Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів – це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.
Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.
Балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок розрахункового року (БВ) обчислюється за формулою [6, c. 103]:
БВОФ = БВО + ВНОФ + ВКР + ВРЕК – ВВ - АВО, (1.1)
де БВО – балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;
ВНОФ – витрати на придбання нових основних фондів;
ВКР – вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;
ВРЕК – витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;
ВВ – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;
АВо – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.
Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих основних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних фондів у звітному році.
Згідно Положення (стандарту) 9 запаси - це активи, які:
– утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
– перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
– утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.
Фінансовим посередником у безготівкових розрахунках, виступає банк, який надає послуги своїм клієнтам-підприємствам.
Банк, в якому відкрито рахунки підприємств, організацій, установ усіх форм власності, фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, банків та їх установ, фізичних осіб, та який здійснює для них на договірних засадах будь-яку з операцій чи послуг, передбачених Законом України "Про банки та банківську діяльність", називається обслуговуючим.
При здійсненні безготівкових розрахунків можуть застосовуватися акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми за розрахунковими чеками, банківськими платіжними картками, причому клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (платіжне доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив) і вказують їх під час укладання договорів.
1.2. Нормативна та законодавча база з організації обліку матеріальних активів
Оцінка необоротних матеріальних активів, враховуючи дію принципу безперервності підприємства, здійснюється, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме й далі. П(С)БО 7 передбачені наступні види оцінки основних засобів.
Для обліку основних засобів та інших необоротних матеріальних активів відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкції про його застосування № 291 призначені балансові рахунки 1-го класу "Необоротні активи" (10 "Основні засоби", 11 "Інші необоротні матеріальні активи", 13 "Знос (амортизація) необоротних активів", 15 "Капітальні інвестиції"", 18 "Інші необоротні активи") та позабалансові рахунки 0-го класу "Позабалансові рахунки" з відповідними субрахунками.
Суб'єкти малого підприємництва (СМП) облік основних засобів та інших необоротних матеріальних активів можуть вести на рахунках спрощеного Плану рахунків.
Склад запасів, їх оцінка та порядок відображення у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" (далі - Положення (стандарт) 9), яке було затверджене наказом Міністерства фінансів України №246 від 20.10.1999 року.
Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).
Норми Положення (стандарту) 9 не розповсюджуються на:
- незавершені роботи за будівельними контрактами, включаючи контракти з надання послуг, що безпосередньо пов'язані з ними;
- фінансові активи;
- молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства, корисні копалини, якщо вони оцінюються за чистою вартістю реалізації відповідно до інших положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Грошові кошти. Юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності - мають право відкривати необмежену кількість рахунків за своїм вибором і згодою банків для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій.
Клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок для формування статутного капіталу господарського товариства (в іноземній та/або національній валюті) і один рахунок (в іноземній та/або національній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.
Кількість поточних рахунків, які можуть відкриватися юридичними або фізичними особами в банківських установах, чинним законодавством не обмежена. Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:
1) заяву на відкриття рахунку встановленого зразку. Заяву підписують керівник і головний бухгалтер підприємства. Якщо в штаті відсутня посада головного бухгалтера або іншої службової особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує тільки керівник;
2) нотаріально завірену копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;
3) копію належним чином зареєстрованого Статуту (положення), засвідченого нотаріально або органом, який реєструє;
4) копію документа, який підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;
5) картку зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком і підписання розрахункових документів, завірену нотаріально або вищою організацією в установленому порядку. До картки включається також зразок відбитка печатки підприємства;
6) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.
При відкритті поточного рахунку новостворене підприємство подає установі банку заявку-розрахунок для встановлення загального ліміту каси, порядку та строків здавання готівкової виручки; діючі підприємства, які мають поточні рахунки в різних установах банків, – копії заявки-розрахунку з встановленим лімітом каси. Заявка-розрахунок також подається у випадку перегляду з ініціативи підприємства або банку раніше встановленого ліміту каси.
Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.
Для відкриття акредитиву підприємство подає до банку заяву на акредитив.
Для відкриття акредитиву, депонованого у виконуючому банку, платник подає заяву в чотирьох примірниках, а депонованого в банку-емітенті – у трьох примірниках.
Для отримання чекової книжки підприємство подає до банка-емітента заяву в одному примірнику з підписами осіб, яким надано право підпису документів для здійснення грошово-розрахункових операцій. На зворотному боці заяви чекодавець самостійно вказує суму, в межах якої можуть бути сплачені виписані чеки.
1.3. Зарубіжний досвід обліку матеріальних активів
Інтеграційні процеси, які відбуваються у світі, призводять до необхідності розробки загальних принципів обліку та звітності, які знаходять своє відображення у Міжнародних стандартах фінансової звітності (МСФЗ). З огляду на те, що національні стандарти обліку розроблені з урахуванням вимог міжнародних стандартів, П(С)БО 7 "Основні засоби" має ряд спільних положень з МСФЗ 16 "Основні засоби".
Суттєві відмінності відсутні щодо висвітлення наступних питань: сфера застосування стандарту; визначення понять: амортизація; вартість, яка амортизується (в МСФЗ - сума, яка амортизується); група основних засобів (в МСФЗ - клас основних засобів); ліквідаційна вартість; основні засоби; порядок та умови їх визнання; строк корисного використання (експлуатації), формування первісної вартості об'єкта та перелік витрат, які не включаються до первісної вартості; формування первісної вартості при обміні об'єкта основних засобів на подібні та неподібні активи; проведення переоцінки об'єкта основних засобів і відображення її результатів в обліку.
Однак, можна виділити й положення, які містять розбіжності (табл. 1.1).
Таблиця 1.1.
Порівняння міжнародного та національного стандартів з обліку основних засобів