регистрация / вход

Бактеріальні захворювання кролів

Етіологія, патогенез, особливості перебігу, діагностики та лікування основних видів бактеріальних захворювань кролів - пастерельозу, лістеріозу, сальмонельозу, кератокон'юнктивіту, туберкульозу та інших. Рекомендації щодо утилізації м'яса мертвих кролів.

Дипломна робота

На тему: БАКТЕРІАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ КРОЛІВ


План

Бактеріальні захворювання……………………………………………………….3

Використана література……………………………………………...………….31


Бактеріальні захворювання

Пастерельоз, або геморагічна септицемія,— захворювання, що часто спостерігається у кролів. Воно виникає при несприятливих умовах утримання кролів (у темних, вогких, незадовільно вентильованих і брудних приміщеннях), при поганій годівлі та наявності інших хворих.

Етіологія. Збудник хвороби — Pasteurella multocida. Форма пастерел буває різною: від кокоподібної до невеликих тонких паличок із закругленими кінцями, що інтенсивно забарвлюються. Довжина мікроба від 1 до 2,5 μ, ширина 0,3 μ.

Пряме сонячне проміння вбиває пастерел протягом кількох хвилин; у трупах, гною, воді і ґрунті вони зберігаються до трьох місяців, при висушуванні — 2—3 дні; при температурі 58—60° гинуть протягом 15 хе; при температурі 75° — майже моментально. У шкурках загиблих кролів під час висушування при температурі 25—35° пастерели гинуть через 2—3 доби. Однопроцентний розчин сулеми вбиває їх через 3 хв, 3-процентні розчини лізолу, карболової кислоти та 5-процентний розчин вапняного молока — за кілька хвилин. Епізоотологія. Пастерельоз дуже поширене захворювання кролів. У кролівницьких господарствах хвороба виникає внаслідок занесення інфекції хворими тваринами, які виділяють пастерел із сечею, калом, слиною, носовим секретом. Крім того, збудник може потрапити у господарство разом із забрудненими пастерелами інвентарем або кормами. Механічними перенощиками можуть бути всі види тварин, комах, а також людина.

Найчастіше захворювання спостерігається восени і навесні. Велику роль у поширенні хвороби відіграють кролі-бактеріоносії.

Патогенез. Потрапивши в організм кроля, найчастіше через органи дихання, пастерели проникають у кров і лімфу, спричиняючи загальну септицемію і швидку смерть тварини.

Клінічна картина. Пастерельоз у кролів може протікати гостро, підгостро і хронічно. Гострий перебіг хвороби триває 2—3 дні і закінчується загибеллю тварини. На початку температура тіла підвищується до 41°, а перед смертю знижується до 33—35°. Хворі кролі втрачають апетит, не рухаються, кінці вух звисають, слизова оболонка носа з синюшним відтінком, спостерігають також витікання з носа і пронос. При прогресуючій слабості кролі гинуть. Іноді хвороба протікає блискавично.

При розтині тварини, загиблої від гострого пастерельозу, спостерігають зміни в органах грудної порожнини і травлення. На легенях, слизовій оболонці гортані, трахеї, на серці, печінці, селезінці, лімфатичних вузлах, у кишечнику, нирках і сечовому міхурі відмічають численні крапкові крововиливи.

Легені, як правило, бувають набряклими. У грудній порожнині утворюється ексудат солом'яного або червонуватого кольору. Селезінка збільшена і наповнена кров'ю.

Підгострий перебіг хвороби супроводжується запаленням легень і плеври, що найчастіше буває ускладненням гострого пастерельозу. У кролів спостерігають переміжну або постійну високу температуру тіла, фібрилярні посіпування і тремтіння окремих груп м'язів, сильне пригнічення і кволість, втрату апетиту. Дихальні рухи дуже напружені і посилені, іноді відмічають переривчасте дихання. Спостерігають також сухий болісний кашель і слизово-гнійне витікання з носа. При прослухуванні виявляють різного характеру хрипи і нерідко чути шуми тертя плеври. Серцева діяльність різко послаблена. Хвороба триває 7—15 днів і найчастіше закінчується смертю.

Хронічний перебіг хвороби проявляється у вигляді так званого заразного нежитю, або інфекційного риніту, який на початку характеризується виділенням із носових отворів найдрібніших крапель слизу. Надалі витікання з носа посилюються і стають слизовими, слизово-гнійними і нарешті гнійними, які засихаючи, утворюють навколо носових отворів кірку, що утруднює дихання.

Хворий кріль, відчуваючи подразнення, тре передніми лапками ніс. Шерсть, забруднена виділеннями з носа, склеюється і часто випадає; утворюються так звані розчухи, що є характерною ознакою хвороби. При терті мордочки лапками кролі переносять інфекцію на очі, де виникає різного ступеня кератокон'юнктивіт. Хворобливий процес може бути перенесений і на статеві органи.

При тяжкому перебігу хронічного пастерельозу значно порушується загальний стан кроля. Хвороба може тривати кілька місяців з періодами поліпшення і погіршення, що значною мірою залежить від умов утримання і годівлі.

Тяжкими ускладненнями при пастерельозі є метастази, що охоплюють різні внутрішні органи. Найчастіше відмічають підшкірні абсцеси, запалення середнього і внутрішнього вуха (отити) і запалення мозку (енцефаліти).

Якщо загальний процес перейшов на бронхи, плевру і легені, захворювання загострюється катаральним або гнійним запаленням легень і гнійним плевритом, що призводить до летального кінця. При розтині кроля, який загинув від пастерельозу, у носовій порожнині відмічають гіперемію і катаральний набряк слизових оболонок носа і верхніх дихальних шляхів, які бувають вкриті гноєм.

Очеревина найчастіше запалена, селезінка збільшена, темно-вишневого кольору, тверда, іноді злегка дрябла. На сліпій, ободовій і тазовій частинах прямої кишки, а іноді й на сечовому міхурі бувають крапкові крововиливи.

Діагноз. При постановці діагнозу на пастерельоз зважають на клінічні ознаки, раптову загибель тварини і виявлення описаних вище патологоанатомічних змін, характерних для цього захворювання. Для остаточного встановлення діагнозу необхідно провести бактеріологічне дослідження. Для цього трупи кролів надсилають у ветеринарну лабораторію.

Кролівник повинен знати, що пастерельоз може проявлятися як вторинне захворювання після кокцидіозу, інфекційного стоматиту та інших хвороб, які ослаблюють організм кроля.

Лікування. Лікування кролів при пастерельозі більш ефективне, якщо воно застосовується на початку захворювання.

Для лікування хворих кролів може бути застосована бівалентна гіперімунна сироватка проти холери курей і геморагічної септицемії свиней, яку рекомендують застосовувати кролям внутрішньом'язово в дозі 3 мл на 1 кг живої ваги.

Останнім часом добрі результати дає застосування різних антибіотиків: одноразове внутрішньом'язове введення тераміцину в дозі 20 мл на 1 кг живої ваги або дворазове з проміжком 24 год введення біоміцину в тій же дозі. Виготовляють 2-процентні розчини тераміцину і біоміцину на дистильованій воді: 1 мл такого розчину відповідає 20 мг, тобто дозі на 1 кг живої ваги. Розчини виготовляють перед застосуванням.

При підгострому перебігу пастерельозу у кролів різного віку для лікування можна рекомендувати дибіоміцин. Препарати вводять під шкіру у вигляді масляної суспензії у дозі 100 мг на 1 кг ваги тварини. Через 10 днів введення препарату повторюють у дозі 50 мг на 1 кг ваги.

Профілактика та заходи боротьби. Поряд з лікуванням необхідно добре доглядати і годувати кролів, суворо додержувати дієти. Необхідно оберігати тварин від ушкодження шкіри. Кролів тяжко хворих і з хронічним перебігом пастерельозу забивають. Підозрілих на захворювання кролів необхідно утримувати групами в окремому приміщенні '(ізоляторі).

У неблагополучному господарстві всім кролям внутрішньом'язово вводять один раз тераміцин або два рази (з проміжком 16— 20 год) біоміцин у дозі 20 мг на 1 кг живої ваги; наступного дня і потім через 7 днів усім кролям від 1,5-місячного віку (крім хворих) підшкірно вводять екстрат-формолову вакцину проти пастерельозу кролів, молодшим кожні 5—7 днів вводять сироватку проти геморагічної септицемії, а після 1,5-місячного віку — вакцинують.

Влітку кролів краще утримувати під навісом, годувати легко-перетравними, доброякісними кормами. Необхідно додержувати чистоти в клітках і під ними, регулярно очищати їх від екскриментів, обливати окропом дерев'яні годівниці і напувалки, а металеві обпалювати вогнем паяльної лампи. У клітках, де перебували кролі, проводять дезинфекцію 1-процентним розчином формальдегіду, їдкого натру і карболової кислоти, 10—20-процентною суспензією свіжогашеного вапна.

Особливо старанно слід очищати і дезинфікувати годівниці, напувалки, скребачки, переносні ящики, мітли та інший інвентар, що стикався з хворими кролями. Забороняється вивозити кролів за межі неблагополучного господарства. Гній і загиблих кролів спалюють або закопують в яму на глибину 2 м всередині карантинної зони.

Шкурки знімають у недоступних для мух приміщеннях їх дезинфікують 1-процентним розчином карболової кислоти. Пух збирають у марлеві мішечки і витримують на сонці протягом 5—7 днів.

Неблагополучне господарство карантинують. Строк карантину 14 днів після останнього випадку видужання або загибелі тварини. Для запобігання й успішної боротьби з пастерельозом потрібно додержувати зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних правил на кролівницьких фермах.

Лістеріоз — інфекційне захворювання. На нього, крім кролів, хворіють різні види гризунів: зайці, морські свинки, щури, миші, піщанки. Лістеріоз спостерігають серед сільськогосподарських тварин і птиці, проте є випадки захворювання на нього людини. Хвороба відрізняється різноманітністю форм клінічного прояву.

Етіологія. Збудник хвороби — Listeria monocytogenus — дрібна, пряма або злегка зігнута, із закругленими кінцями грам-позитивна паличка, що не утворює спор і не має капсули.

Лістерії мають п'ять джгутиків. Однак рухливість добре виражена лише у молодих культур, вирощених при кімнатній температурі.

Лістерії стійкі проти дії фізичних та хімічних факторів. При кімнатній температурі 2,5-процентний розчин фенолу вбиває лістерії протягом 5 хв; лізол та 5-процентний креолін — через 10; 2,5-процентний формалін і 2-процентний їдкий натр — через 10—40; 1-процентний розчин перманганату калію — через ЗО; риванол — через 20; хлористе вапно при концентрації активного хлору 100 мг віл — через 60; 45-процентний етиловий спирт вбиває лістерії через 10, а 70—90-процентний — через 5 хв.

У зовнішньому середовищі лістерії зберігаються тривалий час: у сіні, соломі — 7 місяців, у комбікормах — 9, у вівсі — 10 місяців, у висівках — до року. У фекаліях лістерії зберігаються до 7 місяців, у сечі — до року, а у воді та грунті—до двох років.

Епізоотологія. Лістеріоз зареєстрований у багатьох країнах світу. Кролі заражаються лістеріозом у природних умовах здебільшого аліментарним шляхом через інфіковані корми і воду; можливе також аерогенне і внутрішньоутробне зараження. Перенощики інфекції — гризуни і комахи.

Джерелом інфекції є хворі і перехворілі тварини — лістерієнозії, у яких збудник виділяється з носовими виділеннями, витіканням із очей, із сечею, калом, витіканням із статевих органів.

Здебільшого на лістеріоз хворіють вагітні матки. Невагітні кролиці, самці і відлучений молодняк хворіють на лістеріоз рідко.

Лістеріоз протікає у вигляді ензоотій. Захворювання може з'являтися у всі сезони року. Однак найчастіше лістеріоз кролів відмічається у весняно-літній період, що збігається з наявністю у господарствах великої кількості вагітних кролиць.

Клінічна картина. Хвороба може протікати понадгостро, гостро, підгостро і хронічно. Можливий латентний перебіг лістеріозу.

При понадгострому перебігу лістеріозу смерть настає раптово, звичайно в день передбачуваного окролу або в момент родів, Найхарактерніший гострий перебіг. При гострому перебігу спостерігають різке пригнічення, сонливість, втрату апетиту, гарячку, виснаження. Відмічають ураження кон'юнктиви і слизових оболонок носової і ротової порожнин, що супроводжується сльозотечею, виділенням прозорого слизу і слинотечею. Хворі кролиці абортують. Аборти найчастіше бувають у другій половині вагітності. Волосся у хворих втрачає блиск, стає скуйовдженим. Хвороба триває !—2 дні і закінчується смертю.

Якщо кролиці абортують, вони виживають, проте утримувати їх у господарстві недоцільно, тому що вони дуже рідко дають здоровий приплід.

При підгострому перебігу, що триває до місяця, на початку також відмічається пригнічений стан, втрата апетиту, прискорене дихання. На другий-третій день з'являються характерні ознаки лістеріозу, що виражаються в розладі центральної нервової системи: виникають судороги жувальних м'язів, дрож, повертання очного яблука вбік, неприродне тримання голови — вона піднята або опущена вниз чи нахилена вбік. Хворі кролі роблять колові рухи. Часто вагітні кролиці раптово гинуть у день окролу або під час родів.

При хронічному перебігу відмічають пригнічення, різке зниження апетиту, кролі помітно худнуть, волосся скуйовджується, втрачає блиск і стає бруднувато-матового кольору. З очей витікає серозна, а з носа — серозна або серозно-гнійна рідина. Навколо ніздрів постійно мокре і склеєне волосся, а також наліт з сухих кірочок. При цьому перебігу хвороби бувають ускладнення на легені, плевру, а іноді й на очеревину. Відповідно до цього проявляються клінічні ознаки хвороби; прискорене дихання, при прослухуванні чути хрипи, при запаленні очеревини — різка болісність у ділянці черева.

Кролі пересуваються обережно, менше стрибають, рухаються черепашачою ходою (рачки). При повному виснаженні кролі гинуть.

При латентному перебігу хвороба характеризується загибеллю і розсисанням ембріонів на різних стадіях розвитку. У самок будь-якого прояву хвороби не відмічають.

Молодняк звичайно хворіє на лістеріоз у перші місяці життя, починаючи з 3-місячного віку кроленята захворюють рідко.

Лістеріоз у новонароджених кроленят спостерігають у період масових спалахів цієї хвороби і уражує молодняк лише в окремих гніздах. Кроленята заражаються внутрішньоутробно і гинуть протягом перших шести днів після народження. Як правило, гине весь приплід одразу, іноді — поступово, протягом кількох днів. Клінічних симптомів звичайно спостерігати не вдається, кроленят знаходять вже мертвими, розкиданими по клітці. Якщо кроленята гинуть не відразу, у них вдається помітити конвульсійні рухи, закидання голови, плавальні рухи кінцівок. Кроленята в таких випадках не лежать у гнізді, а повзають по клітці.

При розтині загиблих від лістеріозу кролів на печінці і рідше на селезінці спостерігають множинні білого кольору точкові ураження — некротичні вузлики (рис. 6). Селезінка збільшена, темно-вишневого кольору. Печінка набрякла( дряблої консистенції, глинястого кольору. Шлунково-кишковий тракт у стані гострокатарального або геморагічного запалення. Характерні зміни знаходять у матці. Вона збільшена, при розрізі слизова оболонка її набрякла, вкрита слизом і гноєм. У вагітних виявляють муміфіковані плоди або плоди, що гниють. Матка дуже гіперемійована, збільшена, в її порожнині скупчується гній з іхорозним запахом.

Зовні матка червоного або темно-червоного кольору. При тривалішому перебігу хвороби ураження ще більш значні. Матка зовні має смугастий вигляд, червоні ділянки чергуються з білими або жовтуватими ділянками омертвіння стінки матки. Перетонеальна оболонка запалена, вкрита плівками фібрину. Внаслідок злипливого запалення матка зібрана в тугу грудку. У просвіті матки — сироподібна гнійна маса.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і патологоанатомічного розтину, але він повинен підтверджуватися бактеріологічно. Для цього трупи надсилають у ветеринарну лабораторію на дослідження, у випадку пересилок на далекі відстані відправляють серце, печінку, селезінку, а від дорослих самок обов'язково і матку з її вмістом (або частину її). Від кролів, загиблих з явищами менінгіту, посилають мозок. Органи вміщують у ЗО—35-процентний розчин гліцерину або у 20-процентний розчин кухонної солі.

Лікування. Для лікування невагітних кролиць (лікування вагітних недоцільне) та молодняка можна рекомендувати біоміцин у дозі ЗО мг на 1 кг ваги протягом 3 днів підряд. Біоміцин дають через рот або внутрішньом'язово раз на день.

Кролі, які одужали після лікування, лишаються лістерієносіями, тому цих тварин рекомендується вибраковувати.

Профілактика та заходи боротьби. Захворілих кролів негайно ізолюють. Проводять старанну дезинфекцію приміщень та інвентаря. Дезинфікуючі засоби: 3—5-процентна емульсія креоліну, 2—3-процентний розчин карболової кислоти, 3—5-про-центний розчин їдкого натру та ін. Усі металеві предмети обпалюють вогнем паяльної лампи.

Для аерозольної дезинфекції приміщень застосовують 20-про-центний розчин формальдегіду з розрахунку 20 мл на 1 ж3 при експозиції 4 год.

Для дезинфекції грунту застосовують хлорне вапно, яке містить 24—27% активного хлору. Норма витрати препарату на 1 м2 грунту — 5 кг, експозиція — 24 год.

Трупи тварин, абортовані плоди та гній з кліток, в яких знаходилися хворі кролі, спалюють або закопують.

М'ясо хворої на лістеріоз тварини дозволяється випускати з господарства лише після двогодинного проварювання на місці забою. Шкурки із господарства випускають після спеціальної дезинфекції, для якої застосовують розчин суміші: сульфанолу — 0,3%, алюмінієвих галунів — 2, кремнефтористого натру — 0,2 та хлористого натру — 26%. Вказані речовини розчиняють у воді у тому порядку, в якому їх перераховано. Кількість розчину має перевищувати вагу шкурок, що їх піддають дезинфекції, у 5 разів. У дезрозчині шкурки витримують 20 год, потім на 24 год лишають поза розчином.

У неблагополучному господарстві слід проводити карантинні заходи до закінчення наступного окролу при умові його благополучності щодо лістеріозу.

Для запобігання лістеріозу необхідно кролів утримувати окремо від усіх інших свійських тварин, сприйнятливих до цієї хвороби, і поряд з цим проводити старанну дератизацію (знищення гризунів) на фермі і в усіх приміщеннях. Обслуговуючому персоналу слід також дотримуватися й особистої профілактики.

Сальмонельоз (паратиф) — гостре інфекційне захворювання, пов'язане переважно з ураженням шлунково-кишкового тракту. При цьому захворюванні спостерігаються явища метриту та аборту. Особливо часто захворюють кролиці, яких незадовільно годують, виснажені і вагітні.

Етіологія. Збудниками сальмонельозу кролів є деякі різновидності з групи паратифозних мікробів, які являють собою короткі (0,5—2 μ) палички із закругленими кінцями, спор і капсул не утворюють.

Збудники порівняно стійкі проти несприятливих факторів зовнішнього середовища. В грунті, гною, воді вони можуть зберігатися місяцями. Добре переносять висушування та низькі температури. Проти дезинфікуючих речовин сальмонели нестійкі. Свіжогашене вапно, їдкий натр, формалін та інші дезинфікуючі речовини, які застосовують у звичайних концентраціях, швидко їх вбивають.

Епізоотологія. Захворювання реєструється переважно у відлучених кроленят, сукрільних і незадовільно вгодованих самок. Загострення паратифу спостерігається при погіршенні догляду й утримання. Інфекція заноситься в господарство із зараженими кролями. Очевидно, можливе виникнення захворювання без занесення ззовні, при зниженні резистентності організму бактерієносіїв.

Певну роль у поширенні інфекцій відіграють також мухи, щури і миші. На виникнення захворювання і його поширення великий вплив мають різні фактори: скупчене утримання у брудних вогких вольєрах, неповноцінна годівля, авітамінози та ін:'

Клінічна картина. Звичайно відмічається гострий перебіг. Хворі кролі малорухливі, в'ялі, не хочуть їсти корму, часто п'ють воду. Іноді можна помітити також і пронос, виділення з піхви слизово-гнійних мас. Зовнішні і внутрішні органи набряклі і болісні. Хвороба звичайно закінчується смертю на 3—4-ту добу. Бувають випадки з підгострим перебігом хвороби тривалістю до 2— З тижнів, але при цьому хвороба здебільшого закінчується загибеллю тварин. При захворюванні вагітних самок у них спостерігають аборти і метрит.

При розтині у тонкому і товстому відділах кишечника виявляють катаральні явища, множинні вузлики завбільшки від макового зерна до горошини, особливо багато їх у сліпому відділі. Брижові лімфатичні вузли збільшені і нерідко некротизовані. Відмічають також крововиливи у слизовій оболонці. Селезінка збільшена, дрябла, глинястого кольору, з численними вузликами некрозу. Роги матки сильно збільшені. Слизова оболонка її вкрита масою шоколадного кольору.

Діагноз. Встановлюють на підставі клінічної картини хвороби, зважаючи на патологоанатомічні дані, підкріплені бактеріологічним дослідженням. Для цього в лабораторію надсилають трупи кролів.

Захворювання на сальмонельоз серед молодняка можна встановити за наявністю недорозвинених, виснажених кроленят, з явищами проносу, а серед вагітних — при народженні мертвих кроленят і абортах.

Зважають також на санітарно-гігієнічну обстановку, яка сприяє захворюванню.

За клінічною і патологоанатомічною картиною сальмонельоз дуже подібний до туляремії та псевдотуберкульозу, але при цих захворюваннях ураження матки, передчасні окроли й аборти не спостерігаються.

Профілактика та заходи боротьби. Хворі на паратиф кролі підлягають забою. Підозрілих на захворювання ізолюють, а підозрілі на зараження карантинуються на строк до трьох тижнів після останнього випадку видужання або загибелі тварини.

Тваринам, які перебувають у контакті з хворими, раз на день протягом 5—7 днів підряд дають всередину фуразолідон по ЗО мг на 1 кг живої ваги або вводять полівалентну вакцину проти сальмонельозу та колібактеріозу хутрових тварин, птахів, телят та поросят. Вакцину вводять у м'яз стегна двічі з інтервалами 7 днів: перший раз молодняку у віці від одного до трьох місяців — 0,5 мл, молодняку старшого віку та дорослим — 1 мл, другий раз —відповідно 1 і 2 мл.

Приміщення, де перебували хворі кролі, дезинфікують 5-про-центною емульсією креоліну або 5-процентним розчином карболової кислоти, або 2-процентіним розчином формальдегіду, або 20-процентною суспензією свіжогашеного вапна, або розчином хлорного вапна, в якому міститься 3% активного хлору.

М'ясо забитих хворих кролів, якщо тушки не виснажені, можна зживати в їжу лише після 1,5-годинного проварювання. Кролів, що загинули від сальмонельозу, виснажені тушки забитих хворих тварин та внутрішні органи спалюють або закопують.

З появою хвороби кролівницька ферма оголошується неблагопо-лучною. При сальмонельозі карантин знімається через місяць після останнього випадку загибелі або останнього випадку видужання тварин. Під час карантину забороняють будь-які пересадки кролів та вивезення їх на продаж.

В основу боротьби з сальмонельозом повинні бути покладені профілактичні заходи: утримання кролів у просторих, сухих (без протягів), добре обладнаних вольєрах і клітках, а також повноцінна годівля.

Кератокон'юнктивіт — дуже поширене серед кролів захворювання очей. При цьому захворюванні уражуються одночасно рогівка і кон'юнктива.

Етіологія. Захворювання до кінця не вивчене. Припускають, що спонтанний кератокон'юнктивіт у кролів найчастіше спричиняють нерухомі мікроорганізми, які мають форму кокових паличок або коротких ниток. Нерідко хвороба розвивається внаслідок ускладнення хронічних форм пастерельозу.

Епізоотологія. Захворювання спостерігається скрізь, зараження відбувається при контакті здорової тварини з хворою. Нерідко бувають випадки масового ураження кератокон'юнктивітом кроленят і дорослих тварин.

При кератокон'юнктивітах пастерельозного походження кролі самі переносять мікробів з слизової оболонки носа на очі.

Клінічна картина. Кератокон'юнктивіти проходять у найрізноманітніших формах — від незначних інфільтратів рогівки до тяжких випадків її запалення з нагноєннями, флегмонами і необоротними помутніннями.

На початку захворювання спостерігається почервоніння кон'юнктиви, сльозотеча, світлобоязнь. Надалі поступово розвивається гнійний кон'юнктивіт, який супроводжується сильною болісністю очного яблука, різкою світлобоязню, підвищенням температури повік. Іноді кон'юнктива так припухає, що виступає назовні з очної щілини. Витікання з очей спочатку рідке, потім стає густим, слизовим і нарешті гнійним. Ці виділення, скупчуючись у кон'юнктивальному мішку, на краях повік, склеюють їх, і, висихаючи, утворюють кірочки. Внаслідок подразнення шкіри волосся (особливо під внутрішнім кутом ока) випадає. На уражених місцях виникають виразки. Здебільшого згаданий процес поширюється на рогівку. Тоді ще більше посилюються світлобоязнь, болісність очного яблука і сльозотеча. Рогівка набуває білого кольору і втрачає прозорість. При обмежених кератитах її поверхня ще не змінюється. З розвитком хвороби настає часткове руйнування епітелію і рогівка стає шерехатою, матовою. Надалі вона вкривається нальотом гнійно-фібринозного ексудату, виразками. Часто захворювання закінчується повною втратою зору. Кролі швидко худнуть і нерідко через 5-10 днів з моменту появи перших клінічних ознак гинуть.

Тварини, перехворілі на інфекційний кератокои'юнктивіт, сприйнятливі до повторного зараження.

Діагноз. На підставі клінічної картини поставити діагноз не важко.

Лікування слід починати з дослідження кон'юнктивального мішка і вилучення сторонніх тіл, якщо вони є. Гній і кірочки з країв повік видаляють за допомогою ватного тампона, змоченого дезинфікуючим розчином (борна кислота 3: 100, риванол 1 :2000, перекис водню 3 : 100). Потім кон'юнктивальний мішок і поверхню очного яблука обробляють 0,5-процентним розчином мідного купоросу або марганцевокислим калієм у розведенні 1 : 3000. Добрі результати дають йодоформ і ксероформ у вигляді мазей, 0,25—0,5-процентний розчин брильянтової зелені (очні каплі), 30-процентний розчин альбуциду та ін.

При лікуванні гострих поверхневих кератитів і кератокон'юнктивітів А. Ф. Русинов (1962) з успіхом застосовував консервовану жовч великої рогатої худоби з добавкою новокаїну. Для цього від клінічно здорової тварини після забою беруть жовч і витримують при температурі плюс 2—4° протягом 2—3 діб, потім до неї добавляють 5% новокаїну.

Після обробки очей дезинфікуючими розчинами 3—4 краплі жовчі вводять піпеткою в кон'юнктивальний мішок. Цю процедуру повторюють щодня (краще увечері) протягом 2—4 днів.

При підгострих і хронічних кератокон'юнктивітах можна застосовувати кортизон. Цей препарат використовують у вигляді 1-про-центних крапель (2 рази на день) або 1-процентної мазі (раз на 1—2 дні).

Профілактика і заходи бор от ь б и. Для швидкого оздоровлення стада хворих кролів необхідна ізолювати від здорових і лікувати. Клітки, де перебували хворі тварини, а також інвентар слід старанно продезинфікувати 3-процентним розчином карболової кислоти або вогнем паяльної лампи.

У приміщеннях потрібно постійно підтримувати чистоту.: Не менш важливо забезпечувати кролів достатньою кількістю різноманітних вітамінних кормів. Тушки, шкурки і пух від забитих хворих тварин можна використовувати без обмежень.

Бронхосептикоз—захворювання слизових оболонок носа, і верхніх дихальних шляхів.

Етіологія. Збудник хвороби — Bordetella brorichiseptica.

Цей мікроб рухливий, являє собою невеличку, довжиною 2 μ і ши риною 0,4 μ паличку.

Епізоотологія. Захворювання дуже поширене у. кролівницьких господарствах. Сприяють виникненню захворювання фактори, що ослаблюють слизову оболонку носової порожнини (простуда, подразнення пилом, їдкими випаровуваннями). Зараження відбувається через органи дихання.

Клінічна картина. Захворювання найчастіше проходить у вигляді нежитю, рідше — у вигляді бронхопневмонії. При нежитю спостерігаються незначні серозні або слизові виділення з носа, які швидко проходять при усуненні несприятливих зовнішніх факторів. Загальний стан хворих кролів не порушується. При бронхопневмонії спостерігають слизові, а потім слизово-гнійні носові виділення.

Виділення ці змочують та склеюють волосся під носовими отворами, внаслідок чого утворюються вусики. Кріль тре ніс передніми лапами, шерсть на внутрішній їх поверхні змочується та склеюється в кіски, утворюючи зачоси. Іноді гнійний носовий секрет засихає навколо носових отворів, закупорює їх, що утруднює дихання, кріль починає дихати через рот.

При розповсюдженні інфекційного процесу на легені спостерігають прискорене дихання, підвищення температури тіла. При прослухуванні легень чути хрип та свист. Кролі погано їдять корм, мало рухаються, худнуть і нерідко протягом 1—2 місяців гинуть.

При розтині у носовій порожнині виявляють слизово-гнійний або гнійний секрет, слизова оболонка набрякла й почервоніла. Кровоносні судини трахеї іноді сильно наповнені кров'ю.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і в першу чергу за наявністю виділень із носа, враховуючи їхній характер: серозні або серозно-слизові виділення свідчать про простудний риніт або риніт, спричинений подразнюючими речовинами, слизово-гнійний та гнійний — про інфекційне захворювання.

Ураження легень при бронхосептикозі можуть бути подібні до уражень при пастерельозі, стафілококовій та інших септицеміях. Тому в сумнівних випадках необхідно проводити бактеріологічне дослідження.

Ураження легень при псевдотуберкульозі та аспергільозі мають інший характер.

Лікування. Внутрішньом'язово вводять пеніцилін по 2 тис. ОД на голову 3 рази на день протягом 2—3 днів. Крім того, можна рекомендувати введення в кожну ніздрю хворих кролів 5—6 крапель екмоновоциліну, розведеного фізіологічним розчином 1 : 2.

При наявності пневмонії протягом 3—4 днів підряд вводять внутрішньом'язово екмоновоцилін у дозі 20 тис. ОД на 1 кг ваги тварини.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять загальні протиепізоотичні заходи. Для профілактики захворювання важливе значення має недопущення впливу на організм кролів несприятливих зовнішніх факторів.

При виявленні захворювання необхідно видалити із стада усіх хворих кролів і продезинфікувати їхні клітки та інвентар; провести клінічний огляд всього стада і в подальшому провадити його не рідше одного разу в 7—10 днів. Хворих тварин найкраще забити на шкурку та м'ясо.

Тушки хворих кролів можуть бути використані в їжу людям; уражені органи підлягають знищенню. Шкурки кролів після висушування у закритому приміщенні та пух використовують без обмеження.

У неблагополучних господарствах протягом 20 днів провадять загальні обмежувальні заходи.

Туляремія. Це особливе чумоподібне захворювання свійських і диких «ролів та інших гризунів, а також багатьох сільськогосподарських тварин. На туляремію хворіє і людина.

Етіологія. Збудник хвороби — Francisella tularensis. Цей мікроб являє собою маленьку, іноді кокоподібну паличку завдовжки 0,7 і завширшки 0,2—0,3 μ, має біполярні тільця, оточений ніжною капсулою.

У грунті збудник зберігається до 75 днів, у зерні — понад 133; при заморожуванні при мінус 10° — 7 днів.

Пряме сонячне проміння вбиває збудника протягом ЗО хв, висушування — протягом трьох днів, 0,1-процентний розчин формаліну — протягом 24 год, 1—З-процентіні розчини лізолу — протягом З хв, 50-процентний спирт — до 5xв.

Епізоотологія. Носіями мікроба туляремії є водяні щури, дикі кролі та інші гризуни, які звичайно і заносять інфекцію в господарство. Захворювання від хворих до здорових передається через кровососних членистоногих (ґедзів, мух-жигалок, кліщів дермаценторів, щурячих кліщів та ін.). Серед свійських кролів захворювання передається через кролячі воші і блохи; можливе зараження через ураження шкіри і слизових оболонок, а також через воду і траву, забруднені хворими гризунами. Хворі кролі можуть бути джерелом зараження людей, частіше обслуговуючого персоналу (при зніманні шкурок з хворих кролів, обробці тушок та ін.).

Патогенез. Потрапивши в організм кроля, мікроби проникають у лімфатичні шляхи, потім у лімфатичні вузли і спричиняють запальний процес, що призводить до нагноєння. При проникненні в кров збудник заноситься в селезінку і печінку, де спричиняє утворення гнійничків.

Клінічна картина. Туляремія у кролів протікає нехарактерно, присимптомах, подібних до псевдотуберкульозу, блукаючої піємії та хронічного ластерельозу. У диких кролів і зайців типовим є сильне збільшення та ущільнення шийних, підщелепних, підм'язових і пахвинних лімфатичних залоз.

У деяких випадках туляремія у кролів може протікати безсимптомно. Гострий перебіг туляремії триває до 4—6 днів, а хронічний — 30 і більше.

При розтині в типових умовах виявляють сильне збільшення лімфатичних вузлів, які утворюють так звані бубони. В гострих випадках у селезінці, печінці, очеревині, в легенях помітно множинні, дрібні, а у хронічних випадках великі (до 5 мм) вогнища некрозу у вигляді сіруватих вузликів, які не підвищуються над поверхнею органів.

Діагноз. На підставі клінічних ознак і патологоанатомічної картини, особливо при нетиповому перебігу хвороби, поставити діагноз важко. Тому в усіх випадках при підозрінні на туляремію необхідно проводити бактеріологічне дослідження.

Профілактика та заходи боротьби. Хворих на туляремію кролів негайно забивають. Трупи загиблих і забитих кролів з шкурками спалюють.

Підозрюваних на захворювання і підозрілих на зараження ізолюють окремими групами. У господарстві проводять заходи по знищенню гризунів і кровосисних комах.

Клітки, годівниці та напувалки необхідно старанно очищати та дезинфікувати. Для цього застосовують 2-процентний розчин їдкого натру або калію; 3-процентний розчин ксилонафту; 3-процентний розчин креоліну, розчин хлорного вапна, в якому міститься 2% активного хлору, з розрахунку 1 л на 1 м2; 2-процентний розчин формальдегіду. Для знешкодження, крім хімічних засобів, можна також використовувати вогонь паяльної лампи та окріп.

Обслуговуючий персонал неблагополучних щодо туляремії господарств і робітники, зайняті на переробці шкіряної і хутрової сировини, повинні бути забезпечені спецодягом, дезінфекційними засобами і проінструктовані особами ветеринарно-санітарного і медичного нагляду про правила особистої профілактики.

Карантинні обмеження знімаються через 20 днів після останнього випадку одужання або загибелі тварин.

Псевдотуберкульоз — інфекційне захворювання. На початку виникнення воно протікає гостро, потім підгостро, а наприкінці набуває хронічного, затяжного характеру.

Етіологія. Збудник хвороби — мікроб Pasteurella pseudotu-beculosis, що являє, собою кокоподібну паличку завдовжки 0,6— 0,7 μ і завширшки 0,4—0,8 μ.

Пряме сонячне проміння вбиває збудника псевдотуберкульозу за ЗО хв, розсіяне — за 8 год, при температурі 60° він гине протягом 10 хв. Однопроцентний розчин карболової кислоти вбиває його за 5 хв; 2-процентний— за 2 хв; а 1-процентний розчин сулеми та 40-процентний спирт — блискавично.

Епізоотологія. Носіями збудника псевдотуберкульозу у природі є дикі кролі, зайці, хатні сірі миші і ховрахи. Від цих тварин і хворих кролів мікроорганізми потрапляють у корми, а звідти разом із кормовими масами і водою у травний тракт свійських кролів. Хворі кролі є основним джерелом поширення мікробів і забруднення підстилки і корму. Збудник може проникати в організм кролів не тільки через кишечник, але також і через статеві органи та органи дихання. До хвороби сприйнятливі кролі будь-якого віку.

Патогенез. Бактерії, що потрапили в організм тварини, проникають у лімфатичні шляхи і вузли, у стінку кишечника, печінку, селезінку, рідше в легені, нирки, піхву, матку і спричиняють запально-некротичіний процес в місцях осідання. В уражених місцях утворюються вузли, які спочатку складаються з лімфоїдних клітин та ексудату, а потім швидко піддаються сирнистому переродженню і некрозу. Некротизовані ділянки (вузли) містять кашкоподібну масу шаруватої будови; навколо них часто утворюється сполучнотканинна капсула.

Клінічна картина. Ознаки хвороби нехарактерні. Кролі втрачають апетит, стають малорухливими, пригніченими. Поступово розвивається прогресуюче схуднення і виснаження; вовна скуйовджена, без блиску. При хронічному перебігу нерідко спостерігається пронос, опухання лімфатичних вузлів, особливо мезентеріальних, які можна прощупати через черевні покриви. Хвороба часто супроводжується явищами гнійного кон'юнктивіту. Дуже часто наприкінці захворювання виникають напівпаралічі і паралічі. При гострому і підгострому перебігу хвороба триває до 4—8 днів, а при хронічному — 1—1,5 місяця.

При розтині характерною ознакою є наявність у кишечнику, особливо під серозною оболонкою тонкої і сліпої кишок, численних жовтуватого кольору вузликів завбільшки від просини до горошини. Іноді ці вузлики зливаються і утворюють гроноподібні горбки. У деяких випадках псевдоту-беркульозні вузлики мають форму зірки. У тканині печінки розсіяні численні круглі вузли завбільшки з горошину, що містять сирнисту масу. Селезінка збільшена, темно-червона, з численними псевдотуберкульоз-ними вузликами (рис. 7). У черевній порожнині міститься багато серозної рідини.

Іноді псевдоту-беркульозні вузлики спостерігаються в нирках, легенях, матці і піхві. Особливо сильно уражуються брижові лімфатичні вузли, які здаються дуже збільшеними і нерідко досягають величини горіха.

Діагноз. Поставити діагноз на псевдотуберкульоз на підставі клінічних ознак «є завжди вдається. Підозрою є зниження апетиту, млявість і прогресуюче схуднення при одночасній відсутності кишкових розладів.

При наявності в господарстві кількох підозрілих на псевдотуберкульоз кролів доцільно одного з них забити для патологоанатомічного розтину.

Точний діагноз хвороби встановлюють на підставі бактеріологічного дослідження. Матеріалом для цих досліджень є кал, слизові витікання з носа.

При патологоанатомічній діагностиці псевдотуберкульоз необхідно відрізняти від туберкульозу, туляремії та кокцидіозу. При туберкульозі вузлики не мають характерної для псевдотуберкульозу зірчастої форми; червоподібний відросток не збільшений; найчастіше бувають ураженими легені.

При туляремії вузлики знаходять у печінці та селезінці. Вони меншого розміру і не виступають над поверхнею органа. Найчастіше збільшуються шийні, підпахвинні, тазові та пахвинні лімфатичні вузли, кишечник не уражений; червоподібний відросток не збільшений.

При кокцидіозі вузлики знаходять лише в печінці та кишечнику, в останньому — не більші за просину. Вони не мають зірчастої форми. Лімфатичні вузли звичайно не збільшені.

Лікування не розроблене.

Профілактика та заходи боротьби. Хворих на псевдотуберкульоз кролів забивають і закопують або спалюють; проводять старанну дезинфекцію 1 — 2-процентним розчином формальдегіду або карболової кислоти, 3—5-процентним розчином креоліну або лізолу.

У господарстві встановлюють карантин на три тижні, рахуючи від останнього випадку видужання, загибелі або вимушеного забою, але в окремих випадках цей строк може бути збільшений залежно від місцевих умов господарства.

Щоб запобігти занесенню в господарство псевдотуберкульозу, новозавезених кролів витримують на карантині.

Туберкульоз. Це хронічне захворювання кролів, що характеризується ураженням кишечника, легень, рідше — нирок.

Етіологія. Збудником туберкульозу кролів є туберкульозні мікроби рогатої худоби — Mycobacterium tuberculosis bovis або птиці — Mycobacterium tuberculosis avis.

Туберкульозні мікобактерії — це тонкі, прямі або злегка зігнуті із закругленими краями палички, завдовжки — 1,5—4 μ і завширшки 0,2—0,5μ.

Туберкульозні бактерії досить стійкі проти впливу зовнішніх факторів, проте пряме сонячне проміння вбиває їх за 7г—4 год, а розсіяне — протягом 10—40 днів. При температурі 60° вони гинуть через 10—60 хв, при температурі 100°—"моментально. У калі збудник зберігається близько двох років, у воді — 5 місяців, у грунті — 7 місяців.

4—5-процентний розчин формаліну вбиває бактерії за 12 год, 5-процентний розчин карболової кислоти — за 24—48, а розчини креозолу та хлораміну — за 6 год.

Епізоотологія. На туберкульоз хворіють головним чином молоді тварини. Найпоширенішою є кишкова форма туберкульозу. Найчастіше кролі заражаються бичачим і рідше — пташиним типом туберкульозу.

Основним джерелом інфекції є хворі тварини, які виділяють бактерії і заражають ними приміщення, інвентар, повітря, воду траву та ін.

Кролі найчастіше заражуються при згодовуванні їм сирого незбираного або збираного молока від хворих на туберкульоз корів або заражених ними кормів, при утриманні в одному приміщенні з хворими на туберкульоз тваринами (крапельна або пилова інфекція). Основні шляхи зараження — травний тракт й органи дихання.

Патогенез. Прониклі в організм кроля бактерії спочатку потрапляють в лімфатичні шляхи і вузли, а потім у різні органи.

У місцях їх осідання і розмноження розвивається запальний процес, що призводить до виникнення безсудинного утворення — туберкули (горбочка). Внаслідок відсутності живлення і токсичної дії отрути, що виділяють бактерії, клітини туберкул гинуть, розпадаються і перетворюються в сирнисту масу, яка потім обвапновується. З туберкули лімфатичними шляхами мікроби можуть проникати в інші місця і спричиняти утворення нових туберкульозів.

Клінічна картина. Захворювання може протікати в легеневій і кишковій формах. При легеневій формі спостерігається поступово посилюваний кашель, прискорене дихання, поступове схуднення тварини до виснаження. Через 1—3 місяці кролі гинуть.

При кишковій формі туберкульозу у кролів періодично з'являється пронос, апетит знижений, кролі швидко худнуть, виснажуються і гинуть.

При розтині кишечника, найчастіше клубової і сліпої кишок, виявляються невеликі, завбільшки з горошину, горбочки, в місцях, де горбочки розпалися, слизова оболонка кишечника вкрита виразками. Брижові лімфатичні вузли дуже збільшені. Уражені нирки характеризуються наявністю численних туберкульозних горбочків.

При легеневій формі у легенях виявляють велику кількість білувато-сірих вузликів завбільшки від просини до горошини й ущільнені темні ділянки (рис. 8). Часто аналогічні вузлики виявляють на плеврі і діафрагмі.

Д і а г н о з за клінічними ознаками встановити важко, оскільки ознаки цієї хвороби у кролів мало характерні. Тому для встановлення хвороби за життя тварин вдаються до бактеріологічної діагностики. Матеріалом для досліджень є кал, слизові витікання із носа. Враховують також патологоанатомічні зміни внутрішніх органів. При цьому туберкульоз кролів, особливо кишкову форму, необхідно відрізняти від псевдотуберкульозу. При псевдотуберкульозі переважно уражуються органи черевної порожнини, сильно збільшується червоподібний відросток, характерна зірчаста форма вузлів, порівняно рідко спостерігається одночасне ураження легень.

Профілактика- та заходи боротьби. Через те що кролі найчастіше заражаються туберкульозом при згодовуванні молока від хворих на туберкульоз корів або при спільному утриманні з ураженою туберкульозом птицею, необхідно усунути можливість такого зараження і створити для кролів найкращі зоогігієиічні умови утримання і повноцінної годівлі. При виникненні в господарстві захворювання кролів на туберкульоз необхідно провести загальну туберкулінізацію. Усіх тварин, що позитивно реагують на туберкулін, забивають.

Тушки від забитих хворих тварин при наявності тільки місцевих уражень після видалення уражених органів і ділянок можуть бути використані в їжу після проварювання протягом двох годин; при гєнералізованому ураженні тушки знищують. Шкурки і пух можна використовувати без обмежень.

У господарстві проводять дезинфекцію. Для цього можна застосувати 20-процентний гарячий розчин їдкого натру, 20-процентну суспензію свіжогашеного вапна, освітлений розчин хлорного вапна, що містить 3% їдкого натру і 3% формальдегіду. На неблагополуч-них фермах проводять загальні протиепізоотичиі заходи.

На неблагополучне господарство накладають карантин до остаточного видужання тварин. Благополучним господарство вважають через рік після останнього випадку захворювання.

Некробактеріоз. Для цього захворювання характерним є ураження порожнини рота або підшкірні абсцеси на різних частинах тіла.

Етіологія. Збудником хвороби є бактерія Sphaeroforus necrophorus. Розрізняють дві морфологічні форми цього мікроорганізму: короткі форми і довгі нитки. Довжина нитки досягає від 10 до 100 μ; крім довжини, вони характеризуються вигнутістю. Короткі форми бактерій розміром 1,5 μ завдовжки і 0,5 μ завширшки спостерігаються рідше.

При температурі 60° бактерії гинуть за 30 хв. Пряме сонячне проміння вбиває їх в емульсії за 12 год; у зовнішньому середовищі збудник зберігається порівняно довго: у фекаліях тварин — до 50 діб, у сечі — до 15, на поверхні грунту, порослому травою, — до 10 днів.

2,5-нроцентиий розчин формаліну, 2,5-процентний розчин креоліну, 0,5-процентний розчин карболової кислоти вбивають їх за 10—13 хв.

Епізоотологія. Хвороба спостерігається скрізь. Носіями збудника її є сільськогосподарські тварини, в кишечнику яких знаходяться бактерії некрозу.

Цим збудником можуть забруднюватися пасовища, трава, яку використовують як корм і підстилку для кролів. Тому захворювання це спостерігається звичайно влітку.

Хворі «ролі також є джерелом поширення інфекції, особливо при спільному утриманні їх із здоровими. Звичайно кролі заражуються через ушкоджений шкірний покрив і слизові оболонки.

Патогенез. Прониклі в організм кроля бактерії розмножуються «а місці заглиблення і спричиняють некроз тканини.

З некротичного вогнища бактерії проникають у кров і заносяться нею в різні місця організму, де осідають і також спричинюють некротичні вогнища.

У місцях ураження некротичний процес поширюється і на навколишні тканини. Внаслідок некрозу життєво важливих органів більшість хворих тварин гине.

Клінічна картина. Найчастіше ураження спостерігається в місцях заглиблення бактерій, переважно на губах і нижній поверхні лапок. В уражених місцях спочатку з'являється різко обмежене ущільнення тканини, при цьому відмічається сильно виражена болісність. Потім ущільнена тканина змертвіває, утворюється характерна, дуже болісна, частіше кровоточива виразка з нерівними, трохи піднятими над поверхнею шкіри краями і твердим салоподібним дном. В ущільненій тканині язви часто виявляють дрібні некротичні вогнища, наповнені клейкою гноєподібною або ж сиро-подібною білуватою масою. Вогнища змертвіння поширюються на глибше лежачі тканини, в тому числі на кістки та суглоби, внаслідок чого іноді відпадають окремі фаланги пальців або їх частини.

При ураженні губ захворювання протікає більш гостро. Губа навколо ураженого місця набрякає, стає твердою і дуже болісною. Кріль не може їсти корму. Незабаром ураження з губ переходить на внутрішню поверхню щік, які набувають темно-червоного забарвлення. Надалі процес охоплює нижню частину голови, передню частину шиї і ділянку грудної клітки. Ураження у вигляді гнійно-некротичних вогнищ можуть бути у підшкірній клітковині і внутрішніх органах.

З п'ятого дня хвороби виникають загальні явища: втрата апетиту, витікання з рота і слизові виділення з носа, гарячковий стан з підвищенням температури на 1 —1,5°, прискорене дихання, кролі стають млявими і на 12—16-й день гинуть.

При розтині, крім змертвіння на місцях ураження, нерідко виявляють вогнища змертвіння у внутрішніх органах, найчастіше в легенях, печінці, нирках, селезінці і шийних лімфатичних вузлах.

У грудній порожнині виявляють каламутний кров'янистий ексудат, легені набряклі, окремі ділянки їх ущільнені, темного кольору.

Діагноз. Діагностувати захворювання легко, оскільки клінічні ознаки і патологоанатомічна картина характерні, особливо при ураженні губ.

Окремі ураження при некробактеріозі можуть нагадувати ураження при стафілококозі, особливо якщо вони локалізуються під шкірою або на нижній поверхні кінцівок кроля.

Щоб їх відрізнити, необхідно мати на увазі, що при некробактеріозі вогнища змертвіння найчастіше локалізуються на губах та в ротовій порожнині, не мають капсули, виступають над поверхнею ураженої ділянки; звичайно вони вкриті і виразками, іноді — тонкими плівками фібрину.

Навколо вогнищ, що містяться в печінці, печінкова тканина почервоніла. При стафілококозі абсцесів у порожнині рота звичайно не буває, вони мають щільну сполучну тканину, не вкриваються виразками (крім тих, що знаходяться на нижній поверхні кінцівок) і плівками фібрину; оточуюча тканина — без змін.

У сумнівних випадках для поставлення остаточного діагнозу необхідно проводити бактеріологічне дослідження. Для цього в лабораторію надсилають труп або шматочки з уражених місць. Матеріал слід надсилати у щільно закритих пробірках з стерильним вазеліновим маслом.

Лікування. Після попереднього очищення і дезинфекції уражених місць старанно видаляють всю змертвілу тканину. Як дезинфікуючі засоби для обробки уражених ділянок рекомендуються 3-процентний розчин марганцевокислого калію, 5-процентний перекис водню, 10-процеитний розчин мідного купоросу, 10-процантнкк розчин йоду. Таке лікування слід проводити через кожні 2—3 дні.

При наявності підшкірних абсцесів після розтину і видалення змертвілих тканин рану потрібно щодня промивати 10-процентним розчином мідного купоросу, розчином перекису водню або розчином марганцевокислого калію.

При ураженні губ в ущільнену ділянку вводять розчин пеніциліну, який містить 15000—20000 ОД в 1 мл розчину.

Одночасно з місцевим лікуванням внутрішньом'язово вводять (з розрахунку на 1 кг ваги кроля): 1-процентний розчин біоміцину— 2 мл, пеніциліну — 15000—20000 ОД або дають сульфаніламідні препарати у дозі 5 мг на 1 кг ваги кроля.

Профілактика та заходи боротьби. Для запобігання захворюванню необхідно стежити за тим, щоб у клітках кролів не було гострих предметів, якими вони могли б травмуватися.

На початку захворювання хворих тварин слід виділити і перевестит в ізолятор. Приміщення, де перебували кролі, старанно очищають і дезинфікують. Кращими дезинфікуючими засобами є 1-процентні розчини карболової кислоти і формальдегіду, 3-процентний розчин креоліну, 5-процентний розчин лізолу. Трупи спалюють або закопують па скотомогильнику. Карантин знімають через 21 день після останнього випадку видужання або загибелі тварини.


Використана література

1. Болезни кроликов. А. П. Гончаров. К., «Урожай», 1976, стр. 152 (на украинском языке).

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий