки на окремі підприємства, а й на цілі галузі виробництва. Його учень Харфорд побудував динамічну модель, в якій установлений взаємозв'язок 140 змінних, що мають визначальне значення при переході від теплової енергетики до атомної. Фактори, вивчені Харфордом, давали уявлення про умови, необхідні для розвитку атомних електростанцій. Фоссет (з фірми "Дженерал дайнемікс") вивчав ефективність методів Форрестера при управлінні науково-дослідними роботами у воєнній промисловості.
Динамічне моделювання викликало великий інтерес не тільки в США, а й за їхніми межами. Його вивчали і викладали також у багатьох інших країнах. Форрестер завжди застерігав, що розроблений ним метод ще недосконалий, а моделювання не можна сприймати як метод передбачення "визначення подій у визначений момент часу" або розглядати як гарантію правильності якогось певного рішення. Динамічне моделювання, підкреслював він, покликане служити завданням кращого розуміння процесу управління і сприяти прийняттю успішних рішень, не гарантуючи, однак, їхньої безумовної правильності. Відзначаючи відоме теоретичне і практичне значення методу динамічного моделювання, варто також мати на увазі і його слабості, про які, як ми бачимо, побічно говорить і сам Форрестер, що визнає за своєю теорією переважно консультативне значення [53, с. 285 — 291].
Дослідження поведінки складних систем приводить Форресте-ра до висновку, що управління складними системами, виходячи лише з короткострокових цілей і орієнтування на найближче майбутнє, неминуче веде до того, що діяльність тієї чи іншої соціальної системи згодом буде погіршуватися. У цьому зв'язку він визнає, що постановка короткострокових завдань більш приваблива, тому що, по-перше, найближче майбутнє більш доступне для огляду і, по-друге, термін перебування при владі правлячих лідерів невеликий. Таким чином, психологічні фактори сприяють проведенню політики, що забезпечує хороші результати в найближчому майбутньому на шкоду довгостроковим результатам. У цьому Форрестер бачить, зокрема, причину вмирання промислових корпорацій. Для того, щоб глибше зрозуміти сутність тієї чи іншої складної соціальної системи, її структури, а також вплив управлінських рішень на ріст, стагнацію і вмирання цієї системи, Форрестер пропонує застосовувати математичні моделі, з максимальною старанністю й обережністю які імітують складний комплекс факторів, з яких складається реальна система. При цьому він підкреслює, що хоча в багатьох випадках основні елементи досліджуваних соціальних систем і виявляться добре доступними для огляду, однак поведінку системи в цілому, що визначає взаємодією компонентів системи, курсів політики і рішень, неможливо вгадати, грунтуючись лише на розумових міркуваннях. Тільки продовжуючи експерименти в галузі машинного імітування з добре побудованими моделями таких систем, можна з'ясувати, як взаємодіють елементи системи і як система еволюціонує.
Використана література
Мак-Дональд М. Стратегическое планирование маркетинга. — СПб.: Питер, 2000. - 320 с.