Смекни!
smekni.com

Формування економічної моделі майбутнього світової економіки (стр. 2 из 7)

1. Зростання чисельності населення. Зростання населення призводить до зниження капіталоозброєння на одного працівника:

де (5 + n)k – критична величина інвестицій. Це інвестиції, що необхідна для підтримання запасу капіталу на одного працівника на постійному рівні. Вона забезпечує заміщення вибуття капіталу 5к новим капіталом і новими робітниками з колишнім рівнем капіталоозброєності.

2. Технологічний прогрес в моделі розглядається через ефективність праці одного робітника:

(1.7.)

де Е – ефективність праці одного робітника; L • Е – ефективні одиниці робочої сили.

Якщо припустити, що технічний прогрес призводить до приросту з постійним темпом g, то L • Е зростає з темпом п + g. Зростання ефективності праці аналогічне за дією зі зростанням кількості населення [9, с. 457].

Отже, виходячи з рівнянь:

можна отримати модифікацію «золотого правіша», яке враховує дію факторів зростання населення та науково-технічного прогресу:

(1.8.)

Модель Р. Солоу розкриває механізм довгострокового економічного зростання. В якості основи вона визначає технологічний прогрес і пропонує механізм забезпечення стабільного зростання добробуту населена.

1.2. Кейнсіанські моделі

В кейнсіанських моделях в якості стратегічної величини, за допомогою якої можливе регулювання економічного зростання, виступають інвестиції.

Модель Є. Домара

Є. Домар виходив з припущення, що на ринку праці існує постійне перевищення пропозиції над попитом. Це забезпечує незмінність цін. Для збереження повної зайнятості ресурсів в довгостроковому періоді сукупний попит повинен зростати пропорційно виробничим можливостям:

(1.9.)

де Pt*Pt+l – виробничі можливості в момент t та t+1; yt, yt+1 – сукупний попит в момент t та t+1.

Якщо в момент t досягається повна зайнятість ресурсів, то зміна р залежить від зміни чистих інвестицій, де а – гранична продуктивність інвестицій [17, с. 391].

Стан повної зайнятості можна отримати лише тоді, коли інвестиції і доход будуть постійно зростати на величину, що дорівнює добутку граничної схильності до заощаджень на граничну продуктивність інвестицій.

Модель Р. Харрода

Р. Харрод поставив більш складне завдання розробки загальної теорії зростання економіки. Його модель включає ендогенну теорію інвестицій, засновану на принципі акселерації і очікуваннях підприємців.

З боку пропозиції припускається, що підприємці планують виробництво на основі адаптивних очікувань:

(1.10.)

де р – пропозиція товарів з боку підприємців у поточний та попередні періоди; b – коефіцієнт, який може бути більшим, меншим чи дорівнювати 1, в залежності від того, якій з гіпотез відповідає величина попиту в момент часу (t -1).

З боку попиту Р. Харрод припускає незмінність граничної схильності до споживання і визначеність обсягу інвестицій (І) принципом акселерації.

Поряд з гарантованим темпом зростання Харрод увів поняття «природного» темпу зростання, під яким розумів такий темп зростання капіталу і національного доходу, який забезпечує повну зайнятість зростаючої пропозиції праці.

Якщо у вихідному періоді існує повна зайнятість і капіталоозброєність праці постійна, як це передбачається в посткейнсіанських моделях, то природний темп зростання економіки дорівнює темпу зростання трудових ресурсів [17, с. 399].

Співвідношення між значеннями гарантованого і природного темпів зростання визначає стан економічної кон'юнктури.

Якщо темп зростання трудових ресурсів («природний» темп зростання національного доходу) відстає від темпу зростання капіталу («гарантованого» темпу зростання національного доходу), то внаслідок нестачі трудових ресурсів очікуваний підприємцями темп зростання не буде досягнутий. В результаті обсяг інвестицій скоротиться і виникне депресія.

Відповідно при зворотному співвідношенні, коли природний темп зростання перевищує гарантований, фактичний темп зростання може бути рівним гарантованому, й економіка опиниться в стані динамічної рівноваги за наявності кон'юнктурного безробіття.

У випадку перевищення природного темпу зростання над гарантованим фактичний темп зростання також може виявитися вище за гарантований, оскільки надлишок трудових ресурсів дозволяє збільшити інвестиції.

Тоді фактичний обсяг виробництва перевищить очікуваний, стимулюючи подальше зростання інвестицій і викликаючи бум [28, с. 405].

Таким чином, в моделі Харрода, як і в моделі Домара, динамічна рівновага в умовах економічного зростання нестійка.

1.3. Сучасні неокласичні та посткейнсіанські моделі формування економіки

Використання моделей з екзогенним науково-технічним прогресом не відповідає сучасному типу економічного зростання. Одним із перших вирішити цю проблему спробував К. Ерроу, який запропонував враховувати в моделі ендогенність НТП шляхом залучення показника рівня освіти персоналу під час використання основних фондів. Продовженням моделі К. Ерроу є розробка Е. Шешинські, який використовує в моделі виробничу функцію:

Y = F(

L, K) (1.11.)

де

– коефіцієнт ефективності праці, який повністю визначається обігом основного капіталу, що використовується і акумулює попере інвестиції.

Відповідно даної виробничої функції темп зростання випуску GY може бути визначеним у вигляді суми комбінації темпів зростання виробничих ресурсів GK і величини, пропорційної темпу зростання коефіцієнта ефективності праці GL:

(1.12.)

де р – логарифмічна похідна

по К, до того ж р менша за одиницю; – еластичність національного продукту за капіталом;

L – еластичність національного продукту за працею [21, с. 283].

Наприкінці 80-х років починається моделювання впливу інноваційної діяльності і накопичення людського капіталу на економічне зростай засобом технологічних зсувів. Модель економічного зростання П. Ромера передбачає можливість досягнення всього приросту ВВП за рахунок лише технологічних змін. Необхідності обов'язкового зростання кількості праці немає. П. Ромер розглядає виробничу функцію у вигляді:

(1.13.)

Така виробнича функція враховує поділ праці на кваліфіковану некваліфіковану: L – обсяг кваліфікованої праці, L – обсяг некваліфікованої праці,

1 та
L – коефіцієнти ефективності відповідно до кваліфікованої та некваліфікованої праці. Вони залежать від обсягу наявних. технологічних розробок, а не від загального обсягу капіталу. Крім того береться до уваги вплив наявної множини технологічних розробок на основний капітал. Для цього в якості фізичного капіталу використовується певний агрегат, компоненти якого відповідають елементам множини технологічних знань.

Виробнича функція, яку запропонував П. Ромер, має наступний вигляд:

(1.14.)

де J – множина технологій та множина технологічних розробок одночасно.

Проведений П. Ромером аналіз довів, що на економічне зростання впливає:

· загальний обсяг висококваліфікованої праці (науково-дослідницької) в економічній діяльності;

· ставка відсотка;

· еластичність накопичених витрат на технологічні знання;

· продуктивність науково-дослідницької праці;

· співвідношення еластичностей національного продукту за

· кваліфікованою працею та за капіталом

·

· еластичність сукупного попиту за загальним індексом цін;

· еластичність загального індексу цін відносно цін на інвестиційні
товари [17, с. 419].

Відомою посткейнсіанською моделлю економічного зростання є модель Ван дер Плюга. Модель складається з трьох диференційних рівнянь.

Ортодоксальний кейнсіанський підхід, який передбачає сувору взаємододатність факторів виробництва, вчений послаблює введенням фактора технологічного прогресу. Передбачається, що виготовляються товари для споживання і інвестицій. Пропозиція праці (L) екзогенно зростає зі швидкістю п. Попит на продукцію складається з частини, що відповідає споживанню (С), та частини, що відповідає інвестиціям (І). Обсяг виготовленої продукції (Q) забезпечує чистий доход (Y) у вигляді заробітної плати (WE), (W – рівень заробітної плати, Е – кількість робітників), чистого прибутку (f) і амортизаційних витрат (D), з нормою амортизації (di). Чистий доход витрачається на придбання товарів та на накопичення (S):

(1.15.)

де s та г – відповідно коефіцієнти схильності до заощадження чистого доходу та схильності до зростання добробуту [17, с. 425].