Для підтримки дрібних і середніх підприємств були створені спеціальні експортні фонди. Ситуація була така, що стимулювання експорту охоплювало всі стадії руху товарів, аж до після продажного обслуговування. Офіційною підтримкою експортери користалися на будь-якому рівні - від керівників локальних регіонів до послів, міністрів і глав держав. Більш того, значну частину експортних витрат уряду покривали за рахунок бюджету.
Особливу роль у процесі проникнення європейців на інші ринки зіграла кредитна політика (низькі процентні ставки, тривалі терміни надання). Мали місце приклади масштабного відкритого і схованого субсидування зовнішньоторговельних операцій. Це дозволило в результаті "кредитних воєн" і інших елементів зовнішньоекономічної політики зменшити частку американського експорту у світі.
Одним з факторів, що визначили курс зовнішньоекономічної політики Польщі, є посилення зв'язків з інтеграційними угрупованнями Західної Європи на базі трьох договорів:
- Європейського договору, що забезпечує Польщі статус асоційованого члена ЄС;
- договору про вільну торгівлю з країнами Центральної Європи;
- договору про вільну торгівлю з країнами ЄАВТ.
Рубіж 1995 року зафіксував зняття більшості бар'єрів на шляху просування польських товарів на ринки ЄАВТ і ЄС. З цього моменту Польщею узятий курс на лібералізацію промислового імпорту. Процес повного усунення імпортних бар'єрів завершився до 2000 року. Либералізуючи взаємну торгівлю з ЄАВТ, Польща тим самим послідовно включається в процес формування зони вільної торгівлі, оформлення якої фактично завершилося до 2002 року. У питаннях постачання сільськогосподарських товарів застосовується селективна і часткова лібералізація, що стосується зниження митних тарифів і інших бар'єрів для декількох груп товарів. Даний товарний ринок, варто визнати, не підданий повній лібералізації, він лише допускає часткове усунення торгових бар'єрів.
Зі стратегічної точки зору, глобальною метою торгової політики Польщі є посилення зв'язків з ЄС, оскільки цей ринок несе в собі вирішення задач в обороті капіталу, переміщенні робочої сили і наближенні законодавчого режиму Польщі до норм ЄС.
Не перериваються торгові зв'язки Польщі з колишніми країнами СРСР. Сферами торгового співробітництва являються: митний, взаємний захист інвестицій, усунення подвійного оподатковування і т.д. У результаті відзначеного, торговий оборот Польщі з країнами колишнього Союзу зріс більш ніж у 5,8 млрд. доларів у 2002 році.
Для порівняння слід зазначити, що в 1997 році він складав приблизно 3 млрд.доларів. Розподіл торгового обороту між цими країнами в міру убування можна представити в такий спосіб: Росія -5,1 млрд.дол., Україна - 1,2 млрд.дол., Бєларусь -0,7 млрд.дол., Литва - 0,34 млрд.дол., Узбекистан -0,16 млрд.дол., Казахстан - 0,1 млрд.доларів.
Зовнішньоторговельна політика Болгарії, також як і Польщі спрямована в основному на ринок ЄС, Східної Європи та Росії. Примітний факт, що з жовтня 1996 року митна декларація Болгарії була замінена єдиним документом Європейського Союзу, а також з 1.12.1996 р. Болгарія вступила у ВТО. При цьому враховані зобов'язання Болгарії по преференційних торгових угодах з Європейським Співтовариством, ЄАВТ і угод про формування Зони вільної торгівлі зі Словаччиною, Словенією і Чехією. Торгова політика Болгарії переважно заснована на експортній орієнтації. У товарній структурі експорту значна частка приходиться на метали і металовироби - 19%, хімічну продукцію - 15%, продукти харчування - 13%, машини й устаткування - 9%. Крім того, Болгарія експортує текстиль, мінеральні продукти, транспортні засоби, пластмасу і т.д. У структурі імпорту переважають мінеральні продукти - 25%, машини й устаткування - 15%, хімічна продукція - 12%, текстильні вироби - 9%. Основними партнерами є Росія й Україна; Німеччина й Італія; Греція, Македонія і Туреччина, на частку яких приходиться більш 50% товарообігу. У цілому, у структурі зовнішньої торгівлі Болгарії частка європейського Співтовариства склала 41%, у структурі Центральної і Східної Європи - 36% і на неєвропейську структуру приходиться 23%.
Отже, лібералізація економіки в країнах Східної Європи утруднила фінансове положення вітчизняних виробників (зняття імпортних бар'єрів і пільговий режим функціонування для іноземних інвесторів), і зрештою дискримінувала східноєвропейські компанії. На відміну від цього, найбільш позитивним представляється досвід азіатських країн, у тому числі і Сінгапуру, де стратегія лібералізму з масовим залученням іноземного капіталу супроводжувалася посиленою підтримкою вітчизняних товаровиробників при твердому контролі рівня заробітної плати й інфляції.
Серед країн колишнього СРСР по ступені відкритості своєї економіки і по параметрах економічного розвитку особливе місце займає Естонія. Початі тут з 1994 року реформи до дійсного часу одержали визначену якісну змістовність. Кардинальна зміна торгової політики у визначеній мірі обумовлювалася історично сформованим розміщенням великих переробних блоків, що знаходилися в сировинній залежності, а вироблена продукція централізовано розподілялася. З огляду на вузькість внутрішнього ринку для споживання власної маси товарів, естонська економіка зробила ставку на експортну орієнтацію.
Однак, період початку реформ переплітається з інтенсивним спадом виробництва через розрив господарських зв'язків. У цих умовах правомірною стає політика лібералізації зовнішньої торгівлі.
Лібералізація зовнішньої торгівлі дала імпульс активному розвитку імпорту, оскільки він забезпечує солідну частку внутрішнього попиту. Так, якщо в 1993 році цей показник був на рівні 70%, те до 1997 року він підвищився на 6%. Лібералізація зовнішньої торгівлі обумовила ряд структурних змін в експортно-імпортній політиці, зокрема, територіального характеру (з тяжінням торгівлі до західних ринків) і товарно-номенклатурного характеру (пристосування до західного ринку стимулювало попит на експорт сировини і напівфабрикатів з високим ступенем матеріалоємності, а також продукції машинобудування і металообробки. Активізація реекспорту визначилася ростом імпорту деталей, вузлів для машин і приладобудування). Порівняльна перевага промислового виробництва Естонії в експортних операціях спричинило ріст реекспорту, частка якого у вартості експорту перевищила 30%.
Для стабілізації зовнішньої торгівлі з початку переходу до нового етапу розвитку уряд Естонії використовував різні інструментарії торгової політики. 1990-1991 р. в умовах тотального дефіциту був використаний механізм обмеження попиту сотень товарних позицій квотуванням і ліцензуванням. Лібералізація, що почалася, істотно обмежила їхні масштаби, залишаючи під захистом сланець, глину, кварц. Однак перелік товарів, на які були встановлені імпортні тарифи, залишається великим. Серед експортних товарів митом обкладалися предмети художньої й історичної спрямованості. Багато товарів вільно ліцензувалися. Переорієнтація торгівлі Естонії пріоритетним виділила взаємозв'язок з Європейським Співтовариством, а укладеним договором про вільну торгівлю установила режим безмитної торгівлі. Проте Європейське Співтовариство квотувало продовольство, продукцію легкої промисловості. Причому для останньої встановлювався більш вільний доступ у випадках, якщо дві кінцеві стадії обробки вироблялися підприємцями Естонії. Аналогічні договори про вільну торгівлю були підписані і з ЄАВТ.
Сучасний етап розвитку економіки Естонії в числі великих партнерів визначив країни СНД - сюди поставляється 25% продукції. Росія серед усіх країн є другою державою-партнером після Фінляндії. Слід зазначити, що в 1993 році частка країн СНД в експорті складала більш 30%. Якщо в 1992 році країни СНД у структурі імпорту склали приблизно 40%, то в 1996 році їхня частка скоротилася до 16,8%, а Росія стала другим по значимості партнером. Країни Східної Європи через подібність структури виробництва і несформованого механізму регіональної виробничої кооперації займають як в експорті, так і в імпорті третє місце після ЄС і СНД.
Розпад СРСР поставив усі пострадянські держави перед фактом необхідності вирішення складних задач, що були пов'язані зі зведенням прикордонних і митних бар'єрів, відсутністю цінового механізму і необхідністю визначення взаємовигідних партнерів. З цього періоду почалася прискорена переорієнтація естонської економіки на нові країни - скандинавські, західноєвропейські і східноєвропейські, котрі усе більш знижували частку країн колишнього СРСР. Одночасно були прийняті заходи для лібералізації зовнішньої торгівлі: скасування і зниження найбільш високих митних тарифів на імпортні й експортні товари. До кінця 1992 року всі експортні мита були скасовані, а імпортні на ряд товарних цінностей були підвищені.
Кількісні обмеження, що існували раніше, по імпорті в Естонії були зняті, однак підсилився контроль за якістю ввозу. Якщо в 1991 р. Естонія продовжувала використовувати адміністративні обмеження на експорт, то кількість товарів, що квотувалися чи ліцензувалися, до початку 1993 року було зменшено в 8 разів.
Для розширення торгівлі з європейськими країнами Естонія підписала ряд угод, що дало їй можливість з 1992 р. перебувати в режимі найбільшого сприяння в торгівлі. З цього ж періоду почалося форсування створення єдиного загального ринку Балтії, де режим особливої торгівлі поширювався лише на сільськогосподарські товари. Усередині країн-учасниць балтійського ринку були скасовані мита і кількісні обмеження.
Активна зовнішньоторговельна політика може стати дієвим інструментом структурної перебудови економіки, підвищуючи ефективність і конкурентну спроможність національного виробництва. Більше того, сьогодні ми не бачимо альтернативи послідовної лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків, якщо ми дійсно хочемо реформувати нашу економіку і зробити її складовою міжнародного розподілу праці. Саме лібералізація включить механізми ринкового ціноутворення, визначаючи структуру та обсяги виробництва. Важливим інструментом реструктуризації виробництва має стати конкуренція між національними та іноземними виробниками на українському ринку. Недосконалість українського законодавства (складність процедур відкриття та реєстрації нових підприємств, наявність значної кількості суперечливих нормативних документів з питань оподаткування, непрозорість процедури сертифікації), низький технологічний рівень підприємств, домінування політичних популістських гасел – виступають додатковими протекціоністськими бар’єрами як розвитку ділового співробітництва, так і впливу світового господарства на економіку України. Існуючий і підсилюючий захист внутрішніх виробників від зовнішньої та внутрішньої конкуренції в свою чергу консервує існуючу структуру економіки, а наявність бартерних та не грошових схем спотворює дію цінового механізму, що гальмує темпи реформувань. Тому лібералізація є необхідною умовою макро- і мікроекономічної стабілізації в Україні.