Думка про вплив масляних рентгеноконтрастних речовин на тканину слинної залози суперечливі. Одні автори вказують, що ці речовини перший час після введення володіють деякими терапевтичним ефектом чинності дезинфікуючої дії йоду. Інші ж дослідники вважають, що масляна основа рентгеноконтрастної речовини тривалий час затримується в залозі і підтримує в ній запальний процес. У нашій клініці (Центр щелепно-лицевої хірургії НМАПО) неодноразово спостерігалися ускладнення після попадання масляних рентгеноконтрастних речовин в навколишні залозу тканини (при ненавмисної перфорації стінки вивідної протоки). У даному випадку ці речовини тривалий час залишалися в тканинах, викликаючи хронічне запалення. У випадках різкого порушення секреторної функції залози введення масляних рентгеноконтрастних речовин нерідко викликало згодом більш несприятливий перебіг запального процесу. При цьому на повторних рентгенограмах масляне рентгеноконтрастних речовин виявлялося через місяці і навіть роки після його введення.
Експериментальним дослідженням на собаках було встановлено, що при заповненні паренхіматозної слинної залози масляне рентгеноконтрастних речовин інфільтруючого альвеолярний епітелій і затримується в ньому, і вивідних протоках. При цьому в залозі спочатку розвивається гостре запалення, що переходить потім у хронічне продуктивне запалення, що супроводжується дистрофією епітеліального компонента залози (Бабич Н.І., 1973). В експерименті встановлено, що введення водорозчинних рентгеноконтрастних препаратів за методикою, описаною нижче, не викликає патологічних змін в залозі.
Протягом останніх десятиріч за сіалографію знаходять широке застосування водні розчини трійодірованних органічних сполук: трійодтраст, візотраст, уротраст, верографін, урографін (70-76%) та ін Вони малотоксичні, досить рентгеноконтрастних, мають високу резорбціонной здатністю, в силу чого не затримуються в залозі навіть при значному порушенні її функції. Проте водорозчинні рентгеноконтрастні речовини дуже швидко виводяться із залози, що ускладнює отримання якісних сіалограмм з використанням звичайної методики сіалографію. При введенні водорозчинних рентгеноконтрастних речовин шприцом через малу в'язкості існує небезпека розвитку надлишкового, шкідливого для залози тиску, а в разі застосування металевих канюль водорозчинна рентгеноконтрастних маса витікає з протоки в порожнину рота (Александрова Е.А. та співавт., 1972).
Суть методу сіалографію полягає у введенні в залозу анатомічно обумовленої кількості рентгеноконтрастної речовини під контрольованим тиском з одночасним проведенням рентгенографії. Тиск, під яким рентгеноконтрастні речовина вводиться в залозу, має становити 180-200 мм рт. ст., так як відомо, що заліза здатна до активної секреції проти цього тиску і, отже, воно не шкідлива для її тканини. Апарат для сіалографію, розширювач і катетери представлені у підручнику А.А. Тимофєєва «Керівництво по щелепно-лицевої хірургії та хірургічної стоматології» (1997, 1998, 2001, 2004).
Для проведення сіалографію необхідно мати конічний розширювач гирла вивідної протоки або можна використовувати набір бужів для розширення слізних каналів і поліетиленові катетери різного діаметру. Можна використовувати набір катетерів, що виготовляються з поліетиленових трубочок із зовнішнім діаметром в межах 1-3 мм. Кінець поліетиленового катетера загострюють шляхом його витягування над полум'ям спиртового пальника. Довжина поліетиленового катетера 10 см. М'який катетер легко повторює вигини вивідної протоки слинної залози, що запобігає перфорацію його стінки, щільно прилягає до внутрішньої стінки протоки, чим досягається хороша герметизація. Для додання необхідної жорсткості катетера всередину їх поміщають дротяний мандри. Для проведення сіалографію хворого усаджують в зуболікарське крісло, відшукують гирлі головного вивідної протоки підлягає дослідженню слинної залози. У гирлі вивідної протоки на 2-3 хвилини вводять розширювач. Пальцями лівої руки відтягують щоку вперед. При цьому відбувається випрямлення наявного вигину щічній відділу вивідної протоки привушної слинної залози. Видаляють розширювач і обертальними рухами вводять катетер з дротовим мандреном в протоку. У міру введення катетера в протока мандри витягають таким чином, щоб його медіальний кінець знаходився на рівні гирла протоки, що чітко видно через прозорий поліетиленовий катетер. По довжині висунутої з катетера частини мандрила можна судити про глибину введення катетера в вивідний протік слинної залози. Виведення мандрила у міру просування катетера в протока надає катетеру м'якість та еластичність, що попереджає пошкодження протоки. Після введення катетера в протока на глибину 1,5-2 см мандри витягають, а катетер хворий утримує губами. При функціонуючої слинної залозі з катетера виділяється слина. У тих випадках, коли виділення слини через ураження залози відсутній, за допомогою шприца катетер заповнюють фізіологічним розчином. Це дає можливість запобігти потраплянню повітря в залозу і уникнути помилкової трактування сіалограмм. У вивідний протік піднижньощелепного залози поліетиленовий катетер вводять аналогічним чином.
У ряді випадків за описаною вище методикою ввести поліетиленовий катетер у вивідний протік слинної залози складно. Так, у хворих з вузьким гирлом вивідної протоки спочатку вводять в протока кінський волос та нейлонову (поліетиленову) нитку, які служать провідником для катетера. Потім на провідник надягають поліетиленовий катетер і, ковзаючи по ньому, вводять його в протоку. Після введення катетера по провіднику на глибину 2-3 мм останній видаляють і замінюють дротяним мандреном. У тих випадках, коли ввести в вивідний протік слинної залози катетер не представляється можливим через несприятливі анатомічних особливостей (множинні гирла вивідної протоки, його рубцеві звуження та ін), можна застосувати хірургічний спосіб. У даному випадку слід виділити головний вивідний протік слинної залози і розсікти його поздовжньо дистальніше перешкоди. Подібний напрямок розрізу запобігає розвитку рубцевих стриктур. Катетер вводять через розріз і фіксують лігатурою, проведеної навколо протоки. Після проведення маніпуляції лігатуру знімають.
Після введення катетера в вивідний протік слинної залози і підготовки апарату для сіалографію до роботи хворого усаджують для одержання рентгенівських знімків. Після відповідної укладання хворого пристрій для сіалографію підключають до катетеру, введеному раніше в вивідний протік слинної залози, і створюють тиск у межах 180-200 мм рт. ст. Через 15 секунд з моменту подачі рентгеноконтрастної речовини в залозу роблять перший рентгенівський знімок (фаза заповнення проток залози). На цьому знімку визначається заповнення тільки системи проток залози. Змінюють касету і другий рентгенівський знімок роблять через хвилину з моменту подачі рентгеноконтрастної речовини в залозу або через 45 секунд після першого знімку (фаза заповнення паренхіми залози). Після другого рентгенівського знімка визначається заповнення паренхіми залози, зрозуміло, якщо вона не була зруйнована тим чи іншим патологічним процесом. Касету змінюють знову і через дві хвилини після видалення катетера з протоки роблять третій рентгенівський знімок (фаза резорбції і спорожнення). Цей рентгенівський знімок дозволяє судити про функціональної здатності досліджуваної залози, бо в нормі в даний проміжок часу водорозчинне рентгеноконтрастних речовин резорбується і виводиться із залози.
Абсолютних протипоказань для проведення сіалографію водорозчинними рентгеноконтрастних речовин немає. Відносними протипоказаннями є підвищена чутливість до йоду і важке ураження печінки та нирок.
Сіалографіческая картина в цілому аналогічна одержуваної при застосуванні масляних рентгеноконтрастних речовин, однак вона має ряд особливостей. При розвитку великих порожнин в паренхімі залози масляні рентгеноконтрастні речовини утворюють кулясті скупчення внаслідок великого поверхневого натягу масляної основи препарату. Водорозчинні рентгеноконтрастні речовини розчиняються в слині, це дозволяє отримати більш точне уявлення про характер деструктивних процесів в паренхімі залози. Заповнення паренхіми дає можливість легше диференціювати патологічні процеси самої залози від розвиваються по сусідству з нею (лімфаденіти, пухлини, кісти та ін.)
Сіалографія запропонованою методикою дозволяє отримати достовірні відомості не тільки про анатомічної структурі великих слинних залоз, а й про їх функціональної здатності. Ретенція водорозчинного рентгеноконтрастної речовини в залозі понад двох хвилин свідчить про порушення її функції. На відміну від масляних рентгеноконтрастних речовин водорозчинні рентгеноконтрастні речовини виводяться із залози з порушенням функції протягом 15-20-ти хвилин. Використовуваний у пристрої м'який катетер практично виключає прорив стінки протоки, хоча слід зазначити, що попадання водорозчинних рентгеноконтрастних речовин в м'які тканини внаслідок їхньої швидкої резорбції також не становить небезпеки.
Таким чином, методика сіалографії водорозчинними рентгеноконтрастними речовинами дозволяє ввести в залозу необхідну кількість рентгеноконтрастної речовини при оптимальній температурі під контрольованим тиском без небезпеки його шкідливого впливу на залозу. Сіалографія дає можливість судити не лише про стан проток і паренхіми залози, а й про її функціональну здатность. Швидке виведення водорозчинних рентгеноконтрастних речовин із залози дозволяє застосовувати їх при патологічних процесах, що призводять до різкого порушення функції слиновиділення.