Тобто, під методом калькулювання розуміється сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкту калькулювання.
Важливою рисою систем управлінського обліку є оперативність обліку витрат. Згідно з цим принципом виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає ск5ладання нормативної, планової та кошторисної калькуляції).
У межах кожного з цих методів можна здійснювати калькулювання:
позамовне чи попроцесне - за періодичністю складання;
повної собівартості (включаються постійні та змінні, виробничі і невиробничі витрати) чи неповної (обмеженої) собівартості (тобто калькулювання на основі лише змінних витрат) - в залежності від повноти охоплення обліком витрат.
Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію.
Суть методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.
Цей метод, як правило, є традиційним та найбільш поширеним.
Застосування цього методу дозволяє визначити фактичну (або “історичну”) собівартість. Проте він має ряд недоліків: виключає можливість оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення та усунення причин перевитрат та недоліків в організації виробництва, порушень технологічних процесів, пошуку та мобілізації внутрішніх виробничих резервів. Все це визначає обмеженість використання даного варіанту обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного управлінського контролю.
Тому найбільш прогресивними виявляються варіанти обліку нормативних витрат, особливо в умовах ринкових відносин та конкурентів.
Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях народного господарства.
Позамовний метод використовується в тих випадках, коли виготовляється складна продукція, яка довго коштує з тривалим циклом виробництва.
Основною вимовою позамовного методу є точний облік витрат та відокремлення їх по кожному замовленню (роботі) від витрат по інших замовленнях.
4.2 Загальні принципи обчислення собівартості продукції рослинництва
Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організовується відповідно до наступних принципів:
наукове обґрунтування класифікації виробничих витрат;
встановлення об’єктів обліку витрат та об’єктів калькулювання;
вибір калькуляційної одиниці;
вибір методу розподілу непрямих витрат, який надзвичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він обирається підприємством самостійно, зазначається в обліковій політиці і є незмінним протягом звітного року;
розмежування витрат по періодах. При цьому необхідно керуватись принципом нарахування. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не зв’язуються з грошовими потоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) в звітному періоді, вважаються доходами і витратами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або сплати) грошових коштів. Доходи і витрати, які не відносяться до звітного періоду, не пов’язуються з доходами і витратами звітного періоду, навіть якщо гроші по них не надійшли або перераховані в даному періоді;
відокремлений облік поточних витрат на виробництво продукції і капітальних вкладень. До собівартості продукції, що виготовлена в даному звітному періоді, включаються лише невичерпні (неспожиті) витрати. Вичерпні (спожиті) витрати для визначення фінансового результату даного звітного періоду не використовуються;
вибір методу обліку витрат. Метод обліку витрат обирається підприємством самостійно, адже залежить від ряду окремих факторів, зумовлених особливостями підприємства, зокрема галузевою приналежністю, розміром, технологією, яка застосовується, асортиментом продукції тощо.
4.3 Методика обчислення собівартості продукції зернових культур
Собівартість продукції не має єдиного об’єктивного значення. Її величина залежить від методики розрахунку.
В рамках одного виробничого циклу і в найбільш загальному вигляді процес обчислення (калькулювання) собівартості може бути представлений у вигляді досить очевидних послідовних процедур:
Економічне обґрунтування витрат та їх групування для цілей визначення собівартості.
Розробка та обґрунтування методів вартісної оцінки кожного елементу витрат, розмежування їх між одержаною продукцією і незавершеним виробництвом.
Визначення обсягу продукції, що калькулюється, встановлення періодичності (строків) калькулювання.
Обчислення собівартості забракованої продукції при наявності браку.
Виявлення та оцінка величини зворотних відходів виробництва.
Визначення собівартості всієї одержаної продукції та її одиниці, включаючи складання калькуляцій, розподіл витрат між супутніми видами продукції, а також обґрунтування оцінки побічної продукції.
Для визначення фактичної собівартості продукції слід мати дані про кількість, якість та вартість таких факторів калькулювання: готова продукція, незавершене виробництво на початок та кінець періоду калькулювання, відходи виробництва, супутня, побічна та допоміжна продукція, остаточний брак виробництва.
Незавершене виробництво зумовлює два моменти в калькуляційному процесі: перший - вартість незавершеного виробництва на початок калькульованого періоду слід додати до загальної суми витрат поточного періоду; другий - вартість незавершеного виробництва слід вирахувати остаточної суми витрат, яка залишається після виконання ряду процедур. Отже:
ВСВФ = НВП+ПВП-ВЗВ-ВСП-ВПП+ВБР-НВК, 4.3.1
де ВСВФ - фактична собівартість всієї продукції, яка випущена виробництвом;
НВП - незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду;
ПВП - поточні витрати періоду;
ВЗВ - вартість зворотних відходів виробництва;
ВСП - вартість супутньої продукції;
ВПП - вартість побічної продукції;
ВБР - втрати від технологічного браку;
НВК - незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду.
Наявність супутньої продукції зумовлює необхідність обліку витрат на її одержання, а наявність побічної продукції - розподіл витрат між готовою та побічною продукцією на підставі калькуляції або виключення вартості побічної продукції. Якщо собівартість побічної продукції не калькулюється, її оцінюють на підставі облікових цін.
Калькулювання собівартості продукції завершують розрахунком фактичної собівартості одиниць вимірювання окремих видів продукції. Це завжди зводиться до простої арифметичної дії: загальну суму собівартості окремого виду продукції ділять на кількісні характеристики виду.
Загалом калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можна поділити на три етапи. На першому етапі обчислюється собівартість всієї випущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість по кожному при управлінні виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції, виконаної роботи або наданої послуги.
Розрахунок собівартості потрібен для різних цілей як у фінансовому, так і у внутрішньому бухгалтерському звіті.
4.4 Порядок закриття субрахунку “Рослинництво” і його аналітичних рахунків
В рослинництві можна виділити три групи аналітичних рахунків:
Рахунки по обліку витрат, які підлягають розподілу в кінці року.
Рахунки по обліку витрат під культури урожаю поточного року.
Рахунки по обліку витрат під урожай майбутніх років.
Аналітичні рахунки третьої групи відображають витрати під урожай майбутніх років, тому їх в кінці року не закривають, а суми витрат показують як незавершене виробництво, що залишається за дебетом рахунку 23 “Виробництво”. Отже, в рослинництві закривають рахунки першої і другої груп.
Починають закриття із розподілу загальних витрат на зрошення та осушення земель, їх вапнування та гіпсування. Потім списують витрати по догляду за полезахисними насадженнями, розподіляючи їх на культури, на які впливають такі насадження.
Перед закриттям рахунків другої групи на них списують частину витрат бджільництва, що відносяться на запилення сільськогосподарських культур. Цей розрахунок має зробити агрономічна служба разом з пасічниками.
Витрати на обробіток площ, на яких загинув урожай внаслідок стихійного лиха, списуються на надзвичайні витрати. Якщо площа повністю загиблих посівів була пересіяна, на надзвичайні витрати відносять лише вартість насіння, витрати на передпосівний обробіток ґрунту, посів та інші роботи, які виконуються знову при пересіві новою культурою (повторювані витрати). Витрати на лущення стерні, підняття зябу і снігозатримання, вартість добрив та витрачені на їх внесення суми тощо (неповторювані витрати) списуються в розрізі статей на пересіяну культуру.
Після закриття рахунків першої групи та уточнення суми витрат беруться до закриття рахунків другої групи. Цей процес відбувається шляхом калькуляції собівартості продукції, визначення і списання калькуляційних різниць.