Смекни!
smekni.com

Анатомо-фізіологічні особливості і патології дитячого організму (стр. 2 из 3)

Серед патології в цей період переважають захворювання серця, нирок, нервової системи, порушення постави та зміни з боку органа зору. Суттєво збільшується кількість дітей з надмірною масою тіла та ожирінням.

Період старшого шкільного віку, або статевого дозрівання, починається з 12-річного віку. Для дівчаток це період бурхливого статевого розвитку, а для хлопчиків — його початок. Для цього віку характерні різкі зміни в ендокринній системі з переважанням функціональної активності статевих залоз. Спостерігається виникнення та розвиток рис, характерних для статі: вторинних статевих ознак, пропорцій тіла та функціональних особливостей різних органів і систем. Відбувається інтенсивний психологічний розвиток, формується воля, свідомість, мораль, характер та особистість підлітка, виражене прагнення самоствердження.

Серед патологічних станів найбільше значення мають психоневрози, функціональні розлади серцевої діяльності (функціональні кардіопатії, вегетативні дисфункції тощо), дисфункції ендокринних залоз (явища гіпертиреозу, ожиріння тощо), дефекти розвитку статевого апарату (дисменорея, аменорея тощо), а також захворювання травного тракту (гастрит, дуоденіт, виразкова хвороба). Поняття про біологічний вік дитини

Біологічний вік дитини — це індивідуальний темп розвитку окремо взятої дитини, який може не відповідати її календарному віку. Біологічний вік визначається за морфометричними, фізіологічними, метаболічними та імунологічними ознаками, які максимально наближені до середніх вікових величин і мають місце у 50 % здорових дітей певної вікової групи. Біологічний вік дитини базується на домінуванні середнього біологічного віку окремих тканин, органів та систем організму з незначними відхиленнями, які визначають гармонійність чи дисгармонійність фізичного та нервово-психічного розвитку дитини. Унаслідок цього виділяють такі поняття, як ретардація (брадигенез) та акселерація (тахігенез), що означає дисгармонійність із відставанням чи випереджанням розвитку певних систем. Для визначення біологічного віку дитини використовують найпростіші маркери, які мають найвищу ступінь кореляції з біологічним дозріванням — це розвиток та зникнення основних рефлексів у дітей грудного віку, терміни прорізування молочних зубів та заміна їх на постійні, довжина тіла та ознаки статевого дозрівання. У спеціальних дослідженнях біологічний вік визначається рентгенологічним методом за кількістю острівців та ядер окостеніння. Невідповідність між біологічним та календарним віком дитини може вказувати на наявність патології або несприятливих умов для благополучного розвитку та функціонування систем організму.

Соціалізація та її значення в становленні особистості

Дитина розвивається не лише як представник біологічного виду, а й як особистість, яка, крім процесів розвитку та біологічного дозрівання, проходить складний шлях соціалізації. Це всі форми спілкування, Взаємодії з іншими людьми, налагодження стосунків взаєморозуміння, взаємоповаги, взаємодопомоги, сумісного розв'язання актуальних задач життя. Соціалізація — не завжди паралельний з фізичним розвитком та біологічним дозріванням процес. Для соціалізації потрібен як позитивний, так і негативний особистий досвід спілкування і взаємодії, співчуття, любові і, обов'язково, досвід найрізноманітнішої діяльності. Насамперед, це навички самообслуговування, потім праця, творчість, уміння захистити себе та ближніх. Соціалізація включає в себе прийняття та оволодіння всією культурною та науковою спадщиною батьків, батьківщини, усього людства.

Найважливішим стимулятором соціалізації дитини вважається сім'я. На другому місці — ігри, казки, література, кіно. Наступними факторами активної соціалізації є школи, захоплення, творчість. Середовище соціалізації не завжди буває оптимальним, тому й соціалізація дитини та її майбутня доля в спільноті також не завжди досягає оптимального розвитку. Рівень соціалізації людини визначається вдатністю її приймати відповідальні рішення, досягати незалежного положення в суспільстві, забезпечувати свою сім'ю, виховувати своїх дітей, вносити вклад у створення матеріальних благ і захист природного середовища.

Визначення та сутність оцінки фізичного розвитку

Фізичний розвиток — це сукупність морфологічних і функціональних ознак організму, що характеризують процеси його росту та біологічного дозрівання, запас фізичних сил.

Комплексна оцінка фізичного розвитку включає:

1.Оцінку результатів антропометрії та соматоскопії. Антропометрія — уніфікована методика вимірювання людського тіла та його частин. Соматоскопія — огляд і опис ознак пропорцій тіла та зовнішнього вигляду.

2.Оцінку функціонального стану різних систем організму. Традиційно проводять динамометрію (вимірювання сили м'язів кисті), спірометрію (функціональне дослідження системи дихання) та функціональні проби серцево-судинної системи.

3.Визначення біологічного віку дитини (найчастіше визначають кістковий вік за рентгенограмою кисті).

Така комплексна оцінка показників фізичного розвитку проводиться при значному відхиленні дитини у фізичному розвитку та підозрі на ендокринні, генетичні та деякі інші захворювання, або в дитячих Колективах за спеціальними завданнями. У практиці дільничного педіатра найчастіше обмежуються тільки оцінкою антропометричних даних.


Закономірності збільшення основних антропометричних показників у дітей

Закономірність збільшення довжини тіла. Середня довжина тіла доношеної новонародженої дитини становить 51—54 см. На 1-му році життя швидкість росту дитини змінюється щоквартально: у першому кварталі зріст збільшується на 3 см щомісяця, у другому — на 2,5 см щомісяця, у третьому — на 2 см щомісяця, у четвертому — на 1 см щомісяця. Упродовж перших 2—4 років життя довжина тіла збільшується на 8 см щорічно і до кінця 4-го року становить 100 см. З 5-го року і до початку періоду статевого дозрівання довжина тіла збільшується в середньому на 6 см, а в пубертатний період — на 8—12 см зарік.

Закономірність збільшення маси тіла. Середня маса тіла доношеної новонародженої дитини становить 3100—3500 г. Протягом першого півріччя життя середньомісячне збільшення маси тіла становить 800 г, другого півріччя — 400 г. До кінця 1-го року життя маса тіла дитини сягає 10 кг. На 2-му році життя вона прибавляє 3—3,5 кг, а з 8-го року і до 10-го — по 2 кг щорічно. Таким чином, у віці 5 років маса тіла дитини становить 20 кг, у 10 років — ЗО кг. У пубертатний період маса тіла збільшується на 4—5 кг щорічно.

Закономірність збільшення обводу грудної клітки. На час народження доношеної дитини обвід грудної клітки становить 32—34 см, протягом першого півріччя збільшується на 2 см щомісяця, другого півріччя — на 0,5 см щомісяця. У віці 2 —10 років цей показник збільшується на 1,5 см щорічно, у пубертатний період — на 3 см за рік. Таким чином, обвід грудної клітки становить: у віці 6 міс — 45 см, 1 року — 48 см, 5 років — 55 см, 10 років — 63 см.

Закономірність збільшення обводі голови. У доношеної новонародженої дитини обвід голови в середньому становить 34—36 см. У першому півріччі обвід голови збільшується на 1,5 см щомісяця, у другому — на 0,5 см щомісяця. У дітей віком від 1 до 10 років обвід голови збільшується на 1 см щорічно. Таким чином, обвід голови у дітей у віці 6 міс становить 43 см, 1 року — 46 см, 5 років — 50 см, 10 років — 55 см.

Методи оцінки фізичного розвитку дітей

Оцінку фізичного розвитку проводять шляхом порівняння індивідуальних показників дитини з нормативними. Першим (базовим), а в багатьох випадках єдиним методом оцінки фізичного розвитку дитини є проведення антропометричних досліджень та оцінка отриманих даних. При цьому використовують два основні методи: орієнтовних розрахунків та антропометричних стандартів.

Метод орієнтовних розрахунків ґрунтується на знанні основних закономірностей збільшення маси та довжини тіла, обводів грудної клітки та голови. Відповідні нормативні показники можна розрахувати для дитини будь-якого віку. Припустимий інтервал відхилень фактичних даних від розрахункових становить ±7 % для середніх показників фізичного розвитку. Метод дає лише приблизну картину про фізичний розвиток дітей і використовується педіатрами, як правило, у разі надання медичної допомоги дітям вдома.

Метод антропометричних стандартів є більш точним, оскільки індивідуальні антропометричні величини порівнюють з нормативними відповідно до віку та статі дитини. Регіонарні таблиці стандартів є двох типів: сигмального й центильного.

При використанні таблиць, складених за методом сигмальних стандартів, порівняння фактичних показників проводиться із середньою арифметичною величиною (М) для даної ознаки тієї самої віково-статевої групи, що й у дитини, яку ми обстежуємо. Отриману різницю виражають у сигмах (8 — це середнє квадратичне відхилення), визначаючи ступінь відхилення індивідуальних даних від їх середньої величини.

При використанні таблиць, складених за методом центильних стандартів, необхідно визначити центильний інтервал, якому відповідає фактична величина ознаки, враховуючи вік і стать пацієнта, та дати оцінку. Метод не математизований і тому краще характеризує варіаційні ряди в біології та зокрема у медицині. Він простий у використанні, не потребує розрахунків, повною мірою дає можливість оцінити взаємозв'язок між різними антропометричними показниками і тому широко використовується у світі.