Смекни!
smekni.com

Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки) (стр. 15 из 17)

Проведений мною аналіз засвідчує, що в становленні і поступово налагоджувалися зв’язки між регіональними, місцевими органами державної влади і самоврядування, територіальними, місцевими органами державної влади і самоврядування, територіальними спільнотами на міжрегіональному рівні.

Проблематичним для українсько-словацького співробітництва 1990-х років, однак був той факт, що взаємодія на рівні глав держав певний час не мала достатньо регулярного та інституційного характеру. Після візиту президента СР М. Ковача до Києва у 1993 р. сторони тривало не спромоглися підняти зустрічі на найвищому рівні до рангу офіційних. Впродовж другої половини 1990-років обидва президента зустрічалися і комунікували в основному на самітах глав держав Центральноєвропейської ініціативи і на більш-менш регулярних зустрічах президентів країн Центральної Європи. Однак перший офіційний візит до Словаччини Президент України Л.Кучма наніс лише в 2001 р.

При цьому, слід зазначити, що діалог між українським президентом і його словацьким колегою – Р. Шустером досить продуктивний. Глава словацької держави постійно надає політичну підтримку Україні в її євроінтеграційних планах, розвитку зв`язків із загальноєвропейськими інституціями і трансатлантичними структурами. Офіційні та робочі і неформальні зустрічі двох президентів суттєво спряли прискоренню не тільки міждержавного співробітництва на рівні центральних органів влади двох держав, але й міжрегіональних, транскордонних зв`язків.

В цілому в українсько-словацьких міждержавних стосунках з дня проголошення незалежності обох держав не існувало спірних проблем і протиріч. З самого початку відносини між Україною та СР мали добросусідський, партнерський характер. Фактом є, що Україна першою з-поміж країн світу визнала незалежність СР. У 1993 р. були зроблені перші конкретні кроки до створення солідної міжнародно-правової основи двостороннього міждержавного українсько-словацьких відносин, насамперед підписано базовий договір про дружбу і співробітництво.

На деякий час в 1993-1994 рр. були помітними прохолодні стосунки між державами, це пояснюється зміною влади і вибраного нового курсу. У 1994-1995 рр. нова словацька влада на чолі з М. Мічіаром взяла курс на реалізацію нової східної політики, проголосивши водночас принцип нейтралітету і позаблоковості СР. Такий статус в середині 1990-х років фактично мала і Україна, котра добровільно відмовилася від статусу ядерної держави. Схожість позицій обох держав на міжнародній арені у той час створювала позитивне підґрунтя для розвитку двостороннього співробітництва. Але уже на київських переговорах проявився специфічний підхід словацького урядового керівництва до політичної і господарської співпраці з Україною. Зокрема, офіційна Братислава розглядала у зовнішньоекономічних зв`язках Україну лише як “передмістя для проникнення словацьких товаровиробників на більш об`ємний російський ринок. Загалом і зовнішньоекономічна, і зовнішньополітична лінія СР все більше спрямовувалася на Російську Федерацію. За спробою словацької економічної експансії на російський ринок з середини потрібно бачити і прагнення СР зменшити надзвичайно великий для такої компактної економіки дефіцит у зовнішньоторговельному обігу з РФ – щорічно не менше 1 млрд. дол. США внаслідок імпортної залежності Словаччини від поставки російських енергоносіїв. Але і за таких об`єктивних обставин економічна і політична орієнтація СР на РФ відсувала питання співробітництва з Україною на другий план.

Серйозним кроком до кардинальної зміни українсько-словацької співпраці стали переговори урядових делегацій на початку 1996 р. на Штрбському Плесі (Високі Татри). У спільній заяві прем`єрів Є. Марчука та В. Мечіара вказувалося на потенційно великі можливості співробітництва між Україною та СР, особливо у економічній сфері. Але без врахування реальної ситуації в економіці обох країн главами урядів було поставлено завдання збільшити майже вдвічі обсяг взаємного товарообігу. Це завдання виявилося не реальним для виконання, тим більше в умовах глобальної економічної кризи 1997- 1998 рр. та колапсу російського фінансового ринку, який неминуче досить суттєво відбилося на економіці України та СР.

Таким чином, переорієнтація українсько-словацького міждержавного співробітництва з середини 1990-х років із політичних на економічні проблеми виявилася не зовсім результативною. Навіть з світогосподарських об`єктивних причин різка інтенсифікація двосторонніх економічних зв`язків була неможливою. При цьому, українська економіка знаходилася ще у стані глибокої системної кризи. А без стійких економічних інтересів сторони знаходили все менше і спільних зовнішньополітичних інтересів.

З приходом до влади у 1998 р. нового уряду на чолі з М. Дзюріндою проголосив курс на вступ СР до НАТО і ЄС. В листопаді 2002 р. на Паризькому саміті НАТО Словаччина була запрошена до вступу в альянс, а на Копенгагенському саміті (грудень 2002 р.) – до Європейського Союзу. Повноправним членом НАТО і ЄС Словацька Республіка стала вже в цьому році - 1 травня.

Тому зараз Словаччина має дещо інший статус на міжнародній арені, відмінний від України. Можливість самостійного розвитку міждержавних зв`язків із Україною певним чином Словаччині регламентуватиме Брюссель. Гальмуюче діятимуть ще й інші негативні чинники, зокрема, нові східні – шенгенські кордони ЄС.

Така зміна геополітичного тла і нові умови можуть ускладнити практичну реалізацію українсько-словацького партнерства. Та проаналізований нами досвід міждержавного співробітництва України і СР в 1990-ті роки засвідчує, що запобігти стагнації двосторонніх українсько-словацьких стосунків можна здійсненням провідних спільних кроків з розбудови міждержавного співробітництва на всіх сформованих за минуле десятиліття напрямках і рівнях співпраці.

Проведені в дипломній роботі аналізу процесу становлення і розвитку системи українсько-словацьких міждержавних відносин в 1990-ті роки дозволяє зробити щодо цього наступі узагальнення, висновки і рекомендації:

Становлення і розвиток українсько-словацького міждержавного співробітництва впродовж 1990-х років мали системний характер: еволюція різних напрямів, форм і видів відносин між Україною та Словаччиною відбувалися під цілеспрямованим керівництвом держав і відповідних державних органів і в кінцевому результаті привела до формування цілісної системи двосторонніх добросусідських відносин та заклала основи стратегічного українсько-словацького партнерства у стосунках між двома незалежними державами.

Упродовж 1990-х років сформувалися системи ефективної взаємодії між основними державними інституціями України і СР – парламентами і урядами, главами держав і урядів, міністерствами і відомствами та іншими структурами державної влади і органами самоврядування.

Разом з тим, зв`язки головних суб`єктів – структурних елементів системи українсько-словацького міждержавного співробітництва мали в досліджуваний період різну інтенсивність і глибину.

Офіційні контакти глав держав першої половини 1990-х років обмежились тільки одним офіційним візитом президента СР М. Ковача в 1993 р. до України. Робочі зустрічі президентів двох країн стали більш-менш регулярними та інтенсивними лише наприкінці 1990-х років. У 1999 р. відбулося три зустрічі українського і словацького резидентів – Л. Кучми і Р. Шустера (15 червня 1999 р.; 10-11 вересня 1999 р.; 30 листопада 1999 р.); 2000 р. – президенти мали дві зустрічі і переговори (19 квітня 2000 р.; 19 листопада 2000 р.). Ці інтенсивні і постійні робочі контакти глав держав дозволили перейти до компромісних форм співпраці. З початку третього тисячоліття безпосередні контакти і переговори президентів України та СР здійснювалися переважно в ході офіційних візитів. 12-14 червня 2001 р. Л. Д. Кучма наніс перший офіційний візит до Словаччини, а 1-3 грудня 2002 р. Р. Шустер відвідав з офіційним візитом Україну. Таким чином, співробітництво глав держав зараз є ключовою ланкою політичного діалогу між Україною і Словаччиною.

Досить тісним уже з середини 1990-х років були прямі контакти між кабінетами міністрів України і СР та главами урядів. У 1995-1997 рр. започаткована принципово нова форма співпраці урядів – регулярні зустрічі і переговори міжурядових делегацій. Припинення регулярних зустрічей урядових делегацій після 1997 р. варто вважати серйозною втратою для обох сторін і всієї системи українсько-словацького міждержавного співробітництва, слід зауважити, що така співпраця була унікальною формою міждержавного співробітництва України з країнами Центрально-Східної Європи. Тому вбачається доцільним відновлення такої плідної форми взаємодії урядів для обох сторін і всієї системи українсько-словацького міждержавного співробітництва.

Важливе місце у співпраці країн займають міністерства закордонних справ, які застосовують у своїй роботі методи регулярних консультацій, попереднього вияснення і узгодження позицій, організації візитів і переговорів глав та відповідальних працівників зовнішньополітичних відомств тощо. Проте у роботі МСЗ України є помітні прорахунки, зокрема, це стосується відсутністю протидії МЗС України планам СР - введення в 2000 р. для українських громадян “жорсткого” візового режиму.

Особливо важливу, якщо і незамінну роль у формуванні системи і координації міждержавного співробітництва України і СР з середини 1990-х років зіграла діяльність Міжурядової українсько-словацької комісії з питань торгово-економічного і науково-технічного співробітництва та Міжурядової українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури. Як засвідчує аналіз результатів їх роботи за попередній період – це один із найбільш ефективних механізмів реалізації конкретних завдань двостороннього міждержавного співробітництва.