регистрация / вход

Механізм та методи регулювання зовнішньоекономічних зв’язків та діяльності

Теоретичні основи функціонування і розвитку зовнішньоекономічних зв’язків в Україні. Суть, необхідність і призначення механізмів та методів державного регулювання в умовах побудови ринкової моделі економіки. Діяльності міністерства зовнішньої торгівлі.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЗАПОРІЗЬКА ДЕРЖАВНА ІНЖЕНЕРНА АКАДЕМІЯ

Факультет____________

Кафедра______________

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Основи зовнішньоекономічної діяльності”

Спеціальність “Менеджмент підприємств”

на тему: «Механізм та методи регулювання зовнішньоекономічних зв’язків та діяльності. Запропонувати зміни механізмів та методів державного регулювання»

Виконав_____________

№ варіанту,

прізвище, ім'я та по батькові студента,

курс, група, № залікової книжки

Перевірив________

(прізвище викладача,

вчений ступень, вчене звання)

м. Запоріжжя, 2008 р.


План

Вступ

1. Механізм державного регулювання ЗЕД

2. Методи ЗЕД

3. Основні заходи нетарифного регулювання

4. Проблеми механізму та методів державного регулювання та пропозиції змін

Висновок

Список використаної літератури


Вступ

Сучасна економіка надзвичайно складна, вона покликана формувати умови для найрізноманітніших видів життєдіяльності людей. У залежності від того, як організована економіка, на яких принципах ця організація будується, можна визначити, які задачі вона в стані вирішити, які інтереси суспільства, різних соціальних груп вона може задовольнити. У забезпеченні нормального функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації національної оборони, виконувала певні функції в сфері економіки. Державне регулювання економіки - форма управління економікою, що представляє собою вплив державних органів на економічні процеси. Воно застосовується в умовах, коли об'єкт управління безпосередньо не підпорядкований суб'єкту управління, тобто якомусь державному органу. Міжнародні економічні відносини є однією з найбільш динамічно розвинутих сфер економічного життя. Економічні зв'язки між державами мають багатовікову історію. Протягом сторіч вони існували переважно як зовнішньоторговельні, вирішуючи проблеми забезпечення населення товарами, що національна економіка робила неефективно чи не робила зовсім. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки переросли зовнішню торгівлю і перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин, - світове господарство. Процеси, що відбуваються в ньому, торкаються інтересів усіх держав світу. І, відповідно, усі держави повинні регулювати свою зовнішньоекономічну діяльність, щоб досягти дотримання в першу чергу своїх інтересів. Світовий досвід свідчить, що навіть у промислово розвинутих країнах існує об'єктивна необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава насамперед, закликана, захищати інтереси своїх виробників, вживати заходів для збільшення обсягів експорту, залучення іноземних інвестицій, збалансування платіжного балансу, валютного регулювання, і, що особливо важливо, — приймати законодавчі акти, що встановлюють правила здійснення ЗЕД, і контролювати їх неухильне дотримання. Зовнішньоекономічна діяльність стає усе більш важливим фактором розвитку народного господарства та економічної стабілізації нашої країни. Зараз немає практично жодної галузі в промислово розвитих країнах, що не була б втягнута в сферу зовнішньоекономічної діяльності. На всіх історичних етапах розвитку держави зовнішньоекономічна діяльність впливала на вирішення економічних проблем на різних рівнях: народного господарства в цілому, окремих регіонів, об'єднань, підприємств. Як частина загальної структури народного господарства, зовнішньоекономічна діяльність впливає на удосконалювання внутрішньогосподарських пропорцій, розміщення і розвиток виробничих сил. Ще жодній країні не вдалося створити здорову економіку, ізолювавшись від світової економічної системи.

Мета і задачі дослідження: Метою контрольної роботи є комплексне дослідження теоретичних засад механізмів та методів регулювання зовнішньоекономічних зв’язків і визначення їх ролі в діяльності державного регулювання.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

дослідити теоретичні основи функціонування і розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та діяльності в Україні;

визначити суть, необхідність і призначення механізмів та методів державного регулювання в умовах побудови ринкової моделі економіки;

дати оцінку роботи державного апарату на сучасному етапі економічного розвитку;

- проаналізувати результативність діяльності міністерства зовнішньої торгівлі в України;

- обґрунтувати проблеми роботи міністерства та шляхи її вдосконалення.

Методи дослідження. В основу дослідження покладено аналітичний підхід до вивчення механізмів та методів регулювання зовнішньоекономічних зв’язків та діяльності України. При вирішенні поставлених задач використовувалися методи аналізу і синтезу, порівняльних характеристик результатів дослідження.


1. Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Принципова структура інституцій, які управляють зовнішньоекономічною сферою, і в промислово розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно однакова. До неї звичайно входять кабінет міністрів, міністерство зовнішньої торгівлі або зовнішньоекономічних зв'язків, митні органи (управління), центральний банк, експортно-імпортний банк, центральне статистичне управління (міністерство), міністерство закордонних справ, податкові відомства.

Міністерство зовнішньої торгівлі здійснює функції керівництва, регулювання і контролю в галузі зовнішньої торгівлі, виробляє розпорядження і стежить за їх виконанням усіма підвідомчими йому організаціями.

Сьогодні міністерство виконує такі найважливіші функції:

1. розробляє і здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток торговельних відносин країни з іноземними державами;

2. розробляє проекти торговельних договорів, угод і конвенцій із питань зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іноземними державами і підписує за уповноваженням свого уряду торговельні договори й угоди, контролює виконання міжурядових торговельних договорів і угод;

3. складає проекти експортно-імпортних та інших зовнішньоторговельних планів, регулює і контролює виконання планів із зовнішньої торгівлі, накреслює заходи щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів;

4. регулює і контролює діяльність експортно-імпортних об'єднань, торговельних представництв за кордоном і торговельних радників при посольствах і місіях своєї країни;

5. займається питаннями митної політики;

6. розробляє і здійснює заходи з валютно-фінансових питань, регулює надходження платежів за зовнішньоторговельними операціями;

7. вивчає питання транспортування зовнішньоторговельних вантажів і контролює виконання планів перевезень товарів;

8. спостерігає за виконанням наказів, постанов і правил, що стосуються зовнішньої торгівлі;

9. видає експортні й імпортні ліцензії, реєструє контракти;

10.займається підбором і підготовкою кадрів.

Звичайно основною структурною одиницею міністерства зовнішньої торгівлі є управління. [5c.28-30]

За характером діяльності всі управління міністерства можна об'єднати в три групи:

1. Торговельно-політичні управління (регіональні) займаються питаннями розвитку торговельних взаємозв'язків з окремими групами країн. Вони виробляють основи торговельної політики країни, а також заходи щодо зміцнення економічних зв'язків із зарубіжними країнами.

2. Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль за виконанням експортних та імпортних планів; вивчають комерційні умови експорту й імпорту; розглядають заявки іноземних держав на постачання і закупівлю товарів, проводять переговори з іноземними делегаціями з питань експорту й імпорту; спостерігають за товарною структурою зовнішньої торгівлі; видають дозволи на ввіз і вивіз товарів; беруть участь у підготовці типових контрактів і загальних умов поставок.

3. Функціональні управління та відділи.

Існує кілька типів таких управлінь, наприклад договірно-правове (готує проекти торговельних договорів і угод, урядових постанов; контролює виконання правових умов договорів і угод); валютне управління (складає валютні баланси з торгівлі з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній валюті); митне управління (керує місцевими митними організаціями і контролює дотримання ними вимог законодавства і правил з митної справи; вивчає питання митної політики, готує проекти митних тарифів, бере участь у розробленні проектів міжнародних угод у частині, що стосується митної справи); управління цін (здійснює загальний контроль за ціновими умовами контрактів) та ін.

Торговельні представництва країни в іноземних державах захищають за кордоном права даної країни в галузі зовнішньої торгівлі.

Функції та завдання торговельних представництв такі:

1. представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої торгівлі і сприяти розвиткові торговельних та інших господарських відносин даної країни з країною перебування торговельного представництва;

2. регулювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торговельного представництва;

3. здійснювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торговельного представництва;

4. вивчати загальні економічні умови, зовнішньоекономічні зв'язки і кон'юнктуру ринків країни перебування, враховуючи інтереси зовнішньої торгівлі даної країни, і давати відповідну інформацію в Міністерство зовнішньої торгівлі та Міністерство закордонних справ своєї країни, а також зовнішньоторговельним організаціям та іншим заінтересованим організаціям і компаніям своєї країни.

Звичайно торговельні представництва даної країни становлять частину відповідних повноважних представництв цієї держави за кордоном; вони є частиною посольства або місії даної країни; безпосередньо підпорядковуються Міністерству зовнішньої торгівлі.

Центральний банк будь-якої країни відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю, валютно-фінансовими інструментами і насамперед регулюванням курсу національної валюти, що прямо впливає на експортно-імпортні потоки.

Експортно-імпортні банки здійснюють кредитні й розрахункові функції від імені уряду. Кредитування зовнішньої торгівлі - винятково важлива функція, безпосередньо пов'язана з зовнішньоторговельним процесом.

Митні органи - це державні установи, які контролюють експортно-імпортні потоки на митному кордоні країни; вони ведуть митну статистику, розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито і податки. [7c.118]

Міністерство закордонних справ визначає зовнішньополітичні орієнтири і сприяє зовнішньополітичному забезпеченню зовнішньоекономічних інтересів національних експортерів та імпортерів.

Кабінет Міністрів (центральний апарат уряду) координує діяльність органів, що беруть участь у процесі управління зовнішньоекономічною діяльністю, керує процесом узгодження й прийняття національної зовнішньоекономічної стратегії, політики та законодавства головними органами державної влади країни.

Суть механізму зовнішньоекономічних зв'язків Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків, тобто його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При цьому йдеться про створення фактично нового механізму, який має регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на принципово нових ніж раніше засадах, тепер уже як самостійного суб'єкта міжнародних економічних відносин. Під механізмом зовнішньоекономічних зв'язків слід розуміти сукупність конкретних форм зв'язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовими як на макро-, так і мікрорівнях, з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян. Виходячи з принципів міжнародного поділу праці, геополітичного становища України, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючих науково-технічного та ресурсного потенціалів, механізм зовнішньоекономічної діяльності, що формується в країні, повинен забезпечити реалізацію головної стратегічної мети в сфері зовнішньоекономічної політики - інтеграцію народногосподарського комплексу України у світову господарську систему, що передбачає досягнення таких цілей:

формування повноцінної ринкової системи господарства, яка базувалася б на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах; використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства;

перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання. Старий механізм зовнішньоекономічної діяльності базувався на приматі політико-ідеологічних пріоритетів, інтересів класової солідарності без глибокого врахування національних інтересів. Міжнародне співробітництво будувалося головним чином на балансовому підході і було підпорядковане задоволенню поточних народногосподарських потреб. На відміну від раніше діючої системи державного адміністрування у зовнішньоекономічній сфері сьогодні повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів у регулюванні даної сфери діяльності. Саме вони в країнах з ринковою економікою в основними елементами механізму управління господарською діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівнях. Тому при розробці нового механізму необхідно відмовитися від старої методологічної основи й виходити з таких теоретичних посилок:

включення України в систему міжнародних економічних відносин на постійній основі;

поетапний перехід від державно-адміністративної монополії на зовнішньоекономічну діяльність до державного патерналізму, а від нього - до саморегулюючої системи;

забезпечення економічної безпеки держави;

використання в ролі основних критеріїв ефективності міжнародного співробітництва, доцільності, прагматизму й вигоди з точки зору України; подолання економічної залежності України від держав СНД та Східної Європи й перехід до рівномірної і безпечної взаємодії з країнами всього світу. В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути покладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв'язків, які передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт, підвищення ролі митного та валютного регулювання міжнародних господарських зв'язків, надання суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності широкої самостійності згідно з міжнародною практикою. Одночасно зовнішньоекономічна політика має відповідати національним інтересам держави, забезпечувати взаємну вигоду з іноземними партнерами, стимулювати конкуренцію між учасниками зовнішньоекономічної діяльності з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку. Формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків Практичні заходи щодо створення нового механізму зовнішньоекономічних зв'язків передбачають вирішення трьох основних блоків проблем: формування необхідної законодавчої бази;

створення відповідного економічного середовища;

розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішньоекономічні зв'язки. Важливою передумовою й одночасно необхідною основою налагодження та поглиблення економічного співробітництва із зарубіжними партнерами є розвиток правової бази для такого співробітництва. Світова практика свідчить про те, що у міру інтенсифікації міжнародних господарських зв'язків, якісного та кількісного їх зростання надзвичайно ускладнюється характер взаємовідносин між учасниками, що потребує чіткого правового регулювання як на національному, так і наднаціональному рівні. Так, у Європейському Союзі щорічно приймається до 500 законодавчих актів, спрямованих на вдосконалення правового режиму, що обслуговує його господарський механізм. Верховній Раді України довелося практично з нуля розробляти й приймати пакет законів про зовнішньоекономічну діяльність. Парламент прийняв, зокрема, закони "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про єдиний митний тариф", "Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та інші. Завдяки прийняттю цих законів у країні формуються сприятливі юридичні та фінансово-економічні умови для залучення і використання іноземного капіталу, окреслення митного кордону та ефективної діяльності митної служби, розвитку прямих зв'язків між національними виробниками та їхніми іноземними партнерами створення різноманітних за своїм характером і напрямом економічних зон. Однак формування законодавчої бази цього виду економічної діяльності ще далеко не завершено. Як свідчить практика, дія прийнятих законів нерідко стримується тим, що будучи за своєю суттю правовими документами загального характеру, вони вимагають доповнень і конкретизації багатьох своїх положень у вигляді нової серії законів, постанов і угод, що стосуються зовнішньоекономічної сфери та міжнародної діяльності української держави. Крім того, слід укласти низку міждержавних двох- або багатосторонніх угод із зарубіжними країнами, міжнародними організаціями й центрами, які, з одного боку, розблокували б суперечності, що накопичилися у взаємовідносинах України з цими державами, а з іншого - стимулювали б і полегшували різноманітні ділові контакти українських підприємств із зарубіжними. Йдеться про такі угоди, як митна, валютна, платіжна й тарифна, про уникнення подвійного оподаткування, про взаємне акціонування тощо. Вони мають скласти правові підвалини передусім економічного союзу країн СНД.[6c.153-168] Назріла гостра необхідність вкрай розладнані економічні зв'язки між цими державами ввести в річище міжнародноправового режиму і негайно підписати економічний пакт, у межах якого діяли б такі принципи:

свобода міждержавної міграції капіталів;

регулювання питань інтелектуальної та промислової власності;

свобода пересування робітників і спеціалістів;

свобода ринкових послуг; свобода транспорту; державні замовлення; гармонізація податків.

Складовою частиною механізму зовнішньоекономічної діяльності є митна політика держави, покликана передусім виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Проблема рівня митних тарифів є непростою; при її вирішенні необхідно враховувати не тільки конкретну ситуацію, а й деякі загальні закономірності міжнародного товарного обміну. Високі митні тарифи стримують імпорт, підвищують ціни на внутрішньому ринку, знижуючи, за словами відомого американського економіста П. Самуельсона, плідний міжнародний поділ праці, і захищають відносно неефективного місцевого виробника. Але є дві обставини, врахування яких вимагає проводити більш жорстку митну політику. Це - формування молодої національної економіки та забезпечення національної безпеки. Тому в Україні, поряд з подальшим розширенням митно-тарифного регулювання експорту й імпорту згідно з правилами та вимогами систем ГАТТ-ВТО, слід активно використовувати й методи більш жорсткого державного регулювання через ліцензування і квотування експорту (в тому числі бартеру) та імпорту продукції, а також виділити групу товарів стратегічного значення, продаж яких за кордон є виключною прерогативою держави, застосовувати специфічне оподаткування нетоварних операцій тощо. Процес формування сучасної митної системи України зі своїми сусідами набирає сили. У 1992 р. парламентом України був прийнятий Закон "Про єдиний митний тариф"; у червні того ж року Президент України видав розпорядження про розробку Державної програми розвитку мережі пропускних пунктів через державний кордон України і створення відповідної сервісної інфраструктури. Митна політика української держави повинна передбачати укладання митних союзів (на дво- чи багатосторонній основі) із заінтересованими країнами. Підписання таких союзів посилить взаємну довіру між ними, усуне суперечність з приводу рівня мит, приведе їхню митну політику до стану узгодженості. Вставши на шлях лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і побудови відкритої економічної системи, Україна постійно відчуватиме на собі зростаючий вплив тенденцій світового розвитку на її внутрішні процеси, в тому числі й негативний. Досі міжнародне співтовариство не створило ефективної системи захисту інтересів слаборозвинутих країн, які потребують певних преференційних умов для зовнішньоекономічних контактів. Україна перебуває сьогодні в числі таких аутсайдерів. Тому в системі управління та організації зовнішньоекономічних зв'язків нашої країни необхідно передбачити такі принципи й механізми, котрі давали б їй змогу брати активну участь не тільки у регіональному, а й у світовому поділі праці, шукати нові ринки товарів (у тому числі нетрадиційні), диверсифікувати джерела отримання сировини, енергії, палива, продовольчих товарів, гідно відстоюючи свої національні інтереси.[4c.82-100]

2. Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні методи найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.

Економічні — діють через ринковий механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого — обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

У системі зовнішньоекономічних відносин держави головне місце належить торговельній діяльності. Саме зовнішня торгівля була тією початковою формою міжнародної господарської діяльності, яка стимулювала розвиток інших її видів. Міжнародна торгівля — це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів та послуг. До товарів, що продаються та купуються на зовнішньому ринку, належать: готова продукція, сировина, напівфабрикати, а також призначені для продажу продукти інтелектуальної діяльності — патенти, ліцензії, фірмові знаки тощо. Міжнародна торгівля послугами охоплює міжнародний туризм, транспортні послуги, страхові операції, банківські, біржові та посередницькі послуги, ярмарки та ін.

Надзвичайне поширення торговельної діяльності потребує законодавчого встановлення певних умов і правил її функціонування. При цьому метою державного регулювання зовнішньоторговельних операцій є встановлення найбільш сприятливих умов для вітчизняних виробників, заохочення вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмеження ввезення іноземних товарів до своєї країни. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм. Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого — може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм — за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни. Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди. Прикладом такого багатостороннього регулювання торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та положення про торгівлю між членами угоди. У рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з актуальних проблем зовнішньоторговельної політики та міжнародної торгівлі. Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон “Про єдиний митний тариф”. Митний тариф — це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи розробляються за товарним класифікатором. Найпоширенішим класифікатором, що діє в міжнародній торгівлі, є так звана Гармонізована система опису та кодування товарів, яку Україна почала застосовувати з 1991 р. Митні тарифи складаються з конкретних ставок мита. Мито — це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. [14c.219-228]. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту. В Україні з метою поповнення державного бюджету певний час застосовувалось експортне мито на шкіряну сировину й кольорові метали. Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, які значно нижчі за ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво менша за ціну інших експортерів подібних товарів. Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між демпінговою ціною конкурентного товару та середньою ціною товару, що експортується або імпортується в країну. [12c.415-417]. До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі — є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страхування тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило, здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизняного виробництва. У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи. Індикативні ціни розробляє Міністерство економіки на базі результатів аналізу інформації, яку воно одержує від митних, фінансових, статистичних, банківських та інших установ і організацій. Іншим напрямом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є управління іноземними інвестиціями. Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючи обмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечити ефективні структурні зміни в економіці. Це потребує пильної уваги до пошуку додаткових фінансових джерел, що з них найзначнішим є іноземне інвестування. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідними економіками не можуть вийти з економічної кризи без залучення іноземних інвестицій. Використання таких інвестицій сприяє формуванню національних інвестиційних ринків, макроекономічній стабілізації економіки й уможливлює вирішення окремих соціальних проблем перехідного періоду. Тому іноземне інвестування посідає особливе місце в структурі зовнішньоекономічних пріоритетів української економіки. Регулюючи взаємовідносини інвесторів і держави на засаді встановлення правових і економічних умов господарської діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, уряд визначає також пільги та гарантії майнових прав та інтересів таких підприємств. Пільгами для них є, по-перше, звільнення від обкладання митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства, а по-друге, те, що його продукція не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, які спрямовані на реалізацію державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий інвестиційний режим. [13c.34-42]

За ступенем втручання держави в регулювання зовнішньої торгівлі можна виділити протекціоністську політику і політику вільної торгівлі. Політика вільної торгівлі характеризується мінімальним державним втручанням у зовнішню торгівлю, тобто коли торгівля розвивається на основі дії вільних ринкових сил, попиту і пропозиції. Протекціоністська політика - це захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних інструментів торгівельної політики. Можна також виділити помірну політику, яка в певних пропорціях містить елементи перших двох. Ступінь жорстокості державного регулювання зовнішньої торгівлі визначається на основі середнього рівня митного тарифу і середнього рівня інтенсивності кількісних обмежень. Відносно відкритим вважається торгівельний режим при середньому рівні мита менше 10% і кількісних обмеженнях, які покриваються 25% імпорту. При використанні тих чи інших елементів торгівельної політики необхідно враховувати їх сукупну дію на загальний характер торгівельної політики країни і на можливі відповідні міри, які можуть здійснюватися зі сторони її торгових партнерів. Тому в залежності від цілей державного регулювання існують різні інструменти торгівельної політики.

В цілому методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на:

- тарифні - напрямлені на використання митного тарифу;

- нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг і т.д.

Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, в свою чергу, поділяються на три групи:

- Зовнішньоторгові міри, напрямлені на пряме обмеження імпорту чи експорту: ліцензування, квотування, імпортні депозити і податки, введення мінімальних імпортних цін і т.д.

- Міри, які безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі: митні формальності технічні стандарти і норми, специфічні стандарти якості, норми безпеки, санітарні і ветеринарні норми і т.д.

- Міри, направлені на обмеження імпорту або стимулювання експорту, але дія яких впливає на зовнішньоекономічну діяльність. Нетарифні бар’єри дають більше можливостей діяти державі.

Методи здійснення зовнішньоекономічної політики можна розділити також на:

- економічні;

- адміністративні.

Під економічними розуміють інструменти, які діють через ринковий механізм, в якійсь мірі направлені на подорожчання імпорту і здешевлення експорту, а під адміністративними - такі, які безпосередньо впливають на економічні відносини.

До економічних інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться:

- в межах імпорту: митні тарифи, податки і збори з товарів, які ввозяться, імпортні депозити;

- в межах експорту: податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків.

Адміністративними інструментами являються: ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні потреби до товару, упаковки, добровільне обмеження експорту, бюрократичне ускладнення митних процедур. [11c.20-22]

Важливе значення серед нетарифних інструментів регулювання зовнішньоекономічною діяльністю займають валютні обмеження, які виступають або фактором отримання розвитку зовнішньої торгівлі, або фактором, що стимулює розвиток зовнішньоекономічних зв’язків країни. Валютні обмеження являють собою регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою і іншими валютними цінностями і являються часткою валютного контролю держави. Сферою застосування валютних обмежень можуть виступати зовнішня торгівля товарами і послугами, рух капіталів і кредитів, податкових і інших платежів. В межах зовнішньої торгівлі дія валютних обмежень прирівнюється до кількісних обмежень імпорту, оскільки імпортер в такому випадку повинен отримати дозвіл на використання валюти для імпорту товарів і послуг, що негативно відбивається в цілому на зовнішній торгівлі країни. Одним з найбільш важливих напрямів діяльності держави в області регулювання зовнішньоекономічної діяльності являється регулювання ввіз і вивіз капіталу. Це направлено на підвищення ефективності іноземних капіталовкладень для економіки в цілому. Регулювання потоку іноземних інвестицій носить подвійний характер. З однієї сторони, здійснюються міри по створенню в країнах сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій від націоналізації іноземної власності по відношенню пред’явлення різних податкових пільг і канікул, митних пільг, захисту від іноземної конкуренції і т.д. З іншої сторони, держави проводять політику обмеження впливу іноземного капіталу на економіку країни.

3. Основні заходи нетарифного регулювання

Сутність нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності полягає в забезпеченні належного захисту не лише інтересів держави, а й інтересів окремих суб'єктів такої діяльності. Найважливішими заходами нетарифного регулювання є ліцензування, квотування, реєстрація контрактів, дозволи міністерств і відомств, що мають необхідні повноваження щодо видачі таких дозволів на відповідні товари. Транспорт, товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України можуть, крім митного, підпадати під радіологічний, екологічний, санітарний, фітосанітарний, ветеринарний контроль, який проводиться фахівцями відповідних служб. При цьому слід зауважити, що митний контроль не може бути закінченим доти, доки не завершені згадані види контролю.

Згадані заходи, вимоги та стандарти не можуть бути використані в якості нетарифних бар'єрів, а органи, які зобов'язані розробляти та втілювати в практику стандарти додаткових видів контролю повинні доводити їх до відома широкого загалу в загальнодоступних друкованих виданнях До інструментів кількісного регулювання (обмеження) експорту та імпорту належать квотування та ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.[10c.95]

Квотування та ліцензування експорту та імпорту запроваджується державою самостійно через уповноважені нею державні органи:

- у випадку різкого погіршення розрахункового балансу України, коли на певну дату його негативне сальдо на 25 відсотків перевищує загальну суму валютних вимог України;

- у разі досягнення рівня зовнішньої заборгованості, визначеного ВР України",

- тоді, коли значно порушено рівновагу щодо певних товарів на внутрішньому ринку України, особливо продуктів харчування, сільськогосподарської продукції та промислових товарів народного споживання першочергової потреби;

- у разі потреби забезпечити необхідні пропорції між вітчизняною та імпортною сировиною у виробництві;

- за наявності необхідності проведення заходів у відповідь на дискримінаційні дії деяких інших держав;

- у відповідності з міжнародними угодами, що їх укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування);

- у випадку добровільного обмеження експорту товарів у визначену країну може запроваджуватись режим квотування.

Експортна (імпо ртна) квота — це гранична кількість визначеної категорії товарів, який дозволено експортувати (або імпортувати) на протязі певного часу, що визначається в натуральних вартісних одиницях. Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за ними не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

глобальні — це такі квоти з товару (товарів), які встановлюються без зазначення конкретних країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

групові — це такі квоти з товару (товарів), які встановлюються із зазначенням ряду конкретних країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

індивідуальні — це такі квоти з товару (товарів), які встановлюються із зазначенням конкретної країни, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.[10c.96-97]

З кожного виду товару встановлюється тільки один вид квоти. До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності шляхом опублікування в. офіційних засобах масової інформації України доводяться відомості про товари та (або) країни, які підпадають під режим ліцензування та квотування. При цьому зазначається вид квоти або ліцензії по кожному товару (або групі товарів). Така інформація негайно доводиться також до відома органів Держмитслужби України. Ліцензії видаються на підставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Видана суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності ліцензія повинна мати такі реквізити: номер, дату видачі, підпис службової особи, яка видала ліцензію, печатку відповідної установи. В разі неповного заповнення реквізитів ліцензії чи їх неналежного заповнення до митного оформлення товари не приймаються. Ліцензія, яку отримав суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, є підставою для пропуску через митницю товарів, які підпадають під режим ліцензування чи квотування. Номер і дата видачі ліцензії зазначаються в товаросупровідних документах та вантажній митній декларації. Переміщення товарів через митний кордон України здійснюється виключно через ті митниці, що зазначені в ліцензіях. Після вичерпання встановленої квоти або закінчення терміну дії ліцензії припиняється пропуск товарів за цією ліцензією. Експортна (імпортна) ліцензія — це оформлене належним чином право на експорт (імпорт) протягом певного встановленого терміну визначених товарів або валюти з метою інвестицій та кредитування.[10c.98]

В Україні існують такі види експортних (імпортних) ліцензій:

генеральна — це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певним товаром (товарами) та (або) з певною країною (групою країн) на протязі періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів). Наприклад, від 1994 р. запроваджено ліцензування експорту етилового спирту;

разова (індивідуальна) — це одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший від необхідного для здійснення експортної (імпортної) операції;

відкрита індивідуальна — це дозвіл на експорт (імпорт) товарів протягом визначеного терміну (але не менше одного місяця) з визначенням загального обсягу товарів.[10c.98]

З кожного виду товару може встановлюватися тільки один вид ліцензії. Рішення про введення режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України із зазначенням списку конкретних товарів (робіт, послуг), що підпадають під режим ліцензування та квотування, і термінів дії цього режиму.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством економіки України (раніше видавалися Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі України). На окремі групи товарів такі ліцензії видаються за погодженням із відповідними міністерствами або відомствами. Ліцензування операцій з переміщення валютних коштів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та (або) надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України. Реєстрація окремих видів зовнішньоекономічних контрактів була запроваджена в Україні 1994 р. Реєстрації підлягають контракти, укладені суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності, які стосуються:

товарів походженням з України, експорт яких здійснюється в рамках бартерних (товарообмінних) операцій чи операцій із зустрічної торгівлі;

товарів походженням з України, щодо яких міжнародними угодами України передбачено добровільні обмеження експорту задля запобігання демпінгу;

товарів походженням з України, по відношенню до яких проводяться антидемпінгові процедури (наприклад, живі тварини, уран, аміак, труби і трубки із чорних металів);

товарів походженням з України, імпорт яких до інших держав квотується чи ліцензується відповідно до законодавства цих держав або нормативних актів митних союзів чи міждержавних економічних угруповань;

товарів, відносини з реекспорту яких регулюються чин ним законодавством України та міжнародними договорами України.

Міністерство економіки України визначає переліки товарів, які зазначені вище. Реєстрацію та облік зовнішньоекономічних контрактів здійснюють Міністерство економіки України та уповноважені ним органи.

Митне оформлення зазначених вище товарів здійснюється лише за наявності картки реєстрації-обліку зовнішньоекономічного контракту, яка видається у визначеному порядку.

У разі потреби органи реєстрації можуть вимагати інші необхідні документи. Відповідальність за достовірність інформації, поданої в документах, які надані для реєстрації, несе керівник суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України чи фізична особа — суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності. Розгляд поданих для реєстрації документів повинен бути закінчений у термін до 20 днів від дати звернення за реєстрацією. За результатами розгляду орган реєстрації приймає рішення про реєстрацію зовнішньоекономічного контракту або про відмову в такій реєстрації. У разі відмови в реєстрації зовнішньоекономічного контракту суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності видається вмотивоване рішення про відмову. Картка реєстрації-обліку зовнішньоекономічного контракту є документом, який підтверджує таку реєстрацію. Надана в документах інформація не підлягає розголошенню. Порушення тягне за собою відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Картка реєстрації-обліку зовнішньоекономічного контракту видається суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності України у двох примірниках. Перший примірник суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності залишає у митних органах після митного оформлення відповідних товарів, а другий залишає в себе. Картка дійсна для митного оформлення товарів, які є предметом відповідного контракту, до кінця поточного календарного року і втрачає чинність після здійснення митного оформлення товарів у повному обсязі, передбаченому контрактом. Внесення будь-яких змін або доповнень до картки реєстрації-обліку зовнішньоекономічного контракту не допускається. Картка реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору, яку одержав суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, додається до вантажної митної декларації і є підставою для митного оформлення товарів, зазначених у ній. Переміщення товарів через митний кордон України здійснюється тільки через митниці, котрі зазначені в картці реєстрації-обліку.[10c.101]

4. Проблеми механізму та методів державного регулювання та пропозиції змін

Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої ринкової системи є валютна, податкова, кредитна, депозитна, цінова й митно-тарифна політика. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення. Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва. Крім зазначених загальних завдань, українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу; залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки; створення державного валютного фонду й ринку валюти.

На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку. Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави та її структур, функціонування української валютної біржі. Розбалансованість механізму валютних операцій не дає змоги звести валютний та платіжний баланси України. Таким чином, нинішня неефективна валютна політика є фактором, що дестабілізує економіку, й одним із могутніх джерел інфляції. Найскладнішим і неоднозначним за своїми економічними наслідками елементом проведеної грошової реформи в Україні є введення валютної конвертованості. Конвертованість - це один з дійових заходів стабілізації національної грошової системи, посилення її впливу на розвиток ринкових відносин, забезпечення ефективної структурної перебудови економіки, її конкурентоздатності та прискорення інтеграції у світове господарство.[11c.68] Нині для валютних операцій використовуються обмінні курси іноземних валют, виражені у валюті України. Вони встановлюються Національним банком на основі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України. Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення іноземної валюти в країну тощо.

Важливим фактором підвищення ділової активності як серед національних товаровиробників і експортерів, так і серед зарубіжних інвесторів є формування сучасної податкової системи на експортно-імпортні операції, прибуток спільних підприємств. Законом про зовнішньоекономічну діяльність передбачається встановлення постійної величини податків на п'ятирічний строк з метою забезпечення стабільності податкового режиму, причому для одного і того ж виду товару застосовується єдина ставка податку незалежно від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Забороняються також різні види додаткових, у тому числі місцевих чи відомчих податків. Значну роль у стимулюванні експорту відіграють податкові та інші пільги, які надаються виробникам за певних умов. Це можуть бути відстрочки, знижки, часткове чи повне звільнення від податків тощо. В нашій країні підставою для пільгового оподаткування є перевищення доходів від експорту продукції над сумою затрат на імпорт, а також експорт наукоємної продукції. Надаються пільги за строками амортизації для стимулювання експорту готової продукції, у вивозі якої заінтересована Україна. Враховуючи жорстку конкурентну боротьбу на світових ринках, важливо також стимулювати малий бізнес у його прагненні включитися в міжнародну господарську діяльність шляхом надання малим і середнім підприємствам податкових пільг. Доцільно було б на певний термін, наприклад п'ять років, звільнити від податків імпортне технологічне устаткування, яке закуповується у цільовому порядку. Ще одним важливим інструментом державного впливу на зовнішньоекономічні зв'язки є кредити та субсидії. Кредитування експортно-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід'ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу. Нині стає дедалі очевиднішим той факт, що невирішеність ряду внутрішніх проблем стримує подальший рух до відкритої економіки. Одна з найскладніших проблем - проблема цін. Наша внутрішня структура цін суттєво відрізняється від структури цін на світовому ринку.

Внутрішні оптові ціни на палива й сировину в два-три рази нижчі ніж зовнішньоторговельні, а на багато видів машин і устаткування в два-три рази вищі ніж зовнішньоторговельні. Уряд України адміністративно-вольовими методами намагається наблизити рівень внутрішніх цін до світових, що, до речі, дуже болісно відбивається на соціальному становищі населення, оскільки передумов для цього ще не створено. Продуктивність праці в Україні значно відстає від рівня розвинутих держав, і це є основним гальмом на шляху приведення цін національного ринку у відповідність з цінами світового ринку. Світовий досвід свідчить про активний вплив держави на політику зовнішньоторговельних цін. Уряди розвинутих країн допомагають національним виробникам у розширенні експорту. З цією метою надаються експортні субсидії, податкові пільги, компенсації при продажу товарів за демпінговими цінами тощо.


Висновок

Отже, державне регулювання економіки - форма управління економікою, що представляє собою вплив державних органів на економічні процеси. Воно застосовується в умовах, коли об'єкт управління безпосередньо не підпорядкований суб'єкту управління, тобто якомусь державному органу.

Зовнішньоекономічна діяльність — це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;

наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що мають торговельні угоди.

В контрольній роботі були доглянуті та виявлені проблеми механізмів та методів державного регулювання та надані пропозиції змін:

Введення валютної конвертованості. Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення іноземної валюти в країну тощо.

Зовнішньоторгові ціни. Запропоновано, якби уряд України допомагав національним виробникам у розширенні експорту. З тією метою надавалися б експортні субсидії, податкові пільги, компенсації при продажу товарів за демпінговими цінами тощо.


Список використаної літератури

1. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 29.

2. Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 № 254/96 – ВР.//Відомості ВРУ. – 1996.

3. Бураковський І.А. Теорія міжнародної торгівлі. — К.: Основи, 1996.

4. Вичевич А.М., Максимец О.В. Анализ ВЭД: Учебное пособие. – Львов: Афиша, 2002. – 100 с.

5. Гамов Н.С., Третьяков А.С. Внешнеэкономическая деятельность. Теория. Практика. Маркетинг: Учебное пособие. - З.: ИПК «Запоріжжя» — РИО «Издатель», 1998. – 171 c.

6. Державне регулювання економіки: Підруч. для ВНЗ. - 2-ге вид. / За ред. І.P. Михасюка. - К., 2000.

7. Дідківський М.І. ЗЕД підприємства: навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 462 с.

8. Дмитрієв A.І. Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. - К.:Юрінком Інтер, 2001. -640 с.

9. Завгородній А.Г., Возник Г.Л. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник. – К.: Кондор, 2007. – 168 с.

10. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник. За ред. д. е. н., проф.. І.І. Дахно – К.: Центр навчальної літератури

11. Иванова М.Б. Внешнеэкономическая деятельность: Учебное пособие. — М.: Издательство РИОР, 2004. — 105 с.

12. Козик В.В., Панкова Л.В., Карп’ян Я.С., Григор’єв О.Ю. Зовнішньоекономічні операції і контракти: Навчальний посібник – 2-ге вид., перероб і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.

13. Основи зовнішньоекономічної діяльності. Методичний посібник до вивчення курсу для студентів ЗДІА спеціальності 6.050107 “Економіка підприємства” денної та заочної форм навчання / Укл.: М.О.Ткаченко. – Запоріжжя, 2006. – 405с.

14. Чистов СМ., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для ВНЗ. - К., 2000.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий