Росія не попадала ні в розряд невеликих слабких країн без ресурсів, ні в розряд передових держав. Навіть серед країн так званого "перехідного типу" вона займає особливе місце, якщо зрівняти її, наприклад, з Україною, Болгарією або Румунією. Таке "особливе" положення Росії не приймалося й не приймається в увагу більшістю американських політико-академічних співтовариств: одні вважали її слабкою країною з ядерною зброєю, інші бачили в ній держава, що прагне до відродження імперії, і тільки невелика група експертів і політиків як і раніше відносила її до числа провідних світових держав. На словах керівництво США продовжувало звертатися до Росії як до важливого світового гравця, а де-факто - дивилося на неї зовсім по-іншому, а виходить, і очікувало таких же дій, як і від інших країн перехідного типу.
У результаті зложилося невірне сприйняття один одного: Сполучені Штати вважали, що Росія, що як потерпіла сторона й слабка держава, як одне з нових незалежних держав на пострадянському просторі, повинна прийняти особливу роль і глобальну стратегію США, як це зробили багато пострадянських країн і країни ЦСЄ. Росія ж бачила себе державою світового рівня, хоча й у стані тимчасової кризи, тому прагнула до збереження певної незалежності у відстоюванні національних інтересів. Розбіжності у взаємосприйнятті приводили до ускладнень, розбіжностям, але парадигма "залучення/діалог - критика/видалення - діалог/залучення" зберігалася.
Подібна ситуація не задовольняла жодну йз сторін. Сполучені Штати хотіли бачити більше слухняну Росію, більше відкриту й демократичну, менш збройну й менш залучену в справи сусідніх країн, тобто від її було потрібно привести політикові у відповідність із її сучасним слабким станом і американським впливом і чинністю. Росія ж хотіла партнерства зі США, у якому вона розглядалася б як сильна сторона, здатна зіграти важливу роль у рішенні міжнародних проблем.
Таке положення не може тривати довго, наступає криза ідентифікації характеру двосторонніх відносин, коли кількісні показники переходять у якісні. Саме так і трапилося в 2006 р., коли, з одного боку, було відзначене поліпшення економічного становища в Росії, стабілізація внутрішньополітичної ситуації, але, з іншого боку, вона почала ряд зовнішньополітичних ініціатив, які викликали нову хвилю критики, залишилися й невирішені внутрішньополітичні проблеми, які викликали розмови про "невірний шлях".
5 березня 2006 р., у річницю знаменитої мови У. Черчілля у Фултоні в 1946 р., що вважається символічним початком "холодної війни", американська Рада по міжнародним відносинам оприлюднив доповідь "Невірний шлях розвитку Росії: що США можуть і повинні зробити", підготовлений досить різнорідною групою американських політиків і експертів.
Трагічні події 11 вересня 2001 р. стали потужним поштовхом для позитивної перебудови відносин між Росією й США. Вони переконливо показали уразливість навіть самої впливової сучасної держави. Боротьба з тероризмом стала одним з найважливіших принципів американської зовнішньої політики. Відкрилася ще одна сфера реальної взаємодії США й Росії, що стосується скинення режиму талібів в Афганістані. Тут інтереси безпеки двох країн практично збіглися. При цьому Вашингтон змушений був визнати, що Росія є важливим партнером (а в певних випадках і де-факто союзником) у відбитті нових глобальних погроз і викликів. В антитерористичній операції в Афганістані роль Росії була вагоміша й потрібніша, ніж деяких союзників США по Північноатлантичному альянсі. Незважаючи на тенденцію діяти односторонньо, без консультацій з іншими країнами в питаннях міжнародного життя, США, проте, довелося створювати міжнародну коаліцію для боротьби проти терористів, хоча й тут вони зберегли за собою право однобічного прийняття рішень. [41, c. 5-9]
У сформованих умовах виявилося можливим виробити спільне бачення «нових російсько-американських відносин», що в основному знайшло відбиття у двох документах - Спільній заяві президентів РФ і США про нові відносини між Росією й США (листопад 2001 р.) і їхньої Спільної декларації про нові стратегічні відносини між Російською Федерацією й Сполученими Штатами Америки (травень 2002 р.).
Погоджені сторонами підходи в самому стислому виді виглядали в такий спосіб:
• Нові відносини для XXI сторіччя повинні будуватися на прихильності цінностям демократії, вільному ринку, верховенству закону, а також на основі дружби, співробітництва, довіри, відкритості й передбачуваності. Росія й США перебороли спадщину «холодної війни», жодна йз сторін не розглядає іншу як супротивник або джерела погроз. Обоє держави є партнерами й будуть співробітничати заради розвитку стабільності, безпеці, економічній інтеграції, спільної протидії глобальним викликам і погрозам - тероризму, поширенню ОМУ, агресивному націоналізму, етнічної й релігійної нетерпимості, регіональним конфліктам. Обидві сторони стали фактичними союзниками в глобальній війні проти міжнародного тероризму;
• Нинішні рівні ядерних озброєнь обох країн не відповідають реаліям сучасної воєнно-стратегічної ситуації. Звідси - необхідність значних скорочень стратегічних наступальних озброєнь, продовження консультацій з питань стратегічних оборонних озброєнь, збереження режимів нерозповсюдження ядерних, біологічних і хімічних озброєнь, поліпшення фізичного захисту й обліку ядерних матеріалів у всіх ядерних державах, а також запобігання незаконного поширення ядерних матеріалів;
• Необхідне будівництво єдиного, вільного й мирного євроатлантичного співтовариства, без винятку кого-небудь, при повазі незалежності, суверенітету й територіальної цілісності всіх держав. У цих умовах необхідне створення нових механізмів консультацій, співробітництва, спільного прийняття рішень і здійснення скоординованих спільних дій Росії й НАТО;
• Ринкова економіка, воля економічного вибору й відкрите демократичне суспільство - найбільш діючі кошти забезпечення добробуту громадян Росії й США. Обоє держави будуть співробітничати, у тому числі шляхом підтримки прямих контактів між діловими колами, у справі розвитку російсько-американських економічних, торговельних і інвестиційних зв'язків. У цих цілях необхідне усунення законодавчих, адміністративних перешкод, створення прозорого інвестиційного клімату, затвердження верховенства закону, ринкових економічних реформ, а також наполеглива боротьба з бюрократизацією економіки, економічними злочинами й корупцією. Росія й США будуть прагнути використовувати потенціал світової торгівлі для розширення економічних зв'язків, подальшого поглиблення інтеграції Росії у світову економіку в якості одного із провідних учасників світової економічної системи. Сторони надають пріоритетного значення вступу Росії у Всесвітню торговельну організацію (ВТО) на стандартних умовах;
• Росія й США будуть продовжувати співробітництво в захисті прав людини, терпимості, релігійних воль, волі слова й незалежних ЗМІ, економічних можливостей і верховенства закону. Сприяння активізації обмінів між людьми - важливий фактор розширення взаєморозуміння між російським і американським народами.
Таким чином, «нові відносини» бачилися обома сторонами як відносини, що опираються на розвиток співробітництва одночасно у всіх ключових сферах, що орієнтуються на тривалу історичну перспективу.
У листопаді 2006 р. був також підписаний двосторонній протокол про приєднання Росії до ВТО.
Американські експерти, що виступають за співробітництво з Росією, розцінили результати липневої сутулості як свідоцтво того, що адміністрація Буша нарешті починає розуміти всю серйозність виклику ядерного тероризму й необхідність пошуку стратегії відповіді на нього. Однак їх турбують загальні тенденції розвитку російсько-американських відносин, які далеко не оптимістичні.
Свою оцінку стану російсько-американських відносин і перспектив їхнього розвитку, а також політиці адміністрації Буша дав і президент Росії В.В. Путін 9 вересня 2006 р. Приводом стала часткова переорієнтація поставок, що планувались раніше, газу в США зі Штокманського родовища в країни Європейського Союзу й, насамперед, у Німеччину. В.В. Путін сказав, що Росія не стане діяти проти інтересів США, але в той же час буде захищати свої законні зовнішньополітичні інтереси. [14, c. 40-51]
Не можна не бачити й того, що в 2006-2007 р. негативні тенденції в російсько-американських відносинах стали наростати. У засобах масової інформації й у Конгресі США критика внутрішньої й зовнішньої політики Росії помітно підсилилася. Керівники американських військових і розвідувальних відомств стали наголошувати на те, що усе ще високий військово-космічний потенціал Росії являє загрозу національної безпеки США. Почастішали обвинувачення Росії у використанні енергоносіїв для тиску на сусідні держави, насамперед в інтересах надання впливу на внутрішню політику деяких країн СНД.
Іншими словами, без взаємодії Россі й США попросту не обійтися в пошуках рішення таких складних міжнародних проблем, як запобігання багатобічної гонки ядерних озброєнь, урегулювання іракської кризи й близькосхідного конфлікту, стабілізація ситуації в Афганістані, ядерні програми Ірану й Північної Кореї, глобальне потепління, енергетична безпека й інші нові виклики й загрози в сторіччі, що наступило.