Вступ до СОТ відіграв суттєву роль у розвитку економіки у минулому соціалістичних країн Центральної та Східної Європи. Вони дістали інвестиційний поштовх для розвитку своїх національних економік.
Позитивні наслідки для країни від її членства у СОТ зявляються не автоматично, а будуть результатом цілеспрямованої політики, яка створює потенціал для використання відповідних можливостей.
Відповідно до ст. 4, 5 та 9 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом членство України в СОТ є необхідною умовою лібералізації торгівлі між Україною і ЄС, вхід до зони вільної торгівлі між ними та забезпечення поступової інтеграції України до Європейського Союзу завдяки підготовці та укладенню Угоди про асоційоване членство України в ЄС.
Фахівці вважають, що в разі вступу України до СОТ та лібералізації доступу іноземців до вітчизняного ринку товарів та одночасного отримання такого ж доступу до товарних ринків 145 членів СОТ (а це становить 95 % світової торгівлі) вартість експортної продукції України, що скористається перевагами, буде у 4,7 разу більшою, ніж вартість імпорту, доступ якого до ринку України буде лібералізовано.
Важливе значення має також отримання права на застосування міжнародно визнаного комплексу заходів захисту внутрішнього ринку відповідно до угод у рамках СОТ.
Слід зазначити, що позиція України на переговорах є досить виваженою 80 % загального обсягу ставок мита перебуває на рівні країн, які нещодавно приєдналися до СОТ (Албанія, Молдова, Китай, Тайвань, Хорватія, нові держави Балтії). 13 % ставок в Україні є вищими, ніж у зазначених державах, а 7 % нижчими.
Світова організація торгівлі вимагає чесно та прозоро застосовувати технічні регламенти та стандарти і не створювати дискримінації щодо іноземної продукції.
Процедура приєднання до СОТ охоплює кілька етапів. Досвід свідчить, що цей процес у середньому потребує 5-7 років. Переговорний процес щодо Китаю тривав 15 років.
Спочатку Робочі групи детально вивчають торговельний режим країни, яка бажає приєднатися до СОТ. Фахівці оцінюють його узгодженість з нормами і правилами СОТ. Далі розпочинаються консультації та переговори про умови членства. Зазначені переговори і консультації відбуваються зазвичай на двосторонньому рівні.
В них беруть участь зацікавлені країни члени Робочої групи. На переговорах йдеться про умови доступу на ринок країни-претендентки товарів і послуг з інших держав учасниць СОТ, обсяги і терміни прийняття нею зобовязань, які породжуються членством у СОТ. Країна, що приєднується, одержує такі ж права, які мають інші члени СОТ. Баланс прав і зобовязань означає припинення дискримінації відповідної країни на зовнішніх ринках.
У результаті завершення переговорного процесу про приєднання до СОТ формується такий пакет документів:
1. Доповідь Робочої групи (містить повний набір зобовязань, що їх бере на себе за підсумками переговорів країна-претендент).
2. Розклад зобовязань щодо тарифів.
3. Зобовязання щодо рівня підтримки національного сільського господарства.
4. Розклад специфічних зобовязань щодо послуг.
5. Протокол про приєднання.
Цей пакет затверджується Генеральною радою. Національний законодавчий орган (парламент) ратифікує зазначений пакет документів. Зобовязання стають складовою нормативної документації СОТ. Вони вважаються також частиною національного законодавства відповідної країни, а вона сама набуває статусу члена СОТ. Український парламент повинен ратифікувати даний пакет документів до 11 червня 2008 року.
Торговельний механізм СОТ базується на концепції Давида Рікардо про порівняльні переваги країні доцільно експортувати ефективніші з точки зору виробництва товари та імпортувати менш ефективні. У разі вступу України до СОТ поліпшаться економічні умови для певних секторів та погіршаться для інших.
Членство у СОТ потребуватиме від України зниження тарифів на імпорт продуктів сільськогосподарського виробництва. Україна змушена буде відмовитися від більшості кількісних важелів контролю обсягів торгівлі, а також скоротити державну підтримку сільського господарства. Україні потрібна реструктуризація економіки та вдосконалення наявних і створення нових порівняльних переваг.
2. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН
2.1 Суть поняття «офшорна зона» та їх функціонування
Світовий досвід підтверджує , що ефективний захід для залучення в країну іноземних інвестицій, створення сприятливих умов широко використовуються вільні економічні зони (ВЕЗ). У відповідності з цілями і завданнями, які вирішуються в кожному кокретному випадку, створюють зони відповідних видів та форм.
Функціонування більш як 800 ВЕЗ у всіх практично країнах світу справляє вплив на загальноекономічні процеси – збільшення обсягів виробництва, посилення зовнішньоекономічного обміну, підвищення рівня життя тощо.
Класифікація ВЕЗ:
1) За місцем розташування зони:
· внутрішні (в середині країни);
· зовнішні (біля державних кордонів).
2) За характером об’єкту зонування:
· локальні (створені нга основі виликих підприємств, транспортних вузлів);
· комплексні (значні за розміром територіальні утворення, які виконують значні функції.
3) За функціональною орієнтацією:
· зовнішньоторгівельні;
· торгівельно-виробничі;
· науково-технічні;
· туристично- рекреаційні
· банківсько-страхові;
· зони прикордонної торгівлі.
Зовнішньоторгівельні – де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати ввізного мита і митних зборів. Створюються з метою активізації зовнішньої торгівлі. Форми організації: вільні порти, вільні митні зони, митні склади.
Торгівельно-виробничі – створюються з метою стимулювання виробництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства та промисловості, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, забезпечення зайнятості населення. Форми організації: експорті виробничі зони і імпорто орієнтовані зони.
Науковотехнічні – діяльність яких спрямована на розвиток наукового та виробничого потенціалу. Форми організації: регіональні інноваційні центри, науково-виробничі парки, локальні інноваційні центри.
Туристично-рекреаційні зони створюються в регіонах з відповідним природним, рекреаційним та історико-культурним потенціалом з метою його ефективного використання та збереження.
Зони прикордонної торгівлі частина території держави на кордонах з сусідніми країнами, де діє спрощений порядок переходу кордонів та торгівлі. Створюється за міждержавними угодами країн учасниць.
Банківсько-страхові (офшорні) зони – запроваджують особливо сприятливий режим здійснення банківських тка страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів.
Тепер докладніше розглянемо механізм функціонування офшорних зон.
Життя терміну «офшор», дало англійське вираження «off shore», дослівно значуще «поза берегом». Під офшорною діяльністю розуміється діяльність комерційної компанії поза юрисдикцією якої-небудь держави. Учасники міжнародних фінансових угод не є резидентами країни, на території якої відбуваються кредитно-фінансові операції.
Офшорні зони (ОЗ) стали з'являтися в другій половині нашого століття. У першу чергу вони залучають клієнтів тим, що це вкрай сприятливий валютно-фінансовий режим, низький рівень оподатковування або його повна заміна на фіксований платіж. Ще одна обставина: високий рівень таємності будь-якої банківської і комерційної діяльності. А це — анонімність реальних власників компанії, можливість довірчого керування акціями офшорної компанії (ОК) за допомогою місцевих номінальних власників. В ОЗ існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:
1) Тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється. Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких ОЗ можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів ОК.
2) В офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.
3) Більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх ОЗ. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.
4) Засновуючи ОК в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот.
5) В ОЗ пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і митних пошлин і зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.
6) Процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника.