регистрация / вход

Особливості організації дипломатичної діяльності в Україні

Поняття дипломатичної діяльності як державної служби. Державні органи, які покликані займатися проблемами зовнішніх зносин. Повноваження Верховної Ради та Президента України. Міністерство закордонних справ як керівна ланка дипломатичної діяльності.

Особливості організації дипломатичної діяльності в Україні

План

Вступ

1. Поняття дипломатичної діяльності як державної служби

2. Управління дипломатичною діяльністю

3. МЗС України як основна керівна ланка дипломатичної діяльності

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кінець 20 ст. ознаменувався подіями надзвичайної історичної ваги, які кардинальним чином змінили весь подальший розвиток історії багатьох народів, в першу чергу європейських. Розвал Радянського Союзу та Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, роз'єднання Чехословаччини і об'єднання Німеччини, розпад таких структур, як Варшавський Договір і Рада Економічної Взаємодопомоги, переінакшили політичну карту Європи, спричинили до появи на ній нових держав, народи яких розпочали активне входження в західноєвропейське та світове співтовариство, надолужуючи те, що було втрачено протягом століть напівколоніального існування.

Все це ставить перед українським МЗС та його закордонними установами нові вимоги по забезпеченню реалізації курсу, визначеного Президентом України та «Основними напрямами зовнішньої політики України»

1. Поняття дипломатичної діяльності як державної служби

Дипломатична діяльність є складовою частиною державної служби взагалі. Вона здійснюється конкретними державними органами та посадовими особами на засадах норм внутрідержавного та міжнародного права. Дипломатична служба «призначена забезпечувати практику реалізації зовнішньої політики держави, представляти і захищати її інтереси у сфері міжнародних відносин, а також її юридичних осіб та громадян за межами країни».

Державні органи, які покликані займатися проблемами зовнішніх зносин, можна умовно поділити на дві групи: на центральні органи зовнішніх зносин держави і закордонні дипломатичні представництва та консульські установи.

В свою чергу центральні органи зовнішніх зносин держави за характером своїх функцій та правового обґрунтування поділяються ще на дві групи, а саме:

· органи зовнішньополітичного керівництва, статус яких визначається конституцією держави і які, як правило, виконують загальні зовнішньополітичні функції;

· органи спеціальних (галузевих, відомчих) зносин держави.

Органи спеціальних зносин - це так звана сфера «дипломатії спеціалістів», тобто фахівців, які працюють в різних міністерствах та відомствах і не є дипломатами в загальноприйнятому розумінні цього слова, але їх діяльність, особливо під час підготовки документів до міжнародних договорів та під час переговорів, все ж таки має певний дипломатичний відтінок, тим більше що здійснюється вона за координацією міністерства закордонних справ. Відділи міжнародних відносин галузевих міністерств і відомств створюються, як правило, для забезпечення договірних зобов’язань держави і свої функції здійснюють в рамках та в порядку, що визначається самою державою. Зазвичай порядок роботи такого підрозділу фіксується положенням про міністерство, відомство, чи будь-який інший орган державної влади, наприклад облдержадміністрацію.

Але провідну місію у забезпеченні зовнішніх відносин держави виконують державні конституційні органи та посадові особи: вищий законодавчий орган, що обирається громадянами, глава держави — одноосібний або колегіальний, уряд і його глава (прем'єр-міністр), міністр закордонних справ.

У державах з республіканською формою правління основним органом, що забезпечує зовнішньополітичний курс держави, є вищий законодавчий орган влади (парламент). Саме він вирішує питання війни і миру, територіальних змін, ратифікації міжнародних угод, визначає витрати на зовнішньополітичну діяльність. Парламенти періодично заслуховують звіти урядів з питань зовнішньополітичної діяльності, приймають відповідні рішення, в яких дається оцінка діяльності уряду у сфері зовнішніх зносин і всієї зовнішньої політики уряду. Часто практикуються запити депутатів з проблем зовнішньої політики до уряду, окремих його членів, зокрема міністра закордонних справ.

Згідно з Конституцією України (ст. 85) до повноважень Верховної Ради України належать: «визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики» (п. 5); «затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням» (п. 14); «схвалення рішень про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України До іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил Інших держав на територію України» (п. 23); «надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України» (п. 32). Безпосередньо питаннями зовнішньої політики у Верховній Раді України опікується Комітет у закордонних справах.

Сучасні парламенти досить активно застосовують практику міжпарламентських контактів, як двосторонніх, так і багатосторонніх (зокрема в рамках Парламентської асамблеї Ради Європи, Міжпарламентського союзу Співдружності Незалежних Держав). Парламентські делегації відвідують інші держави з метою активізації, в першу чергу міжпарламентських стосунків; відбуваються робочі зустрічі парламентських груп (наприклад, українсько-турецької, українсько-польської і т. ін.); застосовуються інші форми міжпарламентських зв'язків (форуми, конференції, симпозіуми і т. д.). Парламенти виступають із зверненнями до парламентів інших держав, ухвалюють резолюції і виступають із заявами з питань зовнішньої політики, оцінками тих чи інших важливих міжнародних подій.

2. Управління дипломатичною діяльністю

Вищим органом зовнішніх зносин держави є глава держави — одноосібний або колегіальний. Главою держави з республіканською формою правління є, як правило, президент. Він здійснює повсякденне керівництво зовнішніми зносинами держави. Це і зрозуміло, бо щоденне здійснення зовнішніх стосунків не може забезпечуватися парламентськими органами в силу специфіки їх діяльності (сесійний характер). Зовнішні зносини потребують не сесійного, а повсякденного і цілодобового забезпечення.

Є ряд традиційних повноважень, які може здійснювати лише глава держави, як, наприклад, призначати і звільняти послів і посланників своєї держави, приймати вірчі і відкличні грамоти акредитованих при ньому послів і посланників іноземних держав. Крім цього, глава держави, навіть у випадках, коли його права в буквальному розумінні цього слова і не зафіксовані в конституції держави, може мати безпосередні контакти з главами інших держав, вести листування з ними, брати участь у переговорах чи оформляти домовленості із зовнішньополітичних питань, не потребуючи для цього спеціальних повноважень.

Згідно з Конституцією Президент України як глава держави має досить широкі повноваження в галузі здійснення зовнішньої політики. Так, відповідно до ст. 102 Конституції України «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». Статус Президента України, визначений в цій статті Конституції, дає підстави вважати його уособленням державної влади в цілому, а не однієї з її окремих гілок, що обумовлено колом повноважень, роллю та місцем Президента України у політичному житті держави. Як її глава Президент є вищою посадовою особою, і саме він наділяється повноваженнями виступати від імені України, представляти її в усіх питаннях міжнародного життя. Як випливає із тексту зазначеної статті, Президент України діє як гарант Конституції щодо забезпечення відповідності внутрішньої і зовнішньої політики інтересам держави.

Ст. 106 Конституції України містить перелік конкретних повноважень Президента України в галузі здійснення дипломатичної діяльності та реалізації зовнішніх зносин. Так, Президент України «звертається з посланням до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України» (п. 2); «представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України» (п. 3); «приймає рішення про визнання іноземних держав» (п. 4); «призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав» (п. 5); «вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України» (п. 19); присвоює виші військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини» (п. 24).

Глава уряду в рамках своїх повноважень також представляє державу в зовнішніх зносинах і здійснює щоденну оперативну діяльність у цій галузі. Глава уряду може брати участь у засіданнях Генеральної Асамблеї ООН і її спеціалізованих установ та інших міжнародних організацій без жодних додаткових спеціальних повноважень. Уряд та його глава не тільки розробляють в цілому основні напрями зовнішньої політики і вносять відповідні пропозиції на розгляд парламенту та глави держави, але і самі організовують та контролюють хід виконання прийнятих з цих питань рішень.

Відповідно до п. 1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України «забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України». Безпосереднє керівництво зовнішньополітичними діями та дипломатичною службою держави уряд здійснює через Міністерство закордонних справ, керівникові якого уряд дає прямі доручення і контролює хід їх виконання.

Міністр закордонних справ — глава зовнішньополітичного відомства держави згідно зі своїми повноваженнями і функціями здійснює повсякденну оперативну діяльність у галузі зовнішніх зносин держави без будь-яких спеціальних на кожен випадок повноважень. Міністр закордонних справ може представляти свою державу і уряд на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН тощо.

Таким чином, глава держави, глава уряду і міністр закордонних справ виконують свої функції в галузі зовнішніх зносин без спеціальних повноважень на це (вони автоматично випливають із їх статусу в державі). Ці високі державні особи при виїздах за кордон користуються всіма загальновизнаними правами і дипломатичними привілеями, зокрема особистою недоторканністю, непідсудністю, правом шифрованого листування і спеціального зв'язку та іншими почесними привілеями, наприклад піднесення прапора своєї держави над резиденцією, де вони зупиняються, на автомашинах і т. д.

Щоденна оперативна діяльність, пов'язана із зовнішніми зносинами держави, здійснюється зовнішньополітичним відомством — міністерством закордонних справ. Це найбільш поширена у світі назва зовнішньополітичного відомства, хоча в різних країнах воно називається по-різному: у Великобританії — Форін офіс, в СІЛА — Державний департамент, у Швейцарії — Федеральний департамент закордонних справ, у Франції — Ке дорсе, у Бельгії, Аргентині — Міністерство зовнішніх зносин, у Лівії — Народне бюро зовнішніх зносин тощо.

Незважаючи на різні назви, зовнішньополітичні відомства виконують аналогічні функції і, як правило, складаються з центрального апарату і закордонних установ, де останні поділяються на постійні і тимчасові.

До речі, термін міністерство (відомство) закордонних справ уперше було вжито у Франції в 1589 р., хоча так звані «клерк дю секре» (таємний писар) були відомі тут ще з 1318р. В історії відомі випадки, коли на чолі зовнішньополітичного відомства стояло два, а то й більше керівників. Так, в Англії колись тривалий час було два секретарі закордонних справ — секретар північний і секретар південний. Північний секретар займався справами зносин з Росією, Пруссією, Данією, Швецією, Польщею, Нідерландами і Ганзейським союзом. А південний відав справами зносин з Францією, Іспанією, Португалією, Італією, Швейцарією, Туреччиною і країнами Північної Африки — Алжиром, Тунісом, Марокко тощо. Але поступово справи переходили в одні руки. З 1782 р. в Англії апаратом МЗС керує один міністр, який має заступників (часом у ранзі державного міністра) та помічників. В багатьох країнах при міністрі створюється рада або колегія з вищих посадових осіб відомства, вона, як правило, наділена консультаційними функціями. (2)

Отже, міністерство закордонних справ — це основна ланка механізму державного управління, яка безпосередньо займається поточними справами зовнішньої політики держави. МЗС в першу чергу захищає інтереси своєї держави і її громадян за кордоном. Воно представляє на розгляд главі держави та урядові найважливіші документи зовнішньої політики, направляє директиви і дає вказівки дипломатичним представництвам і консульським установам своєї країни за кордоном, спрямовує і контролює їх діяльність.

Міністерство закордонних справ підтримує контакти з представництвами іноземних держав у своїй країні, з іноземними делегаціями, готує проекти угод, концентрує та опрацьовує інформацію з міжнародної проблематики.

В багатьох країнах МЗС координують діяльність усіх відомств, які у своїй роботі стикаються з проблемами зовнішньої політики та контактують з відповідними органами поземних держав, надають їм необхідну допомогу в реалізації цих функцій.

Крім цього, МЗС веде підготовку дипломатичних кадрів, працює в тісному контакті зі ЗМІ (як національними, так і закордонними), займається розробкою архівних матеріалів зовнішньої політики та виданням офіційних документів з питань зовнішньої політики.

3. МЗС України як основна керівна ланка дипломатичної діяльності

Нормативним документом, що регулює діяльність Міністерства закордонних справ України, є «Положення про Міністерство закордонних справ України», яке було затверджене Указом Президента України від 3 квітня ї 999 р. № 357/99. Згідно з п. 1 цього положення «Міністерство закордонних справ України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує відповідно до наданих йому повноважень проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України».

У зазначеному положенні чітко сформульовані основні завдання МЗС України:

· «участь у забезпеченні національних інтересів І безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;

· сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;

· створення сприятливих умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України;

· забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України;

· захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

· сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України».

Далі у цьому документі деталізується механізм реалізації цих завдань, а також чітко окреслюються права МЗС.

МЗС України, записано в положенні, «очолює міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку». Міністр має заступників, «які виконують за дорученням міністра окремі його функції та замішають міністра в разі його відсутності або неможливості виконувати ним свої повноваження».

В Положенні чітко фіксуються основні складові роботи міністра:

«1) здійснює керівництво МЗС України, його представництвами на території України, Дипломатичною академією при МЗС України, іншими установами та організаціями, що відносяться до сфери його управління, а також забезпечує керівництво дипломатичними представництвами України за кордоном, консульськими установами України за кордоном, представництвами України при міжнародних організаціях;

2) входить до складу Ради національної безпеки та оборони;

3) представляє МЗС України у взаємовідносинах з органами державної влади України, органами державної влади іноземних держав, а також із міжнародними організаціями;

4) за власною ініціативою чи за дорученням Кабінету Міністрів України або Прем'єр-міністра України готує питання на розгляд Кабінету Міністрів України;

5) вносить у встановленому порядку пропозиції Президентові України про призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України, глав державних делегацій та про присвоєння вищих дипломатичних рангів

України;

6) присвоює дипломатичні ранги радника першого класу, радника другого класу, першого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, другого секретаря другого класу, третього секретаря, аташе;

7) за посадою без спеціальних повноважень представляє Україну у зовнішніх зносинах, на двосторонніх переговорах, підписує міжнародні договори України;

8) виступає з офіційними заявами з питань зовнішньої політики України та з ініціативами міжнародного характеру;

9) є розпорядником коштів МЗС України;

10) в установленому порядку затверджує кошториси і штатні розписи дипломатичних представництв України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;

11) згідно з чинним законодавством призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату МЗС України та дипломатичних установ України за кордоном, консульських установ України за кордоном,

представництв України при міжнародних організаціях, а також ректора Дипломатичної академії при МЗС України, керівників інших організацій, що належать до сфери управління МЗС України;

12) організовує роботу колегії МЗС України і головує на її засіданнях;

13) представляє в установленому порядку працівників, які особливо відзначилися у роботі, до нагородження державними нагородами України і відзнаками Президента України;

14) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством». (5)

Заступники міністра керують роботою відповідних підрозділів міністерства, а також закріпленими за ними дипломатичними представництвами і консульськими установами за кордоном.

Для погодженого вирішення найважливіших питань роботи МЗС утворюється колегія у складі міністра, заступників міністра, керівників підрозділів МЗС та ректора Дипломатичної академії.

Відповідно до конкретних завдань міністерством, сформовано і його структуру: керівництво міністерства (міністр і заступники) та його секретаріати, Прес-служба міністра; Група послів з особливих доручень та Група головних радників; Генеральна інспекція; департаменти; управління — територіальні (регіональні), функціональні, адміністративно-фінансові.

Департаментам підпорядковуються управління як територіальні, так і функціональні та адміністративно-фінансові.

Так, наприклад, до складу Департаменту з питань політики та безпеки входять Управління політичного аналізу та інформації, Управління Євроатлантичного співробітництва, Управління ООН та інших міжнародних організацій, Управління контролю над озброєнням та ВТС, До складу Департаменту європейської інтеграції, економічного та гуманітарного співробітництва входять Управління Європейського Союзу, Управління економічного та науково-технічного співробітництва, Управління культурного та гуманітарного співробітництва.

Департамент двостороннього співробітництва включає всі територіальні управління. Департамент адміністративно-фінансових питань, документації та архіву — це Загальний секретаріат, Управління справами, Управління дипломатичних установ, Валютне-фінансове управління, фінансове управління, Історико-архівне управління. Окремо діють Департамент консульської служби та Правовий департамент. Департаменти створені з метою чіткішої координації діяльності груп управлінь, які діють у певному напрямі вирішення функціональних, територіальних, правових чи адміністративно-фінансових проблем.

Територіальні управління відають питаннями відносин з окремими країнами чи групами країн. В МЗС України — це Перше територіальне управління (Росія); Друге V територіальне управління (країни Північно-Західної Європи, Південне-Західної Європи та Балтії); Третє територіальне управління (країни Центральної і Східної Європи, Балканські країни, країни Кавказу і Туреччина); Четвер те територіальне управління (країни Північної і Латинської Америки та Карибського басейну); П'яте територіальне управління (країни Азіатське-Тихоокеанського регіону, Центральної та Південної Азії); Шосте територіальне управління (країни Близького і Середнього Сходу та Африки).

Через територіальні управління проходять, в основному, всі питання, які стосуються країни чи групи країн, за які вони відповідають, тут зосереджується і аналізується оперативна інформація про ці країни, їх відносини з Україною та іншими державами, про внутрішнє становище, на основі цього аналізу готуються пропозиції про ті чи інші кроки з боку України, що мають на меті зміцнення політичних, економічних і гуманітарних контактів з партнерами, а у випадку недружніх кроків стосовно України — розробляються пропозиції щодо протидії таким акціям. V свою чергу територіальні управління поділяються на відділи. Очолює управління, як правило, досвідчений дипломат, який добре знає особливості регіону.

Заступник начальника управління — це також висококваліфікований дипломат, який у межах управління може Детальніше займатися певним відділом (або відділами).

Завідуючий відділом -- старший дипломат (радник, перший секретар) забезпечує роботу безпосередньо за конкретним напрямком, організовує і направляє роботу дипломатів. Кожен дипломат у відділі займається проблемами однієї або кількох країн, в залежності від інтенсивності відносин з ними.

До функціональних підрозділів МЗС України належать: Департамент консульської служби, Правовий департамент, Управління політичного аналізу та інформації, Управління державного протоколу, Управління Євроатлантичного співробітництва, Управління ООН та інших міжнародних організацій, Управління контролю над озброєнням та військово-технічного співробітництва, Управління Європейського Союзу, Управління культурного та гуманітарного співробітництва, до складу якого входить і Секретаріат Національної Комісії у справах ЮНЕСКО, Історика-архівне управління.

Слід підкреслити, шо структура МЗС та назви функціональних підрозділів не є назавжди усталеними, а можуть перейменовуватись в залежності від зміни геополітичної ситуації чи зовнішньополітичного курсу держави, її стратегії і тактики. Так, у зв'язку з курсом України на інтеграцію з європейськими економічними структурами та структурами безпеки в останні роки виникли два нові управління: Європейського Союзу та Євроатлантичного співробітництва.

Окремі функціональні управління, зокрема Департамент консульської служби, Правовий департамент, Управління політичного аналізу та інформації, Історико-архівне управління, забезпечують спеціальні напрями роботи в загальноміністерському розрізі, надають практичну допомогу всім іншим підрозділам міністерства та закордонним установам. Так, Управління дипломатичного протоколу - це своєрідний політичний інструмент дипломатії, оскільки саме через нього посли та інші представники іноземних держав встановлюють свої перші контакти з країною перебування і отримують першу інформацію про основи ЇЇ внутрішньої і зовнішньої політики. Через Управління державного протоколу керівництво МЗС має можливість доводити до дипломатичних представництв іноземних держав ті чи інші нюанси внутрішньої і зовнішньої політики, стосунків з тією чи іншою країною у доступній і прийнятній дипломатичній формі.

Найпершою турботою Управління державного протоколу є зустріч нових послів, надання їм всілякої допомоги в облаштуванні і налагодженні діяльності посольства. До вручення послом вірчих грамот всі Його стосунки з МЗС та Іншими офіційними установами здійснюються лише через протокольне управління.

Новоприбулий посол здійснює свій перший візит начальнику Управління державного протоколу, від якого довідується про порядок вручення вірчих грамот. Після цього він наносить візит міністру закордонних справ або його першому заступнику, щоб представитись і передати йому копії вірчих грамот, а також текст промови, яку він має виголосити під час вручення вірчих грамот Президенту.

Дуже урочисто проходить церемонія вручення вірчих грамот. До резиденції посла прибуває спеціальний автомобіль від глави держави, і начальник (або заступник) управління державного протоколу супроводжує посла до резиденції глави держави, де проходить церемонія вручення вірчих грамот. Перед резиденцією піднімаються прапори держави-господаря і держави, яку представляє посол, шикується почесна військова варта. Начальник варти вітає посла, і вони разом обходять стрій, посол вітається з почесною вартою.

Посол прибуває для вручення вірчих грамот в установленій формі (костюм, дипломатична уніформа, фрак) або в національному одязі. Посла супроводжують співробітники посольства — радники, секретарі в темних костюмах, а військовий аташе у парадному мундирі.Вручення вірчих грамот відбувається у парадній залі резиденції глави держави (в Україні — Біла зала Марийського палацу) в урочистій обстановці. Після короткої промови посол вручає вірчі грамоти, а глава держави запрошує його для фотографування і короткої бесіди. Після Церемонії вручення можливе (якщо це передбачено протоколом) покладання квітів до одного з найшановніших пам'ятників держави.

Акт вручення вірчих грамот вважається моментом офіційного початку виконання послом своїх обов'язків. Після цього він здійснює візити міністру закордонних справ та іншим офіційним особам, згідно з протокольними правилами держави перебування. Паралельно він наносить візити ввічливості послам інших країн, акредитованим в країні перебування, починаючи із старійшини (дуайєна) дипломатичного корпусу.

Управління державного протоколу забезпечує постійний зв'язок посольств з міністром закордонних справ з усіх (як організаційних, так і політичних) питань, допомагає (або організовує безпосередньо) встановленню контактів з державними установами та громадськими організаціями, сприяє влаштуванню дипломатичних прийомів, поїздок дипломатів по країні, екскурсій, відпочинку членів дипломатичного корпусу. Протокольне управління допомагає посольствам уникати будь-яких порушень встановлених в країні протокольних правил, вести свою діяльність, враховуючи специфіку країни.

Управління державного протоколу видає всім членам дипломатичного корпусу та їх сімей спеціальні дипломатичні акредитацій ні картки, своєрідні посвідчення особи дипломата, які забезпечують їм дипломатичні привілеї та імунітет. Весь дипломатичний корпус реєструється в управлінні протоколу, яке періодично видає довідник-список всіх членів дипломатичного корпусу по кожному посольству, зокрема для інформаційного забезпечення посольств. Протокольне управління слідкує за дотриманням привілеїв дипломатичного корпусу згідно з міжнародним правом (особиста недоторканність і недоторканність приміщень та майна дипломатичного представництва, вилучення членів дипкорпусу з-під карної, цивільної та адміністративної юрисдикції країни перебування, податкові та митні пільги, право шифрувального листування та недоторканності дипломатичної пошти, право підняття прапора над резиденцією і на транспортних засобах та інші церемоніальні привілеї в залежності від рангу дипломатів).

Управління державного протоколу забезпечує відповідні церемонії у зв'язку з візитами іноземних делегацій до своєї країни.

Висновок

Таким чином, Управління державного протоколу МЗС — це оперативно-дипломатичний підрозділ міністерства, який безпосередньо займається питаннями перебування іноземного дипломатичного корпусу, візитами іноземних делегацій різного рівня, проведенням різних протокольних та інформаційних заходів для членів дипкорпусу та іноземних делегацій, враховуючи характер і рівень відносин своєї держави з тією чи іншою державою світу.

Список використаної літератури

1. Сорока М, Світ відкриває Україну: Статті, документи, коментарі — К., 2000.

2. Суярк О. Л. На дипломатичному терені — К., 1973.

3. Талалаев А. Н. Международные договора в современном мире.—М., 1973.

4. Фельтхзм Р.-Д. Настольная книга дипломата/Пер, с англ.—Минск, 2000.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий