Смекни!
smekni.com

Діяльність транснаціональних компаній в Україні (стр. 8 из 18)

Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав виявляється і в тому, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без фінансово-технічної підтримки ТНК. На постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати суто політичні.

Більше того, американські ТНК продовжують фінансувати баланс і є головним джерелом збереження обміну і балансу цього обміну із зарубіжними країнами, що зміцнює американську глобальну військову і політичну позицію, тому ТНК розглядаються як важливий чинник американського економічного і політичного добробуту та глобального впливу. Природно, що ТНК, у свою чергу, бояться націоналізації або певного обмеження своєї діяльності за кордоном і потребують істотної підтримки і захисту американського уряду.

Оскільки ТНК за своїм характером є міжнародно-оперуючими структурами, крім перелічених вище функцій вони виконують і функцію дипломатії у сфері зовнішніх відносин, в якій виступають як політичні агенти, маючи потужний потенціал:

1) наявність широкої мережі філій, дочірніх компаній, представництв, зв'язків, яких не має жодне дипломатичне відомство;

2) присутність ТНК в економіці приймаючих країн, у їхній інфраструктурі, зовнішній торгівлі, на відміну від офіційної дипломатії, яка діє на міждержавному рівні;

3) поширення контролю ТНК на засоби масової інформації, зв'язку, що означає володіння могутньою зброєю формування місцевої громадської думки;

4) створення в залежних країнах слухняної сили в особі представників місцевих політичних, суспільних кіл.

Розділ 2. Аналіз сучасного стану діяльності ТНК в Україні

2.1 Роль ТНК в процесі іноземного інвестування в економіці України

У структурі прямих іноземних інвестицій ТНК в економіку України за галузями переважають харчова промисловість та внутрішня торгівля. Спочатку частка внутрішньої торгівлі була найвищою, однак згодом обсяги іноземних інвестицій у цю галузь у загальному обсязі зменшилися. Серед причин такого зниження - відносна перенасиченість галузі капіталом, що спричинює зниження рівня прибутковості підприємств галузі.

Таблиця 2.1

Прямі іноземні інвестиції ТНК в економіку України

1992-2002 pp., млн. дол.

Показник Роки
1992-1993 1994 1995 1996 1997 1998 2001 2002
Чистий приріст прямих іноземних інвестицій 219,4 264,1 413,4 541,3 625,4 747.1 437,2 584
Прямі іноземні інвестиції, кумулятивне значення 219,4 483,5 896,9 1438,2 2063.6 2810,7 3247.9 3831,9
Темп зростання.% 1 20.4 156,5 130,9 115,5 119,4 58,5 133,6

Таблиця 2.2

Галузева структура прямих іноземних інвестиції ТНК в Україну,%

Галузі промисловості Роки
1994 1995 1996 1997 1998 2001 2002
Харчова промисловість 14,2 14,5 18,7 20,9 20,8 20,4 20,1
Внутрішня торгівля 9,9 22,4 15,3 16,4 15,9 17,2 18,8
Машинобудування і металообробка 23,3 12,8 9,7 7,8 12,5 10,9 9,0
Фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення 3,1 7,4 8,5 8,4 7,0 6,1 6,4
Хімічна промисловість 5,8 4,2 7,2 6,9 4,5 3,7 3,6
Паливна промисловість 0,4 0,6 1,5 2.8 5,8 5,9

Загалом коливання часток окремих галузей за період з 1994 по 2002 р. не завжди дає змогу виявити стійкі тенденції (табл.2.2). Водночас високі значення іноземних інвестицій у двох галузях-лідерах дають змогу зробити висновок, що іноземний інвестор віддає перевагу галузям із коротким терміном окупності.

Структура іноземного капіталу упродовж 1996-2001 pp. також не оптимальна. Шість країн-інвесторів забезпечували близько 60% загального обсягу інвестицій. Хоча їхня частка порівняно із 1996р. дещо знизилась, рівень диверсифікації іноземного інвестування у вітчизняній економіці є низький (табл.2.3).

Таблиця 2.3

Динаміка прямих іноземних інвестицій ТНК в Україну в%*

Країна Роки
2000 2001 2002
США 18,3 18,7 18,3
Нідерланди 8,3 10,3 9,5
Росія 7,4 7,4 6,7
Німеччина 11,6 8,7 8,3
Великобританія 7,0 7,3 7.5
Кіпр 6,0 6,1 5,4
Разом 58,6 58,5 55,7

Суттєві диспропорції простежуються в розподілі іноземних інвестицій по регіонах України. Статус столиці забезпечив місту Києву понад 30% усіх іноземних інвестицій 2001р. А п'ять адміністративно-територіальних одиниць, що зосереджували на своїй території найбільші частки іноземного капітану, разом за період з 2000 по 2002рр. отримали в середньому 66,7% від загального обсягу. У цьому випадку на північний регіон упродовж аналізованого періоду припадала у 2-3 рази більша частка іноземного капіталу, ніж можна було б прогнозувати, враховуючи кількість населення (для міста Києва це перевищення становило 5-6 разів). І навпаки, решта регіонів у цей період недоотримувала потрібних інвестицій (табл.2.4).

Таблиця 2.4

Прямі іноземні інвестиції у регіони України,%

Довідково:
Регіон 1994 1995 1996 1997 1998 2001 чисельність населення на 1.01.03
Північний 32,1 48,8 43,5 43,9 42,7 43,7 17,1
у тім числі м. Київ 25,7 41,6 30,4 30,0 29,9 32,0 5,2
Південний 15,3 11,3 16,3 15,3 13,4 11,9 15,2
Центральний 8,1 6,3 9,7 9,5 8,6 10,6 12,3
Західний 15,9 12,3 11,1 11,7 11,3 10,9 22,6
Східний 28,7 21,1 18,4 18,7 23,5 22,9 32,8
Всього 100 100 100 100 100 100 100

Інтернаціоналізація комерційно-господарської діяльності зумовлює необхідність існування чіткого механізму регулювання міжнародного спільного підприємництва, здійснюваного відповідними державними структурами і міжнародними організаціями.

Можна виокремити такі цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання:

• забезпечення збалансованості різних сфер економіки й рівноваги внутрішнього ринку України;

• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

• створення особливо пільгових умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

• здійснення захисту економічних інтересів України в цілому й окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

• надання рівних можливостей суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, розвиток усіх видів підприємництва незалежно від форми власності;

• заохочення конкуренції і подолання монополізму у сфері зовнішньоекономічній діяльності.

Регулювання підприємницької діяльності ТНК на території України практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади-Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Державне управління митного контролю.

На національному рівні система регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності має включати такі елементи:

форми іноземних інвестицій;

вимоги до результатів діяльності іноземного партнера;

трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора;

інвестиційні пільги та обмеження;

гарантії дотримання прав іноземного партнера.

Більша частина питань, що пов’язані з діяльністю міжнародних компаній на території України регулюється законами України "Про іноземні інвестиції" від 13 березня 1992 р. № 2198 [1], Про зовнішньоекономічну діяльність (зі змінами від 8 червня 2002 року N 1807-III) [2], “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) ” від 15 березня 2001 року №2299-III [3], постановами Кабінету Міністрів України, іншими нормативними актами.

Іноземними інвестиціями називаються конкретні цінності, що вкладаються безпосередньо іноземними партнерами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення інших цілей, тобто довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери діяльності. Проте існують певні варіації стосовно окремих їхніх видів: різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо.

Вимоги до результатів діяльності іноземного партнера зумовлюються передовсім цілями країни, що приймає, і визначаються диференційовано за певними показниками. До останніх можна віднести: частку вітчизняного партнера, спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень імпортної технології, необхідність підготовки кадрів відповідного фаху і професійної спрямованості.

Трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора, як правило, має включати такі регулюючі заходи: обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його у банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво. Допускається також режим вільного переміщення капіталу.