Смекни!
smekni.com

Египет. Лидер Арабской Лиги (стр. 2 из 2)

В позиції арабських країн щодо кувейтської кризи існували значні розбіжності, що призвело до поглиблення розколу в арабському світі. Це мало серйозні наслідки для економічних, соціальних та політичних аспектів арабської безпеки. Колективні загальноарабські зусилля, здійснені в рамках ЛАД, спрямовані на врегулювання конфлікту та пошук мирних шляхів вирішення проблеми, виявилися марними, так як не вдалося виробити спільну арабську позицію, яка дала б можливість задіяти механізм колективної арабської безпеки для захисту незалежності однієї з держав-членiв ЛАД. Кувейтська криза мала серйозні негативні наслідки для арабських країн, що включають відчутні людські втрати, депортацію громадян інших арабських країн з Кувейту, Iраку, держав Затоки. Прямі збитки склали від 600 до 800 млрд. долл.

Головним політичним наслідком кризи є безпрецедентний розкол серед арабських країн, причини якого полягали у відмінності точок зору щодо методів урегулювання кризи та ліквідації її наслідків. Криза довела неефективність діяльності ЛАД, так як вона виявилася неспроможною прийняти дійові заходи, щоб змусити Iрак вивести свої війська з Кувейту.

Криза привела до зростання західного, особливо американського, впливу в регіоні, що мало серйозні негативні наслідки для загальноарабської безпеки. Криза сприяла досягненню окремих політичних i стратегічних цілей найближчого оточення арабських держав - Iрану та Туреччини. Очiкується зростання впливу в регіоні цих держав. Iзраїлю в результаті кризи вдалося добитися значних матеріальних, політичних та військових дивідендів.

Концепцiя нового близькосхiдного порядку, що активно пропагується США та Iзраїлем, передбачає формування спiльного ринку на Близькому Сходi, що, в свою чергу, передбачає створення зон вiльної торгiвлi та укладання митного союзу. Необхiдна наявність щонайменше двох основних передумов для реалiзацiї цього плану: досягнення всеохоплюючого миру в регiонi та припинення бойкоту Iзраїлю з боку арабських держав. Без встановлення справедливого миру відмова від арабської політики бойкоту Iзраїлю є недоцільною i небезпечною. Подібні рішення, прийняті державами Затоки, можна розцінювати як передчасні. Реалiзацiя проектів регіонального співробітництва дозволить Iзраїлю розширити ринок збуту своїх товарів за рахунок арабських країн, що дасть новий імпульс нарощуванню ізраїльського економічного та військового потенціалу, приведе до краху планів створення спільного економічного простору арабських країн. В результаті посилиться процес нерівномірності зростання арабської та ізраїльської економік, що створить серйозну загрозу для загальноарабської безпеки.

Варто зауважити, що позиція Арабської Республіки Єгипет стосовно розповсюдження зброї масового знищення в даному регіоні є наступною: АРЕ сприяє недопущенню її розповсюдження в регіоні. Адже прямим наслідком наявності на Близькому сході зброї масового знищення може стати початок третьої світової війни. Але попри таку, на перший погляд пацифістську налаштованість, необхідно зазначити доволі цікавий факт, а саме те, що сьогодні АРЕ входить до списку країн які потенційно можуть володіти біологічною зброею. [1] На ряду з Єгиптом у списку ще є Лівія, Ізраїль, Сирія. Попри те, що АРЕ підписала Договір щодо нерозповсюдження зброї масового знищення. Вона його не ратифікувала[1][1], тобто реально вона не є її членом. Хоча її програма з розробки біологічної зброї (тут і надалі – БЗ) датується ще з 1960 х років.

Глибокі зміни в системі європейської безпеки, що виникли після холодної війни, змусили НАТО усвідомити взаємозалежність систем безпеки Європи та середземноморського регіону і звернути особливу увагу на його стратегічне значення. Результатом визнання взаємозв'язку між Європою та Середземномор'ям у питаннях безпеки та стабільності стало рішення, прийняте Альянсом у грудні 1994 року, яке передбачало встановлення контактів між НАТО та країнами "розширеного Середземномор'я". У лютому 1995-го Єгипет, Ізраїль, Мавританія, Марокко та Туніс були запрошені до діалогу з НАТО. В листопаді 1995 року запрошення отримала Йорданія, а в лютому 2000 року Алжир.

Таким чином, питання полягає не стільки в тому, чи повинен Діалог з часом перерости в програму "Середземноморське партнерство заради миру", а радше, як наблизити його до "головної течії" програм НАТО, спрямованих на розбудову зовнішніх контактів. Таке завдання потребує реалістичного підходу, перспективного бачення та розуміння специфіки відносин Альянсу з країнами Південного Середземномор'я і проблем, що виникають через обмеженість наявних ресурсів.

Список літературних джерел

1. http: // rate1. com. ua/uk/archive/1046/ - веб посилання на спикок країн власниць зброї масового знищення

2. http: // www. wilpf. int. ch/disarmament/biologicalweapons. htm - посилання на список країн, що ратифікували Договір про нерозповсюдження масової зброї

3. http: // www. nato. int/docu/review/2003/issue1/ukrainian/art4. html - посилання на статтю Альберто Бін, який займається питаннями Середземноморського діалогу у Відділі політичних справ НАТО)

4. http: // uk. wikipedia. org/ - Інтернет енциклопедія.

5. http: // uazakon. com/document/tpart11/isx11443. htm - Угода про основи взаємовідносин і співробітництво між Україною та Арабською Республікою Єгипет


[1]До біологічної зброї належать патогенні (здатні викликати хворобу) мікроорганізми, продукти їхньої життєдіяльності (токсини), заражені тварини та засоби їх доставки. Найбільш поширеними видами на сьогодні є бактерії, рікетсії, віруси, токсини та грибки.

[1]- http://rate1.com.ua/uk/archive/1046/

[1][1]http://www.wilpf.int.ch/disarmament/biologicalweapons.htm