Політика просування експорту передбачає штучне створення умов конкурентоспроможності суб'єктів економіки, мас переважно вибірковий характер, її заходи фінансуються із суспільних джерел. Просування експорту породжує застосування торговельними партнерами тарифних і нетарифних бар'єрів, веде до розвитку протекціонізму. Це негативно впливає на розвиток світової економіки.
Політика власне стимулювання, з свого боку, спрямовується на створення стимулів для експорту, зближення за допомогою організаційних засобів і суспільних коштів умов діяльності на внутрішньому і зовнішніх ринках; її інструменти розраховано на анонімного користувача і активуються на його вимогу. Крім того, залучення малих і середніх підприємств до експортування за допомогою політики стимулювання експорту посилює міжнародну конкуренцію. За умов глобалізації це дуже важливо, оскільки транснаціональні корпорації призвели до монополізації або олігополізації деяких ринків. Держава, виконуючи щодо вітчизняних суб'єктів економіки фактично функції, подібні до відносин материнської компанії ТНК та її дочірніх компаній, сприяє відновленню міжнародної конкуренції. Вона допомагає подолати, в основному, малим і середнім підприємствам при виході на зарубіжні ринки правові, економічні і культурні бар'єри експортної діяльності.
Політика просування експорту, започаткована під час криз надвиробництва в країнах Західної Європи ще в першій половині XIX ст., активно у тій чи іншій формі, в чистому вигляді або в поєднанні з елементами власне стимулювання експорту була характерною для країн колишньої радянської системи господарювання. Така сама політика проводиться тепер багатьма країнами з трансформаційною економікою і країнами, що розвиваються. Природно, що вона стикається з введенням тарифних і нетарифних бар'єрів, активізацією антидемпінгових процесів з боку торговельних партнерів.
Політика стимулювання експорту сучасного зразка формується, в основному, у високорозвинутих країнах з 1947 р., після підписання ГАТТ. Тут пріоритет надається інструментам другої групи. Однак, поки що залишаються і деякі елементи політики просування, щоправда у пом'якшеній формі як перехідний етап до повної відмови від них. По-перше, країни-члени ОЕСР у 1976 р. домовилися про мінімальні тарифи субвенціювання процентних ставок по експортних кредитах. По-друге, ВТО дозволяє використовувати політику девальвації у кризових економічних ситуаціях, а також допускає виключення інтеграційних об'єднань з принципу найбільшого сприяння. По-третє, держава у деяких випадках бере на себе функції, які паралельно пропонуються і ринком. Це стосується видачі експортних кредитів і деяких видів експортного страхування [4, 6].
При застосуванні всіх інструментів стимулювання експорту держава намагається побудувати цілісну і послідовну систему, щоб, з одного боку, сприяти підприємству на кожному етапі здійснювати експортну діяльність, а з іншого, – досягти найвищої ефективності державних інтервенцій. Наприклад, держава, прагнучи зробити можливим вихід середнього або малого підприємства на ринок країни, що розвивається, бере на себе значну частку організаційних і фінансових витрат для маркетингового дослідження відповідного ринку. Однак така державна інтервенція була б малоефективною, якби не передбачала наступну допомогу при організації і проведенні важливої для потенціальних імпортерів виставки (ярмарку). Зважаючи на високу конкуренцію серед експортерів, середнє або мале підприємство має запропонувати імпортеру поетапну сплату ціни контракту на пільгових процентних умовах. А це є неможливим без державного кредитного субвенціювання і державного страхування політичних і деяких економічних ризиків, що виникають при приведенні експортних операцій.
Сьогодні, в умовах конкуренції на світових ринках збільшується роль організаційного сприяння органів місцевої влади підприємствам різних форм власності в питаннях освоєння нових ринків, експортно-імпортних операцій і в цілому ведення зовнішньоекономічної діяльності. Таке сприяння обумовлює розгляд і реалізацію діючої регіональної політики підтримки вітчизняних експортерів та імпортерів, впровадження комплексу заходів політичного й економічного характеру з метою активізації зовнішньоекономічної діяльності. Важливе значення для підприємницької діяльності має наявність розвинутої інфраструктури, яка б відповідала міжнародним стандартам і забезпечувала необхідною та вчасною інформацією суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності щодо розвитку виробництва нової конкурентоспроможної продукції, підвищення інвестиційного іміджу міста, вивчення ринків, консалтингу, організації реклами, участі у виставках.
Це потребує проведення наступних заходів:
1. Проведення аналізу зовнішньоекономічної діяльності підприємств та розроблення за його результатами заходів щодо підвищення ефективності їх роботи на внутрішньому та зовнішньому ринках.
2. Проведення роботи з реалізації угоди між Головним управлінням економіки та комунального майна міських рад та підприємствами міста про співробітництво в сфері зовнішньоекономічної діяльності, укладання угоди з іншими підприємствами, установами та організаціями.
3. Сприяння створенню спільних підприємств.
4.Проведення всеукраїнських та міжнародних виставок, ярмарок, семінарів, конференцій, організація бізнес-зустрічей з іноземними партнерами, діловими колами тощо у містах України.
5. Координація роботи підприємств, установ, організацій, що працюють в сфері надання туристичних послуг.
Таким чином окрім державного стимулювання експортно-імпортної діяльності в Україні, потрібно сконцентрувати увагу і на регіональному рівні вирішення цього питання.
Висновки
З усього вище викладеного можна зробити висновок, що основними пріоритетами зовнішньоекономічної діяльності повинні стати:
* підвищення активності регіональних підприємств і організацій на зовнішньому ринку, послідовна перебудова товарної структури експорту й імпорту, наближення її до структурних співвідношень, властивих країнам із розвинутою ринковою економікою;
* орієнтація підприємств на виробництво високоліквідної продукції та диверсифікованість, що ґрунтується на глибоких маркетингових дослідженнях, замість практики збуту товару будь-якими засобами і за будь-якою ціною;
* зміна структури експортної продукції, скорочення частки сировинних товарів на користь високотехнологічних, підвищення конкурентоспроможності продукції традиційних експортних галузей;
* розширення сфери зовнішньоекономічних зв'язків із нетрадиційними партнерами;
* відновлення традиційних і освоєння нових ринків збуту;
* активне використання заходів економічного характеру, організаційно-правових і спеціальних важелів стимулювання зовнішньої торгівлі.
Захист експортерів від комерційних ризиків потребує виконання наступних умов:
* створення системи страхування експортних кредитів;
* здійснення послідовної роботи з удосконалення організаційних форм, спрямованих на підтримку і зміцнення об'єднань експортерів;
* координації діяльності українських експортерів на зовнішніх ринках і узгодження умов їх виходу на ринок з метою оптимального використання кон'юнктури;
* дотримання правил конкуренції і міжнародних зобов'язань України.
На рівні регіональної влади України необхідно розглянути такі питання:
а) у сфері економічного стимулювання зовнішньоекономічної діяльності:
1. Упорядкування механізму відшкодування експортерам ПДВ за постачання продукції на експорт протягом одного місяця від дати оформлення вантажної митної декларації;
2. Заснування в областях Фондів експортних кредитів, які забезпечували б фінансування експортної діяльності виробників високотехнологічної продукції кожної області за узгодженою з облдержадміністрацією програмою;
3. Створення за участю банківських установ областей системи кредитування обігових коштів виробництв, здатних випускати конкурентоспроможну продукцію;
4. Участь у розробленні та введенні механізму повернення сум ввізного мита, сплаченого за товари, які завезені на митну територію України для зборки, монтажу, переробки чи обробки з метою їх подальшого вивозу за межі митної території України протягом одного року. Для цього слід провести роботу з уточнення переліку комплектуючих виробів і запасних частин, що використовуються машинобудівними підприємствами області і не виробляються в Україні;
б) у сфері організаційно-правових і спеціальних засобів стимулювання зовнішньоекономічної діяльності:
1. Створення аналітичного центру, основною функцією якого стане реалізація єдиної політики щодо формування привабливого інвестиційного іміджу регіону;
2. Забезпечення умов для становлення великих організаційних структур – міжгалузевих комплексів, здатних зайняти міцні позиції на зовнішніх ринках;
3. Відкриття в областях представництв Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків;
4. Здійснення координації роботи навчальних закладів та інших установ, що організують навчання, створення типових навчальних програм, методичних посібників і матеріалів задля поліпшення підготовки кадрів в галузі зовнішньоекономічної діяльності.
Список використаних джерел
1. Декрет «Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товару».
2. Декрет «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт і послуг)».
3. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
4. Іваніненко-Свинцицька І.С. Шляхи підвищення ефективності державного регулювання іноземним інвестуванням в Україні / Формування ринкових відносин в Україні – 2003 – №9 – с. 12–19.
5. Кредисов А., Бабенко В. Політика стимулювання експорту та її інструменти // Економіка України – 2003 №2 с. 4–13.
6. Мусієнко М.К. Орієнтація на торгівлю з сусідами / Діловий вісник – 2005 – №9 – с. 3.
7. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. – 362 с.
8. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. – 176 с.