Договірні Сторони можуть подавати клопотання про перейняття кримінального переслідування також у зв'язку з такими порушеннями права, які згідно з законодавством запитуючої Договірної Сторони є злочином, а згідно з законодавством запитуваної Договірної Сторони - тільки проступком.
Клопотання про перейняття кримінального переслідування складається у письмовій формі і повинно включати:
1) назву запитуючої установи юстиції;
2) ім'я і прізвище підозрюваної особи, її громадянство, а також інші дані про особу;
3) опис і правову кваліфікацію дії, в зв'язку з якою було подане клопотання про перейняття кримінального переслідування.
Крім того, до клопотання додається:
1) зміст кримінальних положень, а в разі необхідності - і інших положень запитуючої Сторони, важливих для кримінального переслідування;
2) матеріали справи або їх завірені копії, а також інші докази;
3) по можливості опис зовнішності підозрюваного, його фотокартку та відбитки пальців;
4) клопотання про відшкодування шкоди, а також по можливості інформацію про розмір шкоди;
5) заяви потерпілих про переслідування, якщо законодавство запитуваної Сторони вимагає цього.
Таким чином, оперативникам слід було подати відповідне клопотання та звернутися за правовою допомогою до Республіки Молдова через відповідні центральні органи влади.
Задача 2.
У місті Пльзені (Чехія) місцева поліція арештувала проживаючих у країні українських рекетирів, які обкладали даниною своїх співвітчизників «човників», бізнесменів, гастарбайтерів-українців, що працюють у Чехії. Рекетири предстали перед Чеським судом.
Адвокат підсудних розцінив дії поліції і суду як акт втручання у внутрішні справи України.
Чи мала право чеська поліція арештувати рекетирів?
Суду якої держави підсудні особи, що займалися незаконною діяльністю?
Відповідь. До даних правовідносин слід застосовувати Європейську конвенцію про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972р. відповідно до якої будь-яка Договірна Держава має повноваження переслідувати у судовому порядку згідно із своїм законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої Договірної Держави. Такі повноваження можуть здійснюватися лише за клопотанням про порушення кримінального переслідування, що подається іншою Договірною Державою.
Будь-яка Договірна Держава, що згідно із своїм власним
законодавством має повноваження переслідувати за вчинення злочину, може відмовитися або утримуватися від кримінального переслідування підозрюваної особи, яка вже притягнута або буде притягнута до відповідальності іншою
Договірною Державою за вчинення того ж злочину. Рішення про відмову або утримання від кримінального переслідування є тимчасовим до тих пір, поки
остаточне рішення не буде прийняте в іншій Договірній Державі.Якщо особа підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого законодавством договірної Держави, ця держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування у випадках та на умовах, передбачених Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах. Якщо відповідно до положень цієї Конвенції Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування, то компетентні органи першої держави повинні брати таку можливість до уваги.Кримінальне переслідування може порушуватися у запитуваній державі тоді, коли злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, становив би злочин у разі вчинення на її території і коли за таких обставин злочинцю може бути призначена міра покарання також згідно із власним законодавством.Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування в одному або декількох таких випадках:- якщо підозрювана особа має постійне помешкання в запитуваній державі;- якщо підозрювана особа є громадянином запитуваної держави або якщо ця держава є країною його походження;- якщо підозрювана особа відбуває або має відбувати в запитуваній державі покарання, яке передбачає позбавлення волі;- якщо в запитуваній державі за той же самий злочин або за інші злочини проти підозрюваної особи порушено кримінальне переслідування;- якщо вона вважає, що передача провадження виправдана інтересами встановлення істини, і зокрема, що найбільш суттєві докази знаходяться в запитуваній державі;- якщо вона вважає, що виконання в запитуваній державі вироку, у разі винесення такого, може збільшити можливість соціальної реабілітації засудженого;- якщо вона вважає, що присутність на судовому засіданні підозрюваної особи не може бути забезпечена в запитуючій державі, в той час як її присутність на судовому засіданні може бути забезпечена в запитуваній державі;- якщо вона вважає, що вона не може сама виконати вирок, у разі винесення такого, навіть з використанням екстрадиції, в той час як запитувана держава спроможна це зробити.Компетентні органи запитуваної держави розглядають клопотання про порушення кримінального переслідування, визначають у відповідності до їх власного законодавства, яких дій слід вжити щодо такого клопотання.Клопотання про порушення кримінального переслідування супроводжується оригіналом або засвідченою копією кримінальної справи, а також іншими необхідними документами. Однак, якщо підозрювана особа утримується під вартою, а запитуюча держава не може подати ці документи разом із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вони можуть бути надіслані пізніше.Запитуюча держава письмово інформує також запитувану державу про всі процесуальні дії та про всі заходи стосовно провадження, які здійснено в запитуючій державі після передачі клопотання. Таке повідомлення супроводжується будь-якими необхідними документами.Запитувана держава негайно інформує запитуючу державу про своє рішення щодо клопотання про порушення кримінального переслідування. Запитувана держава також інформує запитуючу державу про припинення провадження або про рішення, яке винесено по завершенні судового розгляду. Засвідчена копія будь-якого письмового рішення надсилається запитуючій державі.Якщо держава звертається із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вона не може продовжувати переслідувати підозрювану особу за злочин, у зв'язку з яким було заявлене клопотання про порушення кримінального переслідування, або виконувати рішення, яке вона постановила раніше щодо підозрюваної особи за цей злочин. До отримання рішення запитуваної держави щодо клопотання про порушення кримінального переслідування запитуюча держава однак зберігає за собою право здійснювати всі дії стосовно кримінального переслідування, за винятком притягнення до судової відповідальності або, у відповідних випадках, прийняття компетентним адміністративним органом рішення у справі.Право здійснення переслідування і примусового виконання поновлюється за запитуючою державою:- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення не вживати дій щодо клопотання;- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відмовити у прийнятті клопотання;- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відкликати свою згоду на прийняття клопотання;- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення не порушувати провадження або припинити його;- якщо вона відкликає своє клопотання до того, як запитувана держава проінформує її про своє рішення вжити дій щодо клопотання.Клопотання про порушення кримінального переслідування, продовжує в запитуючій державі строки притягнення до відповідальності на 6 місяців.Будь-яка дія, метою якої є порушення кримінального переслідування і яка здійснена в запитуючій державі відповідно до її законодавства і правил, має таку ж юридичну силу в запитуваній державі, тобто розглядається як така, що здійснена органами цієї держави, за умови, що таке ототожнення не дає такій дії більшої доказової сили, ніж в запитуючій державі.
Отже, особи, що займалися незаконною діяльністю, підсудні суду держави, громадянами якої вони є. Для цього держава, в якій вчинено злочин, має подати державі, громадянами якої є підозрювані особи, клопотання про порушення кримінального переслідування. При цьому компетентними органами цієї держави дії підозрюваних осіб мають розцінюватися як такі дії, що вчинені на території цієї держави.
Таким чином, після встановлення громадянства України підозрюваних у рекеті осіб, відповідні органи Чехії мали подати клопотання про порушення кримінального переслідування відповідним органам України. Рішення про притягнення до відповідальності Чеським судом мало бути прийняте лише після отримання відповіді на заявлене клопотання, в якому було б зазначено, що держава Україна прийняла рішення не вживати дій щодо клопотання або відмовити у прийнятті клопотання, або відкликати свою згоду на прийняття клопотання, або не порушувати провадження або припинити його.
Чеська поліція мала право арештувати осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. У такому випадку у клопотанні про порушення кримінального переслідування обов’язково мало бути зазначено про такі дії.
Список використаної літератури:
1. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959р.2. Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993р.3. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13.12.1957р.4. Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15.10.1975р.5. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17.03.1978р.6. Конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983р.7. Додатковий протокол до європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 17.03.1978р.8. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972р.9. Договір між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993р.10. М.О. Баймуратов. Міжнародне право. Підручник. «Одісей», Харків – 2002р.11. С. Кравчук. Міжнародна правова допомога в кримінальних справах. Право України № 12/1999р., стор. 59-6112. В.М. Філатов, С.А. Солоткий. Застосування норм міжнародних договорів і рішень Європейського суду з прав людини у кримінальному судочинстві. Вісник верховного Суду України № 7/2004, стор. 32-3813. В. Іващенко. Проблеми відповідальності за міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру. Юридичний журнал № 6/2005