Смекни!
smekni.com

Міжнародні відносини та зовнішня політика (стр. 2 из 5)

Прагненні кожної держави реалізувати себе в напрямку найвигідніших придбань та найменшого опору. Це означає, що „кожна держава тяжіє до моря як засобу придбання морської могутності і всього, з ним пов’язаного”.

Внутрішня політика має бути підлегла меті зростання військової сили, розвитку „продуктивних сил країни, що забезпечує можливість військових витрат”, тобто здійсненню зовнішньої політики.

Пізніше німецький географ Фрідріх Ратцель, сформулював теорію динамічного розуміння простору (концепцію життєвого простору –lEBENSRAUM). Зростання держав зумовлюється тим, що „зростаючий народ має потребу в нових землях для збільшення своєї чисельності”, а „вище покликання народу в тому, щоб поліпшити своє географічне становище”.

Шведський вчений Ю.Челлен пояснював суть держави через геополітику: географічний простір, народ, господарство, суспільство, управління. Крім фізико-географічних рис, держава виражається в чотирьох інших іпостасях: певній формі господарства зі своєю особливою економічною активністю; народом із своїми етнічними характеристиками; соціальним співтовариством різних класів і професій і, нарешті, формою державного правління із своєю конституційною та адміністративною структурою. З часом предметом геополітики стали: закономірності взаємозв’язку політики і географічних факторів життєвого простору, актуальні проблеми національних інтересів і безпеки, стратегія глобального і регіонального розвитку держав і націй, стан природних ресурсів і демографічної ситуації, економічна і воєнно-стратегічна обстановка та ін.

Сучасні напрямки геополітики ґрунтуються на глобальних геополітичних моделях (концепціях), розроблених ще наприкінці XIX– на початку XXст. класиками геополітики. До них належать:

Концепція панування на морі – сформульована американським істориком, адміралом Альфредом Тайєром Мехеном, який вважав, що, по-перше, морська сила значно зумовлює історичні долі народів і країн, що, по-друге, аналізувати позицію і геополітичний статус держави необхідно на підставі наступних критеріїв: 1) географічного становища держави, її відкритості морям, можливості будувати морські комунікації з іншими країнами. Сюди ж додаються – довжина сухопутних кордонів, здатність контролювати стратегічно важливі регіони, здатність загрожувати своїм флотом території супротивника; 2) фізичної конфігурації держави, тобто конфігурації морських узбереж та кількості розташованих на них портів. Від цього залежить розквіт торгівлі і стратегічна захищеність; 3) довжини території, яка дорівнює довжині берегової лінії; 4) статистичної кількості населення, яке є важливим для оцінки здатності держави будувати кораблі та їх обслуговувати; 5) національного характеру, а також здатності народу торгувати, оскільки морська сила ґрунтується на мирній і широкій торгівлі; 6) політичному характері управління. Від цього залежить переорієнтація кращих природних і людських ресурсів на створення морської сили. А.Мехен вважав, що при сприятливому поєднанні факторів, в дію вступає формула: військовий флот + торговий флот + військово-морські бази = морська сила. Виходячи із споконвічної боротьби морських і континентальних держав, обґрунтовується необхідність об’єднання зусиль морських держав (насамперед США і Великобританії) проти континентальних (Німеччини і Росії) концепція панування на морі знайшла відображення в геополітичній стратегії Сполучених Штатів Америки.

Концепція серединної землі (hearland). її засновником є британський учений і політичний діяч Хелфорд Джон Маккіндер, який сформулював ідею про­відної ролі в світі центрального континентального простору, що є на „географічній осі історії” і названий Хартлендом (від англ. hear– серце і leand– земля: серцева (центральна) земля). Хартленд – ключова територія в межах світового острова (worldisland). До світового острова Хелфорд Маккіндер включає три континенти – Азію, Африку та Європу, ієрархізує планетарний простір через систему концентричних кіл. У самому центрі –географічна вісь історії, що називається хартлендом, землею серцевини. Далі йде внутрішній чи окраїнний півмісяць. Це – пояс, що збігається з береговими просторами євразійського континенту. На думку Х.Маккіндера, внутрішній півмісяць – зона найінтенсивнішого розвитку цивілізації. Далі йде більше зовнішнє коло: „зовнішній чи острівний півмісяць”. Хартленд, на думку Х. Маккіндера, міститься в російській частині Євразії, що визначає постійний тиск Росії на окраїнні землі внутрішнього півмісяця (Європу, Близький Схід, Китай). Наслідком взаємодії хартленду з довколишнім світом є його конфлікт з морськими державами зовнішнього півмісяця (Великою Британією, США, Канадою, Японією).

Концепція великих просторів – дітище німецького військового географа Карла Хаусхофера, який захоплювався ідеєю утворення великого континентального простору (на базі союзу Німеччини і Росії) для протистояння геополітичній експансії морських імперій (Великобританії і США). Картина планетарного дуалізму – морські сили проти континентальних, сил стала тим ключем, що, на думку творця цієї теорії, відкривав усі таємниці міжнародної політики.

Концепція прав народу була розроблена німецьким філософом, юристом, істориком Карлом Шміттом і заснована на фундаментальній ідеї „прав народу”, що протиставлялась ліберальній теорії „прав людини”. Насамперед народ, у відповідності з цією концепцією, має право на культурну суверенність, на збереження своєї духовної, історичної і політичної ідентичності. „Суша – море” – за допомогою такої пари протилежностей К. Шмітт сподівався з’ясувати необхідність переходу від „планетарного мислення категоріями сили” до „мислення законами організації простору”, для того щоб здійснилася „глобальна організація простору”, що відповідає „планетарній просторовій свідомості”. Провідні держави Заходу (США, Німеччина і Великобританія) у геополітичній стратегії виходили та виходять в сучасних умовах з постулатів, сформульованих у вищеперелічених концепціях геополітики. Сучасні західні геополітичні концепції продовжують основні традиції класиків геополітики.

Спадкоємцем ідей А. Мехена і Х. Маккіндера виступив Ніколас Джон Спайкмен, який обґрунтував ідею переміщення центру історії із серединної землі (Хартленда) у серединний океан (Атлантику). Суть ідеї полягає в тому, що держави, розташовані на берегах Атлантики (США і країни Західної Європи), утворять атлантичний Рімленд, покликаний домінувати в сучасному світі і стримувати натиск провідної держави Хартленду – Росії. Н.Спайкмен виділив десять критеріїв, на підставі яких варто визначати геополітичну могутність держави: 1) поверхня території; 2) природа кордонів; 3) чисельність населення; 4) наявність чи відсутність корисних копалин; 5) економічний і технологічний розвиток; 6) фінансова могутність; 7) етнічна однорідність; 8) рівень соціальної інтеграції; 9) політична стабільність; 10) національний дух. Якщо сумарний результат оцінки геополігичних можливостей держави виявляється відносно невисоким, це майже автоматично веде до того, що держава змушена вступати в більший стратегічний союз, поступаючись частиною свого суверенітету заради глобальної стратегічної геополітичної протекції. Атлантична концепція Н. Спайкмена лягла в основу геополітичної стратегії Північноатлантичного блоку (НАТО). Ідеї атлантизму поділяють і відомі західні аналітики Ганс Моргентау, Джеймс Болл, Уолт Ростоу, Збігнев Бжезинський, Самюель Хантінгтон.

Близькою до атлантизму є концепція мондіалізму (від французького слова mond– світ), зміст якої зводиться до постулювання неминучості повної планетарної інтеграції, переходу від множинності держав, народів, націй і культур до уніформного світу.

Альтернативними західним геополітичним моделям є східноєвропейські концепції євразійства, панславізму і поліцентризму.

Концепція євразійства розроблена наприкінці XIX- на початку XXст. Петром Савицьким, Миколою Трубецьким, Львом Карсавіним, Миколою Алексєєвим, Георгієм Вернадським га іншими євразійцями. Євразійці виходять з особливого історичного призначення Росії, України, Білорусії – об’єднувати власне слов’яно-тюркське населення в євразійську націю, інтегрувати великі простори в цілісний євразійський моноліт. Іншими словами, зміст євразійства полягає в синтезуванні європейських і азіатських витоків в українську, російську, білоруську цілісність і самодостатність, але водночас самобутність.

Наприкінці XVIII - на початку XIX ст.ст. виникає панславізм – геополітична концепція об’єднання слов’янських держав і народів під егідою Росії, її творцями виступили представники слов’янофілів Костянтин і Іван Аксакови, сербський просвітитель Вук Караджич, чорногорський просвітитель Петро Негош, чеські славісти Йозеф Добровський і Павло Шафарик.

У середовищі слов’янофілів народилася і концепція поліцентризму. В її основу покладено погляди Миколи Данилевського, Федора Достоєвського, Юрія Самаріна та інших російських мислителів, що відкидали європоцентристську модель світоустрою і виходили з того, що світ має поліцентристську структуру. За їх концепцією, поряд із західноєвропейським центром сили існують також російський, український та інші самобутні центри, що розвиваються своїм шляхом, відмінним від західного.

Аналіз основних геополітичних концепцій показує, що їх можна систематизувати за двома основними напрямками: континентальний та океанічний. Континентальний напрямок орієнтований на обґрунтування геополітичної стратегії континентальних держав (німецькі концепції життєвого простору і великих просторів; російські, українські моделі євразійства і панславізму), він отримав розвиток переважно у провідних державах континентального Хартленду: Німеччині й Росії. Геополітичне суперництво між ними за лідерство на континенті має глибоке коріння та триває в сучасних умовах, щоправда, вістря протиборства після закінчення „холодної війни” перемістилося з військово-політичної та ідеологічної сфер в економічну і технологічну. Океанічний напрямок розвивався в основному в державах атлантичного світу (США, Великобританії та ін.), іноді його називають океанічно-мондіалістським. Він включає концепції, що обґрунтовують пріоритетну роль у світі держав атлантичного Рімленду і необхідність їх протидії континентальним державам. Існують також і проміжні концепції, засновані на симбіозі морських і континентальних пріоритетів, як, наприклад, французька геополітична модель Шарля де Голя. Проміжні моделі не настільки широко представлені в геополітичній теорії і практиці в силу того, що більшість світових держав поділяються на континентальні й острівні, що об’єктивно підштовхує їх до відповідного геополітичному аналізу.