Україні притаманний помірно континентальний клімат, і тільки на півдні Кримського півострова — середземноморський. Існує класифікація кліматів з погляду рекреаційної діяльності:
найкращий — сприятливі кліматичні умови протягом 9,5—10,5 місяців, тепле літо та нехолодна зима зі стійким сніговим покривом або жарке тривале літо та коротка зима без стійкого снігового покриву;
гарний— сприятливі кліматичні умови протягом 7—9 місяців;
задовільний— сприятливі кліматичні умови протягом З—6,5 місяців, прохолодне дощове літо і м'яка зима з нестійким сніговим покривом або жарке посушливе літо і сувора зима;
поганий— сприятливі умови протягом 1—1,5 місяця.
Кліматичні ресурси районів України різноманітні, але загалом клімат сприятливий для розвитку рекреаційної діяльності.
Україна характеризується різноманітним поєднанням умов і ландшафтів, які мають великі потенційні можливості для широкого розвитку лікувального й оздоровчого відпочинку. Сприятливий клімат всієї території країни дозволяє широко використовувати кліматотерапію як один з основних методів лікування та профілактики хвороб, специфічних для індустріальної цивілізації.
Кліматичні умови України характеризуються зональністю, чіткими сезонними контрастами в ході метеорологічних елементів, зростанням континентальності з північного заходу на південний схід, формуванням кліматичних відмінностей у гірських областях та на узбережжях морів.
Вплив відкритого свіжого повітря на організм людини (аеротерапія) і сонячне опромінювання (геліотерапія) можна застосовувати в усі сезони року і в усіх кліматичних зонах України. У зв'язку з тим, що південь території нашої країни омивають Чорне й Азовське моря, це дає змогу широко використовувати таласотерапіюяк один з основних методів кліматичного лікування, пов'язаного з перебуванням біля моря (морська терапія).
За особливостями кліматичних умов території і відповідно до організації курортної справи в Україні виділяють кілька рекреаційних районів.
На Півночі та Північному Сході (Волинська, Чернігівська, Сумська області, північні частини Рівненської, Житомирської,
Київської і Харківської областей) клімат характеризується значними контрастами мінімальних зимових і максимальних літніх температур.
Клімат Центральної України (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Луганська, південні частини Рівненської, Житомирської, Київської, Харківської, північна частина Донецької областей) м'який з менш виявленими сезонними температурними контрастами.
Південна частина України (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та південна частина Донецької області, Крим) відрізняється дуже теплим кліматом, короткою зимою, невеликою кількістю опадів — 300—500 мм на рік, великою кількістю сонячних днів.
Особливо сприятливі кліматичні умови Південного берега Криму, середня температура січня +4 °С, липня — 2—4 °С, а кількість сонячних днів досягає 230 на рік.
На заході України в межах Українських Карпат зима порівняно м'яка, літо — тепле. Опадів — 700—800 мм на рік, у горах — до 1600 мм. Характерна висока відносна вологість повітря (близько 80 %). У межах цієї кліматичної зони виділяють Передкарпатський і Закарпатський курортні райони.
Сприятливий у терапевтичному відношенні клімат південної (Чорноморське узбережжя і, насамперед, Південний берег Криму з субтропічним кліматом середземноморського типу) і західної (Українські Карпати) частини території України — важлива передумова організації приморських і гірських курортів, на яких широко використовується кліматотерапія як основна (або одна з основних) лікувальних методик. Майже в усіх областях України виявлено значні запаси мінеральних вод, в окремих — грязеві ресурси (пелоїди), озокерит, що використовуються як лікувальні фактори окремо або в комплексі.
В Україні є велике розмаїття мінеральних вод, яке можна використовувати, насамперед, для лікування складних захворювань за призначенням лікарів, а також і таких, які можна вживати без обмеження.
Мінеральні лікувальні води — це природні води, що мають лікувальні властивості внаслідок підвищеного вмісту біологічно активних компонентів.
До нинішнього дня поняття "мінеральні води" дослідниками (бальнеологами, гідрогеологами, гідрохіміками) трактується неоднозначно.
У чому ж полягає життєдайна сила мінеральних вод?
За даними наукових досліджень, у складі підземних вод міститься понад 80 хімічних елементів таблиці Менделєєва. Головних компонентів, які складають основну масу мінеральних речовин, розчинених у підземних водах, небагато — всього сім: натрій, кальцій, магній, калій, хлор, сульфати і гідрокарбонати.
Лікувальними мінеральними водами прийнято вважати лише ті підземні води, які завдяки великому вмісту розчинних газів, високій загальній мінералізації, наявності певних терапевтичних іонів або підвищеній температурі придатні для використання в лікувальних цілях [14, с.123].
На території України є мінеральні води основних бальнеологічних груп:
Група А. Води без специфічних компонентів та властивостей, їхня лікувальна дія зумовлена основним іонним складом та загальною мінералізацією; азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) тощо.
Група Б.Води вуглекислі. Лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95—100 % газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах Поляна, Голубине, Сойми (Закарпатська область).
Група В. Води сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідногоіона). Води цієї групи вивчені та використовуються на курортах Любеня Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черче (Івано-Франківська область).
Група Г.Води залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена (окрім їхнього іонного, газового складу та мінералізації) одним або декількома з фармакологічних активних компонентів. Ця група вивчена та використовується у санаторіях Закарпатської області.
Група Ґ. Води бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено два типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води групи вивчені та використовуються на курортах Трускавця (Львівська область), Березівських мінеральних вод (Харківська область).
Група Д. Радонові (радіоактивні) води — використовуються на курорті Хмільник (Вінницька область).
Рекреаційні ресурси пляжів відіграють важливу роль в організації курортів на березі морів, річок, озер. У Криму, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні пляжі.
Пізнавальні ресурси держави теж виступають характерним фактором, що визначає мотиви відвідування регіонів України внутрішніми та іноземними туристами. Туристи відвідують історико-архітектурні пам'ятки Києва, Чернігова, Львова, Одеси та інших міст.
Отже, в Україні є всі види рекреаційних ресурсів, що дає підстави всебічно розвивати модерний національний рекреаційно-туристичний комплекс.
Лікувальні властивості багатьох природних факторів відомі зі стародавніх часів і на території України використовувалися ще з античності. Так, перші закарпатські кам'яні басейни епохи Римської імперії (Гетодакійська купальня) для водолікування в місцях виходу мінеральних вод були прототипами сучасних бальнеологічних курортів.
Як лікувальний засіб мінеральні води застосовувалися ще в стародавніх народів як один з видів "храмової" медицини. Вона полягала у спеціальних омиваннях, купаннях у басейнах і річках, а пізніше і прийнятті ванн. До числа найбільш стародавніх (бронзова доба) матеріальних свідчень лікування мінеральними водами відносять залишки капітальних споруд на джерелах вуглекислих вод в околицях сучасного швейцарського курорту Сан-Моріц.
Римські імператори будували в Римі та вздовж Апеннін у місцях виходу мінеральних вод розкішно обладнані терми. Чимало з цих терм продовжують функціонувати сьогодні, на початку XXI ст. представляють з себе всесвітньо відомі курортні комплекси (Абано-Терме, Монтекатіні-Терме, Фьюджі тощо), рекреаційною місткістю понад 100 тис. осіб.
На Близькому Сході традиції водолікування у цілющій ропі солоних озер відомі ще з біблійних часів. Чимало сторінок Нового Завіту відведено опису Ісусом Христом таких природних приозерних купалень (зокрема, на Генісаретському озері), де традиційно збиралися тисячі хворих з усього регіону.
У ранньому середньовіччі відомими курортами Європи стали Пломб'єр-ле-Бен і Ахен (Франція) — улюблені місця відпочинку імператора Карла Великого.Поступово мінеральні джерела переходили у приватну власність монастирів, лікувальну дію мінеральних вод пов'язували з заступництвом святих.
У середні віки з-поміж курортів виділилися славою Карлс-бад (нині, Карлові Вари у Чехії), заснований у середині XIV ст., та Баден-Баден, заснований у XVI ст.