МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ
БАРДАХ ЛІЛЯНА БОГДАНІВНА
Хронічний гастрит з ерозіями: особливості перебігу та лікування
14.01.36 – гастроентерологія
кандидата медичних наук
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця МОЗ України
Науковий керівник доктор медичних наук, професор
Свінціцький Анатолій Станіславович,
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри госпітальної терапії № 2
Офіційні опоненти:
доктор медичних наук, професор Мойсеєнко Валентина Олексіївна,
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, професор кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб № 2
доктор медичних наук, професор
Скрипник Ігор Миколайович,
Українська медична стоматологічна академія,професор кафедри післядипломної освіти лікарів-терапевтів ВДНЗ України.
Захист відбудеться “19” червня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.003.09 при Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця (01601, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 17)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (03057, м. Київ, вул. Зоологічна, 1)
Автореферат розісланий “17” травня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат медичних наук В.В. Чернявський
Актуальність теми. На сьогоднішній день ерозії шлунка є доволі розповсюдженою патологією серед різноманіття захворювань верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Існуючі у літературі публікації не дають чіткого уявлення про етіологію, патогенез, класифікацію та сучасні підходи щодо лікування ерозивних уражень шлунка.
Недостатньо чітким є питання зв’язку між хронічним гастритом (ХГ) з ерозіями та виразковою хворобою дванадцятипалої кишки (ВХДПК). Існують версії, що рецидивуючий ерозивний хронічний гастрит є одним з варіантів перебігу виразкової хвороби дванадцятипалої кишки (Я.С. Циммерман, В.Е. Ведерников, 2006).
Не до кінця вивченими є особливості клінічного перебігу ерозій шлунка: невідомо – прояви больового чи диспепсичного синдромів переважають при цьому захворюванні, чи можливо взагалі для нього більш характерним є безсимптомний перебіг.
До сьогоднішнього дня залишається нез’ясованим патогенез ерозій шлунка. Ряд авторів (В.Д. Водолагин, 2003; И.В. Маев из соавт., 2008; Я.С. Циммерман, В.Е. Ведерников, 2006) пов’язують виникнення ерозій шлунка з порушеннями локальної і загальної мікрогемоциркуляції, моторно-евакуаторної функції шлунка, зі зниженням цитопротективних властивостей слизової оболонки шлунка (СОШ), місцевими імунними порушеннями, ацидопептичною агресією, з наявністю Helicobacterpylori-інфекції, дією фізичних і хімічних факторів. Однак, жодна з цих етіопатогенетичних ланок виникнення ерозій на сьогоднішній день не є достатньо вивченою.
Актуальним є питання стосовно характеристики морфологічних змін СОШ, ступеня інфікованості Helicobacterpylori (Н.pylori) слизової оболонки шлунка, чутливості цього мікробу до різних антибактеріальних засобів, а звідси – доцільність проведення та вибір оптимальної схеми антихелікобактерної терапії пацієнтам з хронічними ерозіями шлунка.
Недостатньо визначеною є роль кислотно-пептичного фактору у розвитку ерозій шлунка. Згідно даних І.В.Маєва та співавторів (2008) при добовому моніторинзі рН вмісту шлунка у хворих з хронічними ерозіями (ХЕ) анацидних станів виявлено не було; гіперацидність реєструвалась у 47,4%, нормоацидність у 25,2%, гіпоацидність у 27,4% хворих. Водночас, Я.С.Циммерман, В.Є.Ведерников (2006) у пацієнтів з ХЕ не спостерігали вираженої гіперацидності – частіше рівень рН був, навіть, підвищеним, або залишався у межах норми.
Практично не існує на сьогоднішній день у літературі однозначних стверджувань щодо безпосереднього впливу порушень моторно-евакуаторної функції шлунка, а зокрема дуоденогастрального та гастроезофагеального рефлюксів (ДГР та ГЕР), на механізм формування ерозій шлунка. Згідно даних літератури ДГР діагностується у 23,2-75% пацієнтів з ерозіями (І.Я. Будзак, 2002; Я.М. Вахрушев, Е.В. Никишина, 2003; Я.С. Циммерман, В.Е. Ведерников, 2006); ГЕР при ерозіях шлунка спостерігається вдвічі рідше, ніж ДГР (І.Я. Будзак, 2002).
Зважаючи на різноманіття етіопатогенетичних факторів виникнення ерозій, у літературі існують версії щодо необхідності проведення комплексного лікування ерозій із впливом на різні ланки їх патогенезу (И.В. Маев и соавт., 2008).
Недостатній на сьогоднішній день сучасний рівень знань щодо етіології, патогенезу та лікування ерозій шлунка слугував підгрунтям для здійснення наукових досліджень з метою удосконалення діагностики та підвищення ефективності лікування даної патології.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри госпітальної терапії №2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця “Вивчити окремі ланки патогенезу, дати клінічну оцінку методів ранньої діагностики уражень гастродуоденальної зони і гепатобіліарної системи та методів їх лікування у осіб, що зазнали впливу радіоактивного фактору” (номер державної реєстрації 019640U7062).
Мета дослідження: удосконалити діагностику та підвищити ефективність лікування хронічного гастриту з ерозіями шляхом вивчення особливостей його клініко-морфологічних проявів, Helicobacterpylori-інфікованості пацієнтів, кислотопродукуючої функції шлунка та вибору найбільш раціональної схеми лікування.
Завдання дослідження:
1. Виявити найбільш характерні зовнішні фактори розвитку хронічного гастриту з ерозіями та вивчити особливості його клінічних проявів, частоту діагностування дуоденогастрального і гастроезофагеального рефлюксів у порівнянні з хронічним гастритом без ерозій та виразковою хворобою дванадцятипалої кишки.
2. Дати оцінку морфологічним змінам (ступеню та активності запалення, наявності атрофії та кишкової метаплазії) у слизовій оболонці антрального відділу та тіла шлунка у пацієнтів на хронічний гастрит з ерозіями, хронічний гастрит без ерозій та виразкову хворобу дванадцятипалої кишки.
3. Порівняти частоту виявлення мікроциркуляторних порушень, ступінь Helicobacterpylori-інфікованості слизової оболонки антрального відділу шлунка у пацієнтів на хронічний гастрит з ерозіями, хронічний гастрит без ерозій та виразкову хворобу дванадцятипалої кишки.
4. Визначити чутливість Helicobacterpylori до різних антибактеріальних препаратів (метронідазолу, кларитроміцину, тетрацикліну, ципрофлоксацину, амоксициліну) у пацієнтів на хронічний гастрит з ерозіями.
5. Дослідити кислотопродукуючу функцію шлунка у пацієнтів на хронічний гастрит з ерозіями, хронічний гастрит без ерозій та виразкову хворобу дванадцятипалої кишки та провести її порівняльний аналіз.
6. Оцінити ефективність схем лікування хронічного гастриту з ерозіями з метою вибору найбільш раціональної схеми терапії.
Об’єкт дослідження: хворі на хронічний гастрит з ерозіями, хронічний гастрит без ерозій та виразкову хворобу дванадцятипалої кишки.
Предмет дослідження: клінічні прояви хронічного гастриту з ерозіями, хронічного гастриту без ерозій та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, ендоскопічні зміни стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки, гістоморфологічні зміни шлунка, H.pylori-інфікованість, показники рН в режимі топографічної внутрішньошлункової експрес рН-метрії у обстежених хворих.
Методи дослідження: клінічне обстеження пацієнтів, загально-клінічні лабораторні методи, ФЕГДС, гістологічний метод дослідження слизової оболонки шлунка для діагностики ступеня та активності запалення, наявності атрофії та кишкової метаплазі, мікроциркуляторних порушень, методи діагностики H.pylori (мікробіологічний, морфологічний, біохімічний, серологічний), топографічна внутрішньошлункова експрес рН-метрія, статистична обробка отриманих даних.
Наукова новизна отриманих результатів. Вперше проведений порівняльний аналіз особливостей клінічних проявів у хворих на хронічний гастрит з ерозіями.
Вперше встановлені особливості морфологічних змін СОШ у хворих на хронічний гастрит з ерозіями, які характеризуються достовірно частішим переважанням високого ступеня запалення та активності антрального гастриту і гастриту тіла шлунка, на відміну від хворих на ХГ без ерозій.
Вперше відмічено достовірно частіше виявлення у пацієнтів на ХГ з ерозіями, на відміну від пацієнтів на ХГ без ерозій, мікроциркуляторних порушень та переважання високого ступеня контамінації H.pylori слизової оболонки антрального відділу шлунка. Вперше в Україні у хворих на ХГ з ерозіями проведений аналіз резистентності штамів H.pylori до антибактеріальних препаратів.
Вперше проаналізовано особливості кислотопродукуючої функції шлунка у хворих на ХГ з ерозіями, ХГ без ерозій та ВХДПК.
Вперше визначено найбільш раціональну схему антихелікобактерної терапії при хронічному H.pylori-асоційованому гастриті з ерозіями, яка включає омепразол, кларитроміцин, амоксицилін, що забезпечує швидку регресію запальних змін у слизовій оболонці антрального відділу та тіла шлунка, епітелізацію ерозій і є найбільш ефективною щодо ерадикації H.pylori.
Практичне значення отриманих результатів. Отриманірезультати дають можливість розширити існуючі уявлення про клініко-морфологічні прояви, H.pylori-інфікованість пацієнтів, кислотопродукуючу функцію шлунка при хронічному гастриті з ерозіями.