• законодавчий рівень - передбачає розробку і прийняття десятків нових законів замість старих за умов наявності юристів, що компетентні в питаннях регулювання сучасної ринкової економіки;
• впровадження законів в життя - передбачає заново освоїти свої професії суддям, прокурорам, адвокатам і юристам, що ведуть справи про комерційні суперечки;
• зміна ментальності громадян - передбачає зміну суспільної моралі, коли порушення законів, відхилення від сплати податків, нечесність у справах та корупція будуть засуджуватись громадською думкою [3, с.10].
Наступною тенденцією згідно Я. Корнаї є створення демократичних інститутів. Адже в процесі переходу від соціалістичної системи господарювання до ринкової втрачає монополію на політичну владу одна партія - комуністична, що дає можливість розвитку демократичних інститутів: суперництво між паріями, проведення вільних виборів, обрання парламенту, формування уряду на основі парламентської більшості. Я. Корнаї вказує на те, що не всі країни з ринковою економікою, засновані на приватній власності, являються демократичними. Він наводить приклад гітлерівського рейху, військових диктатур в країнах Латинської Америки після другої світової війни. Адже перехід від соціалістичної системи до капіталістичної ринкової економіки часто супроводжується анархією, тому стають необхідні "закон і порядок", які може здійснити лише рішучий уряд - при авторитарному політичному режимі. Проте, Я. Корнаї наголошує, що держава в процесі трансформації може стати перед вибором: забезпечити високі темпи росту завдяки жорсткому авторитарному регулюванню, з однієї сторони, чи встановити демократичні принципи в суспільних відносинах - з іншої. За будь-яких умов, Я. Корнаї вибрав би демократію, навіть якщо б це призвело до зниження економічних показників [3, с.12-13].
Ще однією тенденцією є переосмислення поняття національної спільності. Лише після цього може слідувати розвиток наднаціональних структур чи допуск у вже існуючі. Приєднання до того чи іншого наднаціонального угруповання може носити лише добровільний характер. Я. Корнаї наголошує, що уряд має спиратись на підтримку своїх громадян у прийнятті рішення такого характеру. Не можна нав'язувати цим країнам, що тільки отримали незалежність, певні інтеграційні схеми. Науковець є прихильником "європезації" постсоціалістичних країн Центрально-Східної Європи. Хоча, не заперечує те, - що з обох сторін існував супротив цьому процесу. В країнах Центрально-Східної Європи впливові групи налаштовували громадську думку проти "вестернізації", ставили під сумнів необхідність залучення іноземного капіталу і закликали до національних почуттів. З протилежної сторони, негативне відношення до такого зближення із країнами регіону спостерігалось і в певних колах західних держав. Вони виступали проти відкриття своїх ринків для імпорту із цих країн [3, с.14].
Останньою тенденцією Я. Корнаї виділяє нерівномірний ріст матеріального благополуччя населення. Він зазначає, що в результаті трансформаційних процесів матеріальне благополуччя має зрости, але це поступовий і тривалий процес. В той же час, наголошує, що в країнах перехідного типу появились соціальні групи, які поліпшили своє матеріальне становище - це працівники сфери приватного бізнесу. Кожен уряд і політичні партії підкреслювали необхідність створення системи соціального захисту населення. Адже у спадщину країни Центрально-Східної Європи не отримали належного благополуччя населення. Первинним завданням для них була трансформація сфери освіти, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення [3, с.15].
Разом із вибором моделі трансформаційного процесу, Центрально-Східна Європа зіткнулась із ще одним викликом - задоволення вимог для більш тісної інтеграції із західноєвропейськими країнами, що почалось з кінця 90-их років.
При переході від економіки з централізованим плануванням до ринкового господарства виявляються три основні сфери реформування - макроекономічна стабілізація, адаптація на мікроекономічному рівні, створення інституційних рамок.
Макроекономічна стабілізація - передбачала досягнення грошової стабілізації, подолати цінову нестабільність, нестабільність обмінного курсу і державного бюджету, що виникли у багатьох перехідних економіках з початку реформ. У розрізі інтеграційних стратегій - малось на увазі дотримання Маастрихтських критеріїв, які передбачали членство в Європейському валютному союзі.
Реформи на мікроекономічному рівні - спрямовані на те, щоб створити життєздатні ринки через перетворення державних конгломератів в самостійні юридичні одиниці (комерціалізація), приватизацію цих компаній, лібералізацію цін і відкриття економіки для міжнародної торгівлі. У відповідності до інтеграційних стратегій - малась на увазі перебудова компаній і секторів економіки. Успішна реалізація цих стратегій в перспективі передбачала досягнення ринкової економіки: здатності до конкуренції в межах єдиного європейського ринку.
Реформа інституційної структури - покликана забезпечити децентралізацію економічних рішень. Рамки цієї структури включають: договірне право, закон про підприємства, права власності, дворівневу банківську систему, введення ефективної податкової системи, автономне становище центрального банку. В розрізі інтеграційних стратегій - малось на увазі застосування інституційних і юридичних норм ЄС - для досягнення статусу членства в організації.
Вказані сфери реформування взаємопов'язані, оскільки за умов досягнення успіху в одній з них буде прогресу у двох інших. Вищевказані реформи, що стосуються трансформаційних процесів, ми можемо прослідкувати і у вимогах, які були поставлені країнам Центрально-Східної Європи Європейським Союзом для переходу до ринкової системи. На зустрічі в Копенгагені в червні 1993 року Європейська рада сформулювала три критерії, яким мають відповідати кандидати на вступ до Європейського Союзу:
1) політичний критерій - стабільність інститутів, що гарантують демократію, владу закону, збереження прав людини, повага і захист прав меншин;
2) економічний критерій - наявність функціонуючого ринкового господарства, а також можливість протистояти конкурентному тиску і ринковим силам в рамках ЄС.
3) критерій, що пов'язаний з прийняттям інституційних і юридичних норм ЄС - здатність виконувати зобов'язання ЄС, в тому числі по відношенню до створення політичного, економічного і валютного союзу [4, с.10].
Аналізуючи вищесказане, можна сказати, що якщо другий критерій торкається проведення реформ на мікроекономічному рівні, то третій розповсюджується на інституційні рамки і макроекономічну стабілізацію. Те ж саме стосується і першого критерію, який був націлений на формування інституційних структур. Таким чином, спостерігалось значне співпадіння вимог для переходу країн Центрально-Східної Європи до ринкового господарювання, з однієї сторони, і вимог для інтеграції цих країн до ЄС, з іншої.
Ще однією особливістю трансформаційних процесів та інтеграційних прагнень країн цього регіону на період початку переговорів про вступ до ЄС були економічні відмінності між ЄС і країнами-кандидатами на вступ в Євросоюз. Власне, до кінця 90-их років ці відмінності були досить значними. Якщо судити по розмірах ВВП, то у Польщі, наприклад, у 1998 році він складав приблизно 2% показника для 15 країн-членів, а у всіх інших кандидатів - менше 1%. Що стосується обсягу ВВП в розрахунку на душу населення, то він коливався від 7% (в Болгарії) до 44% (в Словенії) середньої величини для ЄС [4, с.10].
Що стосується інституційних рамок європейської інтеграції, то протягом 90-их років країнами Центрально-Східної Європи були підписані і вступили в силу так звані Європейські угоди з ЄС, метою яких було досягнення повного членства в Європейському Союзі, скорочення торгових бар'єрів, співробітництво в економічній, фінансовій, технічній і культурних сферах, а також ведення політичного діалогу. Тим самим створювались основи для поступової економічної і політичної інтеграції країн Центрально-Східної Європи з ЄС. На період, що передував вступу в силу Європейських угод, з першими шістьма країнами Центрально-Східної Європи, що їх підписали (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Румунія, Болгарія), ЄС заключив Тимчасові угоди, а з рештою чотирма (Естонія, Латвія, Литва, Словенія) - Угоду про вільну торгівлю.
Хоча країни Центрально-Східної Європи знижували свої торгівельні бар'єри повільніше, ніж ЄС, проте до січня 2000 року експорт практично всіх промислових товарів із країн Євросоюзу в країни Центрально-Східної Європи здійснювався на безмитній основі. Вирішили, що до січня 2002 року повинні бути скасовані всі тарифи і кількісні обмеження.
Важливим аспектом реалізації євроінтеграційних стратегій є інституційна та юридична нормативна база (AcquisCommunautaire). Від країн-кандидатів на вступ до ЄС вимагалось прийняття встановленого комплексу інституційних та юридичних норм, що стосуються європейської інтеграції (AcquisCommunautaire). Ці країни були зобов'язані виконувати всі норми, що існували на дату їх вступу в ЄС:
1) зміст, принципи і політичні цілі, що передбачені договорами;
2) юридичні норми, прийняті у відповідності з цими договорами, і прецедентне право, що застосовується Європейським судом;
3) рішення в рамках ЄС;
4) спільні акції, заяви і інші акти, схвалені в рамках єдиної зовнішньої політики і єдиної політики безпеки;
5) підписані в рамках ЄС документи про спільні дії, позиції, домовленості; резолюції, заяви та інші акти, схвалені судовими органами і в рамках внутрішньої політики;