Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені на: науково-практичній конференції з міжнародною участю “Актуальні питання тканинної терапії та перспективи застосування природних біологічно активних речовин у сучасній медицині” (Одеса, 2003); V науково-практичній конференції “Сучасні проблеми клінічної фармакології, імунопрофілактики та імунотерапії” (Київ, 2004); ІV Українській науково-практичній конференції з міжнародною участю з клінічної фармакології (Вінниця, 2004); ІІ Міжнародному медико-фармацевтичному конгресі “Ліки та життя” (Київ, 2005); науково-практичній конференції з міжнародною участю “Нове в офтальмології”, присвяченій 130-річчю з дня народження академіка В.П. Філатова (Одеса, 2005); Міжнародному медико-фармацевтичному конгресі “Ліки та життя” (Київ, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю “Сучасні досягнення фармацевтичної науки та практики” (Запоріжжя, 2006).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 15 наукових робіт, з них – 6 статей у фахових наукових виданнях, рекомендованих ВАК України, 2 Деклараційні патенти на винахід та 7 тез у матеріалах з’їздів, конгресів, науково-практичних конференцій різних рівнів.
Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 156 сторінках машинописного тексту і складається з вступу, огляду літератури, основних методів дослідження, 5 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, загальних висновків, практичних рекомендацій і списку використаних джерел, перелік яких містить 329 найменувань, з них 219 кирилицею та 110 – латиною. Робота ілюстрована 27 рисунками і 24 таблицями.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали та методи дослідження. Досліди проведені на 120 статевозрілих білих щурах обох статей лінії Вістар масою 170-230 г, 100 білих нелінійних мишах масою 18-22 г, на 36 кролях породи Шиншила масою 2,6-4,5 кг, які утримувалися в стандартних умовах віварію при вільному доступі до води і їжі та згідно протоколу №13 від 31.10.2006 р. Комісії з питань етики НМУ імені О.О. Богомольця.Для проведення досліджень застосовували препарати: доксорубіцин-КМП (ВАТ “Київмедпрепарат”, Україна, з 2006 р. – корпорація “ARTERІUM”), натрію фторид (“Гриндекс”, Латвія), тіотриазолін (АТ “Галичфарм”, Україна, з 2006 р. – корпорація “ARTERІUM”).
Визначення гострої токсичності доксорубіцину і натрію фториду проводили при внутрішньоочеревинному (в/о) введенні мишам після попереднього розчинення у воді для ін’єкцій. Для визначення ДЛ50 застосовували метод В.Б. Прозоровського (1998). Враховували показники, які можуть бути застосовані для оцінки токсичного ефекту відповідно до Методичних рекомендацій ДФЦ МОЗ України (Київ, 2001).
Вибір режиму дозування доксорубіцину, натрію фториду був обґрунтований результатами пошукової роботи і літературних даних (Гольдберг Л.Е. и соавт., 1983; Дьяченко В.Ю., 1990; Капелько В.И. и соавт, 1990; Shan K. et al., 1996; Head K. et al., 2001; Давыдова Е.В., 2003). Дози тіотриазоліну були також визначені здобувачем на підставі аналізу даних наукової літератури (Беленичев И.Ф., 1991; Визир А.Д., 1997; Піняжко О.Р., 1998; Болгов Д.М., 2002; Мазур И.А. и соавт., 2005).
У гострому експерименті (наркоз – уретан 1 мг/кг) у всіх кролів проведено комплексне дослідження функціонального стану системи кровообігу з використанням метода катетеризації лівого шлуночка серця (ЛШС) для визначення максимального тиску лівого шлуночка (Рmax) та метода термодилюції для визначення хвилинного об’єму крові (ХОК). Ці показники, а також системний артеріальний тиск (САТ) у стегновій артерії та частоту серцевих скорочень (ЧСС) реєстрували на приладі НР VІRІCUAComponentMonitoringSystem, HewlettPackard (США). Серцевий індекс (СІ мл/м2/хв), систолічний індекс (СиІ мл/м2), загальний периферичний опір судин (ЗПО дин/сек/см3), робочий індекс лівого шлуночка (РІЛШ кгм/м2), робочий ударний індекс лівого шлуночка (РУІЛШ кгм/м2), дебіт серця (Д мл/с) визначали розрахунковим методом.
Модель антрациклінового ушкодження серця у кролів здійснювали шляхом в/в введення (у вушну вену) доксорубіцину в дозі 3 мг/кг маси один раз на тиждень протягом 4-х тижнів (Капелько В.И., Попович М.И., 1990; Ниженковская И.В., 1999). Тіотриазолін вводили за 1 год до введення доксорубіцину в/м щоденно у дозі 125 мг/кг маси протягом 4-х тижнів. Така доза тіотриазоліну була визначена на основі аналізу даних наукової літератури (Стец В.Р., Мазур И.А., 1993; Піняжко О.Р., 1998; Бибик В.В. и соавт., 2000) та проведених досліджень з антитоксичних властивостей препарату.
Доксорубіцинову кардіоміопатію на щурах моделювали в/м введенням доксорубіцину в дозі 5 мг/кг 1 раз на тиждень протягом 4-х тижнів. Тіотриазолін вводили щоденно в/м у дозі 150 мг/кг маси за 1 год до доксорубіцину протягом вказаного терміну.
Гостру фторидну інтоксикацію в експериментах на кролях здійснювали в/в введенням натрію фториду в дозі 10 мг/кг та визначенням показників діяльності серця та стану гемодинаміки через 40 хв. Тіотриазолін вводили в дозі 125 мг/кг в/м за 1 год до натрію фториду.
Біохімічні дослідження проведені на інтактних щурах та тваринах при моделюванні доксорубіцинової кардіоміопатії і при попередньому введенні тіотриазоліну на фоні патології. В міокарді та печінці щурів визначали рівень малонового диальдегіду (МДА) – Стальная Ю.И. и соавт., 1977, активність супероксиддисмутази (СОД) – Чевари С.Т. и соавт., 1991 та каталази – Мещищен І.Ф., 1998.
Визначення основних показників енергетичного обміну міокарда проводили згідно загальноприйнятим біохімічним методам
(Прохорова М.И., 1982). Ідентифікацію аденілових нуклеотидів проводили методом електрофорезу на папері з наступною спектрофотометрією (Sato T.R. et al., 1963).
Визначення вмісту окислених нікотинамідних коферментів (НАД+ + НАДФ+) та їх відновлених форм проводили за загальноприйнятим флюорометричним методом (Huff І.M., Perlzweіg W.A., 1947) і виражали в мкмоль/кг вологої тканини. Газохроматографічний аналіз ліпідів тканин печінки та серця щурів проводили за методикою (Гичка С.Г., Брюзгіна Т.С. і співавт., 1998).
Визначення патоморфологічних і гістохімічних показників при відтворенні антрациклінової кардіоміопатії на щурах проводили, досліджуючи міокард лівого шлуночка (Ватутин Н.Т., Калинкина Н.В. и соавт., 2001),
Серійні парафінові зрізи товщиною 7 мкм виготовляли на санному мікроскопі, забарвлювали гематоксилін-еозином за Ван-Гізоном.
Вивчення основних закономірностей процесів оксидоредукції проведене на кріостатних зрізах серця товщиною 10 мкм. Активність сукцинатдегідрогенази (СДГ) визначали – за Нахласом і співавт., малатдегідрогенази – МДГ – за Гесс, Скарпеллі і Пірс; цитоплазматичної б-гліцерфосфатдегідрогенази і лактатдегідрогенази – ЛДГ – за Гесс, Скарпеллі і Пірс; глюкозо-6-фосфатдегідрогенази – Г-6-ФДГ – пентозний цикл – за Гесс, Скарпеллі, Пірс; НАДФ-Н ДГ, – як показника активності всієї НАДФ-Н генеруючої системи дегідрогеназ, – за Фарбером.
Застосовані гістохімічні методики виконані за Е. Пірс (1962), патоморфологічні – за Б. Ромейс.
Всі використані при виконанні даної роботи одиниці виміру і параметри приведені у відповідність МСО (Липперт Г., 1980). Отримані результати обробляли статистично на персональному комп’ютері з використанням стандартного пакету програм “Statіstіca ver. 5.0”, “Statgraphіcs”, оцінювали вірогідність на рівні значимості не менше 95,0% (р≤0,05) з використанням критерію t Стьюдента.
Результати досліджень та їх обговорення. Метою проведення першого етапу досліджень було визначення параметрів гострої токсичності доксорубіцину і натрію фториду. ДЛ50 доксорубіцину становила 12,9 (6,5ч20) мг/кг. При попередньому в/о введенні тіотриазоліну в дозі 100 мг/кг ДЛ50 доксорубіцину зростала у 1,8 рази і становила 23,5 (8,5ч44,5) мг/кг. При попередньому застосуванні тіотриазоліну в дозі 150 мг/кг ДЛ50 доксорубіцину зростала у 2,2 рази і становила 28,2 (17,8ч45,5) мг/кг. При введенні тіотриазоліну в дозі 250 мг/кг ДЛ50 доксорубіцину зростала в 2,8 рази і дорівнювала 35,7 (20ч87) мг/кг. Таким чином, тіотриазолін знижував токсичний ефект доксорубіцину в експериментах на мишах. Визначений ефект мав дозозалежний характер.
Гостра токсичність натрію фториду при в/о введенні склала 51,5 (29,7ч76,7) мг/кг; тіотриазолін при попередньому в/о введенні в дозі 100 мг/кг обумовив збільшення ДЛ50 у 1,2 рази. При введенні тіотриазоліну в дозах 150 мг/кг та 250 мг/кг в/о відмічено зростання ДЛ50 до 72,1 (45,1ч110,5) мг/кг та 118,4 (54,78ч180,11) мг/кг, тобто в 1,4 та 2,3 рази відповідно. Проведені експерименти показали, що протекторний ефект тіотриазоліну при фторидній інтоксикації дозозалежний.
Токсикологічні дослідження стали підставою для подальшого вивчення захисної дії тіотриазоліну відносно діяльності серця та стану гемодинаміки при модельованих патологічних станах. Тваринам вводили тіотриазолін у найменш ефективній дозі, при якій препарат проявляв антитоксичну дію. Результати проведених досліджень засвідчили зміни показників кардіо- і системної гемодинаміки, що характеризують скоротливу активність міокарда у кролів при доксорубіциновій кардіоміопатії: вірогідне падіння максимального тиску в лівому шлуночку, зниження робочого індексу лівого шлуночка на 29,0% та робочого ударного індексу лівого шлуночка на 26,5%. Інші показники, які характеризують кардіо- і системну гемодинаміку, мають тенденцію до зниження і підтверджують порушення скоротливості міокарда. Тіотриазолін за умов попереднього введення проявляє кардіопротекторну дію при доксорубіциновій кардіоміопатії стосовно зазначених показників скоротливої активності міокарда (табл. 1).