Смекни!
smekni.com

Основні напрямки співробітництва НАТО із світовою спільнотою у невійськовій сфері (стр. 2 из 4)

Співробітництво між НАТО та країнами-партнерами у плануванні на випадок надзвичайних станів включає проведення таких заходів, як семінари, робочі зустрічі, навчання та курси, у яких беруть участь представники військових та цивільних структур місцевого, регіонального та національного підпорядкування. Важливими учасниками подібних акцій виступають інші міжнародні організації, наприклад, Представництво ООН з координації гуманітарних справ та Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) та Європейський Союз, а також неурядові організації з надання гуманітарної допомоги.

Завдяки розробці Плану дій в надзвичайних ситуаціях, наявності відповідних процедур та необхідного обладнання, а також проведення спільного навчання і тренування, НАТО і країни-партнери змогли ефективно координувати свої зусилля з надання допомоги у подоланні наслідків декількох природних катастроф через посередництво Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи [1].

1.4 Допомога у ліквідації наслідків повені

У минулому столітті західні регіони України пережили 13 значних повеней. НАТО та країни-партнери допомагали Україні долати наслідки серйозних повеней у 1995 і 1998 та 2001 роках.

З 1997 року, в рамках Меморандуму про взаєморозуміння щодо планування на випадок надзвичайних ситуацій та підготовки до катастроф, було здійснено широкомасштабну програму співробітництва в цій сфері для надання прямої практичної допомоги постраждалим районам в Україні. Основним завданням було надання допомоги західним регіонам України, які часто потерпають від повеней, поліпшити готовність до дій в умовах подібних стихійних лих, а також ефективного подолання їх наслідків. Навчання, проведені в рамках програми ПЗМ, зокрема ті, що проводились у Закарпатті у вересні 2000 року, допомогли перевірити дієвість таких процедур подолання наслідків катастроф, а саме: проведення повітряної розвідки, евакуації потерпілих, застосування обладнання для очищення води. Крім того, завершений у 2001 році пілотний проект за участю майже 40 експертів з питань подолання наслідків повеней та надзвичайних ситуацій з 12 країн, дозволив розробити практичні рекомендації щодо ефективного оповіщення та ліквідації наслідків повеней у басейні ріки Тиси [1].

1.5 Допомога біженцям

Хоча з самого початку ЄАЦКРК було сформовано для реагування на природні та техногенні катастрофи, вперше він був задіяний для допомоги в організації розташування біженців під час гуманітарної кризи в Косові у 1998 році, яка викликала велике занепокоєння міжнародного співтовариства. Наприкінці року відкритий конфлікт між сербськими військовими та поліцейськими силами і косовськими албанцями призвів до загибелі багатьох етнічних албанців, а майже 300 000 були змушені залишити свої домівки.

ЄАЦКРК розпочав свою активну діяльність відразу після утворення на початку червня 1998 року, коли Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) звернулося до нього по допомогу у транспортуванні 165 тонн терміново необхідних вантажів для біженців в Албанії. Протягом наступних декількох місяців, в умовах посилення кризи, було встановлено ефективну основу для плідної співпраці між Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців та ЄАЦКРК. Представники ЄАЦКРК також здійснили кілька поїздок в регіон, щоб безпосередньо ознайомитися з ситуацією. Це створило підґрунтя для інтенсифікації та розширення участі в наданні допомоги біженцям, особливо під час ескалації кризи навесні 1999 року після завдавання повітряних ударів силами Альянсу та примусового вигнання сербськими силами сотень тисяч етнічних албанців з їхніх домівок.

Центр координував обмін інформацією між країнами Ради євроатлантичного партнерства та допомагав координувати зусилля у відповідь на запити про допомогу. Близько 20 000 осіб отримали допомогу у вигляді медикаментів та обладнання, взуття та одягу, наметів та телекомунікаційного оснащення. ЄАЦКРК також сприяв наданню допомоги цьому регіону з боку країн, що не є партнерами, зокрема, Ізраїлю, який надав повністю укомплектований польовий шпиталь, а також Об'єднаними Арабськими Еміратами, які допомагали у відбудові аеродрому Кукес у північно-східній Албанії.

Для доставки та розподілу допомоги були забезпечені літаки, гелікоптери, вантажні бригади та консультації фахівців з питань матеріально-технічного забезпечення. ЄАЦКРК також відіграв значну роль у координуванні пріоритетних гуманітарних рейсів, організувавши взаємодію між найбільшими організаціями з управління повітряним рухом та вироблення ними відповідних процедур, а також призначивши спеціалістів з питань управління повітряним рухом до Центру управління повітряним рухом при ООН.

ЄАЦКРК також брав участь у переговорах між НАТО та іншими організаціями, під час яких він представляв інтереси і визначав та пояснював конкретні проблеми двох країн, що найбільше постраждали внаслідок кризи, а саме, Албанії та колишньої Югославської Республіки Македонія*. Однією з таких проблем була потреба негайно встановити механізми, які дозволили б провести евакуацію людей в треті країни, тобто, встановити "запобіжний клапан" в умовах посилення кризи біженців [1].


2. Наука і технології

2.1 Науковий комітет НАТО

Наукове співробітництво було започатковане в рамках Альянсу з 1957 року на виконання відповідних рекомендацій Комітету НАТО з невійськового співробітництва – Комітету «трьох мудреців» у складі міністрів закордонних справ Норвегії (Ланге), Італії (Мартіно) та Канади (Пірсона). У той час був заснований, а через рік, у 1958-му, розпочав свою роботу Науковий комітет НАТО, що опікується питаннями розвитку наукового співробітництва в Альянсі. Комітет збирається тричі на рік у форматі НАТО, і раз на рік за участю держав-членів РЄАП. Україна представлена у Науковому комітеті керівництвом Міністерства освіти і науки, а також – на робочому рівні – співробітниками Місії при НАТО. Для виконання поставлених завдань в Науковому комітеті створюються різні підкомітети та дорадчі групи. Так, Комітету у повсякденній роботі, зокрема, допомагає Дорадча колегія (з числа науковців держав-членів та партнерів Альянсу). Науковий комітет НАТО в основному відповідає за реалізацію Наукової програми Альянсу, яка має на меті сприяння розвитку наукового співробітництва між державами-членами та партнерами і складається з чотирьох підпрограм: наукові стипендії, співробітництво в галузі науки і технологій, підтримка дослідницької інфраструктури, «наука заради миру».

Метою підпрограми наукових стипендій є формування кадрового потенціалу у сфері науки на далекосяжну перспективу. Стипендії, які призначаються у децентралізований спосіб, надають можливість науковцям з країн-партнерів навчатися або проводити дослідницьку роботу як в державах-членах, так і в державах-партнерах НАТО. Підпрограма зі співробітництва у галузі науки і технологій покликана сприяти поглибленню зв’язків в усіх галузях між науковцями країн-членів НАТО, учасниць РЄАП та Середземноморського діалогу. Для цього застосовуються такі засоби як надання грантів, обмін візитами, фінансування дослідницьких проектів, організація студій та лабораторій для спільних досліджень [4].

У рамках підпрограми з розвитку дослідницької інфраструктури надається підтримка в організації національних дослідницьких програм та створенні необхідних умов для їх функціонування. На відміну від кооперативного характеру двох попередніх підпрограм, ця програма призначена виключно для країн-партнерів НАТО. Підтримка надається щодо комп’ютерних мереж та організації науки й технології.

Підпрограма «Наука заради миру» також орієнтована на країни-партнери Альянсу та спрямована на поглиблення наукових досліджень промислової або екологічної орієнтації. У рамках цієї підпрограми розвивається коротко- та середньострокове співробітництво у галузі прикладних досліджень між дослідницькими лабораторіями і промисловістю дер-жав-членів та партнерів НАТО.

Протягом майже 30-ти років Наукова програма НАТО розвивалася на засадах євроатлантичної солідарності, тобто мала на меті підтримку співпраці лише між науковцями держав-членів НАТО (водночас, не фінансування дослідницьких робіт), і ніколи не стосувалася військової сфери. На початку 90-х років до участі в Науковій програмі НАТО стали залучатися вчені з країн-партнерів Альянсу, а з 1999-го Програма була повністю трансформована і стала майже цілком присвяченою співробітництву між вченими держав-членів та партнерів НАТО.

Після подій 11 вересня 2001 року в США формат та напрямки реалізації Наукової програми змінюються у контексті загальних зусиль Альянсу щодо боротьби з тероризмом. Євроатлантична наукова спільнота почала застосовувати свої знання у напрямку протидії тероризму та шукати шляхи протидії іншим загрозам у галузі безпеки.

У червні 2006 року Науковий комітет НАТО об’єднався з Комітетом НАТО з викликів сучасному суспільству, що призвело до появи нової структури Комітету НАТО з науки заради миру та безпеки, який оптимізуватиме подальший розвиток співпраці у галузях науки, сучасних технологій та охорони довкілля [3].

2.2 Застосування досягнень науки для безпеки

Серед інших потенційних, хоч і не таких очевидних, загроз безпеці та стабільності є занепад навколишнього середовища, наприклад, поширення пустель, ерозія земель або забруднення водних шляхів загального використання, а також брак невідновлюваних ресурсів, що можуть призвести до виникнення регіональних або прикордонних конфліктів. Вирішення таких проблем часто вимагає не лише наукових технологій, "ноу-хау", а і багатосторонніх дій. З цією метою НАТО підтримує проекти та дослідження, спрямовані на використання найкращих сучасних наукових розробок та залучення основних країн, яких зачіпає дана проблема.