Виходячи із моделі аудиторського ризику, є пряма залежність між прийнятим аудиторським ризиком і ризиком невиявлення, а також зворотній зв’язок між прийнятим ризиком та обсягом свідчень, які планує зібрати аудитор. Якщо аудитор вирішує скоротити рівень прийнятого аудиторського ризику, то тим самим скорочує ризик нерозкриття і зменшення кількості збирання свідоцтв.
Наступним сегментом у моделі аудиторського ризику є внутрішньогосподарський ризик – наявність значних погрішностей у фінансовій звітності за відсутності внутрішньогосподарського контролю. Якщо аудитор нехтує фактором внутрішньогосподарського контролю і складає висновок про вірогідність наявних помилок, то цим він стверджує високий рівень внутрішньогосподарського ризику. При встановленні внутрішньогосподарського ризику не береться до уваги внутрішньогосподарський контроль, бо він входить до моделі аудиторського ризику як самостійний елемент, що називається ризиком контролю.
Якщо брати до уваги залежність між внутрішньогосподарським ризиком і ризиком невиявлення, а також кількістю свідоцтв, які збираються, то внутрішньогосподарський ризик обернено пропорційний до ризику невиявлення і прямо пропорційний до кількості свідоцтв. Наприклад, якщо аудитор стверджує, що у дебіторській заборгованості внутрішньогосподарський ризик високий, оскільки багато контрагентів клієнта стають неплатоспроможними у зв’язку з економічними умовами у галузі, то ризик невстановлення має бути низьким, а планова кількість свідоцтв – велика.
Модель аудиторського ризику показує тісний взаємозв’язок між внутрішньогосподарським ризиком і ризиком контролю. Включення внутрішньогосподарського ризику до моделі аудиторського ризику – один із найважливіших аспектів аудиту. Це передбачає, що аудитори повинні орієнтуватися, в яких формах фінансової звітності помилки найбільш або найменш вірогідні. Ця інформація визначає загальну кількість свідчень, які необхідно зібрати, а також яким чином їх зібрати.
На початку аудиту можна лише наближено оцінити зміни у рівні внутрішньогосподарського ризику. До цього аудитор має вивчити фактори, які створюють ризик, і аудиторські свідчення, після чого взяти їх до уваги.
Оцінюючи внутрішньогосподарський ризик, аудитор повинен врахувати ряд важливих факторів, а саме:
Þ характер бізнесу клієнта;
Þ чесність адміністрації;
Þ результати попереднього аудиту;
Þ первинний і повторний аудит;
Þ професіоналізм бухгалтерських кадрів;
Þ вірогідність привласнення коштів;
Þ достовірність сальдо на рахунках бухгалтерського обліку.
Аудитор повинен оцінити перелічені фактори внутрішньогосподарського ризику і вирішити, який іх них найбільш важливий для наступного врахування при визначенні аудиторського ризику.
Ризик контролю – оцінка ефективності системи внутрішньогосподарського контролю клієнта з погляду спроможності запобігати помилкам або виявляти їх, прагнення аудитора встановити цю оцінку на стовідсотковому рівні. Ризик контролю обернено пропорційний до ризику невиявлення, тоді як між ризиком контролю і кількістю належних збиранню свідоцтв існує пряма залежність. Наприклад, якщо аудитор зробив висновок, що система внутрішньогосподарського контролю ефективна, то рівень ризику невиявлення може бути підвищений, а кількість свідоцтв зменшено. Коли система контролю ефективна, аудитор може підвищити рівень ризику невиявлення, оскільки ефективна система внутрішньогосподарського контролю скорочує ймовірність погрішностей у фінансовій звітності.
Ризик невиявлення – це ризик, який аудитор готовий взяти на себе такою мірою, в якій він ризикує не виявити істотних помилок у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур. Ризик невиявлення визначає кількість свідоцтв, які аудитор планує зібрати. За низького рівня невиявлення аудитор не погоджується брати на себе великий ризик невиявлення помилок через нестачу свідоцтв, тому докладає всіх зусиль до отримання більшої кількості
свідоцтв (доказів), необхідних для дослідження питань, поставлених клієнтом.
Рівень аудиторського ризику значною мірою залежить від професіоналізму аудиторів, їхніх морально-вольових та етичних якостей. Досвід показує, що професійні вимоги до аудиторів, тестування їх, сертифікація та ліцензування на право аудиторської діяльності не забезпечують комплектування аудиторських фірм висококваліфікованими фахівцями. Причиною цього є недостатність підготовки у навчальних закладах фахівців з обліку та аудиту й низька професійна якість їх, оскільки не вирішено питання проходження студентами навчальної і виробничої практики з аудиторської діяльності безпосередньо у трудових колективах замовників аудиту. Внаслідок цього створюється вакуум у потребі аудиторів, що заповнюється не завжди високопрофесійними фахівцями. У зв’язку з цим якість аудиторських робіт не відповідає вимогам клієнтів щодо активізації маркетингової діяльності, поліпшення фінансового становища, удосконалення обліку та звітності, внутрішньогосподарського контролю, запобігання помилкам у оподаткуванні тощо.
Все це стримує формування ринку аудиторських послуг, а звідси і відсутність конкуренції аудиторів за місце на ринку аудиту.
З подальшим розвитком підготовки фахівців з аудиту за якістю та кількістю, створенням ринку аудиторських послуг виникають передумови для конкуренції аудиторів, завдяки чому запрацює саморегулюючий механізм аудиторської діяльності в Україні.
3. Пояснити суть та навести приклади доцільного застосування аудитором наступних методичних прийомів:
¨ фактичної перевірки;
¨ підтвердження;
¨ документальної перевірки;
¨ спостереження;
¨ опитування;
¨ аналітичних процедур.
До фактичної перевірки належать інвентаризація, контрольний обмір, дослідження об’єктів, контрольний запуск сировини та матеріалів на виробництво, лабораторний аналіз.
Інвентаризація – перевірка наявності грошових коштів, матеріальних цінностей, стан розрахунків та інших статей балансу на конкретну дату.
Інвентаризація здійснюється згідно Інструкції про інвентаризацію основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів і розрахунків зі змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 5 грудня 1997р. за №268.
При вивченні будівельних та ремонтних робіт використовуються контрольні обміри. Вони організуються для визначення фактично виконаного обсягу будівельних та ремонтних робіт і застосовується для перевірки достовірності обліку незавершеного виробництва, витрат будівельних матеріалів порівняно з нормативами та фактично виконаним обсягом робіт, перевірки правильності нарахованої заробітної платні, розрахунків з підрядниками та іншими підприємствами за виконання обсягів робіт.
Для проведення обмірів виконаних робіт створюється комісія з обов’язковим залученням спеціалістів з будівництва (інженера-будівельника, техніка-будівельника, мастера); мурування стін (в кубометрах) та ін.
В процесі контрольних процедур часто використовується дослідження об’єктів . Воно включає коло питань, пов’язаних з вивченням організаційно-виробничої діяльності і перевіркою забезпечення зберігання майна контролюємого підприємства.
Звичайно дослідження об’єктів доцільно проводити на початку аудиторських процедур. В процесі обстеження можна отримати інформацію про похибки в організаційно-виробничій діяльності, а також отримати відповіді на багато питань, пов’язаних із забезпеченням зберігання майна безпосередньо на об’єктах:
¨ наявність обладнання, що використають, його якісний стан та умови його зберігання;
¨ причинизбоївв роботідіючого обладнання;
¨ наявність запасів сировини, матеріалів та готової продукції й умови їх зберігання;
¨ дієздатність пропускної системи підприємства при ввезенні,вивезеннісировини, матеріалів та готової продукції
¨ ведення оперативного обліку заказів й постачання продукції та ін.
При аудиторських перевірках іноді необхідно перевірити якість виробленої продукції. В цьому випадку роблять контрольний запуск сировини та матеріалів на виробництво або здають готову продукцію для лабораторного аналізу.
При контрольному запуску сировини та матеріалів на виробництво в присутності контролера та запрошеного спеціаліста перевіряється весь технологічний процес починаючи з зважування відповідних сировини та матеріалів, його обробці й закінчуючи зваженням готової продукції.
Це дає можливість перевірити фактичний вихід готової продукції й дійсну кількість використаних сировини та допоміжних матеріалів, а також порівняти ці дані з даними, що маємо (до контрольного запуску).
Лабораторні аналізи найчастіше застосовуються при перевірках відповідності якості готової продукції діючим стандартам. Лабораторні аналізи проводяться як харчових, так і нехарчових готових виробів, виробляємих підприємствами, заснованих на різних формах власності.