ПВКГ та стан симпато-адреналової системи. Безумовно, неможливе ізольоване функціонування або зміна лише ендокринної ланки адаптаційної системи, також немає змоги й чітко розмежувати стрес-реалізуючу та стрес-лімітуючу системи організму. Тому проведені додаткові дослідження САС, яка грає провідну роль у забезпеченні постійності внутрішнього середовища організму, процесах гомеорезиса, нормальної фізичної та психічної діяльності людини.
Результати аналізу виявили, що при ПВКГ має місце активація обох ланок симпато–адреналової системи: гормональної (збільшення вмісту адреналіну на 31 %) та медіаторної (збільшення вмісту норадреналіну на 78 %). Змінено й вміст попередників катехоламінів: дофаміну – збільшено на 27 %, а ДОФА – знижено на 22 %. Але функціональний стан САС відображають не стільки абсолютні показники катехоламінів, скільки їх співвідношення. Порушення темпу біосинтезу катехоламінів призвело до порушення рівноваги між гормональним та медіаторним компонентами САС у вигляді переважання медіаторної (нервової) ланки (співвідношення А/НА знизилося на 26,1 %). Збільшення коефіцієнтів НА/ДА на 30 % та ДА/ДОФА на 60 % при ПВКГ порівняно з контролем свідчить про інтенсифікацію біосинтезу норадреналіну з дофаміну та дофаміну з ДОФА. Здійснення цих процесів на тлі значного зниження резервних можливостей симпато-адреналової системи (співвідношення ДОФА/А+НА+ДА при глаукомі знизилося на 44 %) сигналізує про вичерпаність механізмів адаптації, оскільки відповідає стадії виснаження загального адаптаційного синдрому (за класифікацією Г. Сельє). Виявлені зміни не мають чіткої ґендерної різниці, збільшуються в міру старіння організму, при прогресуванні ПВКГ. Так, на початковій стадії захворювання відзначається зниження коефіцієнту ДОФА/А+НА+ДА і у чоловіків і у жінок на 31,3 %, а в термінальній – на 50 %.
Вміст КА, біотрансформація їх попередників пов’язані також із типом захворювання. При гіповолемічному типі глаукоми рівень А вищий на 23,8 % у чоловіків і на 26,3 % у жінок порівняно з гіперволемічним типом глаукоми, а рівень НА знижується, відповідно на 16,3 та 19,9 %. Кількість ДА при гіповолемічному типі у чоловіків збільшується на 20,1 %, у жінок - на 16,3 %. ДОФА знижується, відповідно, на 15,8 та 18,7 %. Вивчення коефіцієнту ДОФА/А+НА+ДА показало, що при гіповолемічному типі глаукоми у чоловіків його рівень зменшився порівняно з гіперволемічним типом на 27,3 %, а у жінок – на 33,3 %. Таким чином, одержані дані свідчать, що при гіперволемічному типі глаукоми дисфункція САС здійснюється за типом патологічної адаптації з помірним зниженням адаптаційних можливостей організму. При гіповолемічному типі – за дисоційованим типом, з виснаженням резервних можливостей організму. Але в обох випадках простежується напруга функціонального стану САС з переважанням нервової ланки. Постійна напруга нервової ланки САС неминуче призводить до її виснаження і сприяє розвитку нейродегенеративних процесів в органах і тканинах.
Ще одним ефектом стресреакції є пряма або опосередкована активація вільнорадикального окислення ліпідів. У сукупності зі збільшенням рівня А та НА це може служити пусковим фактором розвитку ліпідного дистрес– синдрому.
Ліпідний дистрес-синдром у хворих на ПВКГ: особливості, значення в клініці. Дослідження довели, що у хворих на ПВКГ мали місце достовірні зміни показників ліпідограми. Так, рівень загального холестерину (Хзаг.), порівняно з контрольною групою, збільшився на 23,2 %, кількість триглицеридів (ТГ) - у 1,8 рази, бета-ліпопротеїдів – на 33,4 %. Визначено зниження середнього рівня ліпопротеїдів високої щільності (ХС-ЛПВЩ) на 17,5 % та збільшення ліпопротеїдів низької щільності (ХС-ЛПНЩ) і ліпопротеїдів дуже низької щільності (ХС-ЛПДНЩ) відповідно на 41,0 і 82,5 %, порівняно з показниками контрольної групи. Виражена дисліпідемія супроводжується зміною коефіцієнта атерогенності (Ка), який розраховували за формулою А.Н. Клімова (1977):
Ка= (ХС-ЛПНЩ + ХС-ЛПДНЩ) / ХС-ЛПВЩ.
У хворих на глаукому Ка був збільшений у 1,7 рази. Подібні зміни спостерігаються у жінок і в чоловіків та посилюються при старінні. З кожним десятиріччям порушення ліпідного обміну прогресують. Спрямованість процесів однотипна, відміна від фізіологічного старіння лише у збільшенні абсолютних показників. Найбільш виражена різниця виявлена у віці до 60 років, коли при глаукомі у чоловіків Ка перевищував контрольні показники у 2,7 рази, а у жінок - у 2,5 рази. З віком інтенсивність змін знижується, але достовірно перевищує відповідні контрольні показники. У цілому виявлені відхилення свідчать про більш ранній початок атеросклеротичних процесів при ПВКГ та більш тяжкий перебіг, про наявність біохімічних змін, характерних для патологічного старіння. Порушення ліпідограми посилюються при прогресуванні глаукоми: у пацієнтів з ПВКГ III-IV стадії Ка на 41,9 % перевищує показник I-IIстадії. Також більш важкі порушення спостерігалися при гіповолемічному типі глаукоми. Ка при ішемічному типі у чоловіків був підвищений на 134,8 %, у жінок – на 94,4 % (порівняно з контрольною групою). При гіперволемічному типі ці показники підвищилися, відповідно, на 47,8 та 38,9 %. Ці дослідження ще раз підтверджують наявність біохімічної першооснови метаболічних порушень, наслідком якої є розвиток ПВКГ та необхідність ії корекції.
Але виявлені зміни є тільки однією складовою, яка формує ліпідний дистрес-синдром. Другим біохімічним інструментом перетворення ліпідного еустреса, характерного для фізіологічного стану, є порушення процесів ПОЛ та АОС. Вивчення процесів пероксидації показало збільшення при глаукомі вмісту ДК на 11,9 %, МДА - на 117,6 %, ТК – на 63,0 % порівняно з пацієнтами контрольної групи. Водночас вміст каталази при ПВКГ знижено на 37,5 %, вітаміну Е - на 26,6 %, вітаміну С - на 27,6 %.
Для оцінки рівноваги системи ПОЛ/АОС визначали перекисний інтегральний індекс за наступною формулою:
Перекисний інтегральний індекс = (ДК+ТК+МДА) / (Е+С+каталаза).
При глаукомі спостерігається збільшення перекисного інтегрального індексу на 100 %, що свідчить про виражений дисбаланс системи пероксидації за рахунок посилення процесів ПОЛ та ослаблення антиоксидантного захисту. Природно, що така інтенсивність утворення перекисів та вільних радикалів призводить до пошкодження генетично детермінованих органів, у нашому випадку – ока. Ґендерні відмінності не спостерігаються ні в основній, ні в контрольній групі. Проте вік впливає на інтенсивність процесів переокислення. Кожне десятиріччя супроводжується змінами в системі ПОЛ – АОС і в основній, і в контрольній групі. Але в контрольній групі збільшення продуктів переокислення (МДА в середньому на 10,0 %, ДК - на 25,0 %, ТК - на 22,5 %) компенсувалось активацією антиокислювальної системи, так що зберігалася біологічна рівновага. Тому фізіологічна інволюція не супроводжувалася формуванням ліпідного дистрес синдрому. Інтегральний індекс у віці до 60 років дорівнював 0,06, у віці 61 – 70 років – 0,07, після 71 року – 0,07. При ПВКГ з віком інтенсивність переокислення збільшується, а антиокислення – зменшується. Тому, якщо у віці до 60 років у пацієнтів з глаукомою інтегральний індекс збільшений на 50,0 %, то в наступному десятиріччі – на 71,4 %, а після 71 року – вже на 100 %. Отже, формуються умови для розвитку ліпідного дистресу, тобто патологічного старіння, метаболічних змін, характерних для ПВКГ.
Також більш виражені зміни в системі ПОЛ та АОС спостерігаються при ішемічному типі ПВКГ глаукоми (збільшення інтегрального індексу на 133,3 % при ішемічному типі та на 83,3 % при гіперволемічному типі порівняно з контролем). Тобто хронічний оксидантний стрес, котрий супроводжується вільнорадикальною активацією, здійснює токсичну дію на структури ока, зумовлює формування гіповолемічного типу ПВКГ, який відзначається більш вираженими метаболічними порушеннями, що характеризує його прогностично несприятливим.
Виявлені порушення залежать також від стадійності глаукомного процесу. Інтегральний індекс на І стадіі глаукоми перевищує контрольні показники на 50 %, на ІІ стадії – вже на 100 %, на ІІІ – на 150 %, а на IV – на 200 %. Тому зрозумілою є необхідність обов’язкового лікування ліпідного дистресу у хворих на ПВКГ.
Психовегетативний статус у хворих на ПВКГ, його роль в розвитку адаптаційних порушень. Поєднання ендокринної, вегетативної, ліпідної дисфункції, хронічного оксидантного стресу має взаємообтяжувальну дію, яка, особливо на тлі порушення зорової функції при ПВКГ, значно змінює можливості психічної адаптації індивіда. Оскільки емоційна поведінка та ментальний стан є критеріями, що відбивають процеси старіння нервової системи та її адаптаційні можливості, досліджено психосоматичний статус хворих на глаукому анкетними методами, які можуть без обмежень застосовуватися в клініці та дозволяють не тільки виявити наявність розладів, але й контролювати перебіг інволюційно-атрофічних процесів в організмі.
Встановлено, що у хворих на ПВКГ спостерігається стан емоційної лабільності у 73,6 %, ригідність нервових процесів - 90 %, високий рівень загальної тривожності - 77 % пацієнтів, середній та високий рівень особистісної тривожності відповідно в 47,8 та 26,1 % хворих, середній та високий рівні ситуативної тривожності відповідно в 53,8 та 30,8 % пацієнтів, зниження стресостійкості до низького рівня–у 43,1%, до середнього–у 36,9%.
В контрольній групі емоційна лабільність простежувалася лише у 26,7 % пацієнтів, ригідність не спостерігалася зовсім. Більшість пацієнтів контрольної групи мала середній рівень загальної та особистісної тривожності й низький рівень ситуативної тривожності. Низький рівень стресостійкості спостерігався лише у 3,3 % пацієнтів контрольної групи. Більшість із них (63,3 %) мала середній та високий (33,4 %) рівні стресостійкості. Отримані дані дозволяють трактувати глаукому як захворювання, що проходить на фоні особливого психосоматичного стану, який відбиває прогресування інволютивних процесів та формування психовегетативного синдрому.