Смекни!
smekni.com

Інноваційна діяльність та економічна ефективність підприємств Центральної та Східної Європи (стр. 2 из 3)

Складова інноваційної діяльності, її вагомість в загальному індикаторі конкурентоздатності оцінюється дослідниками СЕФ в межах від 5 до 10%, що відповідає переходу економіки від фази, орієнтованої на розвиток базових факторів економіки до фази ефективного функціонування економіки.

В таблиці 2 показано в динаміці експертні оцінки рівня основних елементів інноваційної діяльності.

Цей показник в країнах СНД за період з 1998 року по 2007 рік має стійку тенденцію до зростання тоді як в нових країнах-членах ЄС, а також Росії цей показник знижується завдяки отриманню компаніями ліцензій на використання зарубіжних технологій , імітації товарів. Така певна установка українських підприємств на власні сили, враховуючи значний людський капітал може стати одним з основних чинників економічного зростання в майбутньому.

Якщо ми звернемось до інших міжнародних організацій, зокрема Комісії з торгівлі і розвитку ООН (UNCTAD), яка розробила комплексний індекс інноваційної здатності, який складається з індексу технологічної активності (ІТА) та індексу людського капіталу (ІЛК) з однаковими вагами [6, p. 111-117]. Структура ІТА включає в себе три компоненти , які мають однакові ваги: кількість персоналу ДіР на мільйон чол.. населення; кількість патентів зареєстрованих у США на мільйон чол.. населення та кількість наукових публікацій на мільйон чол.. населення. Індекс людського капіталу включає показники грамотності в % до кількості населення, кількість учнів в середній школі в % до відповідної вікової групи та кількість студентів у вищих навчальних закладах в % до відповідної вікової групи. Країни класифікуються за індексом інноваційної здатності на три групи: високий, середній , низький рівень. Україна в 2001 році займала 33 місце і належала до країн з високою інноваційною здатністю серед 117 країн за цим ,і він складав 0,705, а Польщі та Росії цей індекс складав відповідно 0,732 та 0,788.

Якщо окремо оцінити технологічну активність ,то ІТА складало 0,600, а індекс людського капіталу складав 0,810, що дало можливість Україні посісти 27 місце в рейтингу за цим показником, пропустивши вперед Польщу та Росію, хоча в середині 90-х за цим індексом випереджала всі постсоціалістичні країни. Якщо ці індекси доповнити статистичними даними за 2006 рік, то кількість дослідників в Україні складала 2136 чол. на мільйон населення у порівнянні з 2445 чол. у 2000 році [5, p. 95].

Загалом дослідницький потенціал України є досить високий, за оцінками вчених Національного інституту стратегічних досліджень середній рівень інтенсивності ДіР (обсяги наукових видатків як частки ВВП) протягом 2001-2005 років складав 1,23%. За рівнем впливу дослідницького потенціалу на економічний розвиток країни - 4,8 дослідників на 1000 осіб економічно активного населення Україна поступається середньоєвропейському рівню(5,4), проте випереджає майже всі країни - нові члени ЄС [1, c. 127].

Хоча людський потенціал для успішного здійснення інноваційної діяльності в Україні достатній, хоча й структура за спеціальностями у ВНЗ деформується у сторону економіки та права, питома вага випускників зі спеціальностями пов'язаними з природничими науками, математикою , інформатикою та інженерією складає 26,4%, відставання складає тільки за природничими науками в 1,5- 2 рази від розвинутих країн, хоча у 1992 році України за кількістю студентів , які навчаються за науковими та інженерними спеціальностями займала друге місце в світі після Південної Кореї, цей показник складав 1639 студентів на 100 тис. населення [9].

При тому, що у нас відбулась радикальна структурна трансформація вищої школи, Україна відстає від свої західних постсоціалістичних сусідів за темпами зростання кількості студентів ВНЗ. Так за останні 15 років кількість студентів в Україні зросла на 50%, і досягла 69 % відповідної вікової когорти, але в нових країнах - членах ЄС цей процес йшов в три рази швидше, так в Угорщині кількість студентів зросло з 14% до 65%, у Румунії з 10% до 45%, у Польщі з 22% до 63%, що свідчить ,що перевага у людському капіталі , які мала наша держава на початку ринкових реформ поступово зникають [5, p. 69]. Крім того, більшість наукових кадрів перейшла на роботу з науково-дослідних інституцій як відомчих , так і Академії наук у вищу школу, де фінансування наукових розробок на низькому рівні та високе педагогічне навантаження не сприяє підвищенню наукової кваліфікації.

В результаті таких процесів технологічний рівень виробництва в українській економіці достатньо низький, зберігається архаїчна технологічна структура , де переважають продукція металургійної та хімічної галузей. Л.І. Федулова ґрунтуючись на концепції технологічних укладів визначає такі домінуючі в українській економіці галузі промисловості: третій технологічний уклад ТУ: теплові електростанції, паливна промисловість, вугільна промисловість, чорна металургія, промисловість металевих конструкцій , промисловість будівельних матеріалів; четвертий технологічний уклад: кольорова металургія хімічна та нафтохімічна промисловість , машинобудування (без електротехнічної промисловості), автомобільна промисловість, суднобудівна деревообробна, харчова промисловість; п'ятий технологічний уклад : електротехнічна промисловість, верстатобудівна та інструментальна, приладобудування, виробництво побутових приладів, авіаційна, хіміко-фармацевтична промисловість, поліграфічна промисловість; шостий технологічний уклад /мікробіологічна промисловість, промисловість медичної техніки [3, c. 148-150].

Відповідно за останнє десятиліття питома третього ту склала 58%, четвертий ТУ -38%; п'ятий лише 45. За фінансуванням науково-технічних розробок близько 70% становить 4-й, і лише 23% - 5 ТУ. За інноваційними витратами 60% становить 4 ТУ і 305 - 3 ТУ, а 5 ТУ в інноваційних витратах складає лише 8,6% [3, c. 117-118].

Організація промислового розвитку при ООН при оцінці технологічного розвитку країн враховує структурний елемент промислового виробництва, зокрема частку середньо- та високотехнологічної продукції у доданій вартості обробної промисловості, а також у експорті. За розрахунками дослідників цієї організації для більше , ніж 100 країн коефіцієнт кореляції між доданою вартістю в переробній промисловості та часткою середньо- та високотехнологічної продукції складає 0,671, а з часткою цієї продукції в експорті 0,631, що свідчить про те , що більше 65% зміни доданої вартості пояснюється часткою високотехнологічної продукції.[4, p. 148-150]

Стосовно України частка середньо- та високотехнологічної продукції у доданій вартості переробної промисловості складала у 1990 році 45,3% , а в 2002 році 47,9%, а в експорті у 2002 році ця частка склала 47,2%., для Угорщини цей показник по виробництву складав 52,9% , а по експорту-73,7%, для Польщі ці показники майже ідентичні з українськими.

На основі цих показників UNIDO розрахувала показник промислово-технологічної просунотості (Industrial-cum-technological advance ITA index), який складається з індикаторів промислової та технологічної просунотості. Для України цей IT A склав 0,260 , а складові відповідно 0,546 та 0,475, для Росії ITA склав 0,166, Польщі - 0,236 , Угорщини - 0,396, Німеччини - 0,407, що свідчить , що Україна експортує продукцію середнього технологічного рівня.[4, p. 160-161]. За даними Світового Банку експорт високотехнологічної продукції в загальному промисловому експорті мав значну амплітуду коливань від 5% у 2000 році до 7% у 2003 році та зменшився до 3% у 2006 році, в абсолютному виразі 926 млн. доларів США у 2006 році. [10] Однією з причин таких низьких показників можна вважати розподіл дослідників за секторами економіки в Україні. Так, в підприємницькому секторі зосереджено тільки 37,4% всіх дослідників, коли в США - 80,5%, в Японії - 67,9%. В Україні більше 38% дослідників працює в державному секторі. Таким чином прикладні технологічні розробки не мають ні відповідного кадрового потенціалу, ні фінансування [1, c. 128].

На нашу думку, основний акцент на технологічний розвиток потрібно перенести на підприємницький сектор, де відбувається безпосередня реалізація та впровадження технологічних розробок.

Далі ми зупинимось на більш детальному аналізі інноваційної діяльності підприємств в країнах з перехідною економікою за результатами дослідження BEEPS 2005 Європейського банку розвитку та реконструкції [7].

В таблиці № 3 показано, що українські підприємства значно відстають від країн - нових членів ЄС у фінансуванні досліджень і розробок, майже у п'ять разів, як не дивно ми відстаємо і від Білорусі та Росії. Науково-технічний прогрес реалізується безпосередньо на виробництві, а виробництво повинно задовольняти нові потреби населення.

Дане дослідження проводиться на основі результатів проведеного ЄБРР опитування з метою визначення бізнес середовища та організації діяльності підприємств в 28-ми країнах Центральної та Східної Європи включаючи деякі постсоціалістичні держави. Завданнями даного дослідження є визначення факторів впливу на здійснення технологічних та організаційних змін на підприємствах, а також виявити чи насправді технологічні та організаційні зміни впливають на ефективність діяльності підприємств. Ефективність діяльності в даній роботі вимірюється як зростання продажів підприємства, зростання експорту та капіталу. В дослідженні використовуються дані опитування проведеного ЄБРР за 2005 рік в якому було залучено близько 9500 підприємств.

Для наочності та порівняння середовища в якому підприємства працюють та ефективності організації їхньої діяльності поділимо підприємства на дві групи: ті, що здійснили за три останні роки певні технологічні зміни і принаймні деякі перетворення в організаційній структурі, їх назвемо інноваційно-активні підприємства, та ті, котрі не здійснювали ніяких змін, або такі зміни мали одноразовий характер, визначимо як інноваційно-пасивні підприємства.

Діяльність підприємств, які активно впроваджують зміни зосереджена більшою мірою у виробничій сфері, саме в цій сфері здійснюють підприємства новатори 49% усієї своєї діяльності. Також схильні до інновацій ті фірми, які займаються гірничодобувною справою. Інноваційно-пасивні підприємства більшою мірою зосереджують свою діяльність в таких напрямках як роздрібна торгівля, нерухомість, транспортування, готельний бізнес та інші, зокрема це сфера послуг.