Смекни!
smekni.com

Розвиток економіки Греции в 90-х р. та її участь в Європейському союзі (стр. 3 из 5)

Отже, можна зробити висновок, що у найближчі роки для вступу до валютного союзу ЄС Греції потрібно буде знизити рівень інфляції ще на 2–2,5% (з 4,5 до 2,5–2%). Це завдання є цілком реальним. За даними Євростату, в березні 1999 р. у Греції рівень інфляції порівняно з березнем 1998 р. становив 3,2%.

Статистичні дані показують стабільну тенденцію щоквартального зниження інфляції (процент зміни середнього арифметичного індексу споживчих цін за останні 12 місяців до середнього арифметичного індексу споживчих цін за попередні 12 місяців). Так, якщо в 1997 р. щоквартальні рівні інфляції становили: в І кварталі 7,4%; II – 6,7; III – 6,1; IV – 5,4%, то в 1998 p., відповідно, – 5,2; 5,1; 5,0; 4,5%; а в І кварталі 1999 р. цей показник дорівнював 4,3%.

Ці дані свідчать, що для досягнення рівня інфляції в 2–2,5% досить утримувати заданий темп скорочення інфляції протягом двох років. Це дає змогу сподіватися, що до кінця 2000 р. інфляція знизиться до рівня, необхідного для вступу до валютного союзу.

Відповідно до зниження інфляції в Греції протягом 1994–1998 pp. більш як удвічі знизилися процентні ставки по довгострокових кредитах. Для вступу до валютного союзу в січні 1998 р. було необхідно, щоб середні значення процентних ставок по довгострокових кредитах не перевищували 7,8%. Минулого року ця норма становила близько 6,5–7,0%. Як показує аналіз даних таблиці, при дальшому скороченні темпів інфляції Греція може знизити процентні ставки по довгострокових кредитах до рівня, необхідного для вступу до валютного союзу, протягом найближчого періоду. [9; 210]

Основні макроекономічні показники Греції у 1994–1998 pp.

Головне досягнення уряду Греції на шляху до валютного союзу – безперечно, у сфері подолання дефіциту держбюджету. Як видно з таблиці, протягом 1996–1998 pp. дефіцит державного бюджету вдалося скоротити з 10,3% до 2,4%. При цьому вже в 1998 р. Греції вдалося «вписатися» у трипроцентний бар'єр дефіциту, встановлений для членів валютного союзу. Результат тим більш вражаючий, якщо згадати, що в 1990 р. дефіцит держбюджету в Греції сягав 18,5% від ВВП.

Дещо гірша ситуація складається в Греції з державним боргом. Його величина останніми роками сягає більш як 100% ВВП. Це значно перевищує маастрихтський критерій – 60% від ВВП. Але при створенні валютного союзу лише в 3 з 11 країн державний борг не перевищував 60% ВВП (Франція, Люксембург, Фінляндія). Інші ж 8 країн мусили скористатися пунктом Маастрихтського договору, згідно з яким норматив з цього показника може вважатися виконаним, якщо величина державного боргу щодо ВВП постійно знижується (стаття 104с).

Греція теж може скористатися цим пунктом. Бо якщо в 1995–1996 pp. її борг по відношенню до ВВП зростав, то в 1997 р. він зменшився на 2,9%, а в 1998 р. – ще на 2,2%. Якщо б надалі Греції вдалося зберегти тенденцію до зменшення держборгу по відношенню до ВВП, то це дозволило б вважати дотриманим і цей критерій для вступу до валютного союзу.

Аналізуючи наведені дані, можна стверджувати, що маастрихтські критерії для вступу до валютного союзу щодо дефіциту бюджету і державного боргу Греція виконала до 1 січня 2000 p., а щодо участі в механізмі обмінних курсів ЄВС, то їх вона досягла 16 березня 2000 р. Відповідність критеріям щодо рівня інфляції та процентних ставок по довгострокових кредитах може бути забезпечена до 1 січня 2001 р. за умови збереження поточних тенденцій. Таким чином, можна зробити висновок, що номінальне всі вимоги, визначені маастрихтськими критеріями економічної конвергенції, Греція зможе виконати до 1 січня 2001 p., що відповідатиме даті можливого розширення валютного союзу. [5; 83]

Звичайно, номінальне виконання маастрихтських критеріїв саме по собі не розв'язує інших економічних проблем у Греції. Адже сьогодні ВВП на душу населення тут приблизно в 1,6 разу нижчий, ніж у середньому по ЄС, значно нижча продуктивність праці у промисловості, існує велика та неефективна армія чиновників. Тож уряду Греції доведеться ще чимало зробити для того, щоб досягти економічного рівня провідних країн Європи.


2. Інтеграційні процеси та значення ЄС у розвитку Західноєвропейського регіону

2.1 Інтеграційні процеси в Західній Європі

Країни ЄС є тим індустріальним ядром й економічною силою, яка визначає характер і тенденції господарського та соціально-політичного розвитку всього західноєвропейського регіону, а також його позицій у світовому господарстві. На роль ЄС у регіоні не впливає той факт, що його частка у ВНП і промисловому виробництві за останні тридцять років знизилась на 4–5%. Деякою мірою це пояснюється приєднанням до угруповання Англії, яка повільно розвивається, а також тим, що високорозвинуті країни Співтовариства мають нижчі темпи розвитку, ніж країни, які залишились за межами ЄС.

Від кінця 50-х років у західноєвропейському регіоні почали переважати доцентрові сили. Змінюється співвідношення між ними та відцентровими силами у світовому господарстві в цілому, починається довгий і неоднозначний період підриву монопольного становища США у сфері міжнародних економічних і політичних відносин. Головною формою взаємоспівробітництва західноєвропейських країн стали динамічна інтеграція, утворення «Спільного ринку», розширення його на початку 70-х років і формування ядра західноєвропейського регіону – країн, що входять до ЄС. Інтеграція сприяла певному нівелюванню економічного й соціального розвитку західноєвропейських держав. Це виражається не стільки у зближенні їхніх рівнів промислового виробництва, скільки у найбільш загальних показниках, що визначають розвиток економіки та її характер загалом. Найважливішими серед них є: зростання продуктивності праці, якісний склад продуктивних сил, доцільне співвідношення різноманітних сфер економіки, загальні напрями змін у структурі господарств і особливостях процесу відтворення під впливом НТР (розширення, модернізація, оновлення), у механізмі розподілу доходів, життєвому рівні й, зрештою, в розвиткові демократії і прав людини.

Для інтеграційних процесів у західноєвропейському регіоні характерні певні особливості. Перша з них полягає в тому, що інтеграція розвивається в різних формах і не однаково у різних частинах Західної Європи. Про це свідчить одночасне існування кількох інтеграційних об'єднань, які охоплюють різні галузі (економічні області) й різні угруповання держав. Починаючи від 50-х років, у західноєвропейському регіоні були утворені різні об'єднання. Так, на базі індустріальних центрів металургійної та вугільної промисловості деяких країн було утворено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС); у сфері виробництва ядерної енергії виник «Євроатом»; з'являються регіональні (локальні) об'єднання і в інших галузях, таких як транспорт, пошта, зв'язок, засоби інформації і т.д. Дещо пізніше виникло широке інтеграційне угруповання – Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), яка у зв'язку зі вступом Англії, Данії та Ірландії в ЄС і появою зони вільної торгівлі промисловими товарами у 1977 р. певною мірою втратила своє значення. Європейське співтовариство зайняло ключові позиції в Західній Європі, незважаючи на існування таких об'єднань держав, як Бенілюкс, Північна рада.

Характерною особливістю інтеграційних процесів, які рішуче впливають на формування західноєвропейського регіону, є відмінності та взаємопереплетіння двох шляхів інтеграції. Перший з них виражає її поглиблення, тобто підвищення рівня координації, взаємопроникнення, «сплавлення» економічних процесів у різних сферах суспільного виробництва, які беруть участь в інтеграційному процесі. Другий шлях означає поступове збільшення сфер економіки і кількості держав, охоплених інтеграцією.

Взаємодія і взаємопереплетіння цих двох шляхів розвитку до поглиблення і поширення – призводять до певних труднощів та суперечностей. До цього ще додамо, що вони відбуваються на двох рівнях інтеграційного процесу – мікро- та макрорівнях, тобто відображають рух і переплетення капіталів на рівні підприємств (промислових фірм, монополій, банків тощо), що мають свої прагматичні цілі, а також виражають глобальні економічні (і не тільки) інтереси, закріплені в угодах західноєвропейських держав і урядів. Тому часто цілі приватних підприємств (концернів, монополій) далеко не збігаються зі спільною кон'юнктурною політикою, яку проводять західноєвропейські уряди.

Третя особливість інтеграції в західноєвропейському регіоні полягає в її багатоступеневій структурі, що охоплює сфери виробництва й обігу, інфраструктуру, політику (процеси та інститути регулювання на міжурядовому рівні). Суперечність, а іноді й конфліктність даної структури в тому, що зазначені сфери, з одного боку, представляють окремі ланки загального інтеграційного процесу, а з іншого – вони національне організовані. Іншими словами, такі, що охоплюють території окремих країн, сфери виробництва, ринки товарів, капіталів, робочої сили тощо.

Незважаючи на велику кількість суперечностей і конфліктів, ЄС вишукує компроміси, створює умови для консолідації намагань країн-учасниць співдружності, зміцнює митний союз, вдосконалює єдину аграрну політику, розвиває економічний союз і просувається по шляху до економічного валютного союзу, єдиної валюти. Таким чином, при всіх особливостях і суперечностях інтеграційного процесу в Західній Європі він стає незворотним, є провідною тенденцією для всього континенту, а не тільки регіону. ЄС – привабливе інтеграційне угруповання і для постсоціалістичних країн Східної Європи в плані формування більш широкого континентального утворення.

Визначаючи місце країн ЄС щодо інших країн регіону, підкреслимо, що його економічна могутність перевищує потенціал решти Західної Європи загалом. Так, на ЄС припадає 3/4 імпорту і більшість експорту регіону.

Така економічна могутність ЄС у Західній Європі не могла не сприяти його лідируючому політичному становищу та ролі у світовій політиці. На перших етапах розвитку«Спільного ринку» і аж до середини 70-х років зовнішньополітична сфера мало охоплювалась процесом інтеграції. Ця проблема постала після вступу до співдружності Англії, Данії та Ірландії. Це надало діяльності ЄС нового розмаху і зробило можливим пошук спільного зовнішньополітичного курсу західноєвропейського масштабу, дало могутні імпульси розвиткові політичної інтеграції, прийняттю важливих спільних рішень у галузі зовнішньої політики, її активізації на світовій політичній арені.