Анатомо-фізіологічні особливості імунної та серцево-судинної системи системи в дітей

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ ЛУБЕНСЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ РЕФЕРАТ З ПЕДІАТРІЇ НА ТЕМУ: Анатомо-фізіологічні особливості імунної системи в дітей. Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи в дітей.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ЛУБЕНСЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ

РЕФЕРАТ

З ПЕДІАТРІЇ

НА ТЕМУ: Анатомо-фізіологічні особливості імунної системи в дітей. Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи в дітей.

Виконала: студентка групи Ф-31

Каменюк Ірина

Лубни 2009


Анатомо-фізіологічні особливості імунної системи в дітей. Методика дослідження. Семіотика уражень

Етапи розвитку імунної системи

Згідно з даними J.D. Solomon(1978), в онтогенезі людини існують так звані критичні періоди становлення імунної системи.

Перший критичний період — період новонародженості. Організм дитини раптово зустрічається з великою кількістю антигенів, і для запобігання розвитку аутоагресії імунні реакції новонародженого набувають супресорної спрямованості. Для цього періоду характерні недосконалість факторів неспецифічної резистентності, дефіцит С6 -компонента комплементу, незавершеність фагоцитозу, обмежена секреція цитокінів, у тому числі інтерферонів, низька продукція IgG, IgA, IgM, секреторного IgA, недостатність системного клітинного імунітету, наявність пасивного гуморального імунітету, який забезпечуєть-ОЯ материнськими антитілами — IgG, відносно високий рівень IgE. Таким чином, для дітей першого критичного періоду характерні слабка резистентність до умовно патогенної, піогенної, грамнегативної мікрофлори, схильність до генералізації гнійно-запальних процесів, Септичних станів, висока чутливість до вірусних інфекцій.

Другий критичний період - 3—б міс. життя. У цей період спостерігається найбільше виражена гіпоімуноглобулінемія за рахунок катаболізму материнських антитіл та низького синтезу власних, зберігаються недостатність місцевого та системного клітинного імунітету, супресорна спрямованість імунних реакцій, знижене інтерфероноутворення, дещо збільшується продукція секреторного IgA та IgM без збереження імунологічної пам'яті. Для дітей другого критичного періоду характерні гіпоімуноглобулінемія, первинний характер імунної відповіді без збереження імунологічної пам'яті, що обумовлює необхідність проведення ревакцинацій при проведенні профілактичних щеплень.

Третій критичний період — кінець 1-го та 2-й рік життя. У цей час значно розширюються контакти дитини із зовнішнім світом. У цей період зберігаються супресорна спрямованість імунних реакцій, низьке інтерфероноутворення, зниження вмісту IgA, IgG, IgM, недостатність місцевого та системного клітинного імунітету. У третій критичний період спостерігається маніфестація аномалій імунітету, збільшується частота алергічних (атопічних), інфекційних захворювань. Діти схильні до повторних вірусно-бактеріальних захворювань органів дихання.

Четвертий критичний період — 4—6-й рік життя. У цей період відбувається другий перехрест клітинних елементів крові (знижується абсолютний вміст лімфоцитів та збільшується абсолютний вміст нейтрофілів), формується вторинна імунна відповідь (імунологічна пам'ять), підвищується імунорегуляторний індекс (зменшення суп-ресорної спрямованості імунних реакцій), зберігається недостатність системи місцевого імунітету, дещо збільшується продукція IgA, IgG, IgM, IgE. Четвертий критичний період характеризується високою частотою алергічних (атопічних) захворювань, можливим формуванням вогнищ хронічної інфекції, маніфестацією низки імунодефіцит-них, аутоімунних, імунокомплексних захворювань.

П'ятий критичний період — підлітковий (у дівчаток з 12—13 років, у хлопчиків — з 14—15 років життя). Пубертатний стрибок росту поєднується зі зменшенням маси лімфоїдних органів. Підвищення секреції статевих гормонів (особливо андрогенів) призводить до пригнічення клітинної та стимуляції гуморальної ланок імунітету. Частота маніфестації алергічних (атопічних) захворювань значно зменшується. П'ятий критичний період характеризується збільшенням частоти аутоімунних і лімфопроліферативних захворювань, фтизіатричної патології.

Основні поняття клінічної імунології

Імунний статус — стан імунної системи в даної людини в конкретний час, який характеризує різні ланки імунітету.

Імунна недостатність — транзиторне порушення кількісних і функціональних параметрів імунної системи, яке може проявлятися клінічними симптомами зниження резистентності організму.

Імунодефіцитний стан — стійкий дефіцит одного або декількох параметрів (механізмів) імунної відповіді, який проявляє себе в чітко окреслених симптомах або синдромах, які входять до групи самостійних захворювань (класичних нозологічних форм).

Дисфункції імунної системи — будь-які зміни низки показників імунної відповіді, які можуть бути проявами імунної недостатності або імунодефіцитного стану.

Патологія, що характерна для дефектів окремих ланок імунітету

Недостатність Т-клітинної ланки:

— рецидивуючі вірусні, грибкові інфекції, інвазії найпростіших, гельмінтози;

—тяжкі ускладнення при вакцинації живими вакцинами;

—тотальна алопеція;

—висока частота пухлинних захворювань у родині. Недостатність В-клітинної ланки:

—рецидивуючі та тяжкі бактеріальні інфекції (отити, синуїти, Пневмонії, бронхіти, кон'юнктивіти, сепсис, менінгіт); відносно рідке виникнення грибкових і вірусних інфекцій.

Недостатність фагоцитозу:

—рецидивуючі та тяжкі інфекції шкіри і слизових оболонок, у тому числі грибкові;

—синуїти, пневмонії, сепсис;

—повторні гнійні артрити та остеомієліти. Недостатність ферментної системи комплементу:

—аутоімунні захворювання;

—рецидивуючі піогенні інфекції;

—рецидивуючі менінгококові та гонококові інфекції.

Основні тести лабораторної імунодіагностики

Тести І рівня (орієнтовні):

• визначення абсолютної та відносної кількості лімфоцитів у крові;

• визначення кількості Т- і В-лімфоцитів;

• оцінка фагоцитарної активності нейтрофілів;

• визначення основних класів сироваткових імуноглобулінів (IgA, IgG, IgM);

• визначення титру комплементу.

Після інтерпретації результатів тестів І рівня визначають тактику подальшого імунологічного дослідження хворого. Тести IIрівня проводять вибірково, залежно від мети подальшого імунологічного дослідження.

Тести IIрівня:

•визначення субпопопуляцій Т- і В-лімфоцитів;

• визначення імунорегуляторного індексу (Т-хелпери / Т-супре-сори);

• визначення субпопопуляцій сироваткових імуноглобулінів (IgGIgG2 , IgG3 , IgG4 );

• визначення вмісту секреторного IgA;

• визначення рівня загального та специфічних IgE(алерготесту-вання);

• визначення рівня циркулюючих імунних комплексів;

• проведення реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ);

• НСТ-тест;

• визначення вмісту цитокінів;

• інші тести.

Загальні правила інтерпретації імунограми

1.Комплексний аналіз імунограми є більш інформативним, ніж оцінка кожного окремого показника.

2.Повноцінний клінічний аналіз імунограми можна проводити лише в комплексі з оцінкою клінічної картини захворювання та даних анамнезу.

3.Реальну інформацію про зміни в імунограмі несуть лише значні відхилення показників від нормативних (±20—40 % та більше).

4.Для діагностичної та прогностичної оцінки імунограми важливе значення мають індивідуальні показники норми в даного хворого з урахуванням віку, супутніх захворювань, стадії даного захворювання та характеру лікування.

5.Аналіз імунограми, особливо при виявленні відхилень від норми, має проводитися повторно, у динаміці в одній і тій самій лабораторії з використанням нормативів, які використовують у роботі даної імунологічної лабораторії.

6.Найбільшу практичну цінність при оцінці імунограми мають співвідношення показників імунограми, а не їхні абсолютні значення.

7.При оцінці показників імунограми слід насамперед виключити можливість їх коливання у зв'язку із вживанням їжі, медикаментів, фізичними навантаженнями, гострими інфекційними захворюваннями, відчуттям страху, часом доби, порою року. Існують регіональні коливання нормативів вмісту окремих імунологічних показників.

8.Окрім діагностики, диференціальної діагностики імунної недостатності та імунодефіцитних захворювань, клінічний аналіз імунограми має велике значення для визначення типового патофізіологічного процесу, що відбувається в організмі хворого (запалення, пухлинний ріст, алергія), та його перебігу, контролю ефективності лікування низки аутоімунних, алергічних, мікробно-запальних та інших захворювань.

Норми вмісту основних показників імунограми у дітей


У практично здорових осіб рівень фагоцитуючих нейтрофілів становить 60—80 %, фагоцитарне число — 4—10, показник НСТ-тесту — 8—12 %, рівень циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові не перевищує 100 ум. од., титр комплементу— 0,02—0,08, вміст секреторного IgAв слині — 1 г/л.

Методика дослідження лімфатичного апарату

1.Опитування.

2.Огляд.

3.Пальпація. Під час пальпації лімфатичних вузлів визначають величину (у нормі 0,3—0,5 см); кількість (якщо в кожній групі лімфатичних вузлів пальпується не більше трьох, їх вважають поодинокими — норма; більше ніж три — множинними); консистенцію (у нормі вузли м'якоеластичні); рухливість (у нормі вузли рухливі, не спаяні з прилеглими тканинами); болючість під час пальпації (у нормі лімфатичні вузли неболючі).

У здорових дітей зазвичай пальпується не більше ніж три групи лімфатичних вузлів. У нормі не пальпуються підборідні, над- і підключичні, торакальні, кубітальні, підколінні лімфатичні вузли.

4.Лабораторні та інструментальні методи дослідження — мікроскопія пунктату лімфатичного вузла, ультразвукове дослідження, лімфографія, рентгенографія, комп'ютерна томографія, термографія та ін.

Семіотика ураження лімфатичних вузлів

Лімфаденопатія — збільшення розмірів лімфатичних вузлів, інколи зі зміною їхньої консистенції.

Поліаденія — збільшення кількості лімфатичних вузлів.

Локальна лімфаденопатія може спостерігатися при лімфаденіті, кору, краснусі, ЛОР-патології, стоматологічних захворюваннях, туберкульозі периферичних лімфатичних вузлів, лімфосаркомі.

Генералізована лімфаденопатія може мати місце при інфекційному мононуклеозі, інших вірусних інфекціях, у тому числі при ВІЛ-інфекції, туберкульозній інтоксикації, токсоплазмозі, лейкозі, лімфогранулематозі тощо.

Поліаденія, інколи з лімфаденопатією, може спостерігатися в дітей з лімфатичним діатезом, при алергічних захворюваннях, туберкульозній інфекції, гельмінтозах, інвазіях найпростіших тощо.

Швидке збільшення розмірів лімфатичних вузлів разом з їх болючістю свідчить про запальний процес; місце розташування таких лімфатичних вузлів може вказувати на локалізацію первинного вогнища інфекції.

Кардіотимікоторакальний індекс

Кардіотимікоторакальний індекс визначається при аналізі рентгенограми грудної клітки в прямій проекції шляхом поділу ширини кардіотимічної тіні (судинного пучка) у ділянці біфуркації трахеї (III ребро) на поперечний розмір грудної клітки на рівні купола діафрагми. Цей індекс використовують для діагностики тимомегалії.

Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи в дітей. Методика дослідження. Семіотика уражень

Актуальність теми. Серцево-судинна система забезпечує постачання кисню та поживних речовин до всіх органів і тканин і виведення вуглекислого газу та інших продуктів метаболізму і таким чином бере участь у підтриманні постійності внутрішнього середовища. Серцево-судинна система в дітей різного віку має низку відмінностей, які впливають на її функції. Це визначає необхідність вивчення анатомо-фізіологічних особливостей цієї системи в дітей студентами медичного факультету.

Мета заняття. Вивчити анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи дитини в різні етапи онтогенетичного розвитку, вміти досліджувати цю систему в дітей різного віку, знати найважливіші ознаки серцево-судинних розладів у дітей.

Унаслідок самостійної підготовки студент повинен знати:

1.Особливості кровообігу плода і новонародженого.

2.Анатомічні особливості серця дітей у різні періоди життя.

3.Особливості топографії серця у віковому аспекті.

4.Гістологічні особливості міокарда дитини.

5.Особливості іннервації та ритму серця в дітей.

6.Морфологічні особливості судин (артерій, вен, капілярів) у дітей.

7.Частоту серцевих скорочень у дітей різного віку.

8.Артеріальний тиск у дітей різного віку.

9.Диференціальну діагностику функціонального та органічного систолічних шумів, фізіологічного та патологічного розщеплення IIтону над легеневою артерією в дітей.

10.Позитивні ознаки фізіологічних особливостей серцево-судинної системи в дітей.

11.Негативні ознаки фізіологічних особливостей серцево-судинної системи в дітей.

Унаслідок вивчення теми студент повинен уміти:

1.Досліджувати серцево-судинну систему в дітей.

2.Збирати анамнез у дітей різного віку, враховуючи типові скарги в маленьких і старших дітей з боку серцево-судинної системи.

3.Проводити перкусію серця в дітей, визначати межі серця у віковому аспекті.

4.Проводити аускультацію серця в дітей, використовуючи знання Вікових особливостей.

5.Оцінити результати основних інструментальних методів дослідження серцево-судинної системи в дітей.

Анатомофізіологічні особливості серцево-судинної системи в дітей різного віку

•Анатомічне серце новонародженого розташоване більш краніально за рахунок високого стояння діафрагми.

•Значно більший об'єм серця відносно об'єму грудної клітки.

•Форма серця куляста.

•Правий та лівий шлуночки приблизно однакові за об'ємом і товщиною стінки на момент народження.

•Після народження інтенсивно ростуть ліві відділи серця за рахунок йбільшення судинного опору та артеріального тиску.

•Темп росту магістральних судин менший ніж темп росту серця.

• У новонароджених співвідношення діаметрів легеневої артерії та аорти інше (аорта — 16 мм, легенева артерія — 21 мм); у віці 10—12 років їх діаметр стає однаковим, а в дорослих аорта завжди більша за легеневу артерію (аорта — 80 мм, легенева артерія — 74 мм).

• Кровоносні судини новонароджених мають тонку стінку, у них недостатньо розвинені м'язові та еластичні волокна.

• У новонароджених просвіт відповідних артерій та вен однаковий.

• Капіляри в дітей добре розвинені, відносно широкі й короткі.

• Пульс у дітей усіх вікових категорій більш частий, ніж у дорослих, за рахунок більш інтенсивного обміну речовин та пізнього розвитку вагусної іннервації серця.

Вік Частота пульсу, за 1 хв
Новонароджені 120—140
1 рік 120
3 років 105
5 років 100
10 років 85
12 років 90

• Артеріальний тиск у дітей менший, ніж у дорослих. Для орієнтовного розрахунку артеріального тиску (мм рт. ст.) у дітей старше 1 року можна використовувати формулу:

систолічний артеріальний тиск = 90 + 2п,

діастолічний артеріальний тиск 60 + 2п, де п — вік дітей у роках.

Методика дослідження серцево-судинної системи в дітей

Під час дослідження серцево-судинної системи дитини необхідно звернути увагу на такі моменти:

1.Скарги: біль у ділянці серця, серцебиття, перебої, задишку, ціаноз, набряки, головний біль, запаморочення, загальну слабкість, стомленість.

2.Дані огляду: серцевий горб, пульсацію в ділянці серця, зміни серцевого поштовху, колір шкіри (блідість, ціаноз), фізичний розвиток.

3.Дані пальпації: серцевий поштовх, «котяче муркотіння».

4.Дані перкусії: збільшення розмірів серця.

5.Дані аускультації: зміна гучності тонів, ритму та частоти серцевих скорочень, наявність функціонального чи органічного систолічного шуму, діастолічного шуму, акцентів та розщеплення тонів на основі серця, додаткові аускультативні феномени.

6.Зміни артеріального тиску, частоти та характеру пульсу.

7.Дати оцінку даних інструментальних методів дослідження серцево-судинної системи в дітей (ЕКГ, ФКГ, рентгенограми серця, ультразвукового дослідження).



Використана література:

1. Педіатрія: Навч. посібник / О.В. Тяжка, О.П. Вінницька, Т.І. Лутай та ін.; За ред. проф. О.В. Тяжкої. — К.: Медицина, 2005. — 552 с.