При зовнішньому огляді, патологоанатомічному розтині, визначенні абсолютної та відносної маси органів щурів з ГМГ ніяких змін відносно контролю не було виявлено.
Проведено гістологічне та гістохімічне дослідження органів тварин – серця, легенів, печінки, нирок, шлунку та кишківнику, сім’яників, передміхурової залози, сітківки ока та головного мозку. Більш детально вивчена мікроскопічна структура серця, легенів, нирок та печінки. Вибір саме цих органів зумовлений їх активною участю в функціонуванні серцево-судинної системи та (для печінки і нирок) – в обміні ГЦ. Дослідження тварин з ГМГ виявило наявність суттєвих ушкоджень судинного русла, ознак гемоциркуляторних розладів та альтеративних змін паренхіми окремих органів, вірогідно гіпоксичного та метаболічного генезу.
В міокарді тварин з ГМГ просвіт інтрамуральних судин розширений, заповнений кров’ю, в частині артерій середнього та малого калібру і вен відмічаються ознаки ушкодження стінки у вигляді набряку ендотеліоцитів та плазматичного просочення медії, стази та тромбози, які, за даними гістохімічного дослідження, відповідають давнині утворення 18-24 години та більше. В окремих місцях кардіоміоцити мають ознаки вогнищевих, переважно зворотних, сегментарних та субсегментарних контрактурних змін I – III ступеня (рис.2).
У тварин, яких лікували ВМК та ПП-1, вже через 10 діб відмічались позитивні зрушення структури міокарду, головне – не знайдені артеріальні та венозні тромбози. Разом з тим залишкові зміни були більш вираженими за лікування ПП-1. 20-ти добове лікування в обох випадках практично повністю нормалізувало структуру міокарду. При 10-добовому лікуванні тварин з ГМГ за допомогою ОД гістопатологічні зміни не зменшились, навіть відбулось їх наростання, а через 20 діб у таких тварин в міокарді спостерігались вже незворотні зміни (рис 3). Ці дані свідчать про те, що повноцінна дієта (ОД) є недостатнім фактором для лікування синдрому ГГЦ.
В легенях тварин з експериментальною ГМГ на 15 добу спостереження відмічаються судинні порушення без ознак ушкодження паренхіми. В міжальвеолярних перетинках судини повнокровні, в частині артеріальних та венозних судин відмічаються стази і тромбози. Стінка окремих артерій потовщена, клітини м’язевої оболонки її набряклі, ендотеліоцити місцями розташовані частоколом, частина з них збільшена в розмірах, набрякла. Певні гістологічні зрушення за ГМГ відбуваються також в структурі бронхіального дерева, міжальвеолярних перетинках, нервових та лімфатичних утвореннях легень (рис.4).
Лікування ВМК та ПП-1 протягом 10 діб виявилось досить ефективним: за введення ВМК структура легень практично не відрізнялась від норми, а після лікування ПП-1 мікроскопічна картина лише незначно відрізнялася від контролю. Лікування тварин ОД було менш ефективним: тільки через 20 діб мікроскопічна структура легенів щурів набула нормального вигляду.
В нирках за ГМГ відмічені такі зміни. Клубочки приблизно однакових розмірів, повнокровні, базальна мембрана їх капілярів тонка, в отворах мікросудин знаходиться значна кількість еритроцитів. Стінка окремих артерій набрякла, потовщена, отвір артеріальних судин розширений, переповнений кров’ю, в деяких артеріальних та венозних судинах виявлено тромби, “вік” яких становить 18-24 години та більше. Епітеліальні клітини проксимальних звивистих канальців мають ознаки розповсюджених виражених дистрофічних змін, відмічаються окремі вогнища некрозу (рис. 5). Вказані відхилення, індуковані в нирках за ГМГ, близькі до тих що описані в
Через 10 діб лікування ВМК мікроскопічна будова нирок практично не відрізнялась від контролю, а у тварин, що лікувалися препаратом ПП-1 – майже нормалізувалася: спостерігались незначний мезангіальний набряк та залишкові дегенеративні процеси у канальцевому епітелії. Через 20 діб лікування тварин з ГМГ введенням ВМК та ПП-1 будова нирок не відрізнялася від контролю. При застосування ОД явні патологічні зміни в нирках відмічалися навіть через 20 діб лікування.
В печінці щурів, крім ознак ушкодження стінки поодиноких судин з периваскулярною вогнищевою лейкоцитарною інфільтрацією, відмічались виражена розповсюджена альтерація гепатоцитів, що мала характер як стеатозу та дистрофічних змін, так і окремих вогнищ переважно моноцелюлярного некрозу. Місцями спостерігалось венозне повнокрів’я печінки, фіброз та склероз міжчасточкових перегородок. Поряд з жировою дистрофією в окремих гепатоцитах відмічались ознаки гіаліновокраплинної дистрофії у вигляді брилуватих та сітчастих еозинофільних включень у цитоплазмі.
Лікування тварин з ГМГ введенням ВМК та ПП-1 виявилось доволі ефективним: вже через 10 діб під дією ВМК структура печінки практично не відрізнялася від такої у тварин з груп інтактного контролю, в той час як після лікування ПП-1 збереглися незначні відхилення. Позитивний лікувальний вплив ВМК був виявлений при дослідженні і інших органів.
ВИСНОВКИ
В дисертаційній роботі експериментально обгрунтовується доцільність застосування нового вітамінно-мікроелементного комплексу для профілактики та лікування гіпергомоцистеїнемії.
1. У білих нелінійних щурів з гострою та хронічною моделлю ГГЦ, викликаною введенням L-метіоніну, так само, як і з гіповітамінозно-метіоніновою моделлю, реєструється значне підвищення рівню гомоцистеїну (в 4,5-5,1; 2,2; 11-13 разів, відповідно) в плазмі крові, виникають явища оксидативного стресу – вміст малонового діальдегіду в крові, печінці та нирках підвищується на 65,8; 57,0; 20%, відповідно, кетогруп білків на 57,6; 84,8; 46,7%, відповідно, гідропероксидів в печінці на 37,8%, в нирках – на 40,8%. За гіповітамінозно-метіонінової ГГЦ формується ендотоксикоз – рівень молекул середньої маси в крові підвищується на 53,6%.
2. На моделі гострої ГГЦ, викликаної L-метіоніном, 10-добове внутрішньошлункове введення щурам ВМК значно зменшувало рівень гомоцистеїну в плазмі крові (2,86±0,26 мкг/мл, в контролі ГГЦ – 8,26±1,53 мкг/мл). За цим показником ВМК вірогідно переважав препарат порівняння ПП-2 (3,86±0,32 мкг/мл) та дорівнював ПП-1.
3. Лікувально-профілактичне введення білим щурам з моделлю хронічної метіонінової ГГЦ вітамінно-мікроелементного комплексу протягом 15 діб практично нормалізувало рівень гомоцистеїну (знизився з 3,70±0,30 мкг/мл до 1,87±0,23 мкг/мл), а також зменшувало вміст малонового діальдегіду в сироватці крові (з 17,80±0,95 до 13,20±0,88 мкмоль/л) і кетогруп білків (з 60,3±2,5 до 42,8±2,0 мкг/100мг білка). За двома останніми ефектами ВМК вірогідно переважав ПП-1 (15,90±0,74 мкмоль/л та 55,3±2,6 мкг/100мг білка, відповідно) і дорівнював ПП-2.
4. В умовах сформованої хронічної метіонінової ГГЦ щодобове внутрішньошлункове введення ВМК протягом 3 діб нормалізувало вміст гомоцистеїну в плазмі крові білих щурів (1,44±0,19 мкг/мл), малонового діальдегіду (14,20±0,83 мкмоль/л) та кетогруп білків (50,5±2,5 мкг/100 мг білка) в сироватці крові. Дія ВМК була тотожною такій ПП-2 та переважала ефект ПП-1 (за рівнем малонового діальдегіду та кетогруп білків).
5. На моделі гіповітамінозно-метіонінової ГГЦ щодобове введення ВМК протягом 4 діб нормалізувало вміст гомоцистеїну в плазмі крові білих щурів (рівень знизився з 19,20±2,60 до 0,86±0,12 ), а після дії ПП-1 – до 1,58±0,21 (при 1,43±0,26 мкг/мл у інтактних тварин). Препарат порівняння ПП-2 нормалізував цей показник лише на 10 добу.
6. Застосування ВМК у білих щурів з гіповітамінозно-метіоніновою ГГЦ на 4 добу нормалізувало вміст молекул середньої маси (рівень зменшився з 0,424±0,016 до 0,276±0,020 од), а на 10 добу – рівень малонового діальдегіду, кетогруп білків, гідроперекисів в сироватці крові, печінці та нирках. За цими показниками ВМК дорівнював ПП-2 та вірогідно перевищував ПП-1.
7. У білих щурів з гіповітамінозно-метіоніновою ГГЦ реєструються морфологічні ознаки ушкодження судинного русла (повнокрів’я, набухання стінки судин, десквамація ендотелію, тромбоз окремих судин різної давнини та інші), паренхіми печінки та нирок гіпоксичного та метаболічного характеру (дистрофія, стеатоз, гломерулосклероз та інші). Лікування ВМК при цій патології відновлює структуру судин та органів на 10 добу, а при використанні ПП-1 на 20 добу.
8. Механізм лікувально-профілактичної дії ВМК, ймовірно, обумовлений в першу чергу зниженням в плазмі крові ГЦ за рахунок прискорення його метаболізму під впливом вітамінів та мікроелементів.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1. За механізмом дії сучасні засоби лікування ГГЦ доцільно поділити на 4 групи: а) прямої гіпогомоцистеїнемічної дії (активують обмін ГЦ чи сприяють екскреції його з сечею); б) з опосередкованою гіпогомоцистеїнемічною активністю (знижують потребу в S-аденозилметіоніні або мають нез’ясований механізм впливу); в) засоби, дія яких спрямована на корекцію ускладнень, викликаних ГГЦ; г) комбіновані препарати, що в одній лікарській формі містять речовини з різним механізмом дії.
2. При станах, що супроводжуються підвищеним вмістом гомоцистеїну в плазмі крові, з лікувальною метою слід застосовувати новий вітамінно-мікроелементний комплекс (вітаміни В6, В9, В12, цинк, хром, ванадій).
СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Пентюк О.О., Луцюк М.Б., Постовітенко К.П., Артемчук М.А., Асачова О.С., Призимирська Т.В. Гіпергомоцистеїнемія: моделювання та вплив на стан судинної системи в експерименті // Досягнення біології та медицини. - 2004. – Т.3, №1. - С.35-38. (Здобувач провів експериментальні дослідження на моделі хронічної ГГЦ, статистичну обробку отриманих результатів, написав висновки).
2. Постовітенко К.П., Пентюк О.О., Луцюк М.Б., Призимирська Т.В., Артемчук М.А., Андрушко І.І., Чехун В.Ф., Чорнопищук О.Л. Біохімічні зміни в крові, печінці та нирках при експериментальній гіпергомоцистеїнемії за її лікування вітамінами та вітамінно-мінеральним комплексом // Вісник Вінницького національного медичного університету. - 2005. - Т.9, №2. - С.222-227. (Здобувач провів випробовування ВМК на моделі гіповітамінозно-метіонінової ГГЦ та узагальнив результати).